VII. Вимоги до особистості педагога

Для того щоб ідеї технології колективного виховання впроваджувати в діяльність якого-небудь колективу, в першу чергу необхідно знайти в цьому колективі особу особливого типу, лідера, що може захопити і повести за собою дітей. Педагог, працюючи з дітьми за цією технологією, повинен мати високий рівень розвитку творчого потенціалу, широкий світогляд, глибокі знання з психології дитини, розвинену реф­лексію та емпатію, володіти достатніми вміннями у сфері організаторської та комунікативної діяльності. Своє спілку­вання з вихованцями вчитель повинен будувати на основі дружньої прихильності та захопленості спільною творчою діяльністю, бути прикладом для дітей у дотриманні законів— заповідей колективу, серйозно ставитися до обрядів і сим­волів, до самої форми життєдіяльності колективу. Учні повинні відчути, побачити спорідненість діяльності вихователів і учнів, зрозуміти, що для педагогів колективна організація творчої діяльності є не тільки технологією виховання, а й особистою життєвою позицією.

Розглянемо особливості діяльності педагогів на кожному етапі підготовки і проведення колективної творчої справи.

При проведенні колективного цілепокладання дорослі не диктують, не нав'язують своїх думок, а міркують разом з дітьми, роз'яснюють щось не до кінця зрозуміле, відповідають на всі запитання. Тон розмови повинен бути доброзичливим, зацікавленим, товариським.

На етапі колективного планування успіх збору-старту ба­гато в чому залежить від особистості ведучого. Педагог зіставляє висунуті варіанти, ставить навідні, уточнювальні за­питання. Пропонує обґрунтувати висунуті ідеї або їхню кри­тику, ставить додаткові "завдання для обмірковування". Виз­начальну роль на цьому етапі відіграє взаємне переконання і дорослого, і самих дітей у необхідності запропонованої спра­ви. В цей період діти навчаються творчого пошуку най­кращого варіанта рішення завдання, а педагоги привчають кожного до такого пошуку, використовуючи різні прийоми.

Не менш важлива роль педагога і на етапі колективної підготовки справи, характер його впливу на вихованця і взаємодія з ним. Не можна допускати тиску на дитину, він не викличе ентузіазму в підлітка, скоріше навпаки: він пере­стане вважати нинішнє діло своїм, втратить до нього інтерес. Педагог повинен уміти користуватися засобами, які збуджу­ють вихованців до сумлінної, творчої і самостійної участі в здійсненні загальної справи: захоплення добрим сюрпризом (ви­конання мікроколективом частини загальної справи по секре­ту від інших), допомога дружньою порадою (пропозиція декількох варіантів виконання — на вибір), захоплення "сек­ретним договором" ("Давай разом підготуємо це по секрету від усіх?!"), довіра відповідальним дорученням ("Тільки ти це можеш зробити"), звертання до вихованців по допомогу, з про­ханням навчити ("Покажи мені, будь ласка, як це краще зро­бити..."), товариська вимога від імені колективу ("Раз вирішили всі разом, то треба..."), товариське заохочення всіма формами схвалення, а також похвалою (розгорнутим схвален­ням) і винагородою морального характеру від імені колек­тиву,

На етапі проведення справи педагоги захоплюють вихо­ванців особистим прикладом бадьорого настрою, мажорного тону, добрим жартом, радісною перспективою близького успіху, перемоги у боротьбі з власними слабкостями, а у разі потреби — рішучою вимогою від імені колективу, повністю серйозним або з відтінком гумору ("Слухайте наказ — носа не вішати!").

Якомога більше педагогічного такту до особи учня педа­гог повинен виявити на етапі колективного підбиття під­сумків. Він повинен проявити чуйність, дипломатичність у разі програшу, не дати образити учасників КТС. Зуміти об'єктивно оцінити ситуацію, логічно викласти низку поми­лок і дати адекватну оцінку роботи — ось основне завдання керівника на цьому етапі.

Педагогу необхідно виявити свої організаторські здібності та конструктивні вміння, далекоглядність для реалізації у най­ближчій післядії висунутих у ході аналізу КТС завдань.