Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Держана політика. Аналіз та механізм впроваджен...doc
Скачиваний:
1
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
1 Мб
Скачать
☆

5.2. Механізм перерозподілу доходів

У суспільства є достатньо підстав бути незадоволеним ринковим розподілом доходів, це можна розглядати як неспроможність ринкової системи з огляду на соціальні чинники.

З метою зменшення нерівності у розподілі доходів державна влада здійснює примусове переміщення ресурсів, яке веде до зменшення добробуту одних і підвищенню добробуту інших членів суспільства, тобто фактично до перерозподілу доходів за допомогою

Податкової системи та трансфертів.

Трансферт - невідшкодована передача частки доходів або благ від одних осіб чи установ іншим. Трансферт може здійснюватись у грошовій формі, у вигляді надання певних послуг; він може набирати також форми передачі економічних можливостей.

Податок - примусовий трансферт грошей від індивідів або інституцій до органів влади. Податки поділяються на прямі (їх сплачують безпосередньо економічні агенти - фірми і домогосподарства залежно від рівня доходів або багатства) і непрямі (на блага і види діяльності).

Середня ставка податку (АТR) дорівнює частці (або проценту), який складають податки Т в сукупному доході I :

AТR=Т/І (або АТR=Т/І Х 100%).

Гранична ставка податку (МТR) - це частка податків, яка сплачується з гривні додаткових доходів;

МТR=Т/I.

При пропорційному податку податкова ставка залишається незмінною при зростанні доходів, тобто середня i гранична ставки податку є постійними.

При прогресивному податку середня ставка зростає разом iз зростанням доходів, хоча MTR може як зростати, так і залишатись постійною.

При регресивному податку середня ставка зменшується при зростанні доходів, МТК може залишатися постійною або зменшуватись.

Одна з найбільш поширених форм трансфертів - це програми соціальної допомоги, які можна розподілити на дві групи:

1) програми типу соціального страхування, за якими відповідні кошти отримують усі члени суспільства незалежно від доходів у випадку певних подій (вихід на пенсію, інвалідність, тимчасові захворювання, втрата роботи);

2) програми державної допомоги, за якими підтримуються лише ті члени суспільства, чий дохід не перевищує певний рівень (допомога багатодітним родинам, медична допомога, талони на харчування).

Функція суспільного добробуту (ФСД) - модель, що формулює цілі суспільства і в якій рівень суспільного добробуту є математичною функцією розміщення ресурсів: W=F(U1, U2, .... Un),

де W - рівень суспільного добробуту, U1=u1/(Х), U2=u2/(Х), ... Un=un/(Х)) - рівні корисності, які досягаються кожним з індивідів при певному варіанті розподілу між ними набору благ X, що його виробляє економіка.

Вибір конкретної форми ФСД залежить від прийнятого у суспільстві розуміння справедливості:

1) Утилітаризм - суспільний добробут утворюється як сума функцій індивідуальної корисності членів суспільства. Згідно з якою влада повинна намагатись максимізувати сукупну корисність у суспільстві як суму індивідуальних корисностей. Це означає практично повну відсутність пепрозподілу, але не виключає його. Так, згідно із законом спадної граничної корисності, 1 грн. додаткового доходу приносить більшу користь бідній людині, ніж заможній, тому це виправдовує перерозподіл з метою максимізації сумарної корисності, проте лише до певних меж, адже механізми перерозподілу (в основному - податки) спотворюють стимули і призводять до безповоротних втрат в ефективності. Тобто влада має підтримувати баланс між додатковими вигодами внаслідок зростання сумарної корисності при перерозподілі та додатковими втратами від спотворення стимулів. При такому підході можна використати ФСД: W(U1,U2, .... Un)= U1+U2+, .... +Un

Це класична утилітаристська (або Бентхама) функція добробуту.

2) Роулсіанський підхід: - політична філософія, згідно з якою влада має проводити політику, спрямовану на підтримку справедливості, ступінь якої оцінює сторонній спостерігач. Відстороненість ("вуаль незнання" за Ролзом) потрібна для того, щоб оцінювач не мав особистого інтересу при розподілі доходів, адже він сам може опинитися на місті будь-кого в суспільстві. Тоді такий спостерігач, щоб не бути в програші, підтримуватиме доходи найбідніших, тому що він не може виключати, що сам опиниться на їхньому місті. Аргументація Ролза базується на прийнятті двох принципів: усі члени суспільства повинні мати рівні права на основні свободи; суспільство повинно приймати рішення, виходячи з інтересів найменш забезпечених його членів. Саме їхній добробут визначає стан суспільного добробуту (а не сумарний добробут усіх членів суспільства). Звідси виводиться критерій максиміна: влада повинна намагатися максимізувати добробут найбіднішого члена суспільства.

