3. Історія розвитку фінансового аналізу

Теорія, методологія, методика, способи і прийоми фінансового аналізу складалися поступово. Аналітико-синтетичний процес, який стосується суспільних явищ, явищ виробництва і обміну, соціально-економічного пристрою суспільства привів людську думку до того, що саме виробництво підпорядковано могутнім суспільним чинникам і глибинним законам суспільного розвитку.

Історія економічної науки йде в стародавні століття (учення мислителів Стародавнього Сходу – Конфуцію і др.; Стародавній Греції – Ксенофонта, Платона, Аристотеля; Стародавнього Риму – Варрона, Сенека та ін.).

В середні віки з'явилося саме поняття “політекономія”. Ця дефініція була введена в науковий обіг французом Антуаном Монкретьеном де Ваттевілем в його книзі «Трактат з політичної економії» (1615 р.) Далі розвиток політична економія одержала в працях У. Петті, Д. Рікардо, А. Сміта, С. Сисмонді та ін.

Фінансовий аналіз як наука сформувався порівняно недавно. В цьому відношенні він відрізняється від статистики і бухгалтерського обліку, які мають багатовікову історію. По історії розвитку бухгалтерського обліку і статистики є достатньо солідна література дореволюційного і післяреволюційного періоду, тоді як по аналізу господарської діяльності немає фундаментальних праць аж до 20-30-х років ХХ століття. Проте, в дореволюційній Росії були окремі аналітичні розробки, які відносилися до часу зародження капіталістичних відносин.

Історію розвитку фінансового аналізу в Україні, можна поділити на такі періоди: стан аналізу в царській Росії (частиною якої була і Україна), його розвиток в післяреволюційний період та в період переходу до ринкових відносин.

Як і в інших капіталістичних країнах, аналіз в дореволюційній Росії був направлений, в першу чергу, на оцінку фінансового стану підприємства і дослідження засобів отримання максимального прибутку. Він використовувався як інструмент управління приватними капіталістичними підприємствами і на користь підприємців. Аналізувалися фінансові можливості підприємств, знаходилися засоби боротьби з конкурентами. Такий аналіз ґрунтувався на доступних даних усередині окремих підприємств, результати були доступні обмеженому кругу особливо довіреної осіб. Показники і висновки такого внутрішнього аналізу строго секретні і не могли бути об'єктом наукових узагальнень. В цьому відношенні примітний вислів С.О. Загорського – дослідника трестів і синдикатів: «Офіційні дослідження і офіційна статистика у нас відсутні, діячі синдикатів і трестів дотримуються традиційного негативного відношення підприємця до наукових досліджень відносно їх діяльності і не люблять допускати нескромні погляди дослідників до своїх матеріалів».

Аналіз господарської діяльності приватних капіталістичних підприємств і їх монопольних об'єднань зводився переважно до аналізу ліквідності балансу, до оцінки статей активу і пасиву. Але тут виникали істотні труднощі у зв'язку з тим, що деякі галузі промисловості Росії діяли спільно з іноземним капіталом. Бухгалтерський облік і звітність велися не тільки по зразках німецьких, англійських і французьких підприємств, але і часто на німецькій, англійській і французькій мовах.

Інакше йде справа з аналізом діяльності в державному, приватному і кооперативному секторах царської Росії. Методику аналізу державної промисловості і торгівлі, її найважливіші риси можна охарактеризувати таким чином:

1. Доходи і витрати аналізувалися в цілому і в підрозділі на статті; доходи розбивалися на 9 статей, витрати – на 32. Чистий прибуток показувався 5 позиціями.

2. Статті витрат об'єднувалися а 4 групи, які, у свою чергу, входили в 2 розділи: витрати, які не залежать від господарства і розпоряджень місцевих управлінь, і витрати, більш менш залежні від них.

3. Доходи, витрати і чистий прибуток виражалися в абсолютних і відносних величинах.

4. Абсолютні і відносні показники про доходи, витрати і чистий прибуток (у постатейному розрізі) вивчалися в динаміці (за три суміжні роки).

5. За звітний рік абсолютні і відносні показники витрат (по статтям) давалися по кожній губернії. Крім того, витрати аналізувалися по 9 групам губерній залежно від черги встановлення в них монополій на торгівлю.

6. У текстових поясненнях містилися таблиці з висновками і додаткові таблиці.

Фінансовий аналіз у вигляді наукової системи знань сформувався в умовах післяреволюційного (радянського) періоду. Його формування – досить складний шлях розвитку, зв'язаний зі всіма етапами становлення економіки. Основою для фінансового аналізу ставали такі заходи, як відміна комерційної таємниці, гласність обліку і ряд ухвал на державному рівні. У 1918 році видається перша інструктивна вказівка по економічному аналізу «Як слід підходити до розбору балансів торговельно-промислових підприємств». З'являються публікації по аналізу: «Аналіз балансу» П. Н. Худякова (1920 р.); монографії «Рахівництво і ревізія» Н. Р. Вейцмана (1922 р.), «До аналізу балансів» П. Н. Худякова (1925 р.) і ряд інших робіт. У всіх цих роботах указувалася необхідність аналізу діяльності підприємств, розглядалися детальніше методи аналізу показників. Вже тоді був висунутий ряд вимог, співзвучних з тими, які пред'являються до аналізу в даний час.

