- •Бюрократія і бюрократизм в механізмі держави
- •Відмінність норми права від інших соціальних норм
- •7. Внутрішня і зовнішня форма права
- •9. Деідеологізація наукового пізнання. Суб’єктивність, суб’єктивізм, партійність в
- •10. Держава і право, їх співвідношення
- •12. Державний службовець. Посадова особа
- •13. Державний (політичний) режим: поняття і види
- •14. Джерело (форма) права
- •15. Дія юридичних норм в часі, у просторі та по колу осіб
- •19. Загальна характеристика політичної системи суспільства
- •21. Зміст правовідносин
- •22. Зовнішня і внутрішня форма держави
- •24. Класифікація державних органів
- •25. Класифікація методів юридичного пізнання
- •27. Класифікація сучасних правових систем світу
- •29. Концепція законопроекту і лобізм
- •30. Застосування логічних прийомів в юридичному пізнанні
- •36. Обставини, що звільняють від юридичної відповідальності
- •37. Опублікування та обнародування закону
- •41. Особливості юридичної техніки
- •42. Підготовча стадія законотворчого процесу, право законодавчої ініціативи
- •43. Поняття демократії, її різновиди. Виборчі системи
- •46. Поняття і особливості законодавчої діяльності. Референдум
- •47. Поняття і склад правопорушення
- •48. Поняття методології юридичної науки та їх види
- •49. Поняття методологічного принципу і його роль в пізнавальному процесі
- •50. Поняття механізму держави і його призначення
- •52. Поняття право- і дієздатності фізичної особи
- •53. Поняття правопорядку, його зв'язок із режимом законності
- •54. Поняття правоутворення. Юридичний мотив.
- •55. Поняття суверенітету. Суверенітет народний, державний, національний
- •Національний суверенітет
- •56. Поняття юридичної особи. Її право- і дієздатність
- •57. Порівняльний метод в юридичному пізнанні
- •58. Права людей і її захист на міжнародному рівні
- •59. Правова ідеологія та правова психологія
- •61. Форми порушення прав і свобод особистості
- •62. Правове регулювання і правовий вплив
- •63. Правовий статус особистості, її правове положення
- •64. Правові відносини як різновид суспільних відносин
- •65. Правосвідомість особистості: поняття, види, функції
- •66. Поняття і принципи громадянського суспільства
- •67. Правотворчість: поняття, принципи, види, функції
- •69. Принципи комплексності, все сторонності і плюралізму в юридичному пізнанні
- •70. Принципи організації і діяльності механізму держави
- •71. Принципи права
- •72. Природа і динаміка співвідношення приватного і публічного права.
- •74. Прогалини в праві. Засоби їх заповнення.
- •75. Перспективна і ретроспективна юридична відповідальність
- •77. Реалізація права. Форми реалізації.
- •78. Розвиток політичної системи суспільства в Україні
- •79. Система права і правова система, правова сімя
- •80. Система права і система законодавства: співвідношення
- •81. Систематизація норм права
- •82. Соціальні та технічні норми: визначення та порівняння
- •84. Соціологічний метод в юридичній науці
- •85. Співвідношення між правом і юридичним законом
- •86. Співвідношення нормативно-правового акту з актом застосування права і актом тлумачення права
- •87. Способи викладення норм права у статтях нормативно-правових актів
- •88. Способи тлумачення.
- •89. Стадії процесу застосування норм права
- •91. Структура теорії та права, як науки
- •92. Суб’єкти правовідносин
- •93. Об'єктивне та суб'єктивне право
- •94. Сутність держави: основні сучасні концепції
- •97. Місце теорії держави і права в системі інших наук
- •98. Тлумачення норм права. Види тлумачення
- •99. Фактичний склад: поняття, види
- •100. Форма державного устрою як складова форми держави: поняття та види
- •101. Форма правління: поняття і види
- •106. Цілі і принципи юридичної відповідальності
- •107. Чинники, які виключають юридичну відповідальність
- •108. Склад (елементи) правостосунків
- •109. Юридичні колізії: поняття, види, способи вирішення
- •110. Юридичні факти: поняття, класифікація
- •111. Юридична відповідальність працівника (роботодавця) за порушення вимог законодавства України про охорону праці
- •112. Правові основи пожежної безпеки
- •113. Порядок розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві
- •114. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці. Діяльність моп
- •115. Державний нагляд за додержанням вимог законодавства України про охорону праці
- •116. Організація охорони праці на виробництві
72. Природа і динаміка співвідношення приватного і публічного права.
Сутність цього поділу права полягає ось у чому: в кожній системі права є норми, які покликані забезпечувати насамперед загальнозначущі публічні інтереси, тобто інтереси суспільства, держави в цілому, а є норми, які захищають інтереси окремих осіб, перш за все — приватних власників. Тому сфери суспільних відносин, які пов'язані з державними або приватними інтересами, є предметом регулювання публічного і приватного права. Виходячи цього можна дати і їх визначення.
Публічне право — це сукупність норм, предметом регулювання яких є сфера публічних (державних) інтересів. Це передусім норм конституційного, адміністративного, кримінального, фінансового, процесуального права. Тут юридичний пріоритет має воля органів державної влади, котра, однак, у першу чергу спрямована на захист інтересів особи і населення країни в цілому.
Приватне право — сукупність норм права, предметом регулювання яких є сфера приватних, індивідуальних інтересів. Це норми цивільного, торгового, підприємницького та інших галузей права. Тут юридичний пріоритет належить волі приватних осіб, громадян, їх об'єднань, регулювання відбувається на засадах координації, тобто за принципами юридичної рівності, автономії.
Приватне право має велике значення в забезпеченні свободи автономної особи, незалежності і самостійності приватних осіб і тому є умовою і гарантом розвитку ринкової економіки, демократії, громадянського суспільства. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють ніякою примусовою владою один щодо одного, а більше того, відокремлені від державної влади і тому є «приватними». Однак, і це дуже важливо, їх договори, акти, в тому числі односторонні, наприклад акти власників, мають повноцінне юридичне значення, захищаються судом, визнаються і забезпечуються державою як її власні веління. Приватне право створює зону свободи, ізольовану від державної влади, в якій здійснюють свою майнову, господарську діяльність приватні особи. Державна влада може втручатись у цю діяльність тільки в передбачених законом випадках або за рішенням суду. Водночас дії приватних осіб, якщо вони не порушують встановлених законом заборон, державна влада зобов'язана не тільки визнавати, але й захищати.
Між публічним і приватним правом нема неперехідних кордонів. Вони взаємопов'язані між собою. Ті функції, які вони виконують, зрештою відповідають інтересам усіх. Тому приватне право фактично не існує без публічного, оскільки публічне покликане охороняти і захищати приватні відносини. Приватне право ґрунтується на публічному, без якого воно могло б бути знецінене. Окрім того, в процесі історичного розвитку грані між ними в ряді сфер суспільного і державного життя стираються, виникають змішані публічно-правові і приватно-правові відносини (наприклад, з питань соціального, трудового та іншого права). Разом з тим, на сьогодні публічне і приватне право лишаються фундаментальними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.
