12. Заощадження та споживання домогосподарств

Споживання – найважлив. показник ВВП. Після сплати податків д/г-ми у них залиш-ся використов-й дохід Yd=Y-T; У-реальний обсяг ВВП, Т- чисті непрямі податки. Використовуваний дохід розподіляється на споживання та заощадження: Y=C+S. Споживчий вибір на макрорівні залежить від рішень ек. суб-тів. До осн.чинників, які впливають на споживання відносять: ставка % зі споживчого кредиту, ставка % по депозитам, величина багатства д/г, очікування доходу. Гран. схильність до сп-ня МРС – це вел-на на яку зміниться обсяг сп-ня за зростання доходу на 1од.. По мірі зростання доходу – середня схильність до сп-ня АРС, знижується при постійній граничній схильності до сп-ня. Су=АРС=С/У. Заощадження – неспожита частина доходу, або відкладене на майбутнє сп-ня. Ф-ція заощ. виводиться з ф-ції сп-ня: S=Y-C=Y-Ca-Cy*Y. S= - Са +(1-Су)*У ; Са – автономне споживання, (1-Су) – гранична схильність до заощадження, У – доход. Гранична схильність до заощадження – це величина доданого заощадження з 1-єї доданої грошової одиниці доходу. MPS=Sy=∆S/∆Y Оскільки кожна частина грош.од., що не сп-ся – обов’язково заощаджується, тому: MPC+MPS=1. Фактори споживання і заощадження які не залежать від доходу і не впливають на ф-цію споживання і заощадження зміщуючи їх графіки: 1) багатство 2) податки 3) рівень цін 4) відрахування на соц. страх. 5) очікування 6) споживча заборгованість 7) % ставка.

APS – середня схильність до заощадження – доля заощаджень у використаному доході.

13. Економічна нерівність та способи її оцінювання: крива Лоренца, децільний коефіцієнт, коефіцієнт Джині.

Будь-яке суспільство прагне створити найкращі умови для життєдіяльності людей і досягти соціальної справедливості. Існує два підходи до проблеми розподілу доходів у суспільстві: рівність доходів; нерівність доходів. Чинники існування нерівності доходів: диференціація зарплати залежно від здібностей, освіти, професійного досвіду; нерівномірний розподіл власності на цінні папери і нерухоме майно; везіння, вдача, ризик, особисті зв’язки.

Д ля визначення нерівності доходів у макроекономіці використовують криву Лоренца – графік, який ілюструє ступінь нерівності.Ще один показник нерівності доходів – коефіцієнт Джині – це відношення площі фігури , що утворюється між кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності, та площі фігури S, яка утворюється лінією абсолютної рівності та координатною віссю: .

Децільний коефіцієнт диференціації доходів — показує, у скільки разів мінімальний дохід 10 % найбагатших верств населення перевищує максимальний дохід 10 % найбідніших.

14. Функція споживання з урахуванням фактора часу.

Згідно з теорією Фішера споживання домогосподарств в кожному поточному періоді не обмежується лише їхнім поточним доходом. Тому в процесі прийняття рішень щодо величини споживання люди здійснюють міжчасовий вибір і враховують не лише поточний дохід, а й переміщення доходу між різними пе­ріодами життя. Звідси випливає основна ідея Фішера — споживання в кожному окремому періоді життя людини залежить від її доходу впродовж усього її життя.

Для ілюстрації теорії Фішера про міжчасовий вибір споживача припустимо, що його життя складається лише з двох періодів: перший — молодість, другий — старість. У першому періоді дохід споживача становить Y_1, а споживання — С₁. У другому періо­ді дохід становить Y _2, а споживання — С₂. Врахуємо також, що споживач має можливість заощаджувати і брати позику. Тому його споживання у будь-якому періоді може бути нижчим за поточний дохід (внаслідок заощаджень) або вищим за поточний дохід (за рахунок активів і позик). При цьому під доходом (Y) будемо розуміти трудовий дохід, з якого утримуються податки.

Розглянемо перший варіант: споживач заощаджує в період молодості, щоб на певну величину збільшити споживання в період старості. За цих умов міжчасове бюджетне обмеження споживача у кожному періоді визначається так: С₁ = Y₁ – S₁;  С₂ = (1 + r)S₁ + Y₂. 

Отже, у першому періоді максимально можлива величина споживання менша за поточний дохід на суму заощаджень. У другому періоді, навпаки, вона перевищує його поточний дохід на величину заощаджень першого періоду з нарахованими процентами.

Розглянемо протилежний варіант: споживач планує збільшити споживання у першому періоді за рахунок певного його зменшення у другому. З цією метою у першому періоді він не заощаджує і бере ще гроші у позику на величину, яка кореспондує із запланованими заощадженнями у другому періоді. За таких умов максимально можлива величина споживання у кожному з двох періодів буде такою: C1 = Y1 + (S2 / 1+r); C2 = Y2 – S2

Таким чином, у другому періоді бюджетне обмеження споживача менше за поточний дохід на величину заощаджень, які планується використати для повернення позики першого періоду. У першому періоді бюджетне обмеження споживача збільшується порівняно з поточним доходом на величину дисконтованих заощаджень другого періоду.