У 1926 році вийшла в світ книга А. Я. Усачева «Фінансовий аналіз балансу», де вперше з'являється словосполучення «фінансовий аналіз» поза зв'язком з обліком і контролем.

Більш повно і всесторонньо в 20-і роки розроблялися принципи і методи фінансового аналізу в кооперативних підприємствах. Цьому сприяли використання досвіду, що був в дореволюційній Росії. Найбільш значним дослідженням того періоду є робота Н.Р. Вейцмана «Рахунковий аналіз (методи дослідження за даними бухгалтерії)». У ній закладені початкові дані, розвинені в пізніших роботах. У 20-і роки російською мовою перекладаються роботи по економічному аналізу зарубіжних авторів: Іоганна Шерра (Швейцарія), Пауля Геретнера (Англія), Джеймса Блісса (США) та ін.

Будівництво крупних підприємств, зростання споживчої кооперації, розширення торгівлі, створення колективних господарств на селі, поставили перед обліком, контролем і економічним аналізом ряд принципово нових завдань, пов'язаних із зміцненням госпрозрахунку. Якщо до 30-х років фінансовий аналіз розвивався як аналіз балансу, то в 30-і роки намічається комплексне використання економічної інформації для економічних розробок.

Достатньо активно в період НЕПу здійснювалися аналітичні розробки діяльності підприємств і організацій споживчої кооперації.

Фінансовий аналіз в торгівлі розвивався спочатку декілька швидше ніж в промисловості. Цьому сприяли використання досвіду аналітичних розробок, що були в дореволюційній споживчій кооперації, наявність достатньо досвідчених кадрів старих кооператорів, створення міських кооперативів і значне їх зростання в сільській місцевості, утворення районних і губернських союзів, організація Центросоюзу і формування у всіх кооперативних союзах великої групи працівників, пов'язаних з інспекцією, інструктажем і ревізією місцевих кооперативів.

Інструктори-організатори, інструктори-ревізори за родом своєї діяльності повинні добре знать бухгалтерський і статистичний облік, вільно і економічно грамотно читати баланси і звіти, всесторонньо аналізувати торговельно-фінансову діяльність кооперативних підприємств. Саме з інструкторського, ревізорського і бухгалтерського персоналу кооперативних організацій вийшли економісти-аналітики і перші науковці у сфері фінансового аналізу.

Перші роботи у області комплексного аналізу діяльності підприємства і елементів виробництва належать А.Я. Локшину («Аналіз звіту» 1934 р.), Н.Р. Вейцману («Рахунковий аналіз - основні прийоми аналізу за даними обліку» 1937 р.) тощо.

Велике значення для розвитку фінансового аналізу мали публікації Методичних вказівок по перевірці і аналізу фінорганами балансів і річних звітів (1938 р.) і вихід збірки «Консультації з питання перевірки і аналізу річних звітів і балансів» (1940 р.). Це позначилося не тільки на аналітичній практиці, але, головне, сприяло розробці теоретичних проблем фінансового аналізу. У цей період фінансовий аналіз поповнився новими прийомами і методами, що сприяло поглибленому вивченню економіки підприємств: почалася диференціація аналізу по галузях народного господарства і галузях промисловості. Аналіз набуває строгої логічної послідовності. Підсумок практичних розробок у області фінансового аналізу був підведений в книзі С. К. Татура «Аналіз господарської діяльності» (1940 р.). Таким чином, до 1940 року фінансовий аналіз остаточно сформувався як галузь знань в методологічному плані і в галузевому напрямі.

У роки Великої Вітчизняної війни фінансовий аналіз збагатився роботами, головним чином практичного плану, оскільки до керівництва пришли нові люди, недосвідчені в питаннях економіки, і їм необхідні були знання практики аналітичної роботи. Авторами робіт по економічному аналізу були відомі зараз економісти – І.А. Шоломовіч, А.Ш. Маргуліс, Н.Р. Вейцман, А.І. Сумцов та ін.

Диференціація фінансового аналізу по галузях народного господарства, що намітилася ще в довоєнні роки, одержала в післявоєнний період свій подальший розвиток. Процес диференціації міг виникнути і розширюватися тільки на основі глибокої розробки загально методологічних проблем фінансового аналізу, на основі фундаментальних робіт в найважливіших галузях народного господарства.

Підвищена увага до аналізу балансів і звітів пояснюється тим, що в 1951 р. Рада Міністрів СРСР затвердила нове положення про бухгалтерські звіти і баланси державних, кооперативних суспільних підприємств і організацій. У ньому передбачалося, окрім узагальнення передового досвіду організації бухгалтерського обліку, зміцнення господарського розрахунку, фінансово-розрахункової і звітної дисципліни.

