Література:

основна

1. Зарубіжні письменники: Енциклопедичний довідник. В 2 томах. – Т.1. А-К. – Тернопіль: Богдан, 2005. – С. 705-708.

2. Давиденко Г.Й., Величко М.О. Історія зарубіжної літератури ХVІІ-ХVІІІ ст.: Навч. посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – С. 47-53.

3. Ніколенко О.М. Бароко, класицизм, просвітництво. Література ХVІІ-ХVІІІ ст.: Посібник для вчителя. – Харків: Ранок, 2003. – С. 51-67.

додаткова

4. Білоусова Н. Культура доби бароко // Зарубіжна література. – 2001. – №ХVІІ (225). – С. 6.

5. Гвоздьов А. Іспанська драма ХVІ-ХVІІст. // Всесвітня література та культура. – 2004. – № 12. – С.33–38.

6. Захарченко Н. «Життя – це сон» П.Кальдерона – взірець барокової драми // Зарубіжна література. – 2001. – №42. – С. 2,7.

7. Мережковский Д.С. Педро Кальдерон // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 8. – С.21–26.

8. Рогозинський В., Рогозинська В. Західноєвропейське та українське бароко: драма Педро Кальдерона «Життя – це сон» // Всесвітня література та культура. – 2005. – № 7. – С.19–22.

9. Рогозинський В. В. «Нам долю не перемогти несправедливістю й помстою…» До проведення системи уроків з вивчення драми Педро Кальдерона «Життя – це сон» // Всесвітня література та культура. – 2004. – № 12. – С.25–32.

Практичне заняття 2

Ж.Б. Мольєр «Міщанин-шляхтич» - вершина жанру комедії-балету

План

17. Новаторство Мольєра-комедіографа доби класицизму.

18. Історія написання комедії «Міщанин-шляхтич», особливості жанру.

19. Тема, сюжет, ідея, проблематика твору.

20. Образ пана Журдена.

21. Характеристика другорядних образів: Графа Доранта, маркізи Дорімени, Клеонта, пані Журден, Люсіль. Ставлення автора до своїх героїв.

22. Засоби творення смішного в комедії, її художнє та виховне значення.

23. «Міщанин-шляхтич» в культурологічному аспекті української літератури (І.Карпенко-Карий «Мартин Боруля», М.Куліш «Мина Мазайло»).

Основні терміни:

Буфонада (іт. блазенство) – комедійна манера гри актора, в якій використовуються засоби грубого комізму, окарикатурення персонажів, ситуацій.

Гумор (лат. волога, рідина) – різновид ко­мічного, відображення смішного в життєвих явищах і людсь­ких характерах. Гумор не заперечує об'єкта висміювання і цим відрізняється від сатири, для якої характерне цілковите запе­речення й різке осміяння зображуваного. Добродушний гумор піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом пози­тивних явищ, окремі смішні риси в характері людини.

Іронія (грец. удавання, глузування) – вид тропа, де зовнішня форма вислову суперечить змістові, це прихована насмішка, коли про якесь явище чи особу говориться в позитивному плані чи навіть захопленому тоні, а мається на увазі зовсім інше.

Класицизм (від лат. взірцевий, першокласний) – напрям у літературі та мистецтві й властива йому художньо-естетична система в європейській культурі. Естетичною основою класицизму є норми прекрасного в класиці, тобто античному мистецтві. Найповнішого розвитку та унормування класицизм досяг у Франції XVII-XVIIІ ст., особливо в драматургії та театрі. Програма класицизму була викладена у трактаті Н.Буало «Поетичне мистецтво», в якому значне місце відводилось суспільній функції літератури, відповідальності поета перед суспільством. В класицизмі полемічним щодо ренесансного гуманізму постає протиставлення розуму і почуття, суспільного обов’язку і особистого потягу. Основна тема: держава і особистість, основний конфлікт: вибір між моральним обов’язком і особистими пристрастями. Намагаючись дати раціональний аналіз людської психіки, класицизм прийшов до виділення однієї основної риси в людському характері. Персонажі чітко поділялися на позитивних та негативних. Композиція класицистичного твору дуже тверда й нормативна. Її правила випливають або з раціоналістичного розуміння потреби правдоподібності (правило трьох єдностей: дії, місця, часу) в драматургії, або просто з античної традиції (обов’язковий поділ героїчної поеми на 24 або 12 пісень, поділ драматичного твору на 5 актів). Літературні види та жанри поділялися на високі, середні й низькі. «Найшляхетнішим» літературним родом вважалася драматургія, що мала два незмішувані види: високий – трагедію та низький – комедію.

Комедія – драматичний твір, у якому життєві явища та характери зображуються у смішному, кумедному вигляді. Смішною в людині є невідповідність тому, що вважається нормою.

Комедія-балет – жанр, що об'єднує діалог, танець, пантоміму, інструментальну та вокальну музику, образотворче мистецтво. Характерна для літератури XVII ст. В комедії-балеті, вперше створеній Ж.Б.Мольєром, танцювальна частина органічно входить у дію, не позбавляючи її побутової правдоподібності та викривальної спрямованості.

Комедія-балет мала значний вплив на наступний розвиток французького музичного театру і стала важливим етапом на шляху до "музичної трагедії", класичної опери XVIII ст. та пантомімних балетів.

Міщанин – представник соціальної групи, що складалась з дрібних торгівців, різного роду ремісників, чиновників.

Сарказм (грец. терзання) – сатирична за направленістю, особливо ущиплива іронія, різко розвінчує явища, особливо небезпечні за своїми суспільними наслідками, один із важливих стилістичних засобів сатири. На відміну від іронії, в сарказмі інакомовлення послаблюється чи знімається, він завжди виражається прямо. Сарказму притаманне поєднання гніву, ненависті з гіркою посмішкою.

Сатира (лат. суміш, усяка всячи­на) – особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в гострому осудливому осміянні негативного. У вузькому розумінні Сатира – твір викривального характеру. Сатира спрямована проти соціально шкідливих явищ, які гальмують розвиток суспільства, на відміну від гумору, вона має гострий непримиренний характер.

Фарс (від лат. начинюю: середньовічні містерії «начинювались» комедійними вставками) – вид народного театру і літератури, в якому органічно поєднувалась гостра комедійність з життєвою вірогідністю ситуацій, положень і характерів. Фарсові не властиві алегорійність і дидактизм, адже його основою є реальна життєва подія, анекдот. Герої фарсів не індивідуалізовані, тут існують типи-маски. У фарсі чимало фізичних зіткнень, гострих і динамічних ситуацій: герої б’ються, лаються, сперечаються.

Шляхтич – дворянин.