Так як, суспільний добробут вимірюється рівнем добробуту (корисності) найменш забезпеченого члена суспільства. У цьому випадку ФСД матиме вигляд: W(U1,U2, .... Un)= min(U1,U2, .... Un)

Це роулсіанська (або мінімаксна) функція добробуту.

3) Егалітарний підхід - найбільш справедливим буде розподіл, коли всі блага поділені порівну між всіма індивідами. Справедливим вважається лише рівний розподіл корисностей між членами суспільства. Така конструкція вже не будується, як попередні, на припущенні про доброзичливе ставлення до індивідів (що означає підвищення суспільного добробуту внаслідок будь-якого підвищення індивідуального добробуту будь-якого члена суспільства, бідного чи багатого). Єдине, що інколи береться до уваги, це те, що додаткова одиниця добробуту бідного має вищу соціальну цінність, ніж така сама додаткова одиниця добробуту багатого. Збагачення багатих, згідно з егалітарними поглядами, зменшує суспільний добробут.

4) Ліберальний (ринковий) підхід не передбачає перерозподілу благ і доходів і вважає найбільш справедливим той розподіл, який досягнуто на конкурентному ринку, коли добробут кожного досягається з урахуванням індивідуальних стартових можливостей і здібностей. Обов'язком влади залишається лише стежити за процесом отримання доходів. Якщо цей процес несправедливий - доходи отримані, припустимо, внаслідок хабарництва чи торгівлею заборонених для виробництва і продажу благ (наркотики) чи внаслідок недобросовісної конкуренції (напр., обдурювання споживачів), - тоді влада має втрутитися і покарати злочинців. Це відповідає концепції процедурної справедливості, яка підкреслює важливість самого процесу перерозподілу, а не лише того або іншого стану економіки, що виникає як результат процесу перерозподілу. Саме такий підхід морально виправдовує багатомільйонні гонорари найвидатніших спортсменів у популярних видах спорту та зірок шоу-бізнесу.

Справедливість і розподіл доходів між різними соціальними групами

Ступінь справедливості в розподілі доходів залежить від багатьох факторів - природних здібностей людей, можливостей отримання освіти і умов започаткування власного бізнесу. законодавства про успадкування майна, наявності природних ресурсів тощо.

При аналізі тих або інших напрямів державної політики, окремих державних програм і заходів завжди слід брати до уваги, як дії держави позначаться на стані справедливості в суспільстві. Критерій справедливості в аналізі політики пов'язаний з розподілом товарів і послуг між окремими членами і підгрупами (напр., літніми людьми, інвалідами, жінками, які самі виховують дітей тощо). У цьому питанні визначається три види справедливості: горизонтальна, вертикальна і справедливість між поколіннями.

Горизонтальна справедливість означає однакове ставлення до тих, хто перебуває в рівнозначних умовах.

Вертикальна справедливість визначає розподіл товарів і послуг між тими. хто перебуває в нерівнозначних умовах.

Справедливість між поколіннями має враховувати витрати і вигоди пропонованих варіантів державної стратегії або програм для майбутніх поколінь. Так, збільшення державного боргу з метою підвищення поточного споживання фактично означає запозичення у майбутніх поколінь і веде до підвищення теперішнього добробуту за рахунок погіршення майбутнього становища нащадків.

Вибір між ефективністю і справедливістю; ефективність і принцип компенсації. Проблема досягнення ефективних станів в економіці потребує забезпечення певного розміщення (алокації) ресурсів і продуктів між виробниками і споживачами. Тому прагнення досягти ефективності в економіці як мета державної політики фактично означає виконання алокативної ролі уряду. Практично це означає, що влада має здійснити кроки по усуненню всіх неспроможностей ринку, аби привести економічну систему до одного із станів, що відповідає умовам Парето-ефективності у виробництві, а розподіл благ і доходів - до стану, що відповідає умовам Парето-ефективності у споживанні.