Процес диференціації торкнувся фінансового аналізу в сільському господарстві і торгівлі. Найбільш активна розробка методів фінансового аналізу велася в частини радгоспного виробництва.

Достатньо активно відбувалася диференціація фінансового аналізу у сфері товарного обігу. Існував аналіз власне торгових підприємств, що реалізовують товари народного споживання, і аналіз підприємств і організацій матеріально-технічного постачання, що реалізовують засоби виробництва. Аналіз торгових підприємств державної торгівлі відокремився від аналізу підприємств споживчої кооперації, оскільки останні є багатогалузевими господарськими утвореннями, що охоплюють торгівлю, заготівку, виробництво, транспорт, риболовецький промисел тощо. Виділився аналіз продажу аптечних товарів, відокремився аналіз господарської діяльності зовнішньоторговельних об'єднань.

Характерна особливість фінансового аналізу в післявоєнний період – його проникнення у внутрішньогосподарчі підрозділи госпрозрахункових підприємств.

Існування адміністративної системи управління не викликало необхідності розвитку та вдосконалення фінансового аналізу ні в теоретичному, ні в практичному аспектах.

Формування ринкових відносин позитивно вплинуло на стан розвитку фінансового аналізу. На першому етапі спостерігалось просте «копіювання» західної теоретично-методологічної бази фінансового аналізу до вітчизняних умов, але на наступному етапі відбулося переосмислення та критична оцінка вже існуючого світового досвіду. Саме тому сучасний етап становлення фінансового аналізу пов'язаний з розвиненням вже існуючих теорій з урахуванням національних особливостей та специфіки.

Західні фахівці виокремлюють п'ять відносно самостійних підходів у становленні систематизованого аналізу фінансової звітності (САФЗ):

1. «Школа емпіричних прагматиків».

Намагаючись визначити кредитоспроможність компаній, фінансові аналітики обґрунтували набір відносних показників – індикаторів, придатних для такого аналізу. Аналіз кредитоспроможності розглядався як найважливіший аспект фінансового аналізу діяльності компаній. Тому особлива увага приділялася показникам використання оборотних коштів, власним оборотним коштам, кредиторській короткостроковій заборгованості.

2. «Школа статистичного фінансового аналізу».

Основна ідея представників цієї школи полягала в тому, що розраховані аналітичні фінансові коефіцієнти корисні лише тоді, коли є критерії, з граничними значеннями яких можна порівнювати ці коефіцієнти. Критеріальні значення коефіцієнтів за допомогою статистичних методів обробки інформації були диференційовані з урахуванням галузі, підгалузі та типів компаній. У межах цього напрямку досліджується колінеарність і стійкість коефіцієнтів для обраних (однакових за типами) груп компаній. Дослідження свідчать, що коефіцієнтам властива мультиколінеарність у часі й просторі. Це зумовило нове актуальне завдання — класифікацію всієї сукупності коефіцієнтів по групах: показники однієї групи корелюють між собою, а показники різних груп — відносно незалежні. Граничні рівні фінансових коефіцієнтів використовуються у вітчизняних нормативних документах, та окремих дослідженнях.

3. «Школа мультиваріантних аналітиків».

Представники цієї школи мають на меті побудувати концептуальні основи САФЗ, що базуються на існуванні беззаперечного зв'язку між окремими коефіцієнтами, які характеризують фінансовий стан і ефективність діяльності компаній (наприклад, валовий дохід, оборотність коштів у активах, запасах, розрахунках тощо), і узагальнюючими показниками фінансово-господарської діяльності компаній (наприклад, рентабельність власного капіталу). Основне завдання представники цієї школи бачили в побудові піраміди (системи, дерева) показників. Певного розвитку цей напрямок аналізу набув у межах побудови комп'ютерних імітаційних моделей щодо взаємозв'язку аналітичних показників і ринкової ціни акцій. Один із найвідоміших практичних результатів цієї «школи» – методика аналізу, запропонована менеджерами фірми «Дюпон».

4. «Школа аналітиків з прогнозування можливого банкрутства компаній».

Представники цієї школи наголошують на фінансовій стійкості компанії (стратегічний аспект), надаючи перевагу перспективному аналізу перед ретроспективним. На їхню думку, цінність фінансової звітності визначається виключно її здатністю передбачити можливе банкрутство.

5. «Школа учасників фондового ринку».

Це найновіший напрямок у межах САФЗ, який став розвиватися у 60-х роках минулого сторіччя. Представники цієї школи вважають, що цінність фінансової звітності полягає в можливості її використання для прогнозування рівня ефективності інвестицій у цінні папери та пов'язаного з цим ступеня ризику. Праці мають поки що теоретичний характер.

Перспективи подальшого розвитку САФЗ пов'язані насамперед з розробкою нових аналітичних коефіцієнтів, а також з розширенням інформаційної бази аналізу. Вочевидь, аналітичні розрахунки, особливо перспективного характеру, не можуть виконуватися лише за даними фінансової звітності, аналітичні можливості якої, безперечно, обмежені.