18. Мультиплікатор витрат. Ефект мультиплікатора та його математична і графічна інтерпретація.

Мультиплікатор автономних витрат визначається як відношення зміни рівноважного обсягу ВВП до зміни певного компонента автономних витрат:

де — мультиплікатор автономних витрат; — зміна рівноважного ВВП;

• - зміна автономних витрат, незалежних від динаміки Y.

Мультиплікатор витрат показує, у скільки разів загальний приріст (скорочення) сукупного доходу перевищує початковий приріст (скорочення) автономних витрат.

Важливим є те, що одноразова зміна будь-якого компонента автономних витрат породжує багаторазову зміну ВВП. Якщо, наприклад, автономне споживання зростає на якусь величину то це призводить до збільшення сукупних витрат і доходу Y на таку ж величину, що, в свою чергу, викликає повторне зростання споживання (оскільки збільшився доход), але вже на величину Далі сукупні витрати і доход знову зростають на величину потім знову, за схемою кругообігу "доходи — витрати".

Отже, мультиплікатор витрат можна показати через граничну схильність до споживання як:

Оскільки гранична схильність до заощадження MPS=1-MPC, отримуємо:

Якщо ж планові витрати будуть враховувати вплив прибуткових податків (тобто T=tY), мультиплікатор витрат визначатиметься за такою формулою:

де t — гранична ставка оподаткування.

Ці формули дають змогу визначити мультиплікатор витрат у закритій економіці. Але відкрита економіка, яка продає за кордон та купує за кордоном, перебуває під впливом змін у чистому експорті, які також призводять до зміни кута нахилу лінії планових витрат. Ці зміни пов'язані з граничною схильністю до імпортування (МРМ) — величиною, яка показує, на скільки одиниць зміняться імпортні витрати при зміні доходу на одну одиницю:

Тому мультиплікатор витрат у відкритій економіці має такий вигляд:

Ефект мультиплікатора – здатність приросту (скорочення) сукупного попиту зумовлювати n-кратний порівняно з ним приріст (зменшення) загальних обсягів виробництва і національного доходу.

18. Сукупні витрати і потенційний ввп. Рецесійний та інфляційний розриви, їх графічна та математична інтерпретація.

Згідно з кейнсіанською теорією рівновага в економіці може забезпечуватися за умов як повної так і неповної зайнятості. Зазначені умови залежать від співвідношення між запланованими сукупними видатками і сукупними видатками, які необхідні для закупівлі потенційного ВВП, тобто потенційно необхідними сукупними видатками. Від цього співвідношення залежить розбіжність між рівноважним ВВП і потенційним ВВП, а також інфляція.

Ідеальним є такий варіант, коли заплановані сукупні витрати дорівнюють потенційному ВВП. Тоді в економіці досягається короткострокова і довгострокова рівновага і забезпечується повна зайнятість. Але, як правило, запланованих сукупних витрат або не вистачає для закупівлі потенційного ВВП, або вони є надмірними щодо закупівлі потенційного ВВП. В залежності від цього в економіці виникають різні наслідки.

Розглянемо спочатку варіант, коли сукупних витрат не вистачає для досягнення потенційного ВВП.

Рис. 6.8. Рецесійний розрив

На цьому графіку ВВП₂ – це потенційний обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати на рівні СуВ₂.

Але фактично економіка перебуває в умовах неповної зайнятості. Сукупні витрати (СуВ1) в дійсності менші від потенційних (СуВ₁ < СуВ₂), а фактичний рівноважний ВВП значно менший, ніж потенційний (ВВП₁ < ВВП₂).

Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості. Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості, тобто до потенційного ВВП.

На графіку рецесійний розрив – це відстань по вертикалі між лінією фактичних сукупних витрат (СуВ₁) і лінією потенційно необхідних сукупних витрат (СуВ₂).

Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, потрібно простимулювати сукупний попит і “перемістити” рівновагу з точки Т₁ у точку Т₂.

В умовах рецесійного розриву економіка потенційно втрачає, недовиробляє певну величину ВВП (це різниця між ВВП₂ і ВВП₁). Обсяг цих втрат визначається як добуток рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат) на мультиплікатор витрат:

∆ВВПр = ∆ СуВп х М в.

І навпаки, якщо рівень ВВП за умов повної зайнятості є відомим, то величина рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат (+ СуВ) визначається за формулою (в умовах стабільних цін):

 (6.8), де:

∆ВВП р – реальний приріст ВВП, необхідний для досягнення ВВП потенц. (+ ∆ВВПр = ВВПп – ВВПфакт.).

Протилежні результати мають місце в тому випадку, коли фактичні сукупні витрати перевищують ту їхню величину, яка відповідає умовам повної зайнятості.

Рис. 6.9. Інфляційний розрив

На графіку 6.9 потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ₂. Але фактично економіка витрачає більше – СуВ₁. Отже, має місце надлишок сукупних витрат: СуВ₁ > СуВ₂. Тому фактичний ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП₁ > ВВП₂. Таке явище називається інфляційним розривом. На графіку величина інфляційного розриву дорівнює відстані по вертикалі між лініями СуВ₁ і СуВ₂. Інфляційний розрив – це величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати), щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості. Розрив називається інфляційним тому, що він спричиняє в економіці інфляційний надлишок ВВП.

Якщо фактичний рівноважний рівень випуску ВВП₁ більший від потенційного ВВП₂, то сукупні витрати збиткові. Збитковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому, що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, оскільки всі ресурси вже зайняті.

Подолання інфляційного розриву передбачає утримання сукупного попиту і “переміщення” рівноваги з точки Т₁ у точку Т₂ (повна зайнятість ресурсів).

Величину інфляційного розриву (– ∆СуВп) – необхідного початкового зменшення сукупних витрат – можна визначити за формулою (без урахування цінового фактора):

 (6.9), де:

– ∆ВВПі – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості

(– ∆ВВПі = ВВПп – ВВПфакт.);

ВВПп – потенційний ВВП;

ВВПфакт. – фактичний ВВП;

Мв – мультиплікатор витрат.

Інфляційний розрив виникає в зв’язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фізичних обсягів виробництва.