106. Цілі і принципи юридичної відповідальності

Для більш глибокого розуміння сутності юридичної відповідальності необхідно з'ясувати її цілі та призначення в суспільстві. Взагалі мету розуміють як ідеальне уявлення суб'єктів (органів, соціальних груп, осіб) про результати своєї діяльності. Саме вони визначають і засоби, і характер дій, спрямованих на її досягнення.

Цілі юридичної відповідальності — це конкретний прояв загальних цілей права. Це закріплення, врегулювання та охорона суспільних відносин. Вони й зумовлюють існування регулятивної та охоронної функцій права.

Оскільки юридична відповідальність, так би мовити, "бере участь" у реалізації охоронної функції, то її ціль у загальному вигляді можна визначити як охорону існуючого ладу та суспільного порядку. Відповідальність, що застосовується до конкретного правопорушника, має й більш вузьку мету — покарання винного. Вона висловлює реакцію суспільства у вигляді держави на шкоду, заподіяну правопорушником, та виступає як засіб самозахисту суспільства від порушення умов його існування.

Покарання — завжди примусове позбавлення правопорушника певних (духовних, особистих, матеріальних) цінностей, що йому належали. Але покарання правопорушника не є самоціллю суспільства і держави. Воно виступає і засобом попередження (превенції) вчинення нових правопорушень як притягнутими до відповідальності, так і іншими особами (превентивна мета). Ця мета досягається шляхом впливу на свідомість членів суспільства: доказується неминучість покарання за вчинення правопорушення. Превентивне значення покарання якраз і полягає в невідворотності юридичної відповідальності, а не в жорстокості покарання.

Юридична відповідальність спрямована і на виховання як правопорушника, так і інших членів суспільства (виховна мета). Ефективна боротьба з правопорушниками, своєчасне і невідворотне покарання винних вселяють у громадян упевненість в усталеності наявного правопорядку, закріплюють віру в справедливість та міцність державної влади, впевненість у тому, що їх законні права та інтереси надійно захищені.

Здебільшого міри юридичної відповідальності спрямовані не на формальне покарання винного, а на те, щоб забезпечити порушений суспільний інтерес, інтерес правомочного суб'єкта, відновити порушені протиправною поведінкою суспільні відносини. Тому юридична відповідальність має на меті відшкодування суспільно небезпечних наслідків правопорушення, якщо вони мають оборотний характер (правовідновлювальна чи компенсаційна мета).

Юридична відповідальність грунтується на принципах:

1) законності - полягає в тому що юридична відповідальність настає: за наявності складу правопорушення; за фізичні діяння - дію чи бездіяльність (а не за думки, світогляд, особистісні властивості); за суспільно шкідливі і, як правило, винні діяння, вчинені деліктоздатною особою70; за юридично заборонені діяння, тобто за діяння, що суперечать природі права і букві закону; за власні діяння правопорушника; відповідно до процесуальних норм; за рішенням компетентних органів, котрі визначені законом;

2) обгрунтованості - виражається: у встановленні самого факту здійснення правопорушником протиправного діяння як об'єктивної істини; встановленні інших юридично значущих фактів, пов'язаних з висновками про факт правопорушення і суб'єкта правопорушення. Принцип "презумпції невинуватості" потребує, щоб вина особи, котра притягується до відповідальності, була доведена і визначена у правозастосовному акті;

3) доцільності - полягає у відповідності обраного засобу впливу на правопорушника меті юридичної відповідальності (захистити правопорядок, виховати поважне ставлення до права), що вимагає: індивідуалізації державно-примусових заходів залежно від ваги правопорушення і властивостей правопорушника як особи, котра підлягає відповідальності; пом'якшення відповідальності і навіть відмовлення від застосування засобів відповідальності за наявності можливості досягти її цілей іншим шляхом;

4) невідворотності - полягає: в неминучості настання відповідальності правопорушника; оперативності застосування засобів відповідальності за вчинені правопорушення; ефективності заходів, застосовуваних до правопорушників. Незнання закону не звільняє від відповідальності. Дія принципу невідворотності покарання не повинна порушувати іншого принципу відповідальності - презумпції невинуватості;

5) своєчасності - означає можливість залучення правопорушника до відповідальності протягом строку давності, тобто періоду, не занадто віддаленого від факту вчинення правопорушення. Для адміністративних і дисциплінарних проступків встановлений строк давності в кілька місяців, для кримінальних злочинів - від року до 10-15 років (залежно від ваги злочину та обставин справи). Закінчення терміну давності тягне за собою звільнення від юридичної відповідальності (згідно з адміністративним, кримінальним, трудовим законодавством);

6) справедливості - виявляється в такому: кримінальне покарання не встановлюється за проступки; при встановленні засобів покарання і стягнення не повинна принижуватися людська гідність; зворотної сили не має закон, що встановлює чи підсилює відповідальність, але не пом'якшує її (принцип відповідності покарання тяжкості вчиненого злочину); лише одне покарання встановлюється за одне правопорушення (принцип, що став аксіомою).