- •Бюрократія і бюрократизм в механізмі держави
- •Відмінність норми права від інших соціальних норм
- •7. Внутрішня і зовнішня форма права
- •9. Деідеологізація наукового пізнання. Суб’єктивність, суб’єктивізм, партійність в
- •10. Держава і право, їх співвідношення
- •12. Державний службовець. Посадова особа
- •13. Державний (політичний) режим: поняття і види
- •14. Джерело (форма) права
- •15. Дія юридичних норм в часі, у просторі та по колу осіб
- •19. Загальна характеристика політичної системи суспільства
- •21. Зміст правовідносин
- •22. Зовнішня і внутрішня форма держави
- •24. Класифікація державних органів
- •25. Класифікація методів юридичного пізнання
- •27. Класифікація сучасних правових систем світу
- •29. Концепція законопроекту і лобізм
- •30. Застосування логічних прийомів в юридичному пізнанні
- •36. Обставини, що звільняють від юридичної відповідальності
- •37. Опублікування та обнародування закону
- •41. Особливості юридичної техніки
- •42. Підготовча стадія законотворчого процесу, право законодавчої ініціативи
- •43. Поняття демократії, її різновиди. Виборчі системи
- •46. Поняття і особливості законодавчої діяльності. Референдум
- •47. Поняття і склад правопорушення
- •48. Поняття методології юридичної науки та їх види
- •49. Поняття методологічного принципу і його роль в пізнавальному процесі
- •50. Поняття механізму держави і його призначення
- •52. Поняття право- і дієздатності фізичної особи
- •53. Поняття правопорядку, його зв'язок із режимом законності
- •54. Поняття правоутворення. Юридичний мотив.
- •55. Поняття суверенітету. Суверенітет народний, державний, національний
- •Національний суверенітет
- •56. Поняття юридичної особи. Її право- і дієздатність
- •57. Порівняльний метод в юридичному пізнанні
- •58. Права людей і її захист на міжнародному рівні
- •59. Правова ідеологія та правова психологія
- •61. Форми порушення прав і свобод особистості
- •62. Правове регулювання і правовий вплив
- •63. Правовий статус особистості, її правове положення
- •64. Правові відносини як різновид суспільних відносин
- •65. Правосвідомість особистості: поняття, види, функції
- •66. Поняття і принципи громадянського суспільства
- •67. Правотворчість: поняття, принципи, види, функції
- •69. Принципи комплексності, все сторонності і плюралізму в юридичному пізнанні
- •70. Принципи організації і діяльності механізму держави
- •71. Принципи права
- •72. Природа і динаміка співвідношення приватного і публічного права.
- •74. Прогалини в праві. Засоби їх заповнення.
- •75. Перспективна і ретроспективна юридична відповідальність
- •77. Реалізація права. Форми реалізації.
- •78. Розвиток політичної системи суспільства в Україні
- •79. Система права і правова система, правова сімя
- •80. Система права і система законодавства: співвідношення
- •81. Систематизація норм права
- •82. Соціальні та технічні норми: визначення та порівняння
- •84. Соціологічний метод в юридичній науці
- •85. Співвідношення між правом і юридичним законом
- •86. Співвідношення нормативно-правового акту з актом застосування права і актом тлумачення права
- •87. Способи викладення норм права у статтях нормативно-правових актів
- •88. Способи тлумачення.
