7.2. Страхування життя

Страхування життя — це підгалузь особистого страхування, у якій об'єктами страхування є майнові інтереси, пов'язані з життям, пенсійним забезпеченням або певною подією в житті застрахованих осіб. При комбінованому страхуванні (впрова­дження додаткових супутніх страхових ризиків — захворюван­ня, нещасні випадки) майновий інтерес розширюється і може бути пов'язаний також зі здоров'ям і працездатністю застрахо­ваної особи.

Суб'єктами страхових відносин при страхуванні життя є страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач, спадкоємець.

Страховими випадками при страхуванні життя є:

• смерть застрахованої особи або рішення суду про оголо­ шення її померлою;

• дожиття застрахованої особи до певної дати (закінчення терміну дії договору страхування, досягнення віку, ви­ значеного в договорі страхування) або до певної події у її житті (вступ до ВНЗ, одруження, народження дитини тощо).

Договір страхування, згідно з яким передбачено відповідаль­ність страховика відносно двох страхових випадків одночасно, визначається як договір змішаного страхування життя.

Страховим ризиком є смерть застрахованої особи, а точні-ше, — час її настання, що виявляється у [20]:

• імовірності померти у молодому віці чи раніше від се­ редньої тривалості життя;

• імовірності померти чи вижити протягом певного часу;

• імовірності жити в старості, що потребує одержання ре­ гулярних доходів без продовження трудової діяльності.

Договір страхування укладається на підставі заяви страху­вальника, яка подається, як правило, у письмовій формі. Укладаючи договір страхування, страховик бере на себе зобо­в'язання за допомогою накопичення коштів, що сплачуються йому страхувальником як страхові внески у встановленому об­сязі і протягом певного часу, здійснити застрахованій особі (вигодонабувачу) визначену страхову виплату (страхову суму або її частину), якщо протягом терміну страхування в житті

226

227

застрахованої особи станеться передбачений заздалегідь страхо­вий випадок.

Страхові платежі розраховуються як добуток страхового тарифу на страхову суму з урахуванням надбавок або знижок, що встановлюються страховиком. Під час визначення страхо­вого тарифу використовуються таблиці смертності, що укладе­ні окремо для чоловіків і жінок (див. розділ 3 цього посіб­ника). Ураховуються такі суттєві фактори, що впливають на страховий ризик, — стан здоров'я, історія хвороб, спадковість, наявність шкідливих звичок. Страхові резерви при страхуван­ні життя мають індивідуальний (персоніфікований) характер і створюються за кожним договором страхування життя окремо.

Схему здійснення страхування життя подано на рис. 7.1.

Рис. 7.1. Схема здійснення страхування життя

Страхові виплати здійснюються після настання страхово­го випадку один раз або регулярно впродовж періоду, встанов­леного в договорі. Оскільки страховий резерв формується інди­відуально для кожної застрахованої особи, то сума виплат при настанні страхового випадку еквівалентна сумі сплачених стра­хових внесків (див. детальніше розділ 3 цього посібника). Види страхування життя, при здійсненні яких страхова виплата сплачується один раз, визначають як страхування капіталу. Види страхування життя, при здійсненні яких страхова випла­та сплачується багато разів регулярно, визначають як страху-

вання рент. Для комбінованих видів договорів страхування життя, що передбачають ризики захворювання чи втрати пра­цездатності внаслідок нещасного випадку, страхова виплата при настанні страхових випадків внаслідок дії вказаних ризи­ків сплачується один раз відповідно до ступеня втрати праце­здатності, погіршення стану здоров'я або внаслідок смерті за­страхованої особи.

Принципами страхування життя є [11; 12; 20; 32]:

1. Страховий інтерес.

2. Специфічність страхового ризику.

3. Участь у прибутках страхової компанії.

4. Викуп договору страхування.

5. Відкритість (прозорість) відносин між сторонами договору. Страховий інтерес при страхуванні життя визначається як

персоніфікований інтерес до страхування життя на момент укла­дання договору страхування [20], а суб'єктами такого інтересу, зокрема, можуть бути: страхувальник відносно свого життя; батьки відносно життя їхніх дітей; чоловік (дружина) відносно життя дружини (чоловіка); роботодавець відносно життя своїх працівників; кредитор відносно життя боржника.

Специфічність страхового ризику пов'язана з високим рів­нем відповідальності страховика — договір страхування діє впродовж доволі довгого терміну (від 3-х до 30-ти або більше років), що потребує постійного оцінювання зміни ступеня ризику. Висока відповідальність страховика і відносно ризику смерті — страхові виплати здійснюються при настанні смерті застрахованої особи від будь-якої причини (як правило, після певного строку дії договору), що зумовлює необхідність вико­ристання значної бази статистичних даних щодо смертності населення. Використовуються національні, регіональні табли­ці смертності й розроблені страховиками, які є більш точними для вибраного сегмента страхового ринку. При цьому необхід­но врахувати, що ймовірність смерті залежить від віку: до 1 року ймовірність смерті вища порівняно з наступним періодом життя, до 25 років рівень смертності має незначні коливання, а надалі відбувається його зростання. Смертність серед чоловіків перевищує смертність серед жінок. Середня тривалість життя жінок перевищує середню тривалість життя чоловіків. Окрім віку, на смертність впливають стан здоров'я,

228

229

спадковість, професія, місце проживання застрахованої особи, звички тощо.

Участь у прибутках страхової компанії здійснюється шля­хом виплат бонусів. Бонуси — це суми, що сплачуються застра­хованим особам як доповнення до страхових сум (страхових ви­плат) [12]. Виплата бонусів є умовою договору страхування, обов'язковою до виконання згідно із Законом України "Про страхування" (див. більш детально про особливості формування бонусів у розділі 1). Страховик повинен регулярно (згідно з чин­ним законодавством — раз на рік) оцінювати результати своєї діяльності зі страхування життя, інші фінансові результати цієї діяльності і від отриманого прибутку розраховувати обсяг бону­сів за кожним договором окремо пропорційно до одержаного прибутку та обсягу математичних резервів за тим чи тим дого­вором. Крім щорічних, можуть використовуватися бонуси, що виплачуються після закінчення дії договору страхування чи при настанні страхового випадку [20]. Мета впровадження таких бо­нусів — підвищити зацікавленість потенційних страхувальників в укладанні договорів страхування.

Викуп договору страхування відбувається в разі достроко­вого припинення договору страхування за вимогою страхуваль­ника шляхом виплати останньому викупної суми. Викупна сума розраховується математично на день припинення догово­ру страхування залежно від періоду, протягом якого діяв дого­вір страхування життя, згідно з методикою, яка проходить експертизу в Державній Комісії з регулювання ринків фінан­сових послуг (надалі — Комісія) та здійснена актуарієм і є не­від'ємною частиною правил страхування життя. Комісія може встановити вимоги до методики розрахунку викупної суми [3]. Під час розрахунку обсягу викупної суми необхідно враховува­ти строк дії договору до його розірвання (зазвичай, протягом перших двох або трьох років викупні суми не видаються) та обсяг сплачених внесків, процентні ставки на інвестиційному ринку, відносну кількість договорів, що припиняються достро­ково, і різновид страхування життя.

Відкритість (прозорість) у відносинах між сторонами до­говору передбачає можливість отримання страхувальником сут­тєвої інформації щодо договору страхування: вихідні дані стра­ховика, умови страхування, термін обмірковування для

розриву контракту після його укладання (14-30 днів), оподат­кування, порядок вирішення спорів, зміни в полісі та законо­давстві. Цей принцип започатковано у Великій Британії у 80-х роках XX ст. і закріплено в третій Директиві ЄЕС щодо страхування життя [20].

Різновидами страхування життя є [4]:

1. Строкове.

2. Довічне.

3. Страхування на дожиття.

4. Страхування з виплатою ренти.

Строкове страхування передбачає страхову виплату, що до­рівнює всій страховій сумі, лише у разі смерті застрахованої осо­би протягом дії договору. Договір укладається тільки на певний строк. Якщо застрахована особа доживає до терміну закінчення договору, то виплата не здійснюється, сплачені премії не повер­таються страховиком, а залишаються у його розпорядженні.

Довічне страхування гарантує виплату у разі смерті застра­хованої особи згідно з договором страхування, що діє до на­стання страхового випадку (строк дії договору не встанов­лений, а "довічний"). Такий договір страхування часто використовується як забезпечення для отримання позики (кредиту). Страхувальник може сплачувати внески впродовж усього часу дії договору або до певного, досить похилого віку (80-85 років). Може передбачатися встановлення бонусів. Довічне страхування часто використовується як оплата ритуальних послуг при похованні застрахованої особи.

Страхування на дожиття (ощадне страхування) — це змі­шане страхування, згідно з яким здійснюється виплата страхо­вої суми, якщо застрахована особа доживе до зазначеної дати (події) чи помре раніше визначеної дати (події). Страховий ри­зик — тривалість життя застрахованої особи з урахуванням можливого зменшення її прибутків у похилому віці. Внески сплачуються протягом терміну дії договору, передбачаються ви­купна сума і бонус (у разі смерті або настання дати закінчення договору). Різновидами цього страхування є страхування дітей до повноліття, до вступу в шлюб тощо.

Страхування з виплатою ренти (ануїтету) передбачає страхові виплати у вигляді ренти, тобто шляхом виплати сум через певні проміжки часу. Виплата ренти здійснюється у разі

230

231

дожиття застрахованої особи до дати, зазначеної в договорі. У договорі передбачається сплата внесків один раз або до певної дати, а також можливість виплати викупної суми. Ренти поділяються на негайні (виплачуються одразу після укладання договору страхування і сплати одноразового платежу) й уповіль­нені (виплачуються після певного періоду дії договору страхуван­ня). Пенсійне страхування є різновидом страхування з виплатою уповільненої ренти, що передбачає початок виплат при досягнен­ні пенсійного віку, у випадку інвалідності або смерті застрахова­ної особи.

7.3. Страхування від нещасних випадків

Страхування від нещасних випадків — це підгалузь осо­бистого страхування, у якій об'єктами страхування є майнові інтереси, пов'язані з життям, здоров'ям і працездатністю за­страхованої особи. В Україні здійснюється в добровільній і обов'язковій формі.

Суб'єктами страхових відносин є страховик, страхуваль­ник, застрахована особа, вигодонабувач, спадкоємець.

Страховий випадок — це факт настання тимчасової, постій­ної непрацездатності або смерті застрахованого внаслідок дії та­ких страхових ризиків (нещасних випадків) [11; 12; 20; 32-36]:

• травм (фізичних ушкоджень);

• отруєнь хімічними речовинами (промисловими, побуто­ вими), ліками;

• укусів тварин, отруйних комах і змій;

• впливу температур (опік, обмороження);

• асфіксії органів дихання (наприклад, при утопленні);

• ураження електричним струмом, блискавкою.

Перелік страхових ризиків може бути доповнено чи зміне­но згідно з умовами страхування конкретного страховика. При цьому під нещасним випадком у широкому сенсі розуміють не-передбачувану і несподівану подію, що фактично відбулася і призвела до фізичного ушкодження чи внаслідок якої настали розлад здоров'я або смерть застрахованої особи [32].

Договір страхування укладається на підставі заяви страху­вальника. Кожній застрахованій особі видається індивідуаль-

ний страховий поліс (сертифікат). Андеррайтинг передбачає розгляд таких факторів впливу на страхові ризики, як профе­сія, стан здоров'я, вік, місце проживання, маршрути пересу­вання, суб'єктивні чинники тощо.

Страхові платежі розраховуються як добуток страхового тарифу і страхової суми з урахуванням поправкових коефіцієн­тів. Розмір страхового платежу становить кілька відсотків від страхової суми. Страховик для укладання договору використо­вує реальні страхові тарифи, що розраховуються шляхом множення базових страхових тарифів на поправкові коефіцієн­ти факторів впливу на страховий ризик. До суттєвих факторів впливу належать професія, стан здоров'я, вік тощо. Чим біль­ше фактор впливає на ймовірність настання нещасного випадку чи ступінь тілесних ушкоджень застрахованого, тим більший коефіцієнт встановлюється. Наприклад, коефіцієнт, що враховує вплив професії, знаходиться у межах від 1 (домогоспо­дарки, канцелярські службовці та особи аналогічних професій) до 3 (пожежники, охоронці тощо).

Страхові виплати здійснюються один раз таким чином:

• при настанні тимчасової непрацездатності застрахованої особи сплачується фіксована сума, що розраховується як добуток кількості днів непрацездатності і певного відсот­ ка страхової суми (0,2-2 %) або фіксованої суми грошей. Зазвичай встановлюється обмеження щодо виплати, на­ приклад, обсягом 40 % страхової суми;

.*• при настанні постійної непрацездатності (інвалідності) застрахованої особи здійснюється виплата заздалегідь ви­значеної частини страхової суми (встановлюється за таб­лицями виплат страховика або у відсотках від страхової суми за рішенням комісії МСЕК про втрату певного від­сотка працездатності, або за встановленого 1—3-ю групою інвалідності (для першої групи передбачено найбільшу виплату);

• у разі смерті застрахованої особи сплачується 100 % страхової суми.

Сума виплат за договором не може перевищувати страхової суми, а виплати за наслідками одного випадку додаються, і не можуть перевищувати суми, що відповідає найвищому ступеню втрати працездатності внаслідок настання цього випадку.

232

233

Схема здійснення страхування від нещасних випадків анало­гічна до схеми здійснення страхування, що подана на рис. 7.1.

До видів добровільного страхування від нещасних випадків належать:

• страхування дітей від нещасних випадків, страхуваль­ никами за якими є батьки або опікуни. Школи, ліцеї, гімназії, середні спеціальні навчальні заклади, дошкільні дитячі заклади й оздоровчі табори здійснюють страхуван­ ня на строк перебування дітей на їхній території;

• страхування спортсменів від нещасних випадків, що здійснюється на період підготовки та проведення спор­ тивних змагань страхувальниками — організаціями, що проводять збори (змагання), керівництвом спортивних команд або самими спортсменами;

• страхування туристів від нещасних випадків, що здійс­ нюється туристами або туристичними організаціями на тер­ мін надання туристичних послуг. Тарифні ставки залежать від виду туристичної послуги (екскурсійна, оздоровча, спортивна), терміну і маршруту подорожі, виду транспорт­ ного засобу (велосипед, човен, лижі, автомобіль тощо) кіль­ кості туристів і осіб, які їх супроводжують тощо.

До обов'язкових видів страхування, що набули популярно­сті на вітчизняному страховому ринку, належать страхування від нещасних випадків на транспорті, страхування працівників відомчої і сільської пожежної охорони і членів добровільних пожежних дружин (команд), страхування спортсменів вищих категорій.

7.4. Страхування на випадок хвороби

-

Страхування на випадок хвороби — це підгалузь особисто­го страхування, у якій об'єктами страхування є майнові інте­реси, пов'язані із витратами на лікування застрахованої особи внаслідок її захворювання на певну хворобу, а також з її тим­часовою непрацездатністю внаслідок захворювання на цю хво­робу. В Україні здійснюється в добровільній формі. Цей вид страхування, як і страхування від нещасних випадків, також належить до ризикового (короткочасного) страхування [11; 22;

234

31; 32; 35]. Страхування здоров'я на випадок хвороби відбува­ється за схемою, поданою на рис. 7.1.

Суб'єктами страхових відносин є страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодонабувач, спадкоємець. Не можуть бути застраховані особи, які перебувають на обліку в наркологічних, психоневрологічних, туберкульозних, шкірно-венеричних дис­пансерах.

Страхові ризики і страхові випадки. Страховим ризиком є імовірне захворювання застрахованої особи на одну із хвороб з переліку, передбаченого в договорі. Цей перелік, згідно з кла­сифікатором хвороб Всесвітньої організації здоров'я, може вмі­щувати близько 900 різних видів хвороб, які розбито на 20 груп.

Страховими випадками визнаються:

• захворювання застрахованої особи на одну з хвороб, що визначені в договорі страхування;

• встановлення групи інвалідності застрахованій особі вна­ слідок її захворювання на певну хворобу;

• смерть застрахованої особи внаслідок її захворювання на певну хворобу.

До страхових випадків не відносять:

• захворювання, наявні до початку дії договору страхуван­ ня; пов'язані з вагітністю і пологами; такі, які є наслід­ ком вживання застрахованою особою алкоголю, наркоти­ ків, токсичних речовин, ліків без припису лікаря; які є

• наслідком спроби самогубства застрахованої особи, окрім тих випадків, коли застрахована особа була доведена до цього діями третіх осіб; що пов'язані з масовими епіде­ міями;

• тяжкі клінічні форми захворювань серцево-судинної сис­ теми;

• вроджені пороки й аномалії розвитку організму особи.

Страхова премія розраховується як добуток страхового та­рифу і страхової суми з урахуванням поправкових коефіцієнтів і сплачується, зазвичай, один раз. Річні базові страхові тари­фи визначаються окремо відносно кожної групи хвороб, а за­гальний тариф за договором визначається як сума тарифів за групами хвороб. Критерієм встановлення обсягу страхової суми є задоволення фінансових потреб, що виникають у застрахова-

235

ної особи під час її лікування або за умови непрацездатності внаслідок захворювання.

Договір страхування укладається на підставі заяви страху­вальника на термін, що не перевищує одного року. Андеррай-тинг передбачає розгляд таких факторів впливу на страхові ри­зики, як стан здоров'я, професія, вік тощо. Якщо необхідно, призначається медичне обстеження застрахованої особи з ме­тою оцінювання фактичного стану її здоров'я.

Страхові виплати здійснюються один раз таким чином:

• при захворюванні застрахованої особи на певну хворобу їй або лікарському закладу (якщо застрахована особа дала на це вказівку) сплачується сума згідно з таблицею виплат;

• при встановленні застрахованій особі інвалідності внаслі­ док захворювання, їй сплачуються частки страхової суми залежно від групи інвалідності;

• при настанні смерті застрахованої особи внаслідок захво­ рювання на певну хворобу визначеному вигодонабуваче- ві або спадкоємцю буде сплачено 100% страхової суми.

7.5. Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я)

Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я) — це підгалузь особистого страхування, у якій об'єктами страху­вання є майнові інтереси, пов'язані зі здоров'ям застрахованої особи, а саме з витратами на отримання застрахованою особою необхідної медичної допомоги.

Медичне страхування (безперервне страхування здоров'я) і страхування здоров'я на випадок хвороби формують нову сис­тему фінансування охорони здоров'я — страхову медицину. Страхова медицина — це система організації фінансування охорони здоров'я за допомогою коштів, що накопичуються у резервах спеціалізованих страхових компаній, які здійснюють медичне страхування [22; 32; 35]. Страхова медицина забезпе­чує соціально-економічну захищеність насамперед середньо- та малозабезпечених верств населення.

236

Медичне страхування може здійснюватися в обов'язковій і добровільній формі. Систему обов'язкового медичного страху­вання розглянуто в [19; 24; 28]. В Україні медичне страхуван­ня здійснюється в добровільній формі.

Суб'єктами страхових відносин при медичному страхуван­ні є страховик, страхувальник, застрахована особа, вигодона-бувач, спадкоємець і лікувально-профілактична установа.

Лікувально-профілактична установа (ЛПУ) — заклад охо­рони здоров'я, завданням якого є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом надання медико-санітарної допомоги, що включає широкий спектр профі­лактичних і лікувальних заходів або послуг медичного харак­теру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників [1]. Страховики укладають з ЛПУ договори щодо надання медичних послуг для застрахованих осіб в обсязі, що гарантується укладеними страховиком договора­ми страхування. Контроль за діяльністю ЛПУ здійснює страхо­вик, оскільки він є відповідальним перед страхувальником і за­страхованими особами за якість наданих медичних послуг.

Схему здійснення медичного страхування (безперервного страхування здоров'я) подано на рис. 7.2.

Договір страхування

Рис. 7.2. Організація медичного страхування

Страховий випадок — це факт мотивованого звернення за­страхованої особи в ЛПУ з метою одержання медичних послуг у разі захворювання, загострення хронічного захворювання, травми, отруєння та решти випадків, що потребують медично-санітарної допомоги. Набір певних медичних послуг формує Програму медичного страхування. До типових Програм медич-

237

ного страхування належать: "Амбулаторне обслуговування", "Стаціонарне лікування", "Стоматологія", "Швидка допомога". Настання страхового випадку підтверджується документом ЛПУ.

Страховим ризиком є захворювання чи інші зміни стану здоров'я застрахованої особи, що потребують надання медич­них послуг.

Страхова премія розраховується як добуток страхового та­рифу і страхової суми з урахуванням поправкових коефіцієн­тів. Річні базові страхові тарифи визначаються окремо за кожною Програмою страхування, а загальний тариф за договором — як сума тарифів за обраними Програмами страхування. Страхова сума встановлюється у межах вартості Програми страхування, що розраховується як вартість надання медичних послуг за цією програмою протягом певного терміну (наприклад, одного місяця або року).

Договір страхування укладається на підставі заяви страху­вальника на термін, що не перевищує одного року. Згідно з дого­вором страхування страховик зобов'язується організувати і фіна-сувати надання застрахованим особам медичних послуг (ліку­вальних, діагностичних, профілактичних, реабілітаційних тощо), перелік і якість яких визначені у Програмах медичного страху­вання, що є невід'ємною частиною договору. Право на отримання медичних послуг належить тільки застрахованим особам.

Страхові виплати здійснюються згідно з фактом надання медичних послуг застрахованим особам шляхом оплати наданих страховику лікувально-профілактичним закладом рахунків. Вартість послуг, що надані ЛПУ, розраховується за цінами, які попередньо узгоджені між страховиком і цим медичним закла­дом. Страховик звільняється від страхової виплати на умовах стандартних обмежень, а також якщо застрахована особа отри­мала медичні послуги, що не передбачені договором, або послу­ги надані ЛПУ, який не вказаний у Програмі медичного стра­хування і з яким страховик не уклав договору.

Питання і завдання для самоконтролю

1. Що таке особисте страхування?

2. Назвіть різновиди особистого страхування.

3. Схарактеризуйте основні принципи страхування життя.

4. Розкрийте сутність видів страхування життя (строкове, до­ вічне, на дожиття, з виплатою ренти).

4. Опишіть особливості здійснення пенсійного страхування.

4. У чому виявляються спільні й відмінні риси страхування ренти і пенсій?

5. Назвіть основні засади страхування від нещасних випад­ ків, його добровільні й обов'язкові види.

6. Розкрийте особливості здійснення страхування здоров'я на випадок хвороби.

7. Опишіть сутність медичного безперервного страхування здоров'я і його відмінність від страхування здоров'я на ви­ падок хвороби.

10. Що спільного і відмінного у страхуванні життя в разі смер­ті і страхуванні від нещасних випадків?

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1998 р. № 2801-ХП.

2. Закон України "Про збір на обов'язкове державне пенсій­ не страхування" від 26 червня 1997 р. № 400/97-ВР.

3. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" від 4 жовтня 2001 р. № 2745-ІП.

4. Програма розвитку страхового ринку України на 2001- 2004 роки: Затв. постановою Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2001р. № 98.

5. Методика формування резервів по страхуванню життя: Затв. Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 27 січня 2004 р. №24.

6. Законодавство України про страхування // Бюл. законо­ давства і юридичної практики України. — К.: ЮРІНКОМ, 1997. — Вип 4. — 368 с.

7. Законодавство України про страхування: 36. норм, актів / За ред. П. Д. Біленчука, О. Ф. Філонюка, І. В. Яковенка. — К.: Атіка, 1999. — 464 с.

238

239

8. Базилевич В. Д., Базилевич К. С. Страхова справа. — К.: Товариство "Знання", 1997. — 216 с.

9. Базилевич В. Д. Страховий ринок України. — К.: Товари­ ство "Знання", К00, 1998. — 374 с.

10. Балабанов И. Т. Риск-менеджмент. — М.: Финансьі и ста­ тистика, 1996. — 192 с.

11. Бланд Д. Страхование: принципи и практика. — М.: Фи- нансьі и статистика, 1998. — 461 с.

12. Ефимов С. Л. Знциклопедический словарь: Экономика и страхование. — М.: Церих-ПЭЛ, 1996. — 528 с.

13. Залетов А. Н. Страхование в Украине / Под ред. д.э.н. О. А. Слюсаренко. — К.: Международная агенция "BeeZone", 2002. — 452 с.

14. Залєтов О. М. Страхування / За ред. д. є. н. О. О. Слюса- ренка. — К.: Міжнародна агенція "BeeZone", 2003. — 320 с.

15. Заруба О. Д. Страхова справа. — К.: Знання, 1998. — 321 с.

16. Кагаловская 9. Т. Страхование жизни: тарифы взносов. — М.: Анкил, 2000. — 232 с.

17. Кутпуков В. Б. Основьі финансовой и страховой математи­ ки: Методы расчета кредитньїх, инвестиционных, пенсион- ных и страхових схем. — М.: Дело, 1998. — 304 с.

18. Лисицын Ю. П., Стародубов В. И., Савельева Е. Н. Меди- цинское страхование. — М.: Медицина, 1995. — 142 с.

19. Миронов А. А., Таранов А. М., Чейда А. А. Медицинское страхование. — М.: Наука, 1994. — 312 с.

20. Основи страховой деятельности: Учебник / Отв. ред. проф. Т. А. Федорова. — М.: БЕК, 2001. — 768 с.

21. Основи законодавства України про загальнообов'язкове дер­ жавне соціальне страхування від 14 січня 1998 № 16/98-ВР.

22. Ротова Т.А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посіб. — К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2001. — 400 с.

23. Саркисов С. 9. Личное страхование. — М.: ФиС, 1996. — 96 с.

24. Семенков А. В., Чернов Ф. Ю. Медицинское страхование. — М.: Финстатинформ, 1996. — 128 с.

25. Социальное и личное страхование. Опыт страхового рьінка ФРІ. — М.: Анкил, 1996. — 122 с.

26. Справочник по страхованию в промышленности: Пер. с нем. / Под ред. Н. А. Никологорского — М.: Страховой по- лис, ЮНИТИ, 1994. — 336 с.

27. Страхование жизни на примере Швейцарии. — М.: Ан­ кил, 1994. — 80 с.

28. Страхование от А до Я. Книга для страхователей / Под ред. Л. И. Корчевской, К. Е. Турбиной. — М.: ИНФРА-М, 1996. — 624 с.

29. Страховое дело: Учебник / Под ред. проф. Л. И. Рейтма- на. — М.: РоСТо, 1992. — 526 с.

30. Страховой портфель (Книга предпринимателя. Книга стра- ховщика. Книга страхового менеджера) / Отв. ред. Ю. Б. Ру- бин, В. И. Солдаткин — М.: СОМИНТЗК, 1994. — 640 с.

31. Страховий ринок України 1993-2001рр. // Финансовне услуги. — 2001. — № 6.

32. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. С. С. Осадець. — 2-ге вид. перероб. і допов. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

33. Шахов В. В. Страхование: Учебник. — М.: ЮНИТИ, 1997. — 311 с.

34. Шахов В. Страховой рынок России // Красная звезда. — 1998. — 7 февраля (№28-29). — С. 4.

35. Шелехов К. В., Бігдаш В.Д. Страхування. Страхові послу­ ги: Навч.-метод, посіб. — К.: ІЕУГП, 2000. — 268 с.

36. Шихов А. К. Страхование: Учеб. пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ, 2000. — 431 с.

240

241

Розділ 8

_{майнове страхування}

1. П оняття про майнове страхування

2. Страхування майна від вогню і ризиків стихійних явищ

3. Страхування майна від інших (невогневих) ризиків

4. Страхування в сільському господарстві

5. Страхування технічних ризиків

6. Страхування транспортних засобів

7. Страхування майна громадян

8. Страхування фінансово-кредитних ризиків

8 .1. Поняття про майнове страхування

Майнове страхування — галузь страхування, об'єктом страхування якої є майнові інтереси страхувальника, що по­в'язані з його законним володінням, розпорядженням або ко­ристуванням майном [13; 14; 16; 21—31]. Страхуванню підля­гає не саме майно, а страховий інтерес суб'єкта, що полягає у його правах на майно.

Ураховуючи велике розмаїття майна, складно дати вичерп­ний перелік його видів, що можуть бути прийняті на страху­вання. Зокрема, договір страхування майна підприємств укла­дається щодо страхування певних видів майна, як правило, об'єднаних у групи [28]:

1. Майно, що належить страхувальнику за правом власності.

1. Майно, одержане страхувальником у тимчасове користу­ вання (на умовах договору лізингу, оренди, зберігання, комісії тощо).

2. Майно, що тимчасово вилучається (або може бути вилу­ чене) з території страхування з метою проведення випро­ бувань, на виставку тощо.

Згідно з чинним законодавством з метою здійснення страху­вання майна страховик [1; 7] повинен мати ліцензії щодо та­ких видів добровільного страхування:

• страхування залізничного транспорту;

• страхування наземного транспорту (крім залізничного);

• страхування повітряного транспорту;

• страхування водного транспорту;

• страхування вантажів і багажу (вантажобагажу);

• страхування від вогневих ризиків і ризиків стихійних явищ;

• страхування майна (іншого, ніж передбачено вище);

• страхування кредитів;

• страхування інвестицій;

• страхування фінансових ризиків;

• страхування судових витрат;

. • страхування виданих гарантій (порук) і прийнятих га­рантій.

До обов'язкових видів страхування майна належать (для видів, що введені в дію, вказано вихідні дані нормативного документа):

• авіаційне страхування цивільної авіації (Постанова Кабі­ нету Міністрів України від 12 жовтня 2002 р. № 1535 );

• страхування засобів водного транспорту;

• страхування майнових ризиків за угодою про розподіл продукції у випадках, передбачених Законом України "Про угоди про розподіл продукції";

• страхування об'єктів космічної діяльності (наземна ін­ фраструктура);

• страхування тварин на випадок загибелі, знищення, ви­ мушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків у випадках та згідно з переліком тварин, вста­ новленими Кабінетом Міністрів України (Постанова Кабінета Міністрів України від 23 квітня 2003 р. № 590);

• страхування врожаю сільськогосподарських культур і ба­ гаторічних насаджень державними сільськогосподарськи­ ми підприємствами, врожаю зернових культур і цукро­ вих буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності (Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 1000).

242

243

На здійснення майнового страхування існує видове обмежен­ня: страховик не має права укладати договори за тими видами об'єктів страхування, які не містяться у його Правилах добровільного страхування чи в умовах обов'язкового страху­вання. У конкретному договорі страхування може відбуватися комбінація об'єктів страхування і видів ризиків. Наприклад, договір страхування може бути укладений одночасно щодо двох об'єктів — автотранспортного засобу і вантажу, але тільки в разі знищення або ушкодження застрахованих видів майна вна­слідок загальної для них небезпеки — дорожньо-транспортної пригоди. Особливості укладання комбінованих договорів розгля­нуто в розділі 4 цього посібника. При комбінованому страхуван­ні договори укладаються щодо інтересів, пов'язаних і з майном, і з відповідальністю, і з особистістю. Звернемо увагу лиш на те, що комбіновані договори страхування здебільшого за базовий елемент мають майно. Прикладом є автострахування на зразок "авто-комбі", згідно з яким за одним комбінованим договором страхування можуть бути застраховані автотранспортний засіб, багаж, водій і пасажири. Деякі з таких видів страхування вна­слідок своєї специфіки, багаторічної практики застосування й удосконалення стали традиційними, наприклад, морське страху­вання. До комбінованого страхування належить і авіаційне, що включає страхування повітряних суден, вантажів, відповідаль­ності авіаперевізника, страхування екіпажу, пасажирів тощо. Порядок проведення страхування за кожним об'єктом у такому комбінованому страхуванні повинен відповідати правилам і нор­мам, що регламентують відповідний різновид страхування.

Суб'єктами договору майнового страхування є страховик, страхувальник і вигодонабувач. У разі смерті страху вал ьника-громадянина суб'єктом страхових відносин може стати спад­коємець.

Страховик — страхова компанія, що має ліцензію на здій­снення відповідного виду майнового страхування.

Страхувальник — фізична чи юридична особа, яка укладає договір страхування і бере на себе виконання зобов'язань, ви­значених у договорі, зокрема своєчасно сплачувати страхові внески.

Вигодонабувач — громадянин чи юридична особа, що при­значена страхувальником для отримання страхової виплати і може зазнати збитків у результаті настання страхового випад-

ку. Вигодонабувач може бути замінений страхувальником до настання страхового випадку, якщо інше не встановлено у до­говорі страхування. Якщо страхувальник призначив особу, до якої має перейти право на одержання страхової виплати у разі його смерті, це право не входить до складу спадщини (ст. 1229 Цивільного кодексу).

Спадкоємець за договором страхування — особа, що є спад­коємцем за законом або заповітом щодо успадкування страхо­вих виплат. Згідно із Цивільним кодексом (ст. 1229), страхові виплати в такому разі успадковуються на загальних підставах.

Страхові ризики, від яких може бути застраховане майно, включають широкий спектр подій: пожежі, повені, землетру­си, урагани, зливи, градобій, затоплення підґрунтовими вода­ми, аварії, вибухи, протиправні дії третіх осіб, падіння літаль­них апаратів тощо.

Страховим випадком є пошкодження, знищення і втрата майна внаслідок вияву страхових ризиків, передбачених у до­говорі страхування.

Договір страхування укладається на строк, що не переви­щує одного року, на підставі заяви страхувальника, яка пода­ється в усній або письмовій формі. Заява у письмовій формі складається при страхуванні майнових комплексів юридичних осіб і цінних речей громадян.

Страхові платежі розраховуються на загальних підставах — як добуток страхового тарифу і страхової суми з урахуванням надбавок або знижок, що встановлює страховик. Страховий та­риф визначається з урахуванням суттєвих факторів, що вплива­ють на страховий ризик. До таких факторів належать стан май­на, умови його експлуатації чи зберігання, наявність систем безпеки і пожежегасіння, вартість майна та інші властиві для певного виду страхування чинники. Страхова сума визначається згідно з чинним законодавством для обов'язкових видів страху­вання або за згодою сторін договору добровільного страхування в межах дійсної вартості майна, що оцінюється згідно з тарифами і цінами, які діють на момент укладання договору страхування.

Страхові виплати (страхове відшкодування) здійснюють­ся згідно з умовами договору страхування. Страхове відшкоду­вання розраховується на основі використання різних систем страхування, що є характерними для практики проведення

244

245

відповідних видів страхування (види систем і особливості їх застосування розглянуто в розділі 2 цього посібника). Після сплати страхового відшкодування згідно з принципом суброга-ції до страховика у межах фактичних затрат переходить пра­во вимоги, яке страхувальник або інша особа, котра одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за запо­діяний збиток. Схему здійснення майнового страхування пода­но на рис. 8.1.

Договір страхування

Рис. 8.1. Схема здійснення майнового страхування

Результати розвитку видів майнового страхування в Украї­ні впродовж 1997-2002 pp. наведено в табл. 8.1 (побудовано за даними, представленими в [17; 18]).

Таблиця 8.1

Динаміка розвитку майнового страхування в Україні за період

1997-2002 pp.

Види доброві­льного страху­вання	Показ­ник (тис. грн.)	Роки
		1997	1998	1999	2000	2001	2002
1	2	3	4	5	6	7	8
Страху­вання заліз­ничного транс­порту	Страхо­ві пла­тежі	244,4	905,4	1 140,5	2 420,2	2 861,7	20 362,1
	Страхо­ві ви­плати	5,2	57,8	0	357,2	38,7	13,5

					Продовження		табл. 8.1
1	2	3	4	5	6	7	8
Страху­вання назем­ного транс­порту	Страхо­ві пла­тежі	27 027,7	40 949,6	55 939,5	81 861,4	119 237,3	222 528,9
	Страхо­ві ви­плати	7 481,9	13 265,1	22 355,1	33 970,2	54 868,9	83 796,1
Страху­вання повіт­ряного транс­порту (У зна­менни­ку — обов'я­зкове)	Страхо­ві пла­тежі	2 968,9/ 285,7	6 198,4/ 2 396,6	8 003,1/' 8 242,5	6 703,2/ 15,113,2	4 575,2/ 25 057,6	2 450,3/ 39 431,0
	Страхо­ві ви­плати	120,2/ 1,0	552,5/ 112,5	261,2/ 1 311,9	727,0/ 2 533,6	42,9/ 1 740,1	147,6/ 6 634,9
Страху­вання вод­ного транс­порту	Страхо­ві пла­тежі	2 140,4	5 807,2	7 924,2	10 011,0	12 771,7	22 856,3
	Страхо­ві ви­плати	16,3	242,9	117,4	5 875,9	2 953,9	1 770,0
Стра-хуван- а ня ванта­жів і багажу	Страхо­ві пла­тежі	49 807,7	56 247,1	90 322,2	172 770,0	267 922,6	367 327,0
	Страхо­ві ви­плати	563,1	1 123,9	1 388,3	1 333,3	3 723,5	6 121,2
Стра­хуван­ня від вогне­вих ризи­ків і ризи­ків сти­хійних явищ	Страхо­ві пла­тежі	88 503,0	150 348,5	186 505,4	317 977,9	440 281,4	586 674,6
	Страхо­ві ви­плати	19 630,1	28 221,7	27 218,9	35 521,1	34 111,3	35 991,1

246

247

					Продовження		табл. 8.1
1	2	3	4	5	6	7	8
Стра­хуван­ня іншого майна	Страхо­ві пла­тежі	25 916,0	127 582,6	146 898,1	209 125,5	307 175,5	372 991,1
	Страхо­ві ви­плати	1 440,4	16 137,7	118 081,6	8 544,3	10 055,2	7 901,2
Стра­хуван­ня креди­тів	Страхо­ві пла­тежі	4 016,3	8 444,9	22 021,3	59 834,0	138 439,8	177 020,1
	Страхо­ві ви­плати	7 264,4	2 572,3	3 314,1	2 465,3	9 249,8	43 026,3
Стра­хуван­ня інвес­тицій	Страхо­ві пла­тежі	49,5	272,3	165,6	637,2	84,8	502,5
	Страхо­ві ви­плати	36,4	214,6	0,0	0,0	0,0	0,0
Стра­хуван­ня фінан­сових ризи­ків	Страхо­ві пла­тежі	15 322,8	167 888,7	197 167,1	613 401,0	919 726,2	1 643 851,8
	Страхо­ві ви­плати	19 083,6	21 237,4	18 409,7	96 039,1	32 257,4	48 612,5
Страху­вання судо­вих витрат	Страхо­ві пла­тежі	0,0	0,0	0,0	50,4	1 598,9	52,3
	Страхо­ві ви­плати	0,0	0,0	0,0	4,5	37,2	0,0
Страху­вання виданих гарантій (порук) і прий­нятих гарантій	Страхо­ві пла­тежі	5 190,5	7 749,3	822,7	5 776,7	7 650,9	26 535,9
	Страхо­ві ви­плати	101,7	808,8	0,0	50,0	168,8	0,0

					Закінчення		табл. 8.1
1	2	3	4	5	6	7	8
Усього майно­ве страху­вання (крім обов'яз­кового)	Страхо­ві пла­тежі	221 184,0	561 546,0	716 910,0	1 480 596,0	2 222 326,0	3 411 300,0
	Страхо­ві ви­плати	55 743,0	84 435,0	206 646,0	184 888,0	147 508,0	228 192,0
Частка майно­вого страху­вання в загаль-•ному обсязі стра­хового ринку	У стра­хових плате­жах	54,16 %	71,16 %	61,58 %	66,26 %	73,33 %	76,79 %
	У стра­хових випла­тах	43,15 %	47,48 %	57,27 %	45,30 %	37,77 %	42,04 %

8.2. Страхування майна від вогню і ризиків стихійних явищ

Вогневе страхування є одним із найдавніших видів страху­вання [13; 14; 24; 25; 28], послуги щодо здійснення якого на­даються як громадянам, так і підприємствам.

Від вогню може бути застраховане будь-яке майно: будинки і споруди виробничого призначення, житлові будівлі, виробни­че, технологічне й інше устаткування, домашнє майно, сирови­на, матеріали, товари на складах тощо.

Страхувальником може бути власник майна або інша особа, яка користується чи розпоряджається майном на законних під­ставах (згідно з договором зберігання, комісії, оренди тощо).

Страховими ризиками при вогневому страхуванні є поже­жа, удар блискавки, вибух та інші причини, що визначаються в договорі страхування і через які може загорітися майно. Під поняттям "пожежа" розуміють неконтрольоване горіння поза

248

249

спеціальним вогнищем, що поширюється в часі і просторі [5; 19]. Страховим випадком є пошкодження чи знищення застра­хованого майна внаслідок дії страхових ризиків.

Відшкодовуються збитки від прямого впливу вогню (поже­жі) на майно та від впливу побічних явищ (диму, тепла, тиску газу або повітря). Збитки, завдані майну внаслідок заходів по-жежегасіння, відшкодовуються, якщо це передбачено догово­ром страхування. Страховик не відшкодовує:

• збитки, що виникли в результаті обробки застраховано­ го майна вогнем або іншого термічного впливу на майно згідно з нормами технологічного процесу;

• збитки, що виникли внаслідок навмисного підпалу;

• збитки, що виникли від пожежі внаслідок військових дій, громадських заворушень, впливу радіації, порушень страхувальником правил протипожежної безпеки тощо.

Розширення страхової відповідальності згідно з договором страхування відбувається шляхом збільшення переліку страхо­вих ризиків. У договір страхування від вогневих ризиків стра­ховик має право згідно з вимогами чинного законодавства до ліцензування добровільних видів страхування додавати ризики стихійних явищ [1; 7]. Страховий захист у цьому разі надає покриття від ушкоджень або загибелі майна внаслідок таких стихійних явищ:

• смерч, ураган, буря, шторм, тайфун;

• схід снігових лавин, обвали, оповзні, селі;

• повінь, паводок, злива, град;

• просідання ґрунту, затоплення ґрунтовими водами;

• падіння дерев, каміння;

• землетрус тощо.

Розмір страхової премії визначається з урахуванням обсягу страхової відповідальності залежно від галузі виробництва або від призначення майна, технології й устаткування, виду будівель і категорії будівельних конструкцій та матеріалів, виду й кількос­ті матеріалів (сировини), що охороняються чи обробляються, ін­тенсивності виробництва, наявності засобів пожежогасіння і міс­цевих можливостей гасіння пожежі, місця розташування майна й інших обставин, що істотно впливають на можливість виник­нення страхового випадку.

Сплата страхової премії може здійснюватися один раз або частинами. Застосовуються знижки страхових тарифів при ви­користанні страхувальниками засобів протипожежної безпеки і пожежегасіння. У деяких випадках такі знижки сягають для постійних клієнтів ЗО і більше відсотків загальної суми плати за страхування. При встановленні франшизи розмір страхових платежів також зменшується.

Договір страхування укладається після заповнення страху­вальником заяви-анкети. В анкеті подаються опис майна, його характеристики, зазначається місце розташування і призначення, вказується, чи були раніше збитки від вогню і які їх причини, надаються інші дані. Договір страхування укладається на строк, що не перевищує одного року. При укладанні договору страхува­льник зобов'язаний надати страховику інформацію про всі інші відомі йому обставини, що мають істотне значення для визначення ступеня ризику пошкодження майна вогнем, зокрема про договори страхування, укладені відносно майна, вказаного в заяві. Якщо після укладання договору страхування з майном сталися які-небудь зміни, про них повідомляється страховику (наприклад, про зміну виробництва, проведення реконструкції тощо); при суттєвих змінах здійснюється переукладання договору або укладається додаткова угода (адендум).

При настанні страхового випадку страхувальник зобов'я­заний негайно повідомити про це страховику, а також в орга­ни пожежного контролю і нагляду. Він також зобов'язаний зберігати ушкоджене майно у тому вигляді, у якому воно опи­нилося після страхового випадку; до прибуття представника страховика вжити заходів з метою врятування застрахованого майна; надати страховику можливість проводити розслідуван­ня причин настання страхового випадку і з'ясування обсягу завданої шкоди тощо.

8.3. Страхування майна від інших (невогневих)

ризиків

Страхування майна від вогню і ризиків стихійних явищ не охоплює багато інших ризиків, що загрожують майну. В Укра­їні згідно з міжнародною практикою і нормами чинного зако-

250

251

нодавства здійснюється страхування від ризиків, що включа­ють такі випадкові події [21; 23; 25; 28]:

• протиправні дії третіх осіб;

• вибухи парових котлів, газосховищ, машин і апаратів;

• аварії систем водопостачання;

• падіння пілотованих літальних апаратів або їх уламків;

• наїзд транспортних засобів тощо.

Страхування майна від протиправних дій третіх осіб. Страховий захист надається від пошкодження, знищення або втрати майна внаслідок протиправних дій третіх осіб. Під по­няттям "протиправні дії третіх осіб" у страхуванні розуміють хуліганські дії, крадіжки, грабіж, розбій, а також інші дії, що спричиняють навмисне ушкодження (знищення) майна. Фор­мулювання обсягу страхової відповідальності здійснюється страховиком відповідно до чинного законодавства, зокрема Кримінального кодексу України.

Хуліганські дії — це пошкодження або знищення застрахо­ваного майна на території, що вказана в Договорі, внаслідок грубого порушення громадського порядку з мотивів явної не­поваги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалі­стю чи винятковим цинізмом (згідно зі ст. 296 Кримінального кодексу).

Крадіжка відповідно до ст. 185 Кримінального кодексу — це таємне розкрадання застрахованого майна з території, що вказана в Договорі. Страховик зазвичай надає страховий за­хист за умови страхування ризику "Крадіжка внаслідок про­никнення до місця розташування майна".

