Тема 11 Аналіз фінансового стану Неплатоспроможних суб’єктів господарювання

ЗмісТ

11.1. Сутність неплатоспроможних суб’єктів господарювання, значення і задачі аналізу їх фінансового стану

11.2. Інформаційне забезпечення аналізу фінансового стану неплатоспроможних суб’єктів господарювання

11.3. Виявлення ознак поточної, критичної та надкритичної неплатоспроможності підприємства

11.4. Діагностика банкрутства підприємства

11.5. Фінансова стратегія запобігання неплатоспроможності суб’єктів господарювання

11.6. Методи фінансової санації неплатоспроможних суб’єктів господарювання

11.1. Сутність неплатоспроможних суб’єктів господарювання, значення і задачі аналізу їх фінансового стану

Сучасні умови господарювання вимагають від еко­номічних суб’єктів дотримання вимог щодо платоспроможності та ліквідності, їхнє практичне значення обумовлене необхідністю повного та своєчасного виконання зобов’язань, забезпечення діяльності підприємств ліквідними активами, здатними в будь-який час покрити обсяг зобов’язань.

Необхідність своєчасного і повного виконання суб’єктом господарюван­ня своїх зобов’язань в умовах ринкової економіки є головною проблемою. Для підприємств присутня постійна загроза невиконання своїх зобов’язань у будь-який проміжок часу, що в результаті відбивається на перспективах їх по­дальшого існування. Статистика свідчить, що компанії припиняють свою діяльність частіше внаслідок нестачі грошових коштів, тобто при недостат­ньому рівні платоспроможності, ніж через недостатню рентабельність.

До зовнішніх причин виникнення ризику сьогодні варто віднести насамперед платоспроможність партнерів, яку неможливо спрогнозувати. Цей чинник в економіці України є визначальним для забезпечення стійкого положення підприємств у виробничій сфері.

Узагальнення існуючих в економіч­ній літературі точок зору дозволяє зробити висновок, що найчастіше платоспроможність трактується як достатність ліквідних активів для по­гашення у будь-який момент всіх короткострокових зобов’язань підпри­ємства перед кредиторами або як можливість готівковими грошови­ми ресурсами своєчасно погашати платіжні зобов’язання економічного суб’єкта. Отже згідно з існуючими в економічній теорії підходами, платоспроможність ототожнюється з можливістю повернення боргів, а її показники в загальному вигляді характеризують, чи здатний господарюючий суб’єкт своєчасно і в повному обсязі провести розра­хунки за короткостроковими зобов’язаннями перед контрагентами.

  Методичні рекомендації   щодо виявлення ознак неплатоспроможності підприємства та ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства (затверджені Наказом Міністерства економіки України від 19.01.2006р. № 14) визначають неплатоспроможність наступним чином: неспроможність підприємства виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов’язання перед кредиторами (у тому числі із заробітної плати), а також щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності.

Сьогодні дуже гостро постала проблема неплатоспроможності багатьох вітчизняних підприємств. Неплатоспроможність одного підприємства позначається на неплатоспроможності інших, та на платоспромож­ності фізичних осіб – найманих працівників.

У результаті зростання неплатежів посилюється спад виробництва. Внутрішній ринок гине через незабезпеченість коштами при тому, що попит залишається незадоволеним, а виробничі потужності підприємств-постачальників не завантаженими.

У правовій термінології різних правових систем зустрічаються два близьких один одному за змістом поняття - «банкрутство» та «неспроможність». В юридичній доктрині триває обговорення питання співвідношення цих понять.

За всіх часів існування інституту банкрутства завжди виникало питання про те, що є достатньою умовою для початку конкурсного процесу (процедури банкрутства). У світі вже давно існує два підходи до вирішення даного питання. Розроблено дві правові доктрини інституту неспроможності (банкрутства), засновані на принципах неоплатності і неплатоспроможності боржника.

У правових системах, де інститут неспроможності (банкрутства) побудований на принципі неоплатності, провадження в справі про банкрутство порушується в тому випадку, якщо має місце факт перевищення розміру зобов’язань боржника над вартістю його майна. Однак при використанні цього принципу виникають труднощі при доказі кредитором стану неоплатності боржника, оскільки документи, що підтверджують фінансовий і майновий стан боржника в кредитора, як правило, відсутні. Отже, порушити провадження в справі про банкрутство боржника стає дуже проблематичним.

