2.5. Економічна теорія добробуту

Економічна теорія добробуту - це загальна назва нормативного аспекту економічної теорії, яка вивчає умови економічного оптимуму. Зокрема, те, як визначити, чи кращий якийсь один економічний стан суспільства порівняно з іншими, і яка економічна політика може бути застосована для переведення економіки з одного стану в інший.

Перша фундаментальна теорема економічної теорії добробуту стверджує, що за певних умов (існують ринки для всіх благ і всіх учасників, і всі ці ринки є повністю конкурентним) конкурентні ринки ведуть до оптимального за Парето розміщення ресурсів, тобто конкурентна економіка досягає певної точки межі виробничих можливостей. Ця теорема ілюструє бажаність конкуренції в економіці.

Друга фундаментальна теорема економічної теорії добробуту стверджує, що будь-який оптимум за Парето може бути досягнутий конкурентною економікою.

Проблема для державної політики: існує безліч варіантів ефективного розміщення ресурсів, а кожному з них відповідають свої Парето-ефективні варіанти розподілу добробуту між членами суспільства. Та реалізований може бути лише один з цих варіантів, і кожне суспільство повинно визначити для себе критерій, який допомагає зробити конкретний вибір. Цей соціальний вибір залежить від того, як розуміється справедливість у суспільстві.

Теорія соціального вибору - теорія, яка вивчає зв'язок між окремими індивідами і суспільством, зокрема проблему агрегації індивідуальних уподобань і інтересів у суспільний добробут, суспільну думку.

Основні цілі, що визначають економічну політику уряду, пов'язані з ефективністю і соціальною справедливістю. Якщо державне втручання не може усунути проблеми, які перешкоджають виконанню умов фундаментальних теорем добробуту, то оптимальне розміщення ресурсів не досягається. У такому разі застосовується теорія другого найкращого (або квазіоптимуму), яка була запропонована Р. ДЖ. Ліспі та К. Ланкастером у 1956 р.: якщо одна з передумов оптимальності за Парето не може бути виконана, тоді найкраща з досяжних ситуацій (друга найкраща) може бути отримана лише при відході від інших умов Парето.

Ця теорія має серйозні наслідки для критеріїв оцінки економічної політики. Адже в суспільстві завжди існують якісь перешкоди для досягнення Парето-ефективності.

По-перше, це неспроможності ринку.

По-друге, сама державна влада стягненням податків створює відхилення від стану Парето-ефективності, адже майже всі види податків ведуть до викривлення цін порівняно з ефективними цінами ринкової рівноваги.

По-третє, викривлення цін може викликати торговельна політика інших країн, коли створюються перешкоди для вільної торгівлі У вигляді імпортних квот і мита. Протекціоністська політика власної країни порівняно з режимом вільної торгівлі також призводить до викривлень цін і втрат в ефективності (це плата за досягнення інших цілей державної політики, про яку, на жаль, часто навіть не здогадуються провідники такої політики).

Також можуть виникати обмеження соціально-економічного плану, які деякі економісти називають "священними коровами". Якщо населення звикло користуватися деякими благами безоплатно, на які може бути встановлена плата за користування (парками, пляжами), і з позицій Парето-ефективності це було б доцільно, то встановлення такої плати може виявитися політично нездійсненним. У перехідних суспільствах доводиться долати шалений опір зацікавлених осіб, коли деякі регульовані пільгові ціни і тарифи починають відпускати або виводити на рівень ефективної ціни.