Грабіж (згідно зі ст. 186 Кримінального кодексу) — відкри­те викрадення застрахованого майна з території, що вказана в Договорі. Страховик зазвичай надає страховий захист за умо­ви страхування ризику "Грабіж без насильства або з насильст­вом, яке не є небезпечним для життя і здоров'я страхувальника та інших осіб, які вказані в договорі страхування".

Розбій (згідно зі ст. 187 Кримінального кодексу) — це напад з метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильст­вом, небезпечним для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або з погрозою застосування такого насильства.

Слід зазначити, що для обмеження страхового ризику стра­ховики звужують перелік дій або осіб, збитки від яких підля-

гають відшкодуванню. Так, страхове відшкодування не випла­чується, якщо майну заподіяна шкода внаслідок дій осіб, які мешкають разом зі страхувальником і ведуть із ним спільне господарство.

Страхувальник зобов'язаний виконувати передбачені зако­ном, іншими нормативними актами чи договором страхування правила охорони майна і збереження цінностей.

При настанні страхового випадку страхувальник зобов'яза­ний негайно сповістити про цю подію відповідні органи внут­рішніх справ і скласти список втраченого, викраденого (по­шкодженого, знищеного) майна.

Страхове відшкодування не виплачується, якщо страхуваль­нику повернули втрачене майно в неушкодженому стані. Якщо майно повернули страхувальнику після виплати страхового відшкодування, страхувальник зобов'язаний повернути страхо­вику страхове відшкодування за вирахуванням витрат на необ­хідний ремонт, якщо це передбачено договором страхування.

Страхування майна від вибуху парових котлів, газосхо­вищ, газопроводів, машин, апаратів та аналогічних пристроїв. Вибухом резервуара (котла, трубопроводу тощо) вважається вибух, внаслідок якого стінки цього резервуара виявляються розірваними настільки, що стає неможливим вирівнювання тиску всередині і поза резервуаром.

Не відшкодовується збиток, завданий внаслідок утворення вакууму або розрідження газу в резервуарі. Шкода, заподіяна двигунам внутрішнього згорання чи аналогічним машинам та агрегатам внаслідок вибухів, що відбуваються в камерах зго­рання, страхуванням не покривається. Не підлягають відшко­дуванню збитки, що виникли внаслідок вибуху динаміту або інших вибухових речовин, якщо це окремо не передбачено в договорі страхування. Під вибуховими речовинами розуміють хімічні сполуки або суміші речовин, здатні до швидкої хіміч­ної реакції, що супроводжується виділенням великої кількос­ті тепла або газів, і спеціально призначені для проведення ви­бухів у тій чи іншій формі.

Страхування майна від ризиків аварій систем водопоста­чання передбачає страхування від раптової поломки водопро­відних, каналізаційних, опалювальних і протипожежних сис­тем, а також від раптового і не викликаного необхідністю їх

252

253

увімкнення. Додатково можуть оплачуватися збитки, пов'яза­ні з ремонтом самих систем водопостачання, та витрати з роз­чищення й прибирання приміщень і території.

Страхове відшкодування покриває збитки, заподіяні маши­нам, устаткуванню, котлам і електроустаткуванню, а також збитки, завдані майну гарячою або конденсованою парою вна­слідок руйнування відповідних систем, якщо це передбачено договором страхування. Збитки, що-є наслідком природного зносу і корозії, не відшкодовуються.

При страхуванні від падіння повітряних суден, апаратів, їх частин і уламків страховиком оплачуються збитки, заподі­яні застрахованому майну внаслідок падіння літальних апара­тів, що пілотуються, їх частин (уламків), а також речей, що випали з цих літальних апаратів.

Страхування від ризику наїзду транспортних засобів пе­редбачає відшкодування збитків внаслідок зіткнення із застра­хованим майном або наїзду на це майно технічних засобів, що рухаються під керуванням або без керування людини і викори­стовують для пересування будь-які види енергії, незалежно від того, контролюються вони людиною в момент зіткнення або наїзду чи ні.

8.4. Страхування в сільському господарстві

Сільськогосподарське страхування є одним із порівняно но­вих різновидів страхування, розвиток якого пов'язаний із стра­хуванням від пожеж урожаїв сільськогосподарських культур. Страхування ризиків сільського господарства широко розвине­не в сучасній міжнародній практиці і провадиться, зокрема, шляхом створення товариств взаємного страхування (Велика Британія, Нідерланди, Франція) [28].

Згідно з чинним законодавством України, страхування в сільському господарстві здійснюється в обов'язковій і добро­вільній формі. Страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень для державних підприємств та зернових культур і цукрових буряків для сільськогосподар­ських підприємств усіх форм власності є обов'язковим [2]. Обо­в'язковим є також страхування племінних тварин [4]. Інші

об'єкти сільського господарства можуть бути застраховані в добровільній формі.

Об'єкти сільськогосподарського страхування розподілені на чотири групи:

1. Урожай сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень плодоносного віку.

2. Дерева і плодово-ягідні кущі, що ростуть у садах, виног­ радники.

3. Сільськогосподарські тварини, птиця, кролики, хутряні звірі, сім'ї бджіл у вуликах.

4. Будинки, споруди, сільськогосподарська техніка, маши­ ни та інше майно.

Страховики, що здійснюють страхування сільськогосподарсь­ких підприємств, повинні мати великі страхові резерви (з огляду на можливі значні виплати в несприятливі роки); розгалужену мережу філій і представництв, що охоплюють велику територію і забезпечують вирівнювання портфеля ризиків, а також штат висококваліфікованих спеціалістів у сфері аграрного виробницт­ва, що викликано складністю об'єктів і ризиків у сільському гос­подарстві [28]. В Україні цим вимогам найбільше відповідає HACK "Оранта", хоча намітилася тенденція до створення страхо­вих пулів, які, об'єднуючи можливості кількох страхових компа­ній, зможуть задовольнити вказані необхідні умови здійснення страхування сільськогосподарських ризиків.

Страхувальниками є сільськогосподарські товаровиробники всіх організаційно-правових форм, передбачених законодавст­вом України.

Страховими випадками при страхуванні врожаю сільсько­господарських культур і багаторічних насаджень є їх ушко­дження або загибель унаслідок дії ризиків стихійних явищ (посуха, вимерзання, приморозок, град, злива, буря, повінь, сель) та пожежі.

Страховим випадком при страхуванні дерев і плодово-ягід­них кущів, що ростуть у садах, виноградників є їх повна загибель внаслідок морозів, сильних снігопадів, повені, бурі, зливи, граду, землетрусу, посухи, пожежі, а також знищення їх карантинними комахами.

Страховим випадком при страхуванні тварин є загибель, падіж, змушений забій і знищення дорослого поголів'я тварин

254

255

у результаті інфекційних хвороб, пожежі, аварії, вибуху, обва­лу, стихійних лих, нещасного випадку (удушення, напад звірів і бродячих собак, укус змій тощо), ожеледі, насту і змушений забій (знищення) за розпорядженням ветеринарної служби.

Особливістю виплати страхового відшкодування при стра­хуванні врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень є використання для розрахунку виплати системи граничної відповідальності. Страхове відшкодування розрахо­вується шляхом множення коефіцієнта покриття (при обов'яз­ковому страхуванні він становить 70 % [2]) на різницю між страховою сумою і вартістю фактично отриманого врожаю в тому чи іншому році. Щоб визначити страхову суму, треба помножити планову площу сільськогосподарської культури на середньорічну врожайність (з розрахунку на один гектар) за останні 5 років і на узгоджену зі страхувальником ціну за одиницю продукції, а вартість фактично отриманого врожаю обчислюється за цінами, прийнятими в розрахунок при укладанні договору страхування.

Виплата страхового відшкодування за загиблих, вимушено забитих або знищених тварин дорівнює обсягу збитку, але не є вищою, ніж страхова сума, встановлена за договором страху­вання того чи іншого виду і вікової групи тварин. При загибелі, падежі тварини збитком вважається його реальна вартість на день страхового випадку. При вимушеному забої тварини збит­ком є різниця між її реальною вартістю на день страхового випадку і вартістю, отриманою від реалізації придатного у їжу м'яса (для хутрових тварин і кроликів додатково — шкурок). При захворюванні тварин збитком є вартість їх лікування.

Страхування інших об'єктів — будинків, споруджень, сіль­ськогосподарської техніки, машин тощо здійснюється на типо­вих умовах страхування майна підприємств, страхування транспортних засобів, страхування машин від поломок.

8.5. Страхування технічних ризиків

Страхування технічних ризиків викликане появою у XX ст. складних промислових технологій. Ушкодження або руйнуван­ня майна внаслідок непередбачених випадкових раптових об-

256

ставин при створенні або використанні таких технологій при­зводять до значних фінансових збитків. Перший страховий по­ліс зі страхування технічних ризиків був виданий у 20-х pp. XX ст. у Лондоні з метою страхування будівництва залізнич­ного моста, що становило на той час певний ризик [25].

Страхування технічних ризиків стало поширеним на світо­вому ринку тільки у 50-х pp. XX ст., коли поряд із будівель­но-монтажним почали розвиватися й інші види цього страху­вання: страхування промислового устаткування від поломок, страхування котлів, страхування каско пересувного устатку­вання, а згодом — і страхування електронного устаткування. Страхування технічних ризиків розвинене у Великобританії, США, Японії та інших країнах — членах Міжнародної асоціа­ції страховиків технічних ризиків (ІМІА) [25; 28]. Розвиваєть­ся страхування технічних ризиків і в Україні, зокрема страху­вання будівельно-монтажних робіт.

Згідно зі світовою практикою, страхування технічних ризи­ків включає [25; 28]:

• страхування будівельного підприємця від усіх ризиків (страхування CAR);

• страхування всіх монтажних ризиків (страхування EAR);

• страхування машин;

• страхування електронних пристроїв.

Особливістю страхування будівельного підприємця від усіх ризиків та монтажних ризиків є те, що в договорі страхуван­ня об'єктом страхування є, крім інтересів у відношенні до май­на, і відповідальність перед третіми особами [25; 28]. Стра­хування відповідальності перед третіми особами під час проведення будівельних і монтажних робіт може здійснювати­ся і за окремим договором страхування.

Страховими випадками при страхуванні будівельного під­приємця від усіх ризиків є загибель або ушкодження застра­хованого майна в результаті дії таких страхових ризиків: по­милки при проведенні будівельних робіт; дефекти об'єктів; недбалість співробітників; злий умисел третіх осіб; вплив електроенергії (коротке замикання, перевантаження електро­мережі тощо); пожежі, вибух, удар блискавки, падіння літаль­них апаратів; ризики стихійних явищ (землетрус, вулканічне виверження, гірський обвал, зсув тощо).

257

При страхуванні монтажних робіт перелік указаних стра­хових ризиків доповнюється ризиком помилки під час монтажу та інших раптових і непередбачених подій у його процесі, що завдають збитку об'єкту монтажу. До специфічної групи ризиків, які значно збільшують обсяг відповідальності страховика, належать можливі наслідки холостих і робочих іспитів, а також післяпускові гарантії.

Страхові випадки при страхуванні машин і електронних пристроїв — це ушкодження, знищення або втрата застрахо­ваного майна внаслідок раптового і непередбаченого впливу на нього зовнішніх сил незалежно від того, чи пов'язані причини завдання збитків з експлуатацією майна. Зокрема, страховий захист поширюється на збитки, що виникли внаслідок поми­лок при конструюванні, виготовленні, дефектів лиття і матері­алу, помилок при експлуатації застрахованого майна, необе­режності обслуговуючого персоналу або злочинних дій третіх осіб, впливу електричних ризиків (коротке замикання, різке підвищення сили струму або напруги в електромережі, вплив індукованого струму, вибух ламп і трубок, скупчення диму, сажі, газів тощо), перевантаження, перегріву, вібрації, розладу, заклинення, засмічення механізмів сторонніми предметами, зміни тиску всередині механізмів, дії відцентрової сили, вибуху парових котлів, двигунів внутрішнього згоряння та інших джерел енергії за умови, що відшкодовується тільки збиток, заподіяний безпосередньо названим предметам, у яких виник вибух тощо.

Не підлягають відшкодуванню збитки, що відбулися в ре­зультаті навмисної дії або грубої недбалості страхувальника (особи, на користь якої укладено договір страхування), поми­лок або дефектів, що були відомі страхувальнику до настання випадку збитку; спрацювання, корозії, гниття, природного зносу, самозаймання або інших природних властивостей окремих предметів, причому відшкодуванню підлягають збитки від ушкодження інших застрахованих предметів у результаті випадків, викликаних цими явищами.

Договір страхування є чинним із моменту початку будівель­но-монтажних робіт, а закінчується його дія в момент при­ймання або пуску будови в експлуатацію. За необхідності можна збільшити термін договору страхування і на період тех-

нічного обслуговування. При страхуванні машин і електронних пристроїв термін договору встановлюється за домовленістю сто­рін.

Страхова сума при страхуванні будівельно-монтажних ро­біт встановлюється у межах договірної вартості будівництва, включаючи вартість наданих забудовником будівельних мате­ріалів (при монтажі — вартість об'єкта монтажу) і виконаних ним будівельно-монтажних робіт. До обсягу страхової суми та­кож може включатися вартість проектування і технічної доку­ментації будівництва [25; 28].

Страхова сума при страхуванні машин і електронних при­строїв встановлюється у межах вартості майна. Страхове від­шкодування виплачується за вартістю відновлення машин, але не більше ніж страхова сума або ліміт відповідальності за кожним об'єктом. Вартість відновлення розраховується як від­будовна вартість, митний збір, витрати на транспорт і монтаж.

Страхові премії з огляду на значну специфіку об'єкта стра­хування і ризиків формуються відповідно до міжнародної практики індивідуально щодо кожного ризику на основі влас­ного досвіду страховика, наявності надійної системи перестра­хування.

У процесі виплати суми страхового відшкодування для ви­значення втраченої вартості майна при розрахунку беруться до уваги тільки ті елементи, що були враховані під час визначення страхової суми. При ремонті ушкодженого майна відшкодовують­ся тільки витрати на повернення майна в стан, у якому воно перебувало перед страховим випадком. Обсяг страхового відшко­дування за загибле майно при страхуванні на повну вартість визначається як вартість його заміни або як ринкова вартість на момент страхового випадку. Майно вважається загиблим, якщо витрати на ремонт майна перевищують його фактичну вартість.

8.6. Страхування транспортних засобів

Страхування транспортних засобів є поширеною підгалуззю майнового страхування [16; 25; 28; 29]. Різновиди страхуван­ня транспортних засобів створювалися і розвивалися відповід­но до появи і поширення відповідних видів транспорту. Мор-

258

259

ське страхування (страхування суден і перевезених ними ван­тажів) є найдавнішим видом транспортного страхування, воно виникло в Італії у XVI ст. Великий внесок у його розвиток зро­била Великобританія (Указ про морське страхування 1601 р. і Закон про морське страхування 1906 р.) [20; 31]. Страхування засобів залізничного транспорту застосовується із XVIII ст. Страхування засобів автотранспорту започатковано наприкінці XIX ст. і є найбільш масовим сучасним видом транспортного страхування. Страхування повітряних суден упроваджено на початку XX ст. (перший страховий поліс Ллойду в Лондоні видано у 1919 p.).

Небезпеки, що супроводжують транспортну діяльність, впливають на транспортний засіб, вантаж (багаж), водіїв і па­сажирів, третіх осіб. Історично страховики починали здійсню­вати страхування окремо транспортних засобів і перевезених вантажів (багажу), а потім водіїв (пасажирів) і відповідальнос­ті власників (перевізників) транспортного засобу за заподіяння шкоди життю, здоров'ю або майну третіх осіб (включаючи па­сажирів). В Україні відповідно до державних вимог ліцензу­вання страхової діяльності необхідно одержати окремі ліцензії на майнове страхування транспортного засобу, особисте страху­вання від нещасних випадків водіїв (пасажирів) і страхування відповідальності власника (перевізника).

У практиці транспортного страхування широко застосову­ється комбінування видів страхування, яке в Україні здійсню­ється шляхом укладання комбінованого договору страхування, що включає в різних поєднаннях страхування транспортного засобу і перевезеного вантажу (багажу), а також страхування відповідальності власника (перевізника), страхування від не­щасних випадків.

Згідно з чинною в Україні класифікацією видів страхуван­ня, що ліцензуються, виокремлюють такі види майнового стра­хування транспортних засобів [1; 7]:

• страхування засобів наземного транспорту (крім заліз­ ничного);

• страхування засобів залізничного транспорту;

• страхування засобів водного транспорту;

• страхування засобів повітряного транспорту.

Страхування засобів транспорту, що передбачає відшкоду­вання збитку, завданого страхувальнику при ушкодженні, зни­щенні (загибелі) або втраті тільки транспортного засобу (без страхування вантажу, багажу і страхування відповідальності), у страховій практиці називається страхуванням каско (каско повітряного (водного) судна або автокаско).

Страхувальник — юридична або дієздатна фізична особа, яка має страховий майновий інтерес, тобто володіє транспорт­ним засобом на правах власності, згідно з договором оренди, фінансового лізингу, майнового наймання, за згодою про спіль­ну діяльність або експлуатує його за дорученням.

Об'єктом договору страхування транспортних засобів є майнові інтереси страхувальника (вигодонабувача), пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом (переважно зі зберіганням транспортного засобу та його відновленням при настанні страхового випадку).

У страхуванні застосовують класифікацію транспортних засобів за їх типами і видами, що входять до певного типу транспортних засобів [16; 25; 28; 31]. Наприклад, засоби назе­много транспорту (крім залізничного) поділяються на:

• автомобілі різних видів —легкові; вантажні; автобуси; автомобілі спеціального призначення — автонавантажу­ вачі, автокрани, авторефрижератори тощо;

• інші види наземного транспорту — мотоцикли, мотороле­ ри, мопеди, велосипеди, снігоходи, усюдиходи пневмохо- дові або гусеничні, трактори тощо.

Основними обмеженнями під час прийому на страхування транспортних засобів є:

• перевищення терміну експлуатації, встановленого техніч­ ними вимогами до цього транспортного засобу, особливо повітряних суден;

• невідповідність технічного стану або умов експлуатації транспортного засобу нормативам виробника або держав­ ним стандартам.

При страхуванні каско транспортних засобів страховими випадками є їхня загибель (знищення), втрата або ушкоджен­ня внаслідок вияву страхових ризиків. Перелік страхових ри­зиків специфічний для різних видів транспортних засобів і узагальнено включає такі події:

260

261

1. Транспортна пригода (дорожньо-транспортна пригода при автострахуванні, авіаційна подія, морська аварія, зітк­ нення суден, зникнення безвісти тощо).

2. Ризики стихійних явищ.

3. Пожежа, вибух.

4. Протиправні дії третіх осіб (зокрема крадіжка).

Не визнаються страховими випадками, крім стандартних обмежень, збитки з транспортним засобом, що виникли внаслі­док навмисних дій або грубої необережності страхувальника; протиправних дій страхувальника; недотримання страхуваль­ником правил експлуатації, руху транспортних засобів; використання їх не за призначенням; керування транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного або токсичного сп'яніння; корозії, зношування деталей.

Термін страхування транспортних засобів установлюється від 1 місяця до 1 року або на одну поїздку (рейс).

Обсяг страхової відповідальності страховика визначається набором страхових ризиків, що включені в договір страхуван­ня, і обсягом страхової суми згідно з договором. При страху­ванні автомобілів можливий мінімальний набір страхових ри­зиків, але при страхуванні водних або повітряних суден, що експлуатуються в складних і небезпечних умовах, перелік ри­зиків, щодо страхування яких можна укладати договір страху­вання, може бути значним.

У міжнародній практиці страхування транспортних засобів широко застосовують уніфіковані визначення обсягу страхової відповідальності страховика, орієнтовані на визначені наслід­ки страхових подій [16; 25; 28; 31]. Так, при страхуванні вод­них і повітряних суден укладають договори страхування:

• "із відповідальністю за повну загибель судна";

• "із відповідальністю за ушкодження судна";

• "із відповідальністю за загибель і ушкодження судна";

• "із відповідальністю за загибель водного судна, включа­ ючи витрати для його порятунку".

Найбільш поширеними на міжнародному страховому ринку є умови страхування каско водних суден Інституту лондонсь­ких страховиків ("застереження ІЛС"), а також британські умови страхування каско повітряних суден. Застосовуються також і типові міжнародні умови страхування, розроблені ні­мецькими, американськими і норвезькими страховиками.

При виплаті страхового відшкодування обсяг шкоди ви­значається за обсягом збитку, завданого транспортному засобу внаслідок страхового випадку.

При фактичній загибелі (знищенні), втраті (крадіжці) або зникненні транспортного засобу безвісти збиток дорівнює його страховій (реальній) вартості. При ушкодженні транспортного засобу збиток визначається як різниця між вартістю віднов­лення (ремонту) транспортного засобу і вартістю придатних для використання деталей, що залишилися після ремонту. Вартість ремонту (відновлення) транспортного засобу визнача­ється на підставі складання кошторису витрат на ремонт.

При страхуванні вантажу страхувальником є вантажовід­правник або вантажоодержувач. Вантажовідправник — особа, яка відправляє із пункту відвантаження у пункт доставки ван­таж, яким вона володіє згідно з правом власності, оренди, наймання або іншої правової підстави. Вантажоодержувач — особа, яка має право одержати цей вантаж у пункті доставки. Це право надає йому відправник, який визначає одержувача в товарно-транспортних документах.

Об'єктом страхування вантажів є законні майнові інтере­си страхувальника, пов'язані з володінням, використанням і розпорядженням вантажем і багажем, що підлягає перевезен­ню відповідно до умов вантажної накладної (квитанції) або ін­ших чинних документів на перевезення вантажу (багажу).

Страхові ризики за договором страхування вантажів визна­чаються залежно від виду транспорту і способу перевезення (насипом, на палубі, у контейнерах тощо) і включають такі події:

• пожежа, вибух;

• ризики стихійних явищ (повінь, ураган, буря, смерч, землетрус тощо);

• перевертання, падіння, затоплення транспортного засобу з вантажем, його зіткнення з іншим транспортним засо­ бом, нерухомим предметом;

• падіння вантажу з транспортного засобу, його ушкоджен­ ня при навантаженні, розвантаженні, підмоканні забор- товою водою;

• протиправні дії третіх осіб, зокрема крадіжка, грабіж вантажу.

262

263

У страхуванні вантажів (за аналогією з транспортним стра­хуванням) також застосовуються уніфіковані визначення обся­гів відповідальності страховика, що враховують наслідки стра­хових випадків, які настають за умови дії певної комбінації ризиків.