- •89. Стадії процесу застосування норм права
- •91. Структура теорії та права, як науки
- •92. Суб’єкти правовідносин
- •93. Об'єктивне та суб'єктивне право
- •94. Сутність держави: основні сучасні концепції
- •97. Місце теорії держави і права в системі інших наук
- •98. Тлумачення норм права. Види тлумачення
- •99. Фактичний склад: поняття, види
- •100. Форма державного устрою як складова форми держави: поняття та види
- •101. Форма правління: поняття і види
- •106. Цілі і принципи юридичної відповідальності
- •107. Чинники, які виключають юридичну відповідальність
- •108. Склад (елементи) правостосунків
- •109. Юридичні колізії: поняття, види, способи вирішення
- •110. Юридичні факти: поняття, класифікація
- •111. Юридична відповідальність працівника (роботодавця) за порушення вимог законодавства України про охорону праці
- •112. Правові основи пожежної безпеки
- •113. Порядок розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві
- •114. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці. Діяльність моп
- •115. Державний нагляд за додержанням вимог законодавства України про охорону праці
- •116. Організація охорони праці на виробництві
46. Поняття і особливості законодавчої діяльності. Референдум
Порядок прийняття законів відрізняється складністю. У конституціях і регламентах парламентів, законах про організацію парламентів докладно регламентується порядок підготовки і прийняття законів. Законодавчий процес — це передбачений законом порядок здійснення законодавчої функції органом законодавчої влади та реалізації ним своїх законодавчих повноважень. Законодавчий процес складається з наступних стадій. Перша стадія — розробка і подання проектів законів. Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України. Воно здійснюється у формі, встановленій законом. Суб’єкт законодавчої ініціативи вносить на ім’я Верховної Ради законодавчі пропозиції, законопроекти, поправки (документи законодавчої ініціативи), викладені на письмі за своїм підписом. Внесений на голосування текст може супроводжуватися стислим обґрунтуванням. Наступна стадія — розгляд законопроектів у профільних Комітетах Верховної Ради. Законопроекти після поширення їх серед депутатів для попереднього розгляду передаються відповідним Комітетам, які їх опрацьовують. В особливих випадках Верховна Рада направляє законопроект на наукову, юридичну чи іншу експертизу, проведення інформаційного пошуку чи наукового дослідження. Далі йде розгляд законопроектів на засіданнях Верховної Ради. Після попереднього розгляду законопроекту у відповідних Комітетах Верховна Рада вирішує питання щодо включення цього законопроекту до порядку денного сесії та про порядок продовження роботи над ним. Верховна Рада розглядає законопроекти на пленарних засіданнях. Розгляд і прийняття законопроекту Верховною Радою включає: обговорення і схвалення основних положень в основному, обговорення і схвалення постатейно та обговорення і прийняття в цілому (розгляд в трьох читаннях). Прийнятий більшістю голосів закон підписує Голова Верховної Ради України і негайно направляє його Президентові України.
Наступна стадія — оприлюднення закону. Президент України протягом п’ятнадцяти днів після отримання закону підписує його та офіційно оприлюднює або повертає закон до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схвалений Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобов’язаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів.
Закон набирає чинності через десять днів від дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Підписані Президентом закони та інші акти, прийняті Верховною Радою, публікуються державною та російською мовами у “Відомостях Верховної Ради України”. Закон України набирає чинності відповідно до положень, встановлених Конституцією України. Підзаконна правотворчість Президента, уряду й інших органів виконавчої влади відрізняється рядом особливостей. Вона здійснюється на основі законів, їй непритаманна багатоступеневість, вона є більш оперативною. Кожен орган сам визначає порядок підготовки, узгодження, розгляду проектів актів, їх прийняття і підписання. Відповідно до Конституції України Президент України на основі Конституції і законів України видає укази і розпорядження, які є обов’язковими до виконання на території України. Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов’язковими до виконання. Різновидом правотворчості є порядок прямого, безпосереднього прийняття нормативно-правових актів. Йдеться про референдум як конституційний спосіб прийняття законів й інших рішень. Процедура проведення референдуму регулюється, крім норм конституцій, у спеціальних законах. Пряма правотворчість такого роду характеризується рядом ознак: а) вона проводиться з ініціативи групи громадян, населення певної чисельності; б) у референдумі беруть участь виборці, чия загальна воля є прямим і єдиним джерелом конституції, закону чи іншого рішення;
в) підсумки референдуму (народного голосування) є остаточними, не підлягають додатковому затвердженню. Локальна нормотворчість відбувається за участю органів місцевого самоврядування. Відповідно до Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов’язковими до виконання на відповідній території. Особливе значення тут має ініціатива, що дозволяє громадянам розробляти і брати участь в обговоренні проектів актів місцевого самоврядування. Різновидом правотворчості є діяльність державних органів по прийняттю нормативних договорів. Це — конституційні, функціональні договори й угоди, що укладаються між різними державними органами. Норми-зобов’язання, що містяться в них, є основою для прийняття інших правових актів і здійснення необхідних юридичних дій.
