7.3. Встановлення правил.

Правила пронизують наше життя, на цей час, вони такі поширені, що ми не схильні вважати їх за знаряддя державної політики. Хоча, правила, як і решта універсальних варіантів політики, мають свої переваги і вади. Уряд використовує їх, щоб скоріше примушувати, а не спонукати до певної поведінки. Цієї мети можна досягти за допомогою покарань, визначених кримінальним або цивільним кодексом.

Правила поділяються на дві великі групи: 1) основні правила, що охоплюють цивільне і кримінальне право; 2) регулювання, що охоплює обмеження ціни, обсягу, якості, інформації, а також опосередкованіші форми контролю: реєстрацію, сертифікацію і ліцензування учасників ринку.

Основні правила На цей час не існує нерегульованої економіки. Всі економіки — це сукупність норм і правил. Фактично, сама цивілізація —сукупність узгоджених правил поведінки. Економіка без правил була б економікою в стані анархії, де добровільний обмін був би неможливий.

Конкурентний ринок можна вважати за суспільне благо, яке, будучи цілковито відданим у руки приватній ініціативі, досягає максимізації ефективності діяльності за умов якісного нормативно правового забезпечення господарської діяльності. Одним з найголовніших суспільних благ є визначення та утвердження прав власності, зокрема й прав на здоров'я та безпеку. Договірне право, закони про відшкодування, торговельне право, трудове законодавство і антимонопольні закони — це все можна вважати за основні правила.

Регулювання Якщо основні правила сприяють приватному вибору на конкурентних ринках, то регулювання змінює вибір, який виробники і споживачі зробили б на цих ринках за інших обставин. Регулювання звичайно здійснюють через «наказ і контроль»: дають розпорядження, контролюють їхнє виконання, за недотримання норм карають.

Регулювання цін. – вплив органів державної влади на ціни з метою встановлення верхньої граничної або нижньої граничної межі встановлення ціни. З метою захисту споживачів, і оптимізації рівня доходів виробників. Регулювання цін часто використовують як засіб протидії монополістам установлювати ціни, що максимізують ренту. Максимальні ціни іноді використовують, коли намагаються перемістити економічну ренту від власників ресурсу до споживачів.

Регулювання обсягів - засіб контролю негативних зовнішніх ефектів. Регулювання обсягів менш гнучке і загалом менш ефективне, ніж ринкові стимули, але воно забезпечує більшу визначеність результату, тому може бути доцільним у ситуаціях, коли ціна помилки велика.

Наприклад, якщо негативні зовнішні ефекти пов'язані з благами, які породжують катастрофічні й незворотні наслідки, то найбажанішим підходом може бути пряме обмеження обсягів цих благ.

Використання квот у міжнародній торгівлі — ще один, приклад регулювання обсягів. У теорії тарифи та квоти мало чим відрізняються одні від одних: коли є тарифи, ціни піднімаються, поки імпорт не зменшиться до певного рівня; коли є квоти, уряд безпосередньо обмежує рівень імпорту і відповідно до нього встановлюються ціни. На практиці тарифи мають перевагу перед квотами в тому, що швидше пристосовуються до змін пропозиції й попиту. Крім того, тарифи загалом легше запровадити, ніж квоти, оскільки квоти вимагають, щоб уряд розподіляв права на обмежений імпорт.

Пряме забезпечення інформацією. Наявність інформаційної асиметрії зумовлює наявність політики забезпечення інформацією. Уряди можуть сами поставляти інформацію на ринок, або створювати умови які спонукають (змушують) постачальників товарів і ресурсів поставляти своєчасну і достовірну інформацію (нікотин, ГМО, харчові добавки).

Непряме забезпечення інформацією. Стосується більшою мірою ринку послуг, так як він більш швидко розвивається на відміну від виробничого ринку. Як правило, якість послуг не постійна і може змінюватися з плином часу відповідно до змін людського капіталу або кількості використаних виробничих факторів. Оскільки якість послуг змінюється в часі, пряме забезпечення надійною інформацією про неї нездійсненне.

Загальновизнана політика полягає в тому, щоб давати ліцензії або сертифікати таким постачальникам послуг, які задовольняють певні норми кваліфікації, професійної підготовки й досвіду.

Ліцензія надає прав виконувати визначений вид діяльності.

Сертифікат надає паво професіоналу на обіймання посади.