Але теоретично може існувати безліч ефективних станів економіки з різною соціальною привабливістю. Згідно з Парето, ситуація, коли всі блага і доходи належать одному індивіду, а інший злидарює, є так само ефективною, як і ситуація рівного розподілу благ, лише якщо цим двом ситуаціям відповідають точки на кривій споживчих можливостей. Очевидною є різна соціальна привабливість двох подібних ефективних станів, тому другою важливою ціллю політики можна вважати досягнення більшого ступеню справедливості в розподілі благ і доходів, ніж це дозволяє досягти саморегульована економіка; отже, виникає потреба в перерозподілі благ і доходів. Досягнення цієї цілі пов'язується

Економічні втрати від перерозподілу Згідно з Артуром Оукеном перерозподіл означає вилучення грошей від дуже багатих у "бочку перерозподілу" для найбідніших, проте бочка перерозподілу дірява: чим більше збирається туди податків для перерозподілу, тим більший відсоток втрачається на шляху трансфертів від багатих до бідних.

Причини втрат різноманітні: 1) адміністративні видатки забезпечення програм перерозподілу; сюди входять як адміністративні видатки на ідентифікацію кола реципієнтів програми перерозподілу, так і на збір та розподіл коштів чи інших ресурсів. 2) зменшення стимулів до праці і заощаджень при високих прогресивних ставках оподаткування великих доходів, що скорочує базу оподаткування порівняно з випадком низьких ставок оподаткування і зменшує заощадження; заощадження, у свою чергу, є головним джерелом для інвестицій, і тому їх скорочення веде до уповільнення темпів економічного зростання.

Дестимулюючий ефект перерозподілу за певних умов може полягати у виникненні так званих пасток безробіття і бідності.

Зокрема, це може бути сильна пастка безробіття - у випадку, якщо чистий грошовий дохід, який отримує індивід за рахунок допомоги по безробіттю, перевищує чистий грошовий дохід індивіда, який свої гроші заробляє, витрачаючи працю.

Може виникати й слабка пастка безробіття - у випадку, коли різниця в доходах хоча й на користь працюючого індивіда, проте ця різниця надто мала, щоб стимулювати пошуки оплачуваної роботи замість отримання допомоги по безробіттю.

Сильна пастка бідності виникає у випадку, коли додатковий дохід, який індивід отримує внаслідок інтенсифікації власних зусиль, недостатній, щоб перевищити додаткове експліцитне та імпліцитне оподаткування.

Експліцитне оподаткування - це власне податки, які збираються з метою перерозподілу. Імпліцитне оподаткування - це втрати, що виникають у індивіда через те, що при підвищенні трудових доходів він втрачає права на отримання різних видів державної допомоги бідним.

Слабка пастка бідності (як і слабка пастка безробіття) полягає в тому, що, хоча й додаткові доходи перевищують додаткові втрати, проте різниця надто мала для створення стимулів для заробітків.

Для України ці проблеми на сьогоднішньому рівні розвитку ще не є актуальними, а для розвинених країн Заходу з активною соціальною політикою прояви цих дестимулюючих ефектів досить відчутні.

Контраргументи

Є й протилежні думки щодо впливу перерозподілу на економічне зростання. Адже переконливих статистичних підтверджень зменшення схильності до заощаджень при оподаткуванні великих доходів (принаймні у Сполучених Штатах) не отримано.

Навпаки, підтримка бідніших верств населення, з одного боку, поліпшує їхні економічні можливості, створює можливості в перспективі отримати кращу освіту й роботу, збільшити сукупний людський капітал, що у тривалому періоді сприяє економічному зростанню.

З іншого боку, підтримка бідніших дозволяє уникнути чи послабити негативний вплив деяких соціальних проблем, таких, як злочинність, нелегальна діяльність; при відсутності програм перерозподілу на подолання цих проблем довелося б витрачати більші гроші, і важко сказати, що в підсумку для суспільства коштуватиме більше.

Компроміс між справедливістю та ефективністю - це вибір, який треба робити владі та суспільству: намагання підвищити справедливість у розподілі доходів шляхом їхнього перерозподілу з використанням податків та інших регуляторів веде до зменшення загальної ефективності економіки, тобто до втрат сукупного добробуту всіх економічних агентів (рис.5.3.).

Рис.5.3. Вибір між ефективністю і справедливістю