Але незважаючи на різні підходи, критерії неоплатності та неплатоспроможності не суперечать один одному, а взаємопов’язані, оскільки у більшості випадків припиняють платежі ті підприємства, пасив яких перевищує актив. Боржник, у якого достатньо майна, завжди може найти можливість його реалізувати та погасити всю кредиторську заборгованість.

У сучасних правових системах переважно використовується критерій неплатоспроможності. Англійське, французьке законодавства у певній мірі базуються на недостатності ліквідних активів боржника. Але у Німеччині поряд з критерієм неплатоспроможності використовується і критерій неоплатності – «надлишкова заборгованість», який є додатковою підставою для провадження у справі про банкрутство та підставою для вибору конкретної процедури – ліквідаційної чи реабілітаційної. Окрім названих ознак та критеріїв банкрутства законодавчі акти багатьох країн визнають необхідною умовою банкрутства – збіг кредиторів, тобто наявність у боржника кількох кредиторів.

На відміну від принципу неоплатності, доктрина неспроможності, побудована на принципі неплатоспроможності і полягає в тому, що справа про банкрутство може бути порушена при наявності факту припинення боржником платежів по зобов’язаннях. При цьому робиться допущення про те, що розмір зобов’язань боржника перевищує вартість його майна. Для порушення провадження в справі про банкрутство кредитору досить довести факт неплатежу боржником по його зобов’язаннях, а майновий і фінансовий стан боржника з’ясовується надалі в процесі провадження в справі.

Критерій неплатоспроможності дає можливість швидше розпочати процедуру банкрутства при виявлені перших ознак неплатоспроможності для уникнення різного роду зловживань з боку боржника. Такий критерій дає можливість оперативно реагувати на фінансові труднощі боржника шляхом швидкого порушення провадження у справі про банкрутство.

Прийнято розрізняти абсолютну і відносну неплатоспроможність. Абсолютна неплатоспроможність містить неможливість боржника через повне руйнування фінансового положення оплатити борги кредиторам без використання судових процедур банкрутства. Відносна неплатоспроможність складається з неможливості погашення боргів кредиторів через тимчасові фінансові утруднення і наявність майнових активів, що перевищують кредиторську заборгованість. У цьому випадку кредитори реалізують свої майнові права через виконавче провадження, минаючи інститут банкрутства.

Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі – Закон) установлює визначені зовнішні ознаки абсолютної неплатоспроможності. Відповідно до ст.1 Закону неплатоспроможність — це нездатність суб’єкта підприємницької діяльності виконати після настання встановленого терміну оплати грошові зобов’язання перед кредиторами, у тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов’язання по оплаті податків і зборів (обов’язкових платежів) не інакше як через поновлення платоспроможності (через проведення судових процедур банкрутства).

Далі Закон встановив такі критерії абсолютної неплатоспроможності: розмір заборгованості і термін прострочення. Розмір заборгованості встановлений у сумі 300 мінімальних розмірів заробітної плати. Причому, до складу та у розмір грошових зобов’язань, по яких формуються вимоги кредиторів, не включаються: неустойка (пеня, штраф); фінансові санкції, збитки, вимоги по відшкодуванню шкоди, заподіяного життю і здоров’ю громадянина; зобов’язання по виплаті авторської винагороди; зобов’язання перед засновниками (учасниками) боржника – юридичними особами, що виникають від такої участі.

Наявність перерахованих зовнішніх ознак неплатоспроможності боржника характеризують її абсолютність (стійкість) і дають підставу ініціювати процедуру банкрутства.

У свою чергу абсолютна неплатоспроможність буває двох видів: зворотна та незворотна. Зворотна неплатоспроможність характеризується можливістю відновлення (реанімації) платоспроможності боржника через різні санаційні механізми процедури банкрутства. Незворотна неплатоспроможність означає можливе відновлення платоспроможності боржника винятково через ліквідаційну процедуру. Таку неплатоспроможність установлює суд шляхом визнання боржника банкрутом.

Поняття банкрутства характеризується різними його видами. У законодавчій і фінансовій практиці виділяють наступні види банкрутства підприємств:

1. Реальне банкрутство. Воно характеризує повну нездатність підприємства відновити в майбутньому періоді свою фінансову стійкість і платоспроможність у силу реальних втрат використовуваного капіталу. Катастрофічний рівень втрат капіталу не дозволяє такому підприємству здійснювати ефективну господарську діяльність у майбутньому періоді, унаслідок чого воно являється банкрутом юридично.