За терміном дії страхові поліси поділяються на поліси на рейс (вантаж страхується на час доставки від одного пункту до іншого) і на визначений період часу. У світовій, а останнім часом і у вітчизняній практиці страхування вантажів часто за­стосовуються генеральні поліси [16; 25; 28], згідно з якими страховик зобов'язується протягом певного терміну (як прави­ло, року) страхувати всі вантажі, що їх одержує або відсилає страхувальник.

Виплата страхового відшкодування здійснюється за систе­мою дробової частини. Якщо страхова сума (показана вартість) перевищує дійсну вартість вантажу, то страховик сплачує зби­ток повністю. Якщо страхова сума не збігається з дійсною вар­тістю вантажу, то застосовується пропорційна система страхо­вої відповідальності (ст. 251 Кодексу торгового мореплавства) [9], згідно з якою страховик відповідає за збитки пропорційно відношенню страхової суми до страхового інтересу (дійсної ва­ртості вантажу).

матеріальних коштів або страхування. Перевагою страхування є те, що зобов'язання за договором страхування починають ви­конуватися з моменту його укладання, а для накопичення коштів потрібен тривалий період [28]. Страхування будівель здійснюється на тих умовах, що й страхування майна від вогню та інших ризиків.

Страхування тварин надає страховий захист їх власникам на випадок загибелі або хвороби тварин. Хоча страхування тва­рин має давню історію, українські громадяни рідко звертають­ся до цього виду страхових послуг.

Страхування домашнього майна призначене для компенсації збитків, пов'язаних з ушкодженням або знищенням будь-якого домашнього майна (предметів домашнього вжитку, особистого споживання, а також предметів підсобного господарства). Стра­хуванню також підлягають складні і дорогі побутові предмети (телевізори, персональні комп'ютери тощо). Об'єктом страху­вання є елементи оздоблення житлових і господарських при­міщень.

З метою страхового захисту кількох видів майна застосову­ють комплексні види страхування, наприклад, страхування будинків, домашнього майна і страхування майна в садибі (тварин, багаторічних насаджень).

8.7. Страхування майна громадян

Страхування майна громадян є найбільш масовим видом страхування після страхування автомобільного транспорту. Залежно від об'єктів страхування розрізняють такі підвиди страхування майна громадян [19; 25; 26; 28; ЗО]:

• страхування будівель (квартир, будинків тощо);

• страхування домашніх тварин;

• страхування домашнього майна.

Страхування будівель є поширеним, оскільки це майно є життєво важливим: його ушкодження завдає власникові значних збитків, а знищення житлових будинків потребує їх швидкого відновлення. Вирішити завдання відшкодування ймовірних збитків можна шляхом накопичення і резервування

8І8. Страхування фінансово-кредитних ризиків

Страхування фінансово-кредитних ризиків поєднує види страхування, об'єктом яких є законні майнові інтереси страху­вальника, що пов'язані з володінням, користуванням і розпо­рядженням грошовими засобами та іншими фінансовими ін­струментами.

На вітчизняному страховому ринку здійснюються такі види добровільного страхування фінансових ризиків:

1. Страхування кредитів (зокрема відповідальності пози­ чальника за непогашення кредиту).

1. Страхування інвестицій.

2. Страхування фінансових ризиків.

3. Страхування виданих гарантій (порук) і взятих гарантій.

264

265

При страхуванні кредитів використовують дві основні схеми:

1. Делькредерне страхування — страхування кредитором (наприклад, банком) ризику непогашення (неповернення) йому кредиту позичальником (боржником). Кредитор-банк, переда­ ючи ризик страховику, є одночасно страхувальником і бенефі- ціаром, тобто вигодонабувачем.

2. Гарантійне страхування — це страхування позичальни­ ком (боржником) своєї відповідальності за неповернення креди­ ту. Страхувальником є позичальник, що страхує ризик своєї відповідальності за невиконання зобов'язань за кредитною уго­ дою у зв'язку із втратою платоспроможності (наприклад, внаслі­ док банкрутства банку — тримача коштів позичальника).

У практиці страхування виокремлюють такі організаційні форми страхування кредитів.

Страхування товарних кредитів забезпечує відшкодуван­ня при короткотермінових кредитних вимогах із постачання товарів і надання послуг. Договір страхування укладається зазвичай із власником (кредитором) товарів як договір дель-кредерного страхування.

Страхування кредитів під інвестиційні засоби здійснюється при придбанні інвестиційних засобів коштом наданих кредитів постачальниками цих засобів (товарна форма), або при їх купівлі коштом кредитів, наданих кредиторами — фінансовими установами (фінансова форма). Страхування лізингового кредиту — реалізація страхування кредитів, наданих у товарній формі.

При страхуванні кредитів, забезпечених заставою, вико­ристовуються процедури майнового страхування для страху­вання об'єктів, що є предметом застави. Закон України "Про заставу" передбачає обов'язок заставодавця страхувати нерухо­мі речі (іпотеку), передані в заставу власним коштом у повно­му обсязі на користь заставотримача. Водночас, якщо предме­том застави є рухомі речі, такий обов'язок покладається на заставотримача. Він повинен страхувати предмети застави в обсязі його вартості та в інтересах заставодавця.

Страхування споживчих кредитів компенсує збитки в разі неплатоспроможності позичальників-громадян за кредитами, виданими їм на споживчі цілі, тобто без можливості викорис­тання таких кредитів для одержання прибутку. Оскільки при­чиною виникнення неплатоспроможності може бути смерть або

повна (тимчасова) непрацездатність позичальника, страхуван­ня споживчих кредитів здійснюється за схемою страхування життя позичальника-громадянина.

Страхування кредитів довіри використовується підприємця­ми для покриття збитків, що можуть бути завдані їх працівни­ками під час виконання ними службових обов'язків. Працівни­ки у своїй діяльності використовують різне майно (матеріальні речі, обладнання, транспорт тощо), яке їм "довірив" підпри­ємець. З іншого боку, це страхування можна визначити як спе­цифічний вид страхування відповідальності працівників, кошти за яке сплачує підприємець. До різновидів страхування довіри відносять страхування комп'ютерних зловживань [28].

При страхуванні решти фінансових ризиків зазвичай відбу­вається страхування фінансових ризиків, які пов'язані з неви­конанням (або неналежним виконанням) контрагентом (парт­нером по угоді) страхувальника своїх платіжних та інших майнових зобов'язань перед страхувальником, що виникають на основі угоди купівлі-продажу, обміну, постачання, майнового найму, підряду або комісії, що укладена між страхувальником-кредитором та цим контрагентом-боржником [11; 20; 28; 32].

Страховим випадком вважається фактичне невиконання (або неналежне виконання) боржниками своїх зобов'язань пе­ред страхувальником, а саме неможливість передати майно, виконати роботу, сплатити гроші тощо у порядку і в термін, передбачений укладеною між ними угодою, що призвело до втрати доходу або додаткових фінансових витрат страхуваль­ника, унаслідок дії таких можливих страхових ризиків:

• втрата, загибель, пошкодження майна боржника;

• невиконання робіт, платежів, які необхідні для задово­ лення зобов'язань боржника за визначеними угодами;

• неплатоспроможність або банкрутство боржника, вста­ новлене згідно з чинним законодавством;

• призупинення роботи банків — тримачів рахунків борж­ ника;

• підроблення або шахрайська підміна будь-яких грошових зобов'язань, зокрема квитанцій на анулювання коштів, грошових переказів боржника тощо;

• фінансові операції, виконані на підставі документів, які потім було визнано фальшивими.

266

267

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Назвіть основні види майнового страхування.

2. Що є об'єктом страхування згідно з договором майнового страхування?

3. У чому сутність вогневого страхування?

4. Яка мета майнового страхування від ризиків стихійних явищ?

5. Визначте особливості страхування майна від протиправних дій третіх осіб.

6. У чому полягає специфіка страхування технічних ризиків?

7. Які організаційні форми страхування кредитів ви знаєте?

8. Назвіть основні ризики страхування вантажів.

9. Назвіть головні фактори визначення об'єкта страхування, страхових ризиків (випадків) у страхуванні транспортних засобів.

10. Схарактеризуйте особливості страхування майна громадян.

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. №86/96 (із змінами, внесеними згідно із Законами ... від 4 жовтня 2001 р. № 2745-ІII.

2. Про затвердження Порядку і правил проведення обов'яз­ кового страхування врожаю сільськогосподарських куль­ тур і багаторічних насаджень державними сільськогоспо­ дарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності: Постанова Кабінету Міністрів України від 11 липня 2002 р. № 1000.

3. Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язко­ вого авіаційного страхування цивільної авіації: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 р. № 1535.

4. Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язко­ вого страхування тварин на випадок загибелі, знищення, вимушеного забою, від хвороб, стихійних лих та нещасних випадків: Постанова Кабінету Міністрів України від 23 квіт­ ня 2003 р. № 590.

5. Правила безпеки та порядок ліквідації наслідків аварій­ них ситуацій з небезпечними вантажами при перевезенні їх залізничним транспортом: Затв. Наказом Міністерства транспорту України від 16 жовтня 2000 р. № 567.

6. Правила пожежної безпеки в галузі зв'язку: Затв. Наказом Державного комітету зв'язку та інформатизації України від 26 жовтня 2000 р. № 156. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 22 січня 2001 р. за № 54/5245.

7. Ліцензійні умови провадження страхової діяльності: Затв. Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. № 40. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 15 вере­ сня 2003 р. за № 805/8126.

8. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 р. № 2341-Ш.

9. Законодавство України про страхування // Бюл. законо­ давства і юридичної практики України. — К.: ЮРІНКОМ, 1997, вип 4. — 368 с.

10. Законодавство України про страхування: 36. норм, актів / За ред. П. Д. Біленчука, О. Ф. Філонюка, І. В. Яковенка. — К.: Атіка, 1999. — 464 с.

11. Аленичев В. В., Аленичева Г. Д. Страхование валютних рис- ков, банковских и экспортньїх коммерческих кредитов. — М.: Ист-Сервис, 1994.

12. Ахвледиани Ю. Страхование грузов — необходимое условие для зффективной торговли // Страховое дело. — 1998. — № 10. — С. 8-12.

13. Бланд Д. Страхование: принципыі и практика, -і М.: Фи- нансьі и статистика, 1998. — 461 с,

14. Воробьев М. В. Страхование от огня. — М.: Анкил, 1992. — 16 с.

15. Гордієнко І. М. Розвиток індустріального страхування // Фінанси України. — 2001. — № 11. — С. 144-147.

16. Ефимов С. Л. Энциклопедический словарь: Зкономика и страхование. — М.: Церих-ПЗЛ, 1996. — 528 с.

17. Залетов А. Н. Страхование в Украине / Под ред. д. з. н. О. А. Слюсаренко. — К.: Международная агенция "BeeZone", 2002, — 452 с.

18. Залетов О. М. Страхування / За ред. д. є. н. О. А. Слюсарен- ка. — К.: Міжнародна агенція "BeeZone", 2003. — 320 с.

268

269

19. Заруба О.Д. Страхова справа. — К.: Знання, 1998. — 321 с.

20. Клапків М. С. Страхування фінансових ризиків. — Терно­ піль: Економічна думка: Карт-бланш, 2002. — 570 с.

21. Особенности имущественного страхования (опьіт страхово­ го рьгака Швейцарии). — М.: АНКИЛ, 1994. — 32 с.

22. Основи страховой деятельности: Учебник / Отв. ред. проф. Т. А. Федорова. — М.: БЕК, 2001. — 768 с.

23. Ротова Т.А., Руденко Л. С. Страхування: Навч. посіб. — К.: Київ. над. торг.-екон. ун-т, 2001. — 400 с.

24. Справочник по страхованию в промьішленности: Пер. с нем. / Под ред. Н. А. Никологорского. — М.: Страховой полис, ЮНИТИ, 1994. — 336 с.

25. Страхование от А до Я. Книга для страхователей / Под ред. Л. И. Корчевской, К. Е. Турбиной. — М.: ИНФРА-М, 1996. — 624 с.

26. Страховое дело: Учебник / Под ред. проф. Л. И. Рейтмана — М.: РоСТо, 1992. — 526 с.

27. Страховий ринок України 1993-2001 pp. // Финансовьіе услуги. — 2001. — № 6.

28. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. С. С. Осадець. — 2-ге вид., перероб. і допов. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

29. Томилин В. Транспортное страхование в России и странах Балтии. — М.: Анкил, 2000. — 208 с.

30. Шахов В. В. Страхование: Учебник. — М.: ЮНИТИ, 1997. — 311 с.

31. Шихов А. К. Страхование: Учеб. пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ, 2000. — 431 с.

32. Шумелда Я. 77., Санговський Т. Організаційні схеми страху­ вання // Фінанси України. — 2001. — № 12. — С. 135-141.

Розділ 9

СТРАХУВАННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

1. П оняття про страхування відповідальності

2. Страхування цивільної відповідальності власників ав­ тотранспортних засобів

3. Страхування відповідальності перевізника

4. Страхування професійної відповідальності

5. Страхування відповідальності виробника товарів, ви­ конавця робіт (послуг)

6. Страхування відповідальності роботодавця

7. Страхування екологічної відповідальності підприємств

9 Л. Поняття про страхування відповідальності

Страхування відповідальності — відносно молода галузь страхування, що почала активно розвиватися у XX ст. [10; 11; 14;15; 16; 17; 18]. Об'єктом страхування відповідальності є майнову інтереси страхувальника, що пов'язані з відшкодуван­ням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її май­ну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі.

У страхуванні відповідальністю є зобов'язання однієї особи (страхувальника) відшкодувати іншій (потерпілій особі) шкоду. Таке зобов'язання виникає лише за певних обставин — дій або бездіяльності особи, яка завдає шкоду. Причому страхуванням покриваються тільки такі дії (бездіяльність), що підлягають цивільній, а не кримінальній відповідальності [11; 14; 16]. При наявності кримінальної відповідальності відбувається покарання особи, що скоїла злочин або правопорушення, а за наявності цивільної відповідальності здійснюється відшкодування шкоди.

Згідно із цивільним законодавством (ст. 11 Цивільного кодексу України) особа, якій завдано шкоди (збитків) у ре­зультаті порушення її цивільного права (що виникає, зокрема,

271

на основі договору чи іншого правочину, завдання майнової (ма­теріальної) і моральної шкоди), має право на їх відшкодування. Майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юриди­чної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридич­ної особи, відшкодовуються повною мірою особою, яка їх завдала. Якщо особа доведе, що шкоду завдано не з її вини, вона звільняється від її відшкодування (ст. 1166 Цивільного кодексу). Згідно з чинним законодавством для здійснення страхуван­ня відповідальності страховик повинен мати ліцензії щодо та­ких видів добровільного страхування [1; 8]:

• страхування цивільної відповідальності власників наземно­ го транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

• страхування відповідальності власників повітряного транспорту (включаючи відповідальність перевізника);

• страхування відповідальності власників водного транспо­ рту (включаючи відповідальність перевізника);

• страхування іншої відповідальності перед третіми особа­ ми, зокрема:

• страхування цивільної відповідальності підприємств, що є джерелами підвищеної небезпеки;

• страхування професійної відповідальності;

• страхування відповідальності виробника за якість продукції;

• страхування відповідальності роботодавця.

До обов'язкових видів страхування відповідальності нале­жать такі види (для чинних видів страхування подано вихідні дані нормативного документа):

• авіаційне страхування цивільної авіації (Постанова Кабі­ нету Міністрів України від 12 жовтня 2002 р. № 1535);

• страхування відповідальності морського перевізника та виконавця робіт, пов'язаних із обслуговуванням морсько­ го транспорту, щодо відшкодування збитків, завданих пасажирам, багажу, пошті, вантажу, іншим користува­ чам морського транспорту та третім особам;

• страхування цивільної відповідальності власників транс­ портних засобів (Закон України від 1 липня 2004 р. № 1961-IV);

• страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду (Постанова Кабінету Міністрів України від 23 червня 2003 р. № 953 );

• страхування цивільної відповідальності суб'єктів господа­ рювання за шкоду, яку може бути заподіяно пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи по- жежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська ді­ яльність на яких може призвести до аварій екологічного та санітарно-епідеміологічного характеру (Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1788 );

• страхування цивільної відповідальності інвестора, в тому числі за шкоду, заподіяну довкіллю, здоров'ю людей, за угодою про розподіл продукції, якщо інше не передбаче­ но такою угодою;

• страхування фінансової відповідальності, життя і здоро­ в'я тимчасового адміністратора та ліквідатора фінансової установи;

• страхування відповідальності експортера та особи, яка від­ повідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здо­ ров'ю людини, власності та навколишньому природному се­ редовищу під час транскордонного перевезення та утиліза­ ції (видалення) небезпечних відходів (Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1219);

• страхування цивільної відповідальності суб'єктів косміч­ ної діяльності;

• страхування відповідальності щодо ризиків, пов'язаних із підготовкою до запуску космічної техніки на космодромі, запуском і експлуатацією її у космічному просторі;

• страхування відповідальності суб'єктів за перевезення не­ безпечних вантажів на випадок настання негативних нас­ лідків при перевезенні небезпечних вантажів (Постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 р. № 733);

• страхування професійної відповідальності осіб, діяльність яких може заподіяти шкоду третім особам, за переліком, встановленим Кабінетом Міністрів України;

• страхування відповідальності власників собак щодо шко­ ди, яка може бути заподіяна третім особам (Постанова Кабінету Міністрів України від 9 липня 2002 р. № 944);

272

273

• страхування цивільної відповідальності громадян Украї­ ни, що мають у власності чи іншому законному володін­ ні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи викори­ стання цієї зброї (Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 402);

• страхування відповідальності суб'єктів туристичної ді­ яльності за шкоду, заподіяну життю чи здоров'ю туриста або його майну;

• страхування відповідальності морського судновласника;

• страхування ліній електропередач та перетворюючого об­ ладнання передавачів електроенергії від пошкодження внаслідок впливу стихійних лих або техногенних катас­ троф та від протиправних дій третіх осіб;

• страхування відповідальності виробників (постачальників) продукції тваринного походження, ветеринарних препара­ тів, субстанцій за шкоду, заподіяну третім особам.

Суб'єктами договору страхування відповідальності є стра­ховик, страхувальника потерпіла (третя) особа. У разі смерті потерпілої особи-громадянина суб'єктом страхових відносин може стати спадкоємець.

Страховик — страхова компанія, що має ліцензію на здій­снення того чи іншого виду страхування відповідальності.

Страхувальник — фізична або юридична особа, яка укладає договір страхування і бере на себе виконання зобов'язань, визна­чених у договорі, зокрема своєчасно сплачувати страхові внески.

Потерпіла особа — громадянин чи юридична особа, які мо­жуть зазнати збитків у результаті настання страхового випад­ку. Потерпіла особа (наприклад, пішохід, який травмувався під час дорожньо-транспортної пригоди) до настання страхово­го випадку може не мати договірних відносин із страхувальни­ком або бути однією із сторін у договорі із страхувальником (наприклад, комерційної угоди). Крім прямих потерпілих осіб можливі опосередковані (непрямі), які також зазнають збитків після настання страхового випадку (наприклад, замовник робіт у потерпілої особи, яка не може з огляду на страховий випа­док виконати їх). Зазвичай, втрати непрямих потерпілих осіб не включені в обсяг страхових зобов'язань страховика, хоча у міжнародній страховій практиці є винятки. Так, у Німеччині діти в разі смерті батьків можуть одержувати аліменти [14].

274

Спадкоємець згідно з договором страхування — особа, що є спадкоємцем відповідно до закону або заповіту і успадковує страхові виплати в разі смерті потерпілої особи-громадянина. Згідно із Цивільним кодексом (ст. 1229), страхові виплати в цьому разі успадковуються на загальних підставах.

Страхові ризики включають перелік ризиків, що можуть виявлятися у місці діяльності (бездіяльності) страхувальника відносно майна, особистості чи інших майнових інтересів поте­рпілих осіб. Зокрема, до страхових ризиків належать:

1. Стихійні явища (удар блискавки, буря, землетрус, виве­ рження вулкана, падіння метеорита, ураган, цунамі тощо), причому ці стихійні явища не повинні бути визна­ ні договором страхування як обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини).

2. Ризики техногенних аварій, зокрема помилок при екс­ плуатації технічних об'єктів.

3. Транспортні пригоди або інші аварії з транспортним за­ собом.

4. Протиправні дії третіх осіб.

5. Нещасні випадки тощо.

Страховий випадок — це подія, яка відбулася внаслідок дії визначених у договорі страхових ризиків протягом його дії і в результаті якої настає відповідальність страхувальника за шко­ду, заподіяну майну, життю, здоров'ю і майновим інтересам потерпілих осіб, внаслідок чого виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування потерпілим осо­бам. Відповідальність страхувальника спричиняють такі події:

1. Смерть або заподіяння шкоди здоров'ю, працездатності потерпілих осіб.

2. Пошкодження або знищення майна цих осіб.

3. Порушення термінів і умов виконання договірних зобов'я­ зань відповідно потерпілих осіб, зокрема пошкодження, знищення або зникнення майна цих осіб, прийнятого страхувальником для виконання договірних зобов'язань.

Якщо внаслідок однієї події одночасно заподіяно шкоду майну, життю, здоров'ю і майновим інтересам декількох по­терпілих осіб, така подія вважається одним страховим випад­ком. Страховий випадок визнається таким, що настав, якщо страхувальнику виставлено претензію від потерпілої особи чи винесено судове рішення за позовом потерпілої особи.

275

Страхові платежі розраховуються на загальних підставах — як добуток страхового тарифу і страхової суми з урахуванням надбавок або знижок, встановлених страховиком. Страховий тариф визначається з урахуванням суттєвих факторів, що впли­вають на страховий ризик. До таких факторів належать вид ді­яльності і досвід роботи страхувальника, наявність систем без­пеки і пожежегасіння, ступінь відповідальності перед третіми особами, зокрема споживачами товарів і послуг, та інші власти­ві певному виду страхування чинники. Страхова сума визнача­ється окремо щодо відповідальності за майновий збиток та щодо відповідальності за тілесні ушкодження, зокрема смерть. Стра­хова сума може встановлюватися щодо відповідальності за за­вдання шкоди іншим майновим інтересам (наприклад, пов'яза­ним із втратою запланованого прибутку потерпілою особою).

Договір страхування укладається на строк, не більший від одного року, на підставі заяви страхувальника, що подається в усній або письмовій формі. Особливістю договорів страхуван­ня відповідальності є встановлення різних умов відповідально­сті страховика [16]:

• страховик відповідає тільки за шкоду, яка є наслідком події, що настала протягом періоду чинності договору страхування ("страхування на підставі події").

• страховик відповідає за претензії (позови), що вперше подаються, (заявляються) під час дії договору незалежно від часу (події) завдання шкоди страхувальником ("стра­ хування на підставі позовів"). Для обмеження відпо­ відальності страховики встановлюють дати відповідальності: 1) ретроактивну, що визначає початок відповідальності страховика до початку дії договору; 2) подовженого періоду, що встановлює дату припинення відповідальності страховика після закінчення договору страхування відносно позовів, обставини про які страху­ вальник повідомив під час дії договору.