Референдум є одним із важливих інститутів безпосередньої демократії, проводиться з метою забезпечення народовладдя — безпосередньої участі громадян в управлінні державою і місцевими справами.
Референдуми за предметом проведення:
• конституційний — на всенародне голосування виноситься проект конституції або конституційні поправки;
• законодавчі — на всенародне голосування виносяться проект закону або чинний закон;
• консультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо принципового питанню державного життя.
Референдуми за ступенем обов'язковості проведення:
• обов'язковий — предметом референдуму є питання, віднесені Конституцією до виключного вирішення в результаті всенародного опитування (наприклад, відповідно до ст. 73 Конституції України виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України);
— факультативний — проводиться з метою виявлення громадської думки щодо конкретного питання, яке цікавить певну частину населення регіону (наприклад, про встановлення вільної економічної зони у Харківській області).
Предметом референдуму можуть бути питання:
— що мають істотне значення для визначення політики держави
ззовні (міжнародні-правові питання) — входження країни до певних міждержавних структур, співтовариства, наприклад, про членство країни в Європейському Співтоваристві;
— що мають істотне значення для вдосконалення системи управління
усередині (адміністративно-правові питання) — вирішення питань управлінського характеру, наприклад, зміна адміністративно-територіального поділу.
Юридичні наслідки зазначених референдумів — різні:
1. Результати конституційного і законодавчого референдумів мають найвищу юридичну силу, не потребують затвердження. Вони є загальнообов'язковими для державних органів, слугують правовим підґрунтям їх правотворчої і правозастосовної діяльності.
2. Результати консультативного референдуму не є обов'язковими для винесення адекватного рішення з опитуваного питання. Вони мають дорадчий характер, розглядаються і враховуються при прийнятті рішень відповідними державними органами.
За територією проведення референдум може бути:
(1) Загальнонаціональним — проводиться в масштабах усієї країни. Доцільно проводити перед референдумом всенародне або широке громадське обговорення питань, що вирішуються референдумом.
Відповідно до Конституції України (ст. 72) загальнонаціональний, усеукраїнський референдум призначається Верховною Радою або Президентом. Призначення всеукраїнського референдуму відбувається відповідно до народної ініціативи за вимогою не менш як 3 мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менше як у двох третинах областей і не менш як по 100 тисяч підписів у кожній області.
Референдум в Україні не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та амністії. Як уже зазначалося, виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
(2) Місцевим — проводиться в межах окремих суб'єктів федерації (у федеративній державі) або адміністративно-територіальних одиниць (в унітарній та федеративній державах) із метою вирішення найважливіших питань місцевого значення.
Прийняті рішення на місцевому референдумі (наприклад, перейменування сіл, міст або дострокове припинення повноважень місцевої Ради, її голови) мають вищу юридичну силу щодо рішень відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Новий усеукраїнський референдум з питань, що раніше виносилися на референдум, може бути проведений через 5 років, а місцевий референдум — через 1 рік від дня проведення попереднього референдуму з цих самих питань.
У виборах і референдумах мають право брати участь громадяни України, які досягли на день їх проведення 18 років. Гарантується вільне волевиявлення. Голосування під час виборів і референдумів є таємним: контроль за волевиявленням громадян не допускається.
У Швейцарії, крім референдуму, інститутами безпосередньої демократії є народне вече, народна законодавча ініціатива. У США референдум застосовується нарівні з законодавчою ініціативою. У Франції через три роки після проведення першого референдуму в 1789 p. почали практикуватися плебісцити — всенародні опитування, які розглядаються як синоніми референдумів.
