- •Бюрократія і бюрократизм в механізмі держави
- •Відмінність норми права від інших соціальних норм
- •7. Внутрішня і зовнішня форма права
- •9. Деідеологізація наукового пізнання. Суб’єктивність, суб’єктивізм, партійність в
- •10. Держава і право, їх співвідношення
- •12. Державний службовець. Посадова особа
- •13. Державний (політичний) режим: поняття і види
- •14. Джерело (форма) права
- •15. Дія юридичних норм в часі, у просторі та по колу осіб
- •19. Загальна характеристика політичної системи суспільства
- •21. Зміст правовідносин
- •22. Зовнішня і внутрішня форма держави
- •24. Класифікація державних органів
- •25. Класифікація методів юридичного пізнання
- •27. Класифікація сучасних правових систем світу
- •29. Концепція законопроекту і лобізм
- •30. Застосування логічних прийомів в юридичному пізнанні
- •36. Обставини, що звільняють від юридичної відповідальності
- •37. Опублікування та обнародування закону
- •41. Особливості юридичної техніки
- •42. Підготовча стадія законотворчого процесу, право законодавчої ініціативи
- •43. Поняття демократії, її різновиди. Виборчі системи
- •46. Поняття і особливості законодавчої діяльності. Референдум
- •47. Поняття і склад правопорушення
- •48. Поняття методології юридичної науки та їх види
- •49. Поняття методологічного принципу і його роль в пізнавальному процесі
- •50. Поняття механізму держави і його призначення
- •52. Поняття право- і дієздатності фізичної особи
- •53. Поняття правопорядку, його зв'язок із режимом законності
- •54. Поняття правоутворення. Юридичний мотив.
- •55. Поняття суверенітету. Суверенітет народний, державний, національний
- •Національний суверенітет
- •56. Поняття юридичної особи. Її право- і дієздатність
- •57. Порівняльний метод в юридичному пізнанні
- •58. Права людей і її захист на міжнародному рівні
- •59. Правова ідеологія та правова психологія
- •61. Форми порушення прав і свобод особистості
- •62. Правове регулювання і правовий вплив
- •63. Правовий статус особистості, її правове положення
- •64. Правові відносини як різновид суспільних відносин
- •65. Правосвідомість особистості: поняття, види, функції
- •66. Поняття і принципи громадянського суспільства
- •67. Правотворчість: поняття, принципи, види, функції
- •69. Принципи комплексності, все сторонності і плюралізму в юридичному пізнанні
- •70. Принципи організації і діяльності механізму держави
- •71. Принципи права
- •72. Природа і динаміка співвідношення приватного і публічного права.
- •74. Прогалини в праві. Засоби їх заповнення.
- •75. Перспективна і ретроспективна юридична відповідальність
- •77. Реалізація права. Форми реалізації.
- •78. Розвиток політичної системи суспільства в Україні
- •79. Система права і правова система, правова сімя
- •80. Система права і система законодавства: співвідношення
- •81. Систематизація норм права
- •82. Соціальні та технічні норми: визначення та порівняння
- •84. Соціологічний метод в юридичній науці
- •85. Співвідношення між правом і юридичним законом
- •86. Співвідношення нормативно-правового акту з актом застосування права і актом тлумачення права
- •87. Способи викладення норм права у статтях нормативно-правових актів
- •88. Способи тлумачення.
- •89. Стадії процесу застосування норм права
- •91. Структура теорії та права, як науки
- •92. Суб’єкти правовідносин
- •93. Об'єктивне та суб'єктивне право
- •94. Сутність держави: основні сучасні концепції
- •97. Місце теорії держави і права в системі інших наук
- •98. Тлумачення норм права. Види тлумачення
- •99. Фактичний склад: поняття, види
- •100. Форма державного устрою як складова форми держави: поняття та види
- •101. Форма правління: поняття і види
- •106. Цілі і принципи юридичної відповідальності
- •107. Чинники, які виключають юридичну відповідальність
- •108. Склад (елементи) правостосунків
- •109. Юридичні колізії: поняття, види, способи вирішення
- •110. Юридичні факти: поняття, класифікація
- •111. Юридична відповідальність працівника (роботодавця) за порушення вимог законодавства України про охорону праці
- •112. Правові основи пожежної безпеки
- •113. Порядок розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві
- •114. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці. Діяльність моп
- •115. Державний нагляд за додержанням вимог законодавства України про охорону праці
- •116. Організація охорони праці на виробництві
55. Поняття суверенітету. Суверенітет народний, державний, національний
Суверенітет - це політико-правова властивість держави, зміст якої полягає в ЇЇ праві самостійно вирішувати внутрішні та зовнішні політичні питання без втручання інших держав, організацій, осіб. Така діяльність мас ґрунтуватися не тільки на внутрішній законодавчій базі, а й на основі загальновизнаних міжнародних договорів і принципів добросусідства, що в умовах посилення інтеграційних процесів є надзвичайно актуальним. Дотримання умов міжнародних договорів не означає обмеженості "зовнішньої" незалежності держави, оскільки активна участь держави на міжнародній арені засвідчує самодостатність її як суб'єкта міжнародного права.
Найбільш важливою проблемою юриспруденції є проблема суверенітетів. Конституція України, як і більшість інших конституцій, розрізняє три види суверенітету - суверенітет держави, суверенітет народу і суверенітет нації.
Державний суверенітет - це верховенство, єдність та недоторканність державної влади, її рівноправність та незалежність у відносинах з іншими державами. Наявність державного суверенітету є передумовою рівноправності у таких відносинах. Декларація про державний суверенітет України прийнята 16 липня 1990 року.
Будь-яка держава незалежно від розміру її території, чисельності населення, кількості національних меншин, форми правління, устрою чи режиму може бути суверенною. Це означає об'єктивну можливість держави мати відповідні суверенні права, наприклад, право виступати від імені свого народу, право оголошувати війну і мир, право приймати закони, право визначати зовнішню і внутрішню політику, право формувати державні органи, право визначати державну символіку, право встановлювати і збирати податки тощо.
Разом з тим суверенітет держави не опосередковує її свавілля як усередині держави, так і за межами державного кордону. Наприклад, забороняється окупація іншої держави чи застосування зброї проти інших держав, за винятком необхідності власної оборони.
Народний суверенітет еволюціонує з теорії державного владарювання. Важливою умовою існування народного суверенітету є державний суверенітет, оскільки відсутність останнього фактично унеможливлює існування першого. Народний суверенітет передбачає офіційне визнання народу носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в державі та його виключне право на зміну конституційного ладу. Народ здійснює свою владу в державі як безпосередньо (вибори, референдуми), так і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування. В Україні основи народного суверенітету відображено в ст. 5 Конституції України, що означає участь народу в управлінні державою. Ці права не можуть бути узурповані ні самою державою, ні її органами.
Витоки обґрунтування ідеї народного суверенітету сягають своїм корінням у XVII - XVIII сторіччя. Концепцію "народного суверенітету" активно розробляв Жан-Жак Руссо у своїх працях "Міркування про науки і мистецтва", "Про суспільну угоду, або Принципи політичного права" та ін. На його думку, народ як суверен стоїть вище судці та закону і не може бути пов'язаний навіть Основним Законом держави.