Страхові виплати (страхове відшкодування) здійснюють­ся відповідно до умов договору страхування. Страхове відш­кодування за тілесні ушкодження сплачується згідно з уста­новленим компетентним органом рівнем втрати працездатності (тимчасової чи постійної) потерпілою особою. У разі смерті по­терпілої особи сплачується 10Q % страхової суми. При відшко­дуванні збитків, завданих майну потерпілої особи, сума страхо-

276

вого відшкодування не може перевищувати обсягу фактичного прямого збитку у межах відповідного ліміту відповідальності, встановленого договором страхування. Виплата страхового від­шкодування здійснюється потерпілій особі або, у випадку смерті потерпілої особи-громадянина, спадкоємцям згідно з чинним за­конодавством. Слід зазначити, що згідно зі ст. 1194 Цивільного кодексу особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодуван­ня завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різни­цю між фактичним обсягом шкоди і страховою виплатою.

До особливостей відмови в страховій виплаті або зменшення її обсягу належать умови врахування вини потерпілого і матеріаль­ного становища фізичної особи, яка завдала шкоди. Згідно з чин­ним законодавством (ст. 1193 Цивільного кодексу) шкода, завда­на потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується; якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збіль­шенню шкоди, то, залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини страхувальника — залежно і від ступеня його вини), обсяг відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом. Вина потерпілого не враховується у разі відшкодування витрат, пов'язаних із лікуванням, у разі смерті годувальника та на по­ховання. Суд може зменшити обсяг відшкодування шкоди, зав-' даних фізичною особою, враховуючи її матеріальне становище, крім випадків, коли шкоди завдано внаслідок скоєння злочину.

277

Схему здійснення страхування відповідальності подано на рис. 9.1.

факторами збільшення попиту на види страхування відпо­відальності на страхових ринках розвинених країн є [14]:

• усвідомлення громадянами своїх прав і розширення сфер використання законів;

• розширення можливостей судочинства щодо розкриття сутності збитку, що забезпечує більші можливості отри­ мання страхової виплати;

• зростання кількості технічних чинників і факторів кіль­ кості випадків настання збитків внаслідок технологічно­ го прогресу;

• поліпшення добробуту населення, а відтак його плато­ спроможності та збільшення сум збитків;

• нові законодавчі ініціативи влади.

Результати розвитку видів страхування відповідальності в Україні впродовж 1997-2002 pp. наведено в табл. 9.1 (побудо­вано за даними, представленими в [12; 13]).

Таблиця 9.1

Динаміка розвитку страхування відповідальності в Україні впродовж 1997-2002 pp.

279

Продовження табл. 9.1

1	2	3	4	5	6	7	8
Добро­вільне страху­вання відпо­відаль­ності влас­ника назем­ного транс­порту	Страхо ві пла тежі	11 701,	21 046,3	36 029,3	40 328,8	31 783,6	29 034,7
	Страхо ві вип лати	1 319,2	2 319,8	6 237,5	8 265,6	6 707,3	6 497,3
Добро­вільне страху­вання відпо­відаль­ності влас­ника повіт­ряного транс­порту	Страхо ві пла тежі	1 771,6	4 983,6	8 178,4	1 362,4	1 401,1	720,0
	Страхо­ві вип­лати	11,2	0,0	0,0	0,0	21,4	3,1
Добро­вільне страху­вання відпо­відаль­ності влас­ника водно­го транс­порту	Страхо-і пла-ежі	1 980,0	1 954,3	9 0,31,0	9 364,8	4 026,2	15 564,1
	Зтрахо-і вип-ати	0,0	0,0	0,0	0,0	0,0	565,4 .'X

Закінчення табл. 9.1

1	2	3	4	5	6	7	8
Добро­вільне страху­вання відпо­відаль­ності перед третіми особа­ми	Страхо­ві пла­тежі	16 673,2	38 862,9	128 411,2	148 467,5	202 396,2	304 190,8
	Страхо­ві вип­лати	8 972,2	15 898,5	18 989,1	20 715,8	38 914,4	48 289,0
Усього добро­вільне страху­вання відпо­відаль­ності	Страхо­ві пла­тежі	ЗО 283,2	70 917,0	180 168,0	202 862,0	242 949,0	344 325,6
	Страхо­ві вип­лати	10 303,0	18 130,0	25 277,0	28 991,0	45 665,0	54 824,0
Частка добро­віль­ного страху­вання відпові­даль­ності в загаль­ному обсязі стра­хового ринку	У стра-х ов и х плате­жах	7,41 %	8,99 %	15,48 %	9,49 %	8,02 %	7,75 %
	У стра-х ов и х випла­тах	7,98 %	10,19 %	6,99 %	7,1 %	10,76 %	10,09 %

— даних про результати здійснення виду страхування немає.

9.2. Страхування цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів

Необхідність страхування цивільної відповідальності влас­ників автотранспортних засобів зумовлена [16]:

280

281

1. Наявністю в цивільному законодавстві норми про відпо­ відальність власника транспортного засобу за шкоду, за­ вдану потерпілим особам транспортним засобом як дже­ релом підвищеної небезпеки.

2. Масовим використанням автомобільних транспортних за­ собів і високим рівнем ризику (щорічно на автошляхах світу гине понад 100 тис. осіб, а на кожного загиблого припадає 4-10 травмованих. В Україні щорічно відбува­ ється понад 200 тис. автоаварій).

3. Потребою забезпечити соціальний захист потерпілих у разі неплатоспроможності автовласника, винного в ско­ єнні дорожньо-транспортної пригоди.

У більшості країн світу страхування цивільної відповідально­сті власників автотранспортних засобів є обов'язковим. В Укра­їні цей вид страхування здійснюється у добровільній формі з початку 90-х років XX ст., а в обов'язковій — зі січня 1997 р. (Постанова Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. № 1175 та Закон України від 1 липня 2004 p. № 1961-IV).

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності власни­ків транспортних засобів координує Моторне (транспортне) страхове бюро України (МТСБУ), яке є спеціалізованим об'єд­нанням страховиків, що здійснюють цей вид страхування. Структура МТСБУ включає наглядову раду, виконавчий орган (який є юридичною особою) та 83 страховики — члени МТСБУ (14 із яких мають статус страховиків — повних членів).

Страхувальник — особа, яка володіє транспортним засо­бом, що належить їй на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір оренди тощо) і експлуа­тує його.

Потерпілою особою може бути:

1. Фізична особа — пішохід, пасажир або водій будь-якого іншого транспортного засобу (ТЗ), життю і здоров'ю яко­ го завдано шкоди під час руху (експлуатації) ТЗ страху­ вальника.

2. Особа, майну та іншим майновим інтересам якої завдано шкоди під час руху (експлуатації) ТЗ страхувальника.

Страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода (ДТП), що сталася за участю транспортного засобу страхуваль­ника і внаслідок якої настає його цивільна відповідальність за

заподіяну транспортним засобом шкоду майну, життю і здоро­в'ю третіх потерпілих осіб, а саме:

1. Смерть або заподіяння шкоди здоров'ю, працездатності потерпілих осіб.

2. Пошкодження або знищення майна потерпілих осіб.

Розмір страхової премії при добровільному страхуванні за­лежить від розміру страхової суми і таких факторів: об'єм ци­ліндрів двигуна внутрішнього згорання, що встановлений на ТЗ; пробіг (за спідометром) автомобіля; кількість місць для па­сажирів і водія в ТЗ (пасажиромісткість) або вантажопідйом­ність, рівень фахової майстерності водія, зокрема з урахуван­ням кількості років безаварійної роботи.

При обов'язковому страхуванні Законом України № 1961 встановлюється обсяг страхової премії і страхової суми. Страхо­ва премія залежить від типу ТЗ та об'єму двигуна, пасажиро-місткості (для легкових автомобілів та автобусів), території ви­користання ТЗ, сфери використання ТЗ, ведійського стажу, кількості осіб, зазначених у договорі, наявності фактів пору­шення умов страхування, вантажопідйомності (для вантажних автомобілів). Залежно від виду шкоди (завдана життю, здоров'ю, майну) встановлюються відповідно дві страхові суми (ліміти відповідальності страховика). Так, згідно із Законом України від 1 липня 2004 p. № 1961-IV встановлено обов'язко­ві (мінімальні) ліміти відповідальності, що виплачуються за за­подіяну "внаслідок дорожньо-транспортних пригод шкоду:

• життю і здоров'ю третіх осіб — обсягом 51 000 грн на од­ ного потерпілого;

• майну третіх осіб — обсягом 25 500 грн на одного потер­ пілого, але не вище п'ятикратного ліміту відповідально­ сті на один страховий випадок.

Страхове відшкодування підлягає сплаті при наявності пря­мої шкоди, заподіяної третій особі під час руху ТЗ, якщо має місце причинний зв'язок між рухом ТЗ і заподіяною ним шко­дою. Для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, потерпіла особа (її спадкоємець, правонаступник) звертається із заявою до страховика. У певних випадках при обов'язково­му страхуванні страхова виплата за шкоду, заподіяну життю і здоров'ю потерпілої особи, здійснюється за участю МТСБУ. До таких випадків, зокрема, належать: ДТП, скоєна ТЗ, власник

282

283

якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність; шкода життю, здоров'ю, завдана невстановленим ТЗ; настання ДТП з ТЗ внаслідок протиправних дій іншої особи; непла­тоспроможність страховика — члена МТСБУ за його зобо­в'язаннями згідно з договорами обов'язкового страхування ци­вільної відповідальності.

При завданні шкоди внаслідок страхового випадку декіль­кома ТЗ слід керуватися загальними положеннями чинного за­конодавства (ст. 1188 Цивільного кодексу):

• шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшко­ довується винною особою;

• за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

• за наявності вини всіх осіб, внаслідок діяльності яких було завдано шкоди, обсяг відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають іс­ тотне значення;

• якщо внаслідок взаємодії ТЗ було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Зазвичай, якщо винними в настанні ДТП є кілька власни­ків ТЗ, то їх страховики відшкодовують шкоду третім особам пропорційно до вини страхувальників, визначеної згідно з чин­ним законодавством. При обов'язковому страхуванні потерпі­ла особа має право звернутися до одного з таких страховиків, який зобов'язаний відшкодувати шкоду відповідно до умов обов'язкового страхування.

Страховик не здійснює страхової виплати, якщо доведено, що шкоду страхувальником було завдано внаслідок неперебор­ної сили або умислу потерпілого (ст. 1187 Цивільного кодек­су). Страховик може достроково припинити договір, якщо сума відшкодування перевищила сумарний ліміт відповідальності страховика обсягом 76500 грн (ст. 19 Закону № 1961-IV).

Розвиненість автосполучень, їх використання у міжнарод­них відносинах, наявність ризиків відповідальності власників транспортних засобів зумовили необхідність створення міжна­родної системи обов'язкового страхування цивільної відпові­дальності власників транспортних засобів. Така система була створена у 1949 р. і почала функціонувати в десятьох євро-

284

пейських країнах з 1953 р. під назвою Міжнародна система автострахування "Зелена Картка" (назву пов'язують із кольо­ром страхових полісів).

Завданням Міжнародної системи автострахування "Зелена Картка" є створення ефективного захисту потерпілих у дорож­ньо-транспортних пригодах за участю автовласників — нерези­дентів країни, де відбулася ДТП.

За період функціонування системи до неї приєднувалися здебільшого європейські держави. У наш час вона складається з понад 40 країн-учасників. Для участі в системі "Зелена Картка" країна-учасник повинна виконувати низку умов [16]:

1. Здійснювати обов'язкове страхування цивільної відпові­ дальності власників транспортних засобів.

2. Створити єдину організацію для врегулювання збитків, заподіяних автовласниками країни на території інших держав, а також єдину організацію для врегулювання збитків автовласників-нерезидентів на її території.

3. Забезпечити безперешкодний трансфер вільно конверто­ ваної валюти для страхових виплат.

Регулювання діяльності страховиків щодо страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів в країні — учасниці системи автострахування "Зелена Картка" здійснює, як правило, Моторне транспортне бюро (Бюро), що укладає двосторонні угоди з відповідними Бюро інших країн. Страхові поліси, видані автовласникам-резидентам в країнах їх постійного перебування, дійсні та території всіх країн — учас­ниць системи "Зелена Картка".

При настанні ДТП за участю автовласників-нерезидентів Бюро цієї країни (або страховик, що є членом Бюро) здійснює виплату потерпілим, оформляє відповідні документи і адресує їх у Бюро країни автовласника-нерезидента, що скоїв ДТП. Це Бюро або страховик автовласника-нерезидента компенсують здійснені страхові виплати.

З 1997 р. Україна приєдналася до Міжнародної системи авто страхування "Зелена Картка", азі червня 1998 р. страховики — повні члени МТСБУ — можуть продавати страхові сертифікати "Зелена Картка". МТСБУ впродовж своєї діяльності уклало уні­фіковані Єдині Угоди з уповноваженими організаціями — Бюро 42 країн — учасниць системи "Зелена Картка".

285

9.3. Страхування відповідальності перевізника

Страхування відповідальності перевізника — підгалузь стра­хування відповідальності, у якій об'єктом страхування є май­нові інтереси, що стосуються обов'язку перевізника, передбаче­ного цивільним законодавством України, відшкодувати шкоду, завдану потерпілим особам при здійсненні страхувальником перевезень пасажирів, вантажів (багажу) у термін між почат­ком перевезення і його завершенням, при використанні визна­ченого в договорі транспортного засобу.

Згідно із цивільним законодавством (глава 64 Цивільного кодексу) перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здій­снюється на основі договору перевезення. Загальні умови пере­везення визначаються Цивільним кодексом; законами, тран­спортними кодексами (статутами); нормативно-правовими актами і правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих переве­зень встановлюються договором перевезення відповідно до чин­ного законодавства.

Згідно з договором перевезення вантажу перевізник зобов'язу­ється доставити довірений їй відправником вантаж у пункт при­значення та видати його особі, яка має право на одержання ван­тажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення ва­нтажу укладається у письмовій формі, що підтверджується скла­данням транспортної накладної (коносамента або іншого докуме­нта, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно з договором перевезення пасажира перевізник зобо­в'язується перевезти пасажира до пункту призначення, а в разі здавання багажу — доставити його у пункт призначення та ви­дати його особі, яка має право на його одержання, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, у разі здавання багажу — за його провезення. Укладення договору перевезення пасажира і багажу підтверджується видачею кви­тка і багажної квитанції, форми яких встановлюються відпо­відно до транспортних кодексів (статутів).

При перевезеннях вантажів, що не підлягають дії міжнаро­дних угод, укладених Україною, перевізник згідно з Цивіль-

ним кодексом і Законом "Про транспорт" несе відповідальність за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти. Ця відповідальність до­рівнює обсягу фактичної шкоди, якщо перевізник не доведе, що шкода сталася не з його вини.

При розширенні умов страхування може бути застрахова­ний ризик настання відповідальності перевізника за шкоду, заподіяну вантажу в результаті затримання доставки; відпові­дальність перед третіми особами за шкоду їхньому життю, здо­ров'ю або майну, завдану під час транспортування вантажу (відповідальність перед третіми особами); відповідальність за забруднення навколишнього середовища.

Відповідальність перевізника за шкоду, завдану внаслідок каліцтва, іншого ушкодження здоров'я або смерті пасажира, визначається на загальних підставах, якщо договором або за­коном не встановлено відповідальності перевізника без вини (ст. 928 Цивільного кодексу України).

Страхування відповідальності перевізників в Україні здійс­нюється в обов'язковій і добровільній формі залежно від виду транспорту і виду вантажу.

Страхування відповідальності при авіаперевезеннях згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 р. № 1535 здійснюється в обов'язковій формі і включає:

• страхування відповідальності повітряного перевізника за шкоду, заподіяну пасажирам, багажу, пошті, вантажу;

• страхування відповідальності експлуатанта повітряного судна за шкоду, заподіяну під час експлуатації повітря­ ного судна третім особам, а саме особам, які не пов'язані із страхувальником договірними зобов'язаннями (зокре­ ма договором на перевезення) і які не є працівниками страхувальника або не діють за його дорученням.

Обов'язковими видами страхування певних категорій ванта­жу є:

• обов'язкове страхування відповідальності суб'єктів пере­ везення небезпечних вантажів на випадок настання нега­ тивних наслідків під час перевезення небезпечних ванта­ жів, що здійснюється відповідно до Законів України "Про страхування" і "Про перевезення небезпечних ван­ тажів" на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 9 липня 2002 р. № 944;

286

287

• обов'язкове страхування відповідальності експортера й особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небез­печних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності і навколиш­ньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відхо­дів, що здійснюється на підставі Постанови Кабінету Мі­ністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1219 р. Страхування іншої відповідальності перевізників здійснюєть­ся в Україні на добровільних засадах. Страхування відповідаль­ності перевізника за вантажі при міжнародних перевезеннях су­проводжуються обмеженнями відповідальності перевізника [16]:

1. При автомобільних перевезеннях згідно з CMR (Конвен­ цією про договір міжнародного дорожнього перевезення ванта­ жів) встановлено максимальну відповідальність автоперевізни- ка 8.33 СПЗ (СПЗ — спеціальні права запозичення, умовна розрахункова одиниця МВФ) за 1 кг втраченого або пошкодже­ ного вантажу.

2. При перевезеннях на залізницях у країнах ЄС згідно із COTIF (Міжнародною конвенцією про перевезення товарів залі­ зницею) встановлено максимальну відповідальність перевізника обсягом 17 СПЗ за 1 кг пошкодженого або втраченого вантажу.

3. При авіаційних перевезеннях згідно з Варшавською кон­ венцією встановлено максимальну відповідальність перевізника обсягом 20 дол. за 1 кг пошкодженого або загубленого вантажу.

4. При морських перевезеннях згідно з Правилами Гааги — Вісбі встановлено максимальну відповідальність судновласника обсягом 2 СПЗ за 1 кг (брутто) пошкодженого або загубленого вантажу. Особливістю здійснення страхування відповідальнос­ ті судновласників (перевізників) є укладання договору про страхування відповідальності з товариствами взаємного страху­ вання, що називаються Р&І Club (докладніше див. у [16]).

9.4. Страхування професійної відповідальності

Об'єктом страхування професійної відповідальності є майно­ві інтереси професіонала, пов'язані з його зобов'язанням від­шкодувати шкоду, заподіяну третім особам внаслідок його

професійної діяльності [11; 14; 15; 18]. Страховий інтерес ви­являється в необхідності сплати професіоналом значної суми в разі пред'явлення до нього позовів та визнання його винним.

(Вимоги до професійної діяльності, порядок її здійснення і відповідальність професіонала встановлюються чинним законо­давством. Застрахованою є фізична особа, яка здійснює певну професійну (фахову) діяльність. За типом шкоди, що може бути заподіяна третім (потерпілим) особам, професіоналів поді­ляють на тих, хто може заподіяти [14]:

1. Шкоду здоров'ю (лікарі, фармацевти, водії автотранспо­ рту та ін.).

2. Шкоду майну (архітектори, проектанти, будівельники, інженери та ін.).

3. Шкоду фінансовим ресурсам, майновим правам (аудито­ ри, працівники банків, брокери, рієлтери, адвокати, но­ таріуси та ін.).

Страховим випадком є упущення, помилка або хибні дії професіонала, що здійснені ним при виконанні фахових обов'я­зків і спричинили завдання шкоди третій особі.

Факт настання страхового випадку визнається при досудо-вому врегулюванні претензій або після набуття законної сили рішенням суду, що встановлює відповідальність фахівця (стра­хувальника) за заподіяння шкоди. Особливістю професійної відповідальності є схильність страхувальника вирішити питан­ня шляхом досудового врегулювання претензії, якщо наявні відповідні докази заподіяння шкоди. Це пов'язано із зацікав­леністю страхувальника не розголошувати "негативної" інфор­мації з метою підтримки певного рівня власної ділової репута­ції та іміджу.

Страхові тарифи залежать від чинників, що визначають фаховий рівень професіонала, а саме: виду діяльності, рівня відповідальності згідно з чинним законодавством, стажу фахо­вої діяльності, рівня освіти, наявності документів про підви­щення кваліфікації або необхідних сертифікатів, кількість по­передніх страхових випадків тощо. Страхова премія також може визначатися у відсотках від річного грошового обігу страхувальника-фірми або як сума компенсацій плюс фіксова­ні суми за кожного застрахованого співробітника [16].

288

289

Договір страхування укладається зазвичай на умові "стра­хування на підставі позовів", що передбачає страхову виплату за позовами, які подаються під час дії договору, незалежно від часу виникнення помилки чи іншого упущення професіонала, що визначені в договорі.

Страхова виплата не сплачується в разі:

• нечесності, шахрайства, кримінальних дій страхувальника;

• дій страхувальника, що не відповідають встановленим нормам, зокрема порушення професійної таємниці;

• дискредитації, наклепу страхувальника.

Страховий ризик дискредитації страхувальника, наклепу на нього за додаткову плату включається у відповідальність стра­ховика для окремих професій: видавців, журналістів, теле- і ра-діоведучих та ін. До розширеної відповідальності страховика належать також страхування нечесності працівників страху­вальника, страхування втрати, пошкодження документів [16].

9.5. Страхування відповідальності виробника товарів, виконавця робіт (послуг)

Розвиток цього виду страхування пов'язаний із зростанням кількості й номенклатури товарів (послуг), залученням значної кількості суб'єктів у ланцюжок створення і продажу товарів (послуг), встановленням національних і міжнародних законо­давчих вимог до якості і відповідальності за шкоду, завдану внаслідок споживання неякісних товарів (послуг).

Історію виникнення цивільної відповідальності виробника товарів пов'язують із розвитком захисту прав споживачів в Америці. У Європейському Союзі 1985 р. ухвалено "Директи­ву про уніфікацію правових та адміністративних норм у зв'я­зку з відповідальністю виробників за якість продукції", що рекомендує країнам-учасницям створити системи відповідаль­ності виробників.

В Україні норми відповідальності виробників, продавців, виконавців робіт (послуг) встановлені в Цивільному кодексі України, Законі України "Про захист прав споживачів", інших законах і нормативно-правових документах.

Згідно із Цивільним кодексом України (ст. 1209), прода­вець, виготовлювач товару (майна), виконавець робіт (послуг) (надалі всі зазначені особи називатимемо виробником) зобов'язані відшкодувати шкоду, завдану споживачу внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних тощо недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них. Відшкодування шкоди не залежить від вини виробника, а також від того, чи перебував потерпілий з ним у договірних відносинах.

Виробник звільняється від відшкодування шкоди, якщо він доведе, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування чи зберігання то­вару (результатів робіт, послуг).