2. Технічне банкрутство. Цей термін характеризує стан неплатоспроможності підприємства, викликаний істотним простроченням його дебіторської заборгованості. При цьому розмір дебіторської заборгованості перевищує розмір кредиторської заборгованості підприємства, а сума його активів значно перевищує обсяг його фінансових зобов’язань. Технічне банкрутство при ефективному антикризовому управлінні підприємством, включаючи його санацію, звичайно не призводить до юридичного його банкрутства.

3. Навмисне банкрутство. Воно характеризує навмисне створення (чи збільшення) керівником чи власником підприємства його неплатоспроможності; нанесення ними економічного збитку підприємству в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб; свідомо некомпетентне фінансове управління. Виявлені факти навмисного банкрутства переслідуються в карному порядку.

4. Фіктивне банкрутство. Воно характеризує свідомо помилкове оголошення підприємством про свою неспроможність з метою введення в оману кредиторів для одержання від них відстрочки (розстрочки) виконання своїх кредитних зобов’язань чи знижки із суми кредитної заборгованості. Такі дії також переслідуються в карному порядку.

Передумови банкрутства різноманітні – це результат взаємодії численних факторів як зовнішнього, так і внутрішнього характеру. Їх можна класифікувати в такий спосіб.

Внутрішні фактори:

1. Дефіцит власного оборотного капіталу як наслідок неефективної виробничо-комерційної діяльності чи неефективної інвестиційної політики.

2. Низький рівень техніки, технології й організації виробництва.

3. Зниження ефективності використання виробничих ресурсів підприємства, його виробничої потужності і як наслідок - високий рівень собівартості, збитки, «проїдання» власного капіталу.

4. Створення наднормативних залишків незавершеного будівництва, незавершеного виробництва, виробничих запасів, готової продукції, у зв’язку з чим відбувається затоварення, сповільнюється оборотність капіталу й створюється його дефіцит. Це змушує підприємство «залазити» в борги, що може бути причиною його банкрутства.

5. Погана клієнтура підприємства, яка платить з запізненням чи не платить зовсім через банкрутство, що змушує підприємство самому залазити в борги. Так зароджується ланцюгове банкрутство.

6. Відсутність збуту через низький рівень організації маркетингової діяльності по вивченню ринків збуту продукції, формуванню портфеля замовлень, підвищенню якості і конкурентоздатності продукції, виробленню цінової політики.

7. Залучення позикових коштів в оборот підприємства на невигідних умовах, що веде до збільшення фінансових витрат, зниженню рентабельності господарської діяльності і спроможності до самофінансування.

8. Швидке і неконтрольоване розширення господарської діяльності, у результаті чого запаси, витрати і дебіторська заборгованість зростають швидше обсягу продажу. Звідси з’являється потреба в залученні короткострокових позикових коштів, що можуть перевищити чисті поточні активи (власний оборотний капітал). У результаті підприємство підпадає під контроль банків і інших кредиторів і може піддатися погрозі банкрутства.

До зовнішніх факторів відносяться наступні:

1. Економічні: кризовий стан економіки країни, загальний спад виробництва, інфляція, нестабільність фінансової системи, ріст цін на ресурси, зміну кон’юнктури ринку, неплатоспроможність і банкрутство партнерів, надмірні податкові сплати.

2. Політичні: політична нестабільність суспільства, зовнішньоекономічна політика держави, розриви економічних зв’язків, втрата ринків збуту, зміна умов експорту й імпорту, недосконалість законодавства у сфері господарського права, антимонопольної політики, підприємницької діяльності й інших проявів регулюючої функції держави.

3. Посилення міжнародної конкуренції в зв’язку з розвитком науково-технічного прогресу.

4. Демографічні: чисельність, склад народонаселення, рівень добробуту народу, культурний рівень суспільства, що визначають розмір і структуру потреб і платоспроможний попит населення на ті чи інші види товарів і послуг.

Банкрутство є, як правило, наслідком спільної дії внутрішніх і зовнішніх факторів. У розвитих країнах з ринковою економікою, стійкою економічною і політичною системою руйнування суб’єктів господарювання на 1/3 зв’язано з зовнішніми факторами і на 2/3 - із внутрішніми.