- •1.Державна мова – мова професійного спілкування.
- •2. Професійна мовнокомунікативна концепція.
- •3. Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні.
- •4. Комунікативні ознаки культури мови. Типологія мовних норм.
- •5. Професійна мовнокомунікативна компетенція.
- •6.Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.
- •7. Науковий етикет.
- •11. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
- •12. Мовний етикет.
- •14. Реферат, як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •16. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.
- •17.Оформлення результатів наукової діяльності.
- •18. Текст, як форма реалізації професійної діяльності.
- •19. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль у комунікації.
- •22. Поняття ділового спілкування. Стилі та моделі ділового спілкування.
- •23. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні, композиційні, і комунікативні принципи презентації.
- •25. Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення.
- •26. Індивидуальні та колективні форми фахогово спілкування. Функції та види бесід. Співбесіда з роботодавцем.
- •27. Класифікація документів. Національний стандарт України. Склад реквізитів документів.
- •29. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування.
- •30. Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та бар’єри комунікації.
- •31. Оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.
- •32. Документація з кадрово-контрактних питань.
- •33. Поняття про ораторську(риторичну) компетенцію.
- •34. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення.
- •40. Термінологія обраного фаху.
- •41.Національний стандарт України. Склад реквізитів документів.
- •31.Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень.
- •5.Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора
- •10.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів
- •12.Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.
- •46.Етикет службового листування
- •33.План, тези, конспект як засіб організації розумової праці
- •34.Анотування і реферування наукових текстів.
- •30. Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту
- •26.Дискусія “Мозковий штурм”
12.Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.
Успіхи людини в житті, її взаємини з іншими членами суспільства залежать від уміння спілкуватися.
Спілкування - це складний процес встановлення та розвитку контактів між людьми, взаємодії особистостей, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.
Отже, спілкування - це "цілеспрямований, соціально зумовлений процес обміну інформацією між людьми в різних сферах їхньої пізнавально-трудової та творчої діяльності, який реалізується переважно за допомоги вербальних засобів".
Спілкування зазвичай спрямоване на досягнення певного результату, вирішення конкретної проблеми або реалізацію професійної цілі. Воно є необхідною умовою будь-якої діяльності. Через спілкування відбувається навчання й виховання людини, засвоєння нею різних форм соціального досвіду, норм і правил поведінки, традицій і звичаїв.
Фахівці з проблем спілкування виокремлюють професійне (ділове) спілкування36, що відбувається в умовах конкретної діяльності і є її засобом. Воно вбирає