Шкода, завдана внаслідок недоліків товарів (зокрема браку повної чи достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром), підлягає відшкодуванню, за вибором потерпілого, продавцем або виготовлювачем товару, а шкода, завдана внаслідок недоліків робіт (послуг), підлягає відшкоду­ванню їх виконавцем (ст. 1210 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 1211 Цивільного кодексу України встановлені такі вимоги до термінів відшкодування шкоди, завданої вна­слідок недоліків товарів, робіт (послуг):

• шкода підлягає відшкодуванню, якщо її завдано протя­ гом установлених строків придатності товару, роботи (по­ слуги), а якщо вони не встановлені, — протягом 10-ти років від дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги);

• шкода також підлягає відшкодуванню, якщо на пору­ шення вимог закону не встановлено терміну придатності товару, роботи (послуги); особу не було попереджено про необхідні дії після спливу терміну придатності і про мо­ жливі наслідки в разі невиконання цих дій.

Умови страхування відповідальності виробника формуються відповідно до законодавства. Розглянемо основні положення страхування відповідальності виробника [11; 14; 15; 16; 18].

Об'єктом страхування відповідальності виробника за якість продукту (товару, послуги, роботи) є майнові інтереси виробника, пов'язані з його відповідальністю щодо

290

291

відшкодування шкоди, заподіяної третім особам (споживачам) внаслідок продажу товарів, надання послуг, виконання робіт.

Страхування відбувається, зокрема, відносно продукції, під якою розуміють будь-які товари, сировину, електроенергію, за винятком природних ресурсів, продуктів тваринництва, риба­льства, мисливства, сільськогосподарської продукції, що про­мислово не оброблялася [16].

Страховим випадком є факт настання відповідальності ви­робника:

• за майновий збиток, завданий потерпілому споживачу реалізованою страхувальником продукцією (товарами), результатами робіт та наданими страхувальником послу­ гами;

• за шкоду, завдану життю і здоров'ю потерпілому спожи­ вачу реалізованою страхувальником продукцією (товара­ ми), результатами робіт та наданими страхувальником послугами.

Страхуванням покриваються прямі і ненавмисні збитки, спричинені неякісними (дефектними) товарами, продукцією, послугами, роботами. Продукція є дефектною, якщо вона має недоліки в конструкції, елементах, матеріалах тощо, а також якщо її безпека не відповідає рівню, на який розраховує спожи­вач згідно з її призначенням, інструкціями, правилами експлу­атації, упаковкою тощо [16]. Виникнення дефектів можливе на різних стадіях виробництва-продажу товарів, продукції, надання послуг, тому рекомендується аналізувати дефекти: ви­робництва, проектування, інформаційні, розвитку ("старіння знань"), зберігання (захоронення) використаної продукції [14]. Ураховуючи можливість використання суброгації (права регре-сного позову), страховики більш схильні до страхування ризи­ків посередників, аніж ризиків безпосереднього виробника.

Страхування не відшкодовує збитків, завданих споживачеві продукцією внаслідок дії радіації, радіоактивного зараження, ядерного інциденту, страйків, політичних актів, військових дій, відомих до початку реалізації продукції дефектів, неправильно­го використання (зберігання) продукції; шкоди нематеріальним активам (патентам, товарним знакам тощо), шкоди, викликаної природними властивостями продукції тощо.

292

9.6. Страхування відповідальності роботодавця

Страхування відповідальності роботодавця почало здійсню­ватися із середини XIX ст., а наприкінці 60-х років XX ст. у багатьох європейських країнах стало обов'язковим [11; 16J1

Цей вид страхування передбачає відшкодовування в разі притягнення страхувальника-роботодавця до відповідальності за шкоду, яку заподіяно особі працівника (тілесні ушкоджен­ня, професійні захворювання, настання тимчасової або постій­ної непрацездатності, смерть працівника) при виконанні ним службових обов'язків у відповідних місцях під час дії догово­ру. Умови договору страхування можуть передбачати сплату витрат страхувальника на розслідування, проведення техніч­них, медичних експертиз, судові витрати тощо.

Роботодавець несе відповідальність перед своїми працівни­ками під час виконання ними службових обов'язків у разі [16]:

• особистої необережності роботодавця (якщо він є фізич­ ною особою);

• незабезпечення работодавцем відповідного і безпечного обладнання, безпечної організації робочих місць, підбору кваліфікованих кадрів;

• порушення роботодавцем законодавчих актів щодо його відповідальності;

• необережності одного працівника, що призвела до трав­ мування іншого працівника.

Страховим випадком є рішення суду про відшкодування шкоди потерпілій особі — працівнику або претензія працівни­ка щодо страхової виплати при наявності беззаперечних доказів.

Страхова премія встановлюється залежно від прогнозова­ної річної суми заробітної плати працівників або від суми обсягу річного обігу прибутків від продажу продукції та ін­ших операцій і від кількості зайнятих у виробництві праців­ників.

Страхова сума в договорі страхування може бути дуже ве­ликою (у країнах ЄС від 10 до 25 млн фунтів стерлінгів за ко­жним страховим випадком). Застосовуються франшизи для ви­плат за кожним страховим випадком і при виплаті кожному працівникові.

293

Договір страхування діє тільки на вказаній у ньому терито­рії, що відповідає виконанню робіт працівниками страхуваль­ника згідно з їхніми службовими обов'язками.

Страховиком не відшкодовуються витрати: у вигляді штра­фів; що викликані навмисними діями страхувальника; внаслі­док виконання непередбачених трудовою угодою або посадовою інструкцією робіт; щодо випадків, які покриваються іншими видами страхування, зокрема щодо шкоди, завданої в резуль­таті використання транспортних засобів.

9.7. Страхування екологічної відповідальності підприємств

Страхування екологічної відповідальності підприємств — це страхування відповідальності підприємств, діяльність яких може призвести до забруднення навколишнього середовища. Діяльність цих підприємств може бути пов'язана з викорис­танням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів і обладнання, використанням, зберіганням хіміч­них, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних речовин тощо.

Страхування екологічної відповідальності як самостійний вид страхування сформувалося в середині XX ст. на основі до­говорів загальноцивільної відповідальності. Враховуючи дані про кількість випадків забруднення навколишнього середови­ща та обсяг їх впливу на довкілля (наприклад, Бхопал (Індія, 1984 p.), Чорнобиль (Україна, 1986 p.), можна твердити, що страхування екологічної відповідальності є одним із складних і перспективних видів страхування.

Забруднення навколишнього середовища відбувається шля­хом викидів шкідливих речовин в атмосферу, водні або земель­ні ресурси або хімічних реакцій між нешкідливими речовина­ми і компонентами навколишнього середовища. У вузькому розумінні забруднення розглядається як викид і нагромаджен­ня речовин в обсязі, що не може поглинатися навколишнім се­редовищем [16]. Виокремлюють такі види забруднень [14; 16]:

1. За способом їх виникнення і вияву — випадкові (раптові) і невипадкові (ті, що здійснюються повільно і постійно).

2. За причиною їх виникнення — непередбачувані (здійсне­ ні під впливом непереборної сили) і такі, які можливо

було передбачити (тобто, на які можна було вплинути і попередити).

3. За відповідальністю за їх виникнення — ті, що з'явилися внаслідок навмисних дій чи внаслідок випадкових подій. Законодавчі вимоги до охорони довкілля встановлені в За­коні України "Про охорону навколишнього природного середо­вища". Згідно з чинним законодавством, відповідальність за­бруднювача за забруднення й зниження якості природних ресурсів залежить від його статусу:

1. Підприємство, діяльність якого є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого;

2. Решта підприємств звільняються від відповідальності за забруднення, якщо доведуть, що шкода заподіяна не з їхньої вини.

Потерпілі особи також мають право на відшкодування втра­чених прибутків за час відновлення їх здоров'я і стану довкіл­ля до попереднього рівня.

Особливостями проведення страхування екологічної відпові­дальності є [14, 16]:

• страховим випадком вважається тільки випадкове забру­ днення;

• з відповідальності страховика виключаються: навмисні дії; помилки, що збільшують імовірність спричинення шкоди; збитки, що діяли до початку страхування; збит­ ки пов'язані з генетичною шкодою; збитки внаслідок во­ єнних дій, масових заворушень, порушень громадського порядку, терористичного акту;

• страхова виплата здійснюється у межах, визначених за­ конодавством, з урахуванням судових витрат;

• у страхову виплату не входять суми штрафів.

В Україні діє два види обов'язкового страхування, що забез­печують вирішення питань захисту довкілля.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності суб'єк­тів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна поже­жами й аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаю­чи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру (далі — об'єкти підви-

294

295

щеної небезпеки) здійснюється згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1788.

Метою проведення цього страхування є забезпечення компе­нсації шкоди, заподіяної життю, здоров'ю і майну третіх (по­терпілих) осіб, зокрема довкіллю (природним ресурсам, тери­торіям та об'єктам природно-заповідного фонду), внаслідок пожеж і/або аварій на об'єктах підвищеної небезпеки. Страху­вання провадиться відповідно до Законів України "Про страху­вання" та "Про об'єкти підвищеної небезпеки".

Страхувальники — суб'єкти господарювання, яким об'єкти підвищеної небезпеки належать згідно з правом власності, повно­го господарського відання або оперативного управління або які користуються чи володіють об'єктами підвищеної небезпеки.

Потерпілі (треті) особи — фізичні і юридичні особи, яким може бути заподіяна або заподіяна пряма шкода внаслідок по­жежі і/або аварії на об'єкті підвищеної небезпеки, крім осіб, які знаходилися в трудових відносинах із страхувальником, а також тих, які несанкціоновано або під час виконання служ­бових обов'язків перебували на об'єкті підвищеної небезпеки.

Страховим випадком вважається заподіяння прямої шкоди третім особам внаслідок пожежі і/або аварії на об'єкті підви­щеної небезпеки під час дії договору страхування.

Відшкодуванню підлягає пряма шкода, заподіяна внаслідок пожежі і/або аварії на об'єкті підвищеної небезпеки життю, здоров'ю і майну третіх осіб, яке на момент настання страхо­вого випадку перебувало у їх володінні чи користуванні, вклю­чаючи природні ресурси, території та об'єкти природно-запові­дного фонду.

Страхова сума визначається за кожним конкретним об'єк­том підвищеної небезпеки відповідно до категорії небезпеки (перша, друга, третя) і може бути встановлена відповідно обся­гом 200, 70 або 45 тис. неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на момент обчислення страхової суми.

Розмір максимального річного страхового тарифу у відсот­ках від страхової суми визначається залежно від категорії не­безпеки об'єкта підвищеної небезпеки і становить відповідно: 1,5 %; 0,6 % і 0,4 %.

Страхові виплати проводяться у такому розмірі:

1. На відшкодування шкоди, заподіяної життю і здоров'ю третіх осіб внаслідок настання страхового випадку, —

50 % страхової суми, зокрема на одну особу страхова ви­плата не перевищує 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

2. На відшкодування шкоди, заподіяної природним ресур­ сам, територіям і об'єктам природно-заповідного фонду, — 30 % страхової суми.

3. На відшкодування шкоди, заподіяної майну третіх осіб, — 20 % страхової суми.

Страховик має право відмовити у виплаті страхового від­шкодування у випадках, передбачених Законом України "Про страхування", а також у разі:

• коли шкоду, заподіяну внаслідок стихійного лиха, немо­ жливо було передбачити;

• коли страховий випадок стався внаслідок воєнних дій, масових заворушень, порушень громадського порядку, терористичного акту.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності за яде­рну шкоду здійснюється згідно з Постановою Кабінету Мініст­рів України від 23 червня 2003 р. № 953 з урахування вимог Законів України "Про використання ядерної енергії та радіа­ційну безпеку", "Про цивільну відповідальність за ядерну шко­ду та її фінансове забезпечення", "Про страхування" та Віден­ської конвенції про цивільну відповідальність за ядерну шкоду від 21 травня 1963 р.

Страховик зобов'язаний стати членом Ядерного страхового пулу. Страхувальником є оператор ядерної установки, призна­чений державою в установленому порядку.

Страховим випадком є набрання законної сили судовим рі­шенням щодо відшкодування ядерної пікоди при укладенні до­говору про відшкодування ядерної шкоди, стороною якого є страховик. Не підлягають страхуванню випадки заподіяння ядерної пікоди внаслідок ядерного інциденту, який спричине­ний:

• воєнними діями, збройними конфліктами, громадянською війною, повстаннями, політичними або громадянськими заворушеннями, страйками, терористичними актами;

• діями непереборної сили, зокрема природними явищами, що мають винятковий, неминучий, непередбачуваний ха­ рактер.

296

297

Не відшкодовуються збитки, пов'язані з відшкодуванням моральної шкоди, втраченою вигодою, негативними наслідка­ми від генетичних змін.

Загальна страхова сума за договором обов'язкового страху­вання еквівалентна 150 млн СПЗ за колений ядерний інцидент, а також сукупно за усіма страховими випадками, які сталися під час дії договору обов'язкового страхування.

Відповідальність страховика визначена в неоподатковуваних мінімумах доходів громадян (НМДГ), установлених на момент винесення судового рішення або укладання договору про від­шкодування ядерної шкоди:

• за кожного померлого — 2 000 НМДГ;

• за шкоду, заподіяну здоров'ю особи, — 5 000 НМДГ, але не більше ніж обсяг фактично заподіяної шкоди на кож­ ного потерпілого;

• за шкоду, заподіяну майну особи, — 5 000 НМДГ, але не більше ніж обсяг фактично заподіяної шкоди.

Якщо обсяг ядерної шкоди перевищує загальну страхову суму за договором страхування, виплати здійснюються почер­гово в такому порядку: у разі смерті; у разі встановлення ін­валідності; у разі тимчасової непрацездатності; у разі заподіян­ня шкоди майну фізичних осіб; у разі заподіяння шкоди майну юридичних осіб.

Якщо у період дії договору обов'язкового страхування став­ся ядерний інцидент, внаслідок якого була заподіяна ядерна шкода, відповідальність страховика, передбачена договором обов'язкового страхування, зберігається протягом 10 років із дня заподіяння шкоди майну осіб і безстроково — для ядерної шкоди, заподіяної життю або здоров'ю осіб.

Виплата страхового відшкодування здійснюється у термін, що не перевищує одного місяця з моменту настання страхово­го випадку.

Питання і завдання для самоконтролю

1. Назвіть основні вимоги цивільного законодавства до відшко­ дування шкоди особі в разі порушення її цивільних прав.

2. Як здійснюється взаємодія суб'єктів при страхуванні від­ повідальності ?

3. Які особливості відмови в страховій виплаті при страху­ ванні відповідальності?

4. Чим викликана необхідність страхування цивільної відпо­ відальності власників транспортних засобів і в яких фор­ мах здійснюється цей вид страхування в Україні?

5. Розкрийте специфіку страхового випадку і страхової ви­ плати при страхуванні цивільної відповідальності власни­ ків транспортних засобів.

6. Назвіть функції Міжнародної системи страхування "Зеле­ на Картка".

7. Що включає страхування відповідальності перевізника і які особливості страхування відповідальності перевізника при виконанні міжнародних перевезень?

8. Схарактеризуйте основні засади здійснення страхування професійної відповідальності.

9. Які головні особливості страхування відповідальності вироб­ ника за якість продукції?

10. Наведіть приклади джерел ризиків при страхуванні відпо­ відальності роботодавця.

11. У чому полягає відповідальність роботодавця перед його працівниками? Схарактеризуйте можливості страхування відповідальності роботодавця в Україні.

12. Сформулюйте мету обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна внаслідок пожеж та аварій на об'єк­ тах підвищеної небезпеки. Назвіть шляхи її досягнення.

Список використаної та

рекомендованої літератури

1. Закон України "Про страхування" від 7 березня 1996 р. № 86/96 (із змінами, внесеними згідно із Законами ... від 4 жовтня 2001 р. № 2745-ІП).

2. Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно- правової відповідальності власників наземних транспорт­ них засобів" від 1 липня 2004 р. № 1961-IV.

3. Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язко­ вого страхування відповідальності експортера та особи, яка

298

299

відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здо­ров'ю людини, власності та навколишньому природному се­редовищу під час транскордонного перевезення та утиліза­ції (видалення) небезпечних відходів: Постанова Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. .V^і 1219.

4. Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язко­ вого авіаційного страхування цивільної авіації: Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2002 р. № 1535.

5. Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язко­ вого страхування цивільної відповідальності суб'єктів госпо­ дарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітарно-епідеміологічного характеру: Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2002 р. № 1788.

6. Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності за ядерну шкоду. Постанова Кабінету Міністрів України від 23 червня 2003 р. № 953.

7. Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язко­ вого страхування відповідальності суб'єктів перевезення не­ безпечних вантажів на випадок настання негативних нас­ лідків під час перевезення небезпечних вантажів: Постанова Кабінету Міністрів України від 1 червня 2002 p. Ni 733.

8. Ліцензійні умови провадження страхової діяльності: Затв. Розпорядженням Державної Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 p. М> 40. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 15 вере­ сня 2003 р. за № 805/8126.

9. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. .141' 435-IY.

10. Планд Д-. Страхование: принципи и практика. - М.: Фп- нансьі и статистика, 1998. — 461 с.

11. Ефи.мов С. .1. Знциклонедический словарь: Зкономика п страхование. — М.: Церих-ПЗЛ, 1996. — 528 с.

12. Залетов А. II. Страхование в У крайнє / Под ред. д. з. н. О. А. Слюсаренко. — К.: Международная агенция "BeeZone", 2002. — 452 с.

13. Залетов О. М. Страхування / За ред. д. є. н. О. А. Слюса- ренка. — К.: Міжнародна агенція "BeeZone", 2003. 320 с.

14. Основи страховой деятельности: Учебник / Отв. ред. проф. Т. А. Федорова. — М.: БЕК, 2001. — 768 с.

15. Страхование от А до Я. Книга для страхователей / Под ред. Л. И. Корчевской, К. Е. Турбиной. - М.: ИНФРА-М, 1996. — 624 с.

16. Страхування: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. С. С. Осадець, д-р. екон. наук, проф. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

17. Шахов В. В. Страхование: Учебник. — М.: ЮНИТИ, 1997. - 311 с.

18. Шихов А. К. Страхование: Учеб. пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ, 2000. — 431 с.

300

Розділ 10

ПЕРЕСТРАХУВАННЯ І СПІВСТРАХУВАННЯ

1. С утність, роль і основні поняття перестрахування

2. Методи перестрахування

3. Пропорційне перестрахування

4. Непропорційне перестрахування

5. Регулювання процедури перестрахування

6. Співстрахування. Страхові пули

1 0.1. Сутність, роль і основні поняття перестрахування

На початку виникнення страхування страховики здійснюва­ли окремі операції щодо перестрахування (співстрахування) ризиків. Першу спеціалізовану компанію з перестрахування, що мала назву "Колонія Реінщуранс", було утворено 1846 р. в Німеччині. Перша аналогічна компанія в Росії "Російське то­вариство перестрахування" з'явилася 1895 p., а на території України перестрахувальні операції почали здійснюватися з по­чатку XX ст.

Перестрахування тісно пов'язане з процедурою страхування. Оскільки страхування базується на теорії ймовірностей і зако­ні великих чисел, то це означає, що сукупна дія великої кіль­кості випадкових незалежних чинників призводить за деяких загальних умов до результату, майже не залежного від випад­ку. Випадок виявляється як закономірність. Але для більшос­ті страхових угод страховик не має змоги обрати середовище із впливом ідеальних випадкових чинників, тобто не формується збалансований страховий портфель ризиків. Основні причини такого становища [12]:

1. Страховий портфель конкретного страховика сформова­ ний відносно страхування недостатньої кількості об'єк­ тів, платежі за страхування яких не забезпечать форму­ вання страхового фонду, обсяг якого буде достатнім для страхових виплат.

1. Страховий портфель містить різні, неоднорідні ризики.

2. Страховий портфель складається з об'єктів страхування, не цілком ізольованих один від одного. При настанні страхового випадку це може викликати ефект кумуляції (об'єднання) дії ризиків і призвести до значних виплат.

З огляду на вказані чинники застосування перестрахування є необхідним для:

• вирівнювання обсягу страхової відповідальності по стра­ ховому портфелю, зокрема при значних страхових сумах (наприклад, під час авіаційного страхування);

• додаткового гарантування страхувальникам здійснення страховиком страхових виплат;

• формування спеціальних страхових резервів, порядок формування і обсяги яких повинні обов'язково відповіда­ ти нормативним вимогам страхового законодавства;

• забезпечення фінансової усталеності страхових операцій, прибутковості і платоспроможності страховика.

Перестрахування згідно зі ст. 987 Цивільного кодексу України та ст. 12 Закону України "Про страхування" — це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальни­ком) на визначених договором перестрахування умовах ризику виконання частини своїх зобов'язань перед страхувальником у іншого страховика (перестраховика) — резидента чи нерезиде­нта, який має статус страховика або перестраховика згідно із законодавством країни, у якій він зареєстрований.

Обов'язок страховика перестраховувати зобов'язання, що перевищують можливості їх виконання за допомогою власних коштів і страхових резервів, закріплений у ст. ЗО Закону України "Про страхування".

У процесі перестрахування страховик (цедент), приймаючи на страхування ризики від страхувальника, частину відпові­дальності щодо них (з урахуванням своїх фінансових можливо­стей) передає на узгоджених умовах іншим страховикам (пере-страховикам) у частині, що перевищує припустимий обсяг

302

303

власного утримання. Одночасно страховик-цедент передає і від­повідну частку страхової премії. Якщо у договорі страхування змінюються умови, цедент повинен повідомити перестрахови-ка про зміни.

При цьому страховик-цедент залишається повною мірою відповідальним перед страхувальником відповідно до укладено­го з ним договору страхування. Згоди страхувальника щодо передачі відповідальності цедентом не потрібно, оскільки жод­них правових взаємовідносин між страхувальником і перестра-ховиком при перестрахуванні не виникає.

Відносини між страховиком і перестраховиком виникають на підставі договору перестрахування, що визначає способи (форми) перестрахування, зобов'язання сторін, умови виник­нення обов'язку перестраховика брати участь у страховій ви­платі й інші необхідні умови для надання гарантій виконання перестраховиком обов'язків перед цедентом.

Відповідно до договору перестрахування цедент частково або цілком передає страховий ризик перестраховику, який, своєю чергою, приймає на себе зобов'язання сплатити цеденту (або безпосередньо страхувальнику) відповідну частину страхового відшкодування або все страхове відшкодування.

У договорі перестрахування діють дві сторони: цедент (стра­ховик, що передає ризик) і перестраховик (страховик, що бере ризик на свою відповідальність). Часто, особливо під час стра­хування значних міжнародних ризиків (транспортне, космічне, екологічне страхування), у процесі перестрахування обов'язко­во беруть участь перестрахувальні брокери, наприклад, броке­ри корпорації Ллойд.

Процес, пов'язаний із передаванням ризику від цедента до перестраховика, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестраховика), який приймає ризик, називають цесіонарієм. Для укладання договору перестрахування цедент відсилає перестраховику сліп. Сліп — це документ, що містить основні умови страхування та характеристики ризику, а саме: найменування й адресу страхувальника; тип договору; об'єкт і період страхування; страхові ризики, страхову суму; ставку страхової премії для цедента та перестраховика; власне утри­мання цедента перестраховика (% від страхової суми); комісію перестрахувальника (% від премії); умови перестрахування;

304

найменування та адресу цедента і перестраховика й додаткову інформацію. Подібні завдання виконує інший страховий доку­мент — ковер-нота [11].

Певна частину ризику, прийнятого перестраховиком від пе­рестрахувальника, може бути передана іншому перестрахови­ку. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретроцедентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, — ретроцесіонарієм.

Перестрахувальник за умовами довгострокових (облігаторних) перестрахувальних договорів повинен систематично надсилати перестраховику перелік ризиків, що підлягають перестрахуванню (бордеро). Перелік надісланих перестраховику протягом кожного кварталу бордеро називається рекапітуляцією.

Хоча страховик (цедент), передаючи частину ризику, спла­чує перестраховику частину від отриманої ним усієї страхової премії за договором страхування, але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання ко­місійної винагороди зі страхової премії від перестраховика. Визначають такі види комісій:

1. Оригінальна комісія — відрахування з премії на користь цедента.

2. Перестраховувальна комісія — відрахування з премії на користь ретроцедента.

3. Брокерська комісія — відрахування з премії на користь брокера (може відраховуватися і з прибутку перестрахо­ вика). ,

4. Тантьєма — щорічна комісія, яку отримує цедент із суми чистого прибутку, що його перестраховик отримує за до­ говором перестрахування. Це форма заохочення перестра­ ховиком цедента до подальшої співпраці, сумлінності та обачного провадження справи згідно з договором пере­ страхування.

Важливими складовими аналізу перестрахувальних опера­цій є параметри, що характеризують відповідальність страхо­вика: власне утримання, ємність договору і ексцедент [11, 12].

Власне утримання — економічно обґрунтований рівень страхової суми, у межах якої страховик утримує на своїй від­повідальності всі або частину ризиків, що страхуються по всьо­му договору, передаючи у перестрахування суми, що переви­щують цей рівень [12].

305

Ємність перестрахувального договору — максимальна сукуп­на сума стосовно ризику, що відповідає власному утриманню страховика і сумі по ризику, який покривається лімітом відпо­відальності перестраховиків за договором перестрахування.

Ексцедент у перестрахуванні — сума стосовно ризику, що підлягає перестрахуванню понад власне утримання страховика. Сума, що перестраховується, звичайно обмежується визначе­ним лімітом, що і прийнято називати ексцедентом.

Підставами для встановлення обсягу (ліміту) власного утри­мання є [11; 12]:

• Середня збитковість для ризиків або видів страхування. Необхідно враховувати кількість, частоту страхових ви­ падків і можливий обсяг збитку за одним випадком. Чим нижча збитковість, тим вищим може бути ліміт власно­ го утримання.

• Обсяг страхових премій. Чим більший обсяг премії при однорідних ризиках, тим вищим може бути ліміт власно­ го утримання.

• Середня прибутковість і рівень витрат на ведення спра­ ви страховиком для відповідного виду страхування. Чим прибутковіший вид страхування, тим вищим буде ліміт власного утримання. При значних витратах на ведення справи цедент перекладає їх частину на пере­ страховиків.

• Територіальний розподіл об'єктів страхування. Чим біль­ ше застрахованих об'єктів зосереджено в одній зоні, тим нижчим буде ліміт власного утримання.

• Підготовленість і досвід фахівців (андеррайтерів), які оформляють ризики в перестрахування. Враховується досвід андеррайтера щодо аналізу й оцінювання ступеня ризиків.

• Співвідношення відповідальності страховика і пере- страховика. Впливає на формування резервів премій і збитків. У низці країн страхове законодавство встано­ влює мінімальні обсяги резервів майже щодо всіх видів страхування. Особлива увага цьому питанню приділя­ ється в США, де законодавством визначені мінімальні обсяги як щодо резервів премій, так і щодо резервів збитків [12].

10.2. Методи перестрахування

Залежно від періодичності виникнення договірних відносин при передачі ризику застосовуються такі методи перестраху­вання [8; 9; 11-13]:

• факультативний (одноразове, індивідуальне перестраху­ вання);

• облігаторний (багатократне за одним договором, "обов'яз­ кове" перестрахування);

• факультативно-облігаторний;

• облігаторно-факультативний.

Факультативне перестрахування історично виникло найдавніше. При такому перестрахуванні укладається разовий договір перестрахування з урахуванням індивідуальних особли­востей об'єктів і ризиків оригінального договору страхування. Факультативне перестрахування здійснюється без зобов'язань цедента про передачу ризику і зобов/язань перестраховика про його прийняття.

Переваги факультативного методу полягають у можливості індивідуального оцінювання того чи іншого договору страху­вання і вибору цедентом перестраховика, якого він вважає найбільш оптимальним. Недоліками факультативного пере­страхування є [11]:

1. Великі витрати на оформлення договору перестрахуван­ ня.

2. Короткий термін для ухвалення рішення щодо укладан­ ня договору перестраховиком.

3. Необхідність узгодження цедентом змін умов страхуван­ ня з перестраховиком.

4. Неможливість продовження факультативного договору без суттєвого узгодження умов перестрахування сторона­ ми договору перестрахування.

5. Необхідність укладання цедентом договору факультатив- j ного перестрахування одночасно з оригінальним догово­ ром страхування. ;

6. Комісія при факультативному перестрахуванні, як прави­ ло, не передбачається. ,

Факультативне перестрахування в сучасних умовах викори­стовується при страхуванні великих ризиків (авіаційне й еко-

306

307

логічне страхування, страхування технічних ризиків у проми­словості тощо).

Облігаторне перестрахування здійснюється шляхом пере­давання цедентом відносно всіх його договорів страхування ча­стини ризиків і прийому їх перестраховиком. Передача частки ризиків відбувається при перевищенні страхової суми цього ризику над власним утриманням цедента. Договір облігаторно­го перестрахування укладається, як правило, на невизначений термін із правом можливого розірвання [12].

Облігаторне перестрахування широко використовується у міжнародній практиці, оскільки має такі переваги:

1. Можливість планувати довгострокові відносини між це­ дентом і перестраховиком.

2. Низькі адміністративні витрати на обслуговування дого­ вору.

3. Рівномірність розподілу значної кількості ризиків у цеден­ та та перестраховика.

4. Автоматичність перестрахування ризиків цедента у пере­ страховика.

5. Можливість використання для будь-яких видів страху­ вання.

В облігаторному перестрахуванні цедент періодично надси­лає перестраховикові бордеро премій і бордеро збитків, що дає змогу оцінити стан страхового портфеля цедента.

Недоліком облігаторного перестрахування є необхідність укладання договору факультативного перестрахування в разі, коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не відповідає умо­вам облігаторного договору або страхова сума за ризиком пере­вищує ліміт відповідальності за таким договором.

Хоча у міжнародній практиці облігаторний метод перестра­хування найбільш поширений, але він технічно складніший від факультативного, тому в Україні облігаторне перестраху­вання перебуває на стадії впровадження.

При факультативно-облігаторному перестрахуванні [11] цедент на свій розсуд відбирає і передає частину ризиків пере­страховику, який зобов'язаний прийняти ці ризики. Таким чи­ном, цедент діє методом факультативного, а перестраховик — облігаторного перестрахування. При облігаторно-факультатив-ному перестрахуванні дії сторін протилежні — цедент діє ме-

тодом облігаторного, а перестраховик — факультативного пе­рестрахування.

Оскільки діяльність перестраховика і цедента при таких методах перестрахування значною мірою залежить від дій про­тилежної сторони договору, то використання цих методів мо­жливе після довгострокової партнерського співпраці цедента і перестраховика.

10.3. Пропорційне перестрахування

Пропорційне перестрахування до кінця XIX ст. було прак­тично єдиним засобом перерозподілу ризиків між страховика­ми [12]. При такому перестрахуванні участь у перестрахуванні страховика-цедента і перестраховика відбувається пропорцій­но: визначена частка відповідальності за страховий ризик за­лишається у страховика-цедента, а решта відповідальності за страховий ризик передається одному або декільком перестрахо-викам. Страхова виплата здійснюється аналогічно. Договори пропорційного перестрахування укладаються у формі:

• квотного договору перестрахування;

• ексцедентного договору перестрахування;

• квотно-ексцедентного договору перестрахування. Квотне перестрахування здійснюється шляхом передачі

цедентом частки всіх ризиків певного виду перестраховику, що зобов'язаний прийняти ці частки. Частка участі у перестраху­ванні називається квотою і встановлюється у відсотках від страхової суми чи у фіксованій сумі. Можливе встановлення ліміту відповідальності перестраховика, тобто грошової суми, що є межею його відповідальності. Якщо в цьому разі при пе­рестрахуванні за договором квотного страхування сума за ри­зиками перевищить межу відповідальності перестраховика, то цедент повинен її перестрахувати в іншого перестраховика, зо­крема на умовах факультативного перестрахування.

Наприклад, квота перестраховика становить 30 % , а межа відповідальності — 500 тис. грн. Якщо згідно з договором стра­хування цедент застрахував ризик за страховою сумою 2 млн грн, то за договором квотного перестрахування цедент, наприклад, за­лишає на своїй відповідальності 1 млн грн, а перестраховику пе-

308

309

редає 500 тис. грн (оскільки квота перестраховика, що дорівнює 600 тис. грн, перевищує межу відповідальності, тому вводиться обмеження). Залишок 100 тис. грн передається цедентом згідно з додатковим договором перестрахування, наприклад, факультати­вним, іншому перестраховикові.

До переваг квотного перестрахування належить простота обслуговування договорів, оскільки чітко встановлено норми відбору ризиків, розрахунку страхових премій і страхових ви­плат (розраховуються аналогічно до страхових премій). Квот-не перестрахування рекомендується використовувати при: впровадженні страхування нових видів (через брак статистич­них даних); збільшенні обсягів продажу; необхідності скоро­чення адміністративних витрат для видів страхування з вели­кою відповідальністю і стабільними страховими сумами [11].

До основних недоліків квотного перестрахування належать необхідність використання при значних ризиках додаткового перестрахування (див. наведений вище приклад), а також пе­редача перестраховикові всіх ризиків, зокрема і малих, що веде до втрат страхових премій цедентом відносно ризиків, які перебувають у межах його власного утримання.

Квотне перестрахування зазвичай використовується при страхуванні цивільної відповідальності власників транспорт­них засобів, страхуванні автомобілів (каско), у пропорційних ретроцесіях [11].

Ексцедентне перестрахування здійснюється шляхом пере­дачі цедентом у перестрахування тільки тих ризиків, страхова сума за якими перевищує встановлений обсяг власного утри­мання, що визначається при ексцедентному перестрахуванні (перестрахуванні ексцеденту суми) як лінія або частка.

Розрізняють ексцедент за договором і ємність ексцедентно-го договору [11]. Ексцедент за договором — це частина страхо­вої суми, що передається перестраховику і кратна власному утриманню цедента, тобто лініям (наприклад, якщо власне утримання становить 400 тис. грн, то ексцедент за договором у 5 ліній — 2 млн грн). Ємність ексцедентного договору — це сума власного утримання та ексцеденту (або декількох екс-цедентів різних перестраховиків, якщо одного ексцеденту не­достатньо при укладанні договору страхування). Для нашого прикладу ємність ексцедентного договору становить 2 млн грн.

310

Страхова виплата здійснюється пропорційно — відповідно до відсотка відповідальності цедента і перестраховика. Так, для наведеного прикладу при настанні збитку, який оцінено у 240 тис. грн, цедент сплачує 40 тис. грн, а перестраховик — 200 тис. грн.

До недоліків ексцедентного перестрахування належать склад­ність андеррайтингу конкретних ризиків, зокрема оцінювання можливого обсягу збитків, що веде до зростання витрат цеден­та. З точки зору перестраховика також збільшується ризик ан­деррайтингу, що виявляється у можливості прийняття більш збиткових ризиків від цедента.

Перевагою ексцедентного перестрахування є вирівнювання ризиків у страховому портфелі страховика-цедента і збережен­ня страхових премій за договорами страхування з невеликими ризиками, оскільки вони залишаються на відповідальності це­дента (у межах його власного утримання).

Договори ексцедентного перестрахування зазвичай уклада­ються при страхуванні від вогню, від нещасних випадків і при страхуванні життя [11].

Квотно-ексцедентне перестрахування передбачає перест­рахування на квотній основі ризиків портфеля певного виду страхування при обсягах їх страхових сум у межах власного утримання, а при перевищенні сум страхування ризиків понад установлену квоту здійснюється перестрахування на принци­пах ексцедентного договору.

10.4. Непропорційне перестрахування

ft

Непропорційне перестрахування широко почало використо­вуватися після Другої світової війни, хоча було відоме з XIX ст. [12]. При непропорційному перестрахуванні перестраховик залучається до здійснення страхової виплати на основі страху­вання обсягу страхової виплати цедента. Метою непропорцій­ного страхування є забезпечити виконання зобов'язань цеден­том при малій кількості великих збитків чи значній кількості невеликих збитків за визначений період.

У цьому перестрахуванні відповідальність не пов'язується зі страховою сумою і відповідно не встановлюється пропорцій-

311

ність між страховою премією і окремим ризиком (його страхо­вою сумою). Відтак обчислення перестрахувальних платежів для непропорційного перестрахування є досить складним. У сучасних умовах ця проблема вирішується шляхом розвитку методик актуарної математики, що дають змогу оцінити необ­хідні параметри великих збитків і прогнозувати збитковість страхового портфеля цедента. Перестрахувальна премія обчис­люється за портфелем одного або декількох видів страхування впродовж року [11].

Застосовуються два типи договорів непропорційного пере­страхування:

• перестрахування перевищення збитків (ексцеденту збит­ ків);

• перестрахування перевищення збитковості (ексцеденту збитковості).

Перестрахування перевищення збитків (ексцеденту збит­ків) передбачає прийняття перестраховиком зобов'язання щодо покриття тієї частини збитку, що перевищує встановле­ну суму власного утримання цедента, але є нижчою від уста­новленого ліміту перестраховика.

Власне утримання цедента називається першим збитком, пріоритетом чи франшизою, а верхня межа відповідальності перестраховика — ліміт покриття перестраховика [11].

За договором ексцеденту збитків не встановлюється про­порційна відповідальність (на противагу договору ексцеденту суми), а встановлюються межі відповідальності цедента і пере­страховика; відповідальність перестраховика настає тільки в разі перевищення збитку над власним утриманням цедента.

Наприклад, за договором перестрахування ексцеденту збитку встановлено пріоритет 200 тис. грн, а ліміт покрит­тя перестраховика — 500 тис. грн. При настанні збитку об­сягом 800 тис. грн перестраховик сплатить 500 тис. грн, а цедент виплачує 200 тис. грн плюс 100 тис. грн (800 000 — 500 000 — 200 000), тобто 300 тис. грн. При цьому можли­ва співпраця цедента з кількома перестраховиками, якщо ексцеденту збитковості першого перестраховика буде недо­статньо для покриття страхового збитку.

Залежно від обсягу відповідальності перестраховика розріз­няють два типи договорів ексцеденту збитку [11]:

1. Договір ризикованого ексцеденту збитку (ексцедент збит­ ку за окремим ризиком).

2. Договір катастрофічного ексцеденту збитку (ексцедент збитку за групою ризиків).

Договір ризикованого ексцеденту збитку використовується у випадках однозначного визначення відповідальності, зокрема при страхуванні від вогню, вибуху.

Договір катастрофічного ексцеденту збитку укладається для страхування збитків, що можуть бути викликані кумуляцією ризиків (ДТП, землетрус, повінь тощо). Цей договір переваж­но укладається при страхуванні на транспорті, страхуванні ци­вільної відповідальності тощо, тобто для випадків можливого групового збитку катастрофічного характеру.

Перестрахування перевищення збитковості (ексцеденту збитковості) застосовується для перестрахування страхового портфеля (щодо окремого виду страхування або загалом) з ме­тою захисту цеденту при надзвичайно значній збитковості.

Збитковість визначається у відсотках як відношення випла­ченого страхового відшкодування до суми зібраних страхових платежів. Таким чином, перестраховик відшкодовує тільки фактичні збитки цедента, а не є засобом забезпечення прибут­кової діяльності цедента [11].

При перестрахуванні збитковості, як і при перестрахуванні збитку, перестраховик несе відповідальність при перевищенні певного рівня збитковості, але до певної межі — ліміту по­криття. Наприклад, при відповідальності перестраховика 105-115 % і фактичній збитковості щодо певного виду страхуван­ня за минулий рік 125 % страховик-цедент буде оплачувати самостійно 105 + (125 - 115) = 115 %, а перестраховик спла­чує 115 - 105 = 10 %.

Мінімальні ліміти пріоритету для непропорційного пере­страхування коливаються у межах 70-100 % [12]. При цьому збитковість, що не дуже перевищує розрахунковий рівень (на­приклад, 90 %), повинна компенсуватися цедентом за допомо­гою його резервних фондів.

Таким чином, перевагами непропорційного перестрахування є:

• простіше і дешевше порівняно з пропорційним перестра­хуванням обслуговування договорів. Зокрема, немає не­обхідності складати список страхових полісів за догово­ром перестрахування (бордеро);

312

313

• співпраці цедента і перестраховика тільки під час підби­вання фінансових результатів роботи цедента або відшко­дування збитку за винятково значними збитками, а не за кожним договором страхування і збитком, як при пропор­ційному перестрахуванні.

Ці переваги зумовили широке використання непропорційно­го страхування на сучасних страхових ринках різних країн.

10.5. Регулювання процедури перестрахування

Регулювання: перестрахування здійснюється на основі націо­нальних страхових законодавств різних країн та норм міжнаро­дного законодавства [11]. Здійснення міжнародного перестраху­вання враховує вимоги національних законодавств страховиків, що беруть участь у перестрахувальній діяльності. Прикладом є вимоги Європейського Союзу і Міжнародної асоціації органів нагляду за страхуванням, які розглянуто в розділі 6 цього посібника.

Вимоги національних законодавств до перестрахування до­цільно розглядати з позицій встановлення вимог до договорів перестрахування та інших спеціальних вимог, зокрема до спів­праці з перестраховиками-нерезидентами.

Вимоги до договорів перестрахування в рамках національних законодавств відповідають вимогам до договорів страхування з певними спеціальними застереженнями, що враховують міжна­родну практику страхування. Договори перестрахування згідно з практикою перестрахування можуть бути індивідуальними і стандартними [12].

Індивідуальний договір перестрахування містить детальні умови укладання угоди і використовуваної системи перестра­хування.

Стандартизовані договори перестрахування містять загальні умови угоди і додаток. Загальні умови включають найменування сторін договору, їх зобов'язання, обсяг участі перестраховика у покритті збитків цедента, дозвіл цедента на використання послуг інших перестраховиків, порядок взаєморозрахунків, право перестраховика здійснювати контроль документів цедента, порядок вирішення спорів, термін дії договору тощо.

Додаток містить перелік видів страхування і ризиків щодо договору, методи їх перестрахування, способи розподілу ризи­ків, максимальну відповідальність перестраховика в абсолют­ній сумі або у відсотках, обсяг і спосіб підрахунку комісійної винагороди цедента, його частку участі в прибутках перестра­ховика, суму депозиту (залишається у цедента до остаточного розрахунку з перестраховиком), ліміт збитковості, який пере-страховик зобов'язаний врегулювати невідкладно тощо.

Спеціальні вимоги національного законодавства щодо пере­страхування встановлюють рівні відповідальності цедента, ви­моги до фінансової надійності (платоспроможності) страховика та його партнерів по перестрахуванню (брокерів та перестрахо­виків), умови оподаткування тощо.

Норматив максимальної відповідальності страховика-це-дента встановлено ст. ЗО Закону "Про страхування". Страхова сума за договором страхування окремого об'єкта страхування не може перевищувати 10 % оплаченого статутного фонду і сфор­мованих вільних резервів та страхових резервів на останню зві­тну дату, причому у перестрахування можна передати ризики, еквівалентні обсягу не більш ніж 50 % (20 % або 10 %) від фа­ктично сформованих технічних резервів (див. детальніше Розпо­рядження Держфінпослуг № 3104 від 17.12.2004 р.) або не біль­ше 40 % загального обсягу резервів зі страхування життя (див. детальніше Розпорядження Держфінпослуг № 2875 від 26.11.2004 р.).

Фінансовий (майновий) стан страховика-цедента є істот­ним елементом перестрахувальних відносин. Перестраховик відносно страхувальника не має прав і обов'язків, що вип­ливають із укладених цедентом договорів страхування. Своєю чергою, страхувальник не має нічого спільного з договорами перестрахування, укладеними цедентом щодо передачі ризиків цього страхувальника. При цьому страховик-цедент не зобов'я­заний інформувати страхувальника про намір передати в пере­страхування узяті ним на себе ризики страхувальника. Ці при­чини потребують встановлення загальних і спеціальних вимог до забезпечення виконання зобов'язань страховиком-цедентом.

Відповідно до чинного українського законодавства страхови­ки зобов'язані дотримуватися нормативного співвідношення між своїми активами і взятими стрховими зобов'язаннями.

314

315

Методика розрахунку цього співвідношення й обов'язковий для страховика обсяг власних активів установлюються законо­давчо для забезпечення платоспроможності страховиків (див. розділ 12 цього підручника).

Спеціальні умови забезпечення фінансової надійності цеден-та та інші спеціальні вимоги здійснення перестрахування на українському страховому ринку регулюються Законом України "Про страхування», Постановами Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2004 р. № 124 і від 15 жовтня 2003 р. № 1640, По­становою Правління Національного банку України від 11 квіт­ня 2000 р. № 135 та Розпорядженням Державної Комісії з ре­гулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. № 40 [1-4]. Відповідно до цих документів встановлено такі умови здійснення перестрахування:

1. Страховик (перестраховик) повинен мати ліцензію на ті види добровільного й обов'язкового страхування, за якими він здійснює перестрахування. Ліцензія, що видається страховику в Україні на здійснення окремого виду страхування, одночасно дає право на проведення перестрахування за цим видом стра­ хування.

2. Страховик зобов'язаний укласти договір перестрахування у випадку, коли страхова сума за окремим об'єктом страхуван­ ня перевищує 10 % суми сплаченого статутного фонду і сфор­ мованих вільних резервів та страхових резервів.

3. Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав із перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згід­ но з договором страхування,

4. Страховики, які прийняли на себе страхові зобов'язання в обсягах, що перевищують можливість їх виконання за раху­ нок власних активів, повинні перестрахувати ризик виконан­ ня зазначених зобов'язань у перестраховиків — резидентів або нерезидентів.

5. Страховик (цедент, перестрахувальник) зобов'язаний по­ відомляти перестраховика про всі зміни свого договору зі стра­ хувальником.

6. Перестрахування у страховика (перестраховика)-нерези- дента) здійснюється згідно з вимогами та в порядку, встанов­ леними Кабінетом Міністрів України.

Укладення страховиком України (цедентом, перестраху­вальником) договорів перестрахування з перестраховиками (страховиками, страховими брокерами) — нерезидентами, у тому числі з тими, які мають свої представництва в Україні, дозволяється у випадках, передбачених нормативно-правовими актами України.

7. Вимоги щодо здійснення перестрахування у страховика (перестраховика)-нерезидента спрямовані на посилення захисту інтересів страхувальників, забезпечення платоспроможності страховиків, надійності, безпечності та диверсифікованості розміщення страхових резервів. Ці вимоги згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 4 лютого 2004 р. № 124 передбачають:

а) укладення страховиками (цедентами, перестрахувальни­ ками) договорів перестрахування за межами України із страхо­ виками (перестраховиками)-нерезидентами дозволяється тіль­ ки у разі, коли:

• законодавством країни, в якій зареєстрований страховик (перестраховик)-нерезидент, передбачений державний на­ гляд за страховою і перестраховою) діяльністю;

• страховик (перестраховик)-нерезидент провадить безпе­ рервну страхову (перестрахову) діяльність не менше ніж три роки до дати укладення договору перестрахування;

• відсутні факти порушення страховиком (перестрахо- виком)-нерезидентом законодавства про страхову і пере­ страхову діяльність із питань запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та боротьби з тероризмом країни його реєстрації.

б) дотримання зазначених вимог підтверджує інформація у письмовій формі або у вигляді електронних даних, надана на звер­ нення Держфінпослуг органом, який виконує функції нагляду за страховою і перестраховою діяльністю у країні реєстрації страхо­ вика (перестраховика)-нерезидента, або Міжнародною асоціацією органів нагляду за страховою діяльністю (IAIS). Така інформація повинна містити реквізити відправника (найменування, адреса, в тому числі електронної пошти, номер телефону, ім'я та прізвище посадової особи, яка підписала інформацію).

За інформацією Держфінпослуг звертається у разі відсутності (недостатності) відомостей про діяльність страховика (перестрахо-

316

317

вика)-нерезидента, що підтверджують дотримання передбачених цим пунктом вимог, виявленої за результатами аналізу інформа­ції, що подається страховиком-цедентом Держфінпослуг не пізні­ше ніж у десятиденний термін після укладення договорів пере­страхування із страховиками (перестраховиками)-нерезидентами одночасно з інформуванням Держфінпослуг про їх укладення в порядку, визначеному Держфінпослуг. Можливе звертання Дер­жфінпослуг на підставі аналізу звітних даних, що подаються від­повідно до законодавства страховиками (цедентами, перестраху­вальниками), або виїзних і безвиїзних перевірок.

У разі потреби страховики (цеденти, перестрахувальники) звертаються до Держфінпослуг із запитом щодо відповідності страховиків (перестраховиків)-нерезидентів вимогам, за якими передбачається укладення договорів перестрахування. Держфін­послуг надає необхідну інформацію у визначеному ним порядку:

в) страховики (цеденти, перестрахувальники) можуть укла­ дати договори перестрахування за участю перестрахових броке- рів-нерезидентів лише через їх постійні представництва в Україні, зареєстровані як платники податку відповідно до за­ конодавства України та включені до державного реєстру стра­ хових або перестрахових брокерів.

Для укладення договору перестрахування із страховиками (перестраховиками)-нерезидентами за участю перестрахових брокерів-нерезидентів їх постійні представництва подають страховикам (цедентам, перестрахувальникам) засвідчені в установленому порядку копії таких документів:

• свідоцтва про державну реєстрацію постійного представ­ ництва перестрахового брокера-нерезидента в Україні як платника податку;

• документа, що підтверджує взяття на облік в органі дер­ жавної податкової служби;

• свідоцтва про включення до державного реєстру страхо­ вих і перестрахових брокерів:

г) страховики (цеденти, перестрахувальники) несуть відпо­ відальність за дотримання такого порядку та вимог згідно із законодавством.

8. Вимоги до рейтингів фінансової надійності (стійкості) стра­ховиків та перестраховиків-нерезидентів (згідно з Постановою

Кабінету Міністрів України № 1640) обумовлюються такими факторами:

а) рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків-нерезидентів повинен відповідати одній з та­ ких вимог:

1. платоспроможність страховиків та перестраховиків-нере­ зидентів відповідає рівню, не нижчому від високої надій­ ності, за класифікацією таких міжнародних рейтингових агентств: "А. М. Best" (США) - - "В, В-"; «Moody's Investors Service" (США) — "A3"; "Standard & Poor's" (США) — "A-"; "ІВСА" (Велика Британія) — "А-";

2. страховик та перестраховик-нерезидент є синдикатом або авторизованим брокером міжнародного страхового об'єд­ нання Ллойд.

б) рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків-нерезидентів визнається в Україні у разі, коли він прилюдно оголошений у країні місцезнаходження страхо­ виків та перестраховиків-нерезидентів у бюлетенях міжнарод­ них рейтингових агентств, зазначених у підпункті 1) пункту а), які видаються у країні місцезнаходження цих агентств, і на офіційному сайті відповідного агентства в мережі Інтернет;

в) якщо місцезнаходженням страховиків та перестрахови­ ків-нерезидентів є країна, яка не бере участі в міжнародному співробітництві у сфері запобігання та протидії легалізації (від­ миванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та боротьби з тероризмом, або офшорна зона, рейтинги фінансової надійно­ сті (стійкості) цих страховиків та перестраховиків-нерезиденгів вважаються такими, що не відповідають пункту а). Інформація про укладення договорів перестрахування із зазначеними стра­ ховиками і перестраховиками-нерезидентами надається страхо- виками-резидентами Державному департаменту фінансового моніторингу.

г) якщо під час дії договору страхування (перестрахування) ризиків «рейтинг страховиків та перестраховиків-нерезидентів знизився, то до закінчення терміну дії Договору їх рейтинг вважається таким, як на час укладення цього договору.

У разі внесення змін або продовження терміну дії (пролон­гації) договору страхування (перестрахування) ризиків врахо-

318

319

вується рейтинг страховиків та перестраховиків-нерезидентів, установлений на момент внесення цих змін.

д) рейтинг фінансової надійності (стійкості) страховиків та перестраховиків-нерезидентів підтверджується страховиками-резидентами шляхом подання до Держфінпослуг декларації.

9. Згідно із Законом України "Про страхування", у разі, якщо обсяги страхових платежів, що передаються в перестра­ хування нерезидентам, перевищують 50 відсотків їх загально­ го розміру, отриманого з початку календарного року, перестра­ хувальник подає до Держфінпослут декларацію за звітний період за формою, встановленою Кабінетом Міністрів України.

У декларації страховик (перестрахувальник) зобов'язаний вказати інформацію про ризики та об'єкти страхування, які перестраховуються у нерезидентів, дані про нерезидентів-пере-страховиків та про перестраховиків-брокерів, іншу інформа­цію, визначену Кабінетом Міністрів України. Держфінпослуг може проводити тематичні перевірки страховиків на підставі аналізу поданих декларацій.

10. Страховики-цеденти, які здійснюють виплати у межах договорів перестрахування ризиків (у тому числі страхування життя) на користь нерезидентів, зобов'язані оподатковувати суми такого перестрахування особливим чином (залежно від рейтингу фінансової надійності (стійкості) перестраховика — за ставкою 0% або 3%. Детальніше див. розділ 11 цього посіб­ ника). Аналогічні норми діють при залученні до укладання до­ говору перестрахування страхових брокерів.

11. При здійсненні перестрахування за участю перестрахо­ виків-нерезидентів та страхових брокерів для здійснення валю­ тних операцій необхідно керуватися "Положенням про застосу­ вання іноземної валюти в страховій діяльності" (Постанова Правління Національного банку України від 11 квітня 2000 р. № 135), яке встановлює такі умови розрахунків:

а) страховики-резиденти при купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з метою здійснення розрахунків за договорами про перестрахування з перестрахови-ками-нерезидентами повинні надавати уповноваженим банкам: « копію ліцензії, яка видана органом, уповноваженим здій­снювати державний нагляд за страховою діяльністю (на­дається один раз), засвідчену відбитком печатки страхо­вика;

• копію ліцензії перестраховика-нерезидента або документа про його повноваження, засвідчену печаткою страховика;

• один із трьох таких пакетів документів: 1) договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сер­ тифікат, поліс), а також підтвердження про прийняття ризику в перестрахування (ковер-нота /cover note/); 2) договір про перестрахування або свідоцтво про пере­ страхування (сертифікат, поліс), а також примірник страхового свідоцтва (поліса, сертифіката) і звіту перед нерезидентом (бордеро /bordereau/) або інший документ згідно з договором про перестрахування, який оформля­ ється страховиком; 3) договір про перестрахування або свідоцтво про перестрахування (сертифікат, поліс), а та­ кож рахунок-фактуру (інвойс /invoice/).

б) постійні представництва страхових (перестрахових) бро-керів-нерезидентів, лише через які в Україні надаються послуги з перестрахування страховими (перестраховими) брокерами-не-резидентами і здійснюються розрахунки, та страхові (перестра­хові) брокери-резиденти, які купують іноземну валюту на міжбанківському валютному ринку України після надання уповноваженим банкам:

• копії свідоцтва про включення страхового брокера до державного реєстру страхових брокерів (надається один раз), засвідченої печаткою страхового брокера;

• копії ліцензії страховика, який передає ризики в пере­ страхування, засвідченої його печаткою (надається один раз);

• копії ліцензії перестраховика-нерезидента або документа про його повноваження, засвідченої печаткою страхового брокера;

• договору про надання страхових брокерських послуг (брокерську угоду), у якому визначається порядок здійс­ нення розрахунків лише через відповідного страхового брокера;

• договору комісії або договору доручення, укладеного між перестрахувальником-резидентом та страховим брокером;

• одного з трьох таких пакетів документів: 1) договору про перестрахування або свідоцтва про перестрахування (сертифіката, поліса), що засвідчує прийняття ризику в

320

321

перестрахування із зазначенням інформації про відпові­дальних перестраховиків та їх частки ризиків; 2) догово­ру про перестрахування або свідоцтва про перестрахуван­ня (сертифіката, поліса), а також примірника страхового свідоцтва (поліса, сертифіката) і звіту перед нерезиден­том (бордеро /bordereau/) або іншого документа згідно з договором про перестрахування [рахунок-фактура (інвойс /invoice/) або дебет-нота /debit note/]; 3) страхового сві­доцтва (ковер-нота /cover note/) про підтвердження роз­міщення ризиків у перестрахування із зазначенням інфор­мації щодо відповідних перестраховиків та їх частки ризиків, а також рахунок-фактура (інвойс /invoice/) або дебет-нота /debit note/.

Третій пакет документів надається у разі укладання догово­ру комісії (або договору доручення) між перестрахувальником-резидентом та страховим брокером Ллойд при перестрахуван­ні безпосередньо в міжнародній спеціалізованій страховій організації Ллойд.

в) страховики-резиденти та страхові (перестрахові) брокери-резиденти при перерахуванні іноземної валюти за договорами про перестрахування з перестраховиками-нерезидентами та/або купівлі іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку України з метою її перестрахування за такими догово­рами подають до вповноваженого банку засвідчену в нота­ріальному порядку копію такого договору, погодженого з Держфінпослуг (відбитком печатки цього органу).

10.6. Співстрахування. Страхові пули

Співстрахування — особливий вид спільної діяльності стра­ховиків, коли два або кілька страховиків одночасно за одним страховим договором (угодою про співстрахування) приймають на страхування значні страхові ризики одного страхувальника, дотримуючись, зазвичай, принципу пропорційної відповідально­сті. Визначення співстрахування подано в ст. 986 Цивільного кодексу України і ст. 11 Закону України "Про страхування".

Кожен із співстраховиків відповідає перед страхувальником своєю частиною страхових зобов'язань. При цьому в договорі

322

визначають права і обов'язки кожного співстраховика. За зго­дою між співстраховиками й страхувальником один зі співст­раховиків (лідер) може представляти решту у взаємовідноси­нах із страхувальником, залишаючись відповідальним перед ним лише у межах обсягу своєї частки. Як правило, страховик з меншою відповідальністю погоджується на умови страхуван­ня страховика з більшою відповідальністю. При страхуванні об'єкта страхувальником не на повну його вартість страхуваль­ник розглядається як один зі страховиків, що має відповідаль­ність за недострахованою часткою.

Принципи співстрахування реалізуються під час роботи страхових пулів.

Страховий пул — це добровільне об'єднання страховиків, що створюється на підставі відповідної угоди для спільного страхування певних ризиків.

Завданнями функціонування страхових пулів є страхування великих і небезпечних ризиків (наприклад, авіаційних та кос­мічних, перевезення небезпечних вантажів тощо); подолання недостатніх фінансових можливостей окремих страховиків; за­безпечення фінансової стійкості страхових операцій; гаранту­вання виплат страхувальникам [10; 11].

Сутність функціонування пулу полягає в тому, що страхови­ки згідно з угодою передають в пул премію за відповідними ризиками, а пул розподіляє згідно з переданою страховою пре­мією відповідальність між його членами. Якщо ліміт відпові­дальності пулу перевищено, укладається договір перестраху­вання.

Розрізняють два типи пулів: пули співстрахування та пули перестрахування [8; 10; 11].

У пулі співстрахування страхувальнику видається поліс, де зазначено перелік членів пулу, які беруть участь у страхуван­ні певного ризику, і їхня частка в страховій сумі. Усі співст-раховики передають у пул всі ризики певного виду, що розпо­діляються між ними в певній пропорції. Таким же чином розподіляються страхові премії, а при настанні страхових ви­падків — страхові виплати.

У перестрахувальному пулі його учасники передають у пул відповідні ризики понад суму власного утримання по всьому страховому портфелю або за окремими видами страхування,

323

або за особливо небезпечними ризиками. У такому пулі його учасники самостійно здійснюють страхування і тільки надли­шок ризиків передають у перестрахування до пулу [10].

На базі взятих у перестрахування ризиків створюється рет-роцесійний договір перестрахування, у якому членам пулу розподіляються частки пропорційно до сум переданих ними у пул премій або у межах узгоджених лімітів відповідальності [9]. Завдяки перестрахувального пулу досягається максималь­не сукупне використання фінансових можливостей страховиків пулу, повною мірою використовується ємність національного страхового ринку й економляться валютні кошти, що необхід­ні при діяльності на зовнішніх страхових ринках. Головний недолік національних перестрахувальних пулів полягає в тому, що при настанні катастрофічних страхових випадків збитки повинні оплачуватися страховиками однієї країни.

Основні принципи організації пулу встановлюються в угоді про пул і визначають такі його умови функціонування [11]:

• форму об'єднання — обов'язкову чи добровільну, зі ство­ ренням юридичної особи чи ні;

• форму прийняття ризиків та розподіл відповідальності — співстрахування чи перестрахування;

• вид відповідальності учасників пулу перед страхувальни­ ками: часткову, солідарну або субсидіарну;

• форму взаємовідносин страхувальника з учасниками пулу: з будь-яким учасником пулу або лідером пулу;

• встановлення ліміту відповідальності пулу;

• проведення спільної політики з перестрахування відпові­ дальності, що перевищує ємність пулу;

• здійснення спільної політики інвестування страхових ре­ зервів;

• проведення страхування на підставі єдиних правил стра­ хування і тарифів;

• порядок об'єднання страховиків у страховий пул: віль­ ний чи обмежений.

Перші страхові пули виникли в 60-х роках XX ст. у зв'яз­ку зі зростанням збитків, пов'язаних із техногенними ризика­ми, а в сучасних умовах участь у страхових пулах нерідко є умовою дозволу страхування великих і небезпечних ризиків [10]. Діяльність страхових пулів у низці країн регламентуєть-

324

ся спеціальними законодавчими актами (зокрема, в Російський Федерації діє Положення про страховий пул згідно з наказом Росстрахнагляду від 31 березня 1996 р. № 08-11р/22 "Про діяльність страхових пулів" [10; 13]). У багатьох країнах, у тому числі в Україні, діяльність страхового пулу регулюється цивільним та господарським (контрактним) законодавством. У більшості країн діє обмеження на обсяг операцій страхових пулів шляхом встановлення норм антимонопольного законодав­ства, зокрема у Європейському Союзі обсяг операцій страхового пулу не повинен перевищувати 15 % страхового ринку [10]. До основних видів страхових пулів належать [10; 11]:

• національні страхові пули, що створюються національни­ ми страховиками у певних видах страхування (наприклад, Німецький повітряний пул зі страхування авіаційних пе­ ревезень, Антитерористичний страховий пул Росії);

• ринкові регіональні пули, що створюються більшістю страховиків регіону для зростання ємності страхового ринку та утримання страхових премій;

• андеррайтерські пули, що утворюються шляхом об'єд­ нання невеликих нових страховиків із більш досвідчени­ ми компаніями з метою набуття досвіду новими компані­ ями та утримання відповідної місткості ринку загалом.

В Україні відбувається процес формування і широкого вико­ристання механізмів страхових пулів — створено Ядерний страховий пул, пули зі страхування сільськогосподарських ри­зиків тощо.

Питання і завдання для самоконтролю

1. Чому необхідне перестрахування? Як воно здійснюється?

2. Що таке цесія і ретроцесія?

3. З якою метою використовується сліп? Які він повинен мі­ стити умови?

4. Які параметри перестрахувальних операцій характеризу­ ють відповідальність перестраховика?

5. Що є підставою для визначення лімітів власного утриман­ ня страховика?

325

6. Проаналізуйте основні недоліки факультативного перестра­ хування і шляхи їх подолання.

7. Що таке облігаторне перестрахування? У чому полягає його відмінність від факультативного перестрахування?

8. У чому виявляються відмінності перестрахування переви­ щення збитків від перестрахування перевищення збитко­ вості?

9. Які вимоги й обмеження до перестрахування встановлено українським законодавством?

10. Що спільного й відмінного між пулами співстрахування і перестрахування?

Список використаної та рекомендованої літератури

1. Про затвердження вимог до рейтингів фінансової надійно­ сті (стійкості) страховиків та перестраховиків-нерезиден- тів: Постанова Кабінету Міністрів України від 15 жовтня 2003 р. № 1640.

2. Порядок та вимоги щодо здійснення перестрахування у стра­ ховика (перестраховика) нерезидента: Затв. постановою Кабі­ нету Міністрів України від 4 лютого 2004 р. № 124.

3. Положення про застосування іноземної валюти в страховій діяльності: Затв. постановою Правління Національного бан­ ку України від 11 квітня 2000 р. № 135. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 квітня 2000 р. № 254/ 4475.

4. Ліцензійні умови провадження страхової діяльності: Затв. Розпорядженням Державної Комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 28 серпня 2003 р. № 40. Зареєстровано в Міністерстві юстиції України від 15 вере­ сня 2003 р. за № 805/8126.

5. Правила розміщення резервів із страхування життя: Затв. розпорядженням Державної комісії з регулювання рин­ ків фінансових послуг України від 26 листопада 2004 р. № 2875.

6. Правила формування, обліку та розміщення страхових ре­ зервів за видами страхування, іншими, ніж страхування

життя: Затв. розпорядженням Державної комісії з регулю­вання ринків фінансових послуг України від 17 грудня 2004 р. № 3104.

7. Законодавство України про страхування: 36. норм, актів / За ред. П. Д. Біленчука, О. Ф. Філонюка, І. В. Яковен- ка. — К.: Атіка, 1999. — 464 с.

8. Ефимов С. Л. Знциклопедический словарь: Зкономика и страхование. — М.: Церих—ПЗЛ, 1996. — 528 с.

9. Журавлев Ю. М. Формьі и методьі проведення перестрахо- вочньїх операций. — М.: ЮКИС, 1993. — 190 с.

10. Основи страховой деятельности: Учебник / Отв. ред. проф. Т. А. Федорова. — М.: БЕК, 2001. — 768 с.

11. Страхування: Підручник / Керівник авт. колективу і наук. ред. С. С. Осадець. — Вид. 2-ге, перероб. і доп.- К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

12. Шахов В. В. Страхование: Учебник. — М.: ЮНИТИ, 1997. — 311 с.

13. Шихов А. К. Страхование: Учеб. пособие для вузов. — М.: ЮНИТИ, 2000. — 431 с.

326

327

Розділ 11

ДОХОДИ, ВИТРАТИ І ПРИБУТОК СТРАХОВИКА

1. О собливості грошового обігу страхової компанії

2. Доходи страховика

1. Доходи від страхової діяльності

2. Доходи від інвестиційної діяльності

3. Інші доходи страховика

3. Витрати страховика

4. Прибуток страховика

5. Особливості оподаткування страхової діяльності

6. Показники фінансових результатів діяльності страхової організації

Перший грошовий потік використовується з метою:

• формування і розподілу страхових фондів, зокрема для здійснення страхових виплат;

• інвестування частини коштів зі створених страхових фондів для одержання прибутку.

Особливістю першого потоку є ризиковий, імовірнісний ха­рактер руху грошей у ньому, оскільки, по-перше, формування страхового фонду залежить від імовірності завдання шкоди, що обчислюється на основі статистичних даних і теорії ймовір­ності. По-друге, обсягом витрат страхового фонду є фактична сумарна шкода, випадково заподіяна на заданому інтервалі часу, величина якої може випадково відхилятися від величи­ни можливої сумарної шкоди, що бралася за основу під час розрахунку страхового фонду. Можливість розбіжності обсягу сформованого страхового фонду і потреб у виплаті страхових відшкодувань зумовлює необхідність спеціальної організації фінансової діяльності страховика (розділ 12 цього посібника).

Розглянемо основні складові фінансової діяльності страхо­вика — його доходи, витрати і прибуток.

11.1. Особливості грошового обігу страхової компанії

Фінанси, якими володіє і розпоряджається страховик, за­безпечують його підприємницьку діяльність із надання страхо­вих послуг. Страховик формує і використовує кошти страхо­вих фондів (страхові резерви), покриваючи матеріальну шкоду страхувальників і власні витрати на організацію страхової ді­яльності. Для одержання доходу від тимчасово вільних коштів страхових резервів і власних коштів страховик займається ін­вестиційною діяльністю. З огляду на це фінансовий оборот страховика є більш складним, ніж в інших сферах бізнесу [11; 13; 16; 17; 19; 21; 22; 24-32].

Грошовий оборот страховика містить два самостійні грошо­ві потоки [25; 28; 31]:

• оборот коштів, який забезпечує страховий захист;

• оборот коштів, пов'язаний з організацією страхової справи.

328