Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
TGP_otvety.docx
Скачиваний:
3
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
325 Кб
Скачать
☆

46. Поняття і особливості законодавчої діяльності. Референдум

Порядок прийняття законів відрізняється складністю. У конституціях і регламентах парламентів, законах про організацію парламентів докладно регламентується порядок підготовки і прийняття законів. Законодавчий процес — це передбачений законом порядок здійснення законодавчої функції органом законодавчої влади та реалізації ним своїх законодавчих повноважень.    Законодавчий процес складається з наступних стадій.    Перша стадія — розробка і подання проектів законів. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України. Воно здійснюється у формі, встановленій законом. Суб’єкт законодавчої ініціативи вносить на ім’я Верховної Ради законодавчі пропозиції, законопроекти, поправки (документи законодавчої ініціативи), викладені на письмі за своїм підписом. Внесений на голосування текст може супроводжуватися стислим обґрунтуванням.    Наступна стадія — розгляд законопроектів у профільних Комітетах Верховної Ради. Законопроекти після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду передаються відповідним Комітетам, які їх опрацьовують. В особливих випадках Верховна Рада направляє законопроект на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення інформаційного пошуку чи наукового дослідження.    Далі йде розгляд законопроектів на засіданнях Верховної Ради. Після попереднього розгляду законопроекту у відповідних Комітетах Верховна Рада вирішує питання щодо включення цього законопроекту до порядку денного сесії та про порядок продовження роботи над ним. Верховна Рада розглядає законопроекти на пленарних засіданнях. Розгляд і прийняття законопроекту Верховною Радою включає: обговорення і схвалення основних положень в основному, обговорення і схвалення постатейно та обговорення і прийняття в цілому (розгляд в трьох читаннях). Прийнятий більшістю голосів закон підписує Голова Верховної Ради України і негайно направляє його Президентові України.

Наступна стадія — оприлюднення закону. Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його та офіційно оприлюднює або повертає закон до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схвалений Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Закон набирає чинності через десять днів від дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Підписані Президентом закони та інші акти, прийняті Верховною Радою, публікуються державною та російською мовами у “Відомостях Верховної Ради України”. Закон України набирає чинності відповідно до положень, встановлених Конституцією України.    Підзаконна правотворчість Президента, уряду й інших органів виконавчої влади відрізняється рядом особливостей. Вона здійснюється на основі законів, їй непритаманна багатоступеневість, вона є більш оперативною. Кожен орган сам визначає порядок підготовки, узгодження, розгляду проектів актів, їх прийняття і підписання.    Відповідно до Конституції України Президент України на основі Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання.     Різновидом правотворчості є порядок прямого, безпосереднього прийняття нормативно-правових актів. Йдеться про референдум як конституційний спосіб прийняття законів й інших рішень. Процедура проведення референдуму регулюється, крім норм конституцій, у спеціальних законах.    Пряма правотворчість такого роду характеризується рядом ознак:    а) вона проводиться з ініціативи групи громадян, населення певної чисельності;    б) у референдумі беруть участь виборці, чия загальна воля є прямим і єдиним джерелом конституції, закону чи іншого рішення;

в) підсумки референдуму (народного голосування) є остаточними, не підлягають додатковому затвердженню.    Локальна нормотворчість відбувається за участю органів місцевого самоврядування. Відповідно до Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. Особливе значення тут має ініціатива, що дозволяє громадянам розробляти і брати участь в обговоренні проектів актів місцевого самоврядування.    Різновидом правотворчості є діяльність державних органів по прийняттю нормативних договорів. Це — конституційні, функціональні договори й угоди, що укладаються між різними державними органами. Норми-зобов’язання, що містяться в них, є основою для прийняття інших правових актів і здійснення необхідних юридичних дій.

Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя — безпосередньої участі гро­мадян в управлінні державою і місцевими справами.

Референдуми за предметом проведення:

• конституційний — на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки;

• законодавчі — на всенародне голосування виносяться про­ект закону або чинний закон;

• консультативний — проводиться з метою виявлення гро­мадської думки щодо принципового питанню державного життя.

Референдуми за ступенем обов'язковості проведення:

• обов'язковий — предметом референдуму є питання, відне­сені Конституцією до виключного вирішення в результаті все­народного опитування (наприклад, відповідно до ст. 73 Консти­туції України виключно всеукраїнським референдумом вирішу­ються питання про зміну території України);

— факультативний — проводиться з метою виявлення громад­ської думки щодо конкретного питання, яке цікавить певну ча­стину населення регіону (наприклад, про встановлення вільної економічної зони у Харківській області).

Предметом референдуму можуть бути питання:

— що мають істотне значення для визначення політики дер­жави

ззовні (міжнародні-правові питання) — входження країни до певних міждержавних структур, співтовариства, наприклад, про членство країни в Європейському Співтоваристві;

— що мають істотне значення для вдосконалення системи управ­ління

усередині (адміністративно-правові питання) — вирішення питань управлінського характеру, наприклад, зміна адміністра­тивно-територіального поділу.

Юридичні наслідки зазначених референдумів — різні:

1. Результати конституційного і законодавчого референдумів мають найвищу юридичну силу, не потребують затвердження. Вони є загальнообов'язковими для державних органів, слугують правовим підґрунтям їх правотворчої і правозастосовної діяль­ності.

2. Результати консультативного референдуму не є обов'язкови­ми для винесення адекватного рішення з опитуваного питання. Вони мають дорадчий характер, розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.

За територією проведення референдум може бути:

(1) Загальнонаціональним — проводиться в масштабах усієї країни. Доцільно проводити перед референдумом всенародне або широке громадське обговорення питань, що вирішуються рефе­рендумом.

Відповідно до Конституції України (ст. 72) загальнонаціона­льний, усеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом. Призначення всеукраїнського рефере­ндуму відбувається відповідно до народної ініціативи за вимо­гою не менш як 3 мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і не менш як по 100 тисяч підписів у кожній області.

Референдум в Україні не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Як уже зазначалося, виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

(2) Місцевим — проводиться в межах окремих суб'єктів фе­дерації (у федеративній державі) або адміністративно-територі­альних одиниць (в унітарній та федеративній державах) із ме­тою вирішення найважливіших питань місцевого значення.

Прийняті рішення на місцевому референдумі (наприклад, пе­рейменування сіл, міст або дострокове припинення повнова­жень місцевої Ради, її голови) мають вищу юридичну силу щодо рішень відповідних місцевих Рад народних депутатів.

Новий усеукраїнський референдум з питань, що раніше ви­носилися на референдум, може бути проведений через 5 років, а місцевий референдум — через 1 рік від дня проведення попе­реднього референдуму з цих самих питань.

У виборах і референдумах мають право брати участь грома­дяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Гаран­тується вільне волевиявлення. Голосування під час виборів і ре­ферендумів є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.

У Швейцарії, крім референдуму, інститутами безпосередньої демократії є народне вече, народна законодавча ініціатива. У США референдум застосовується нарівні з законодавчою іні­ціативою. У Франції через три роки після проведення першого референдуму в 1789 p. почали практикуватися плебісцити — все­народні опитування, які розглядаються як синоніми референ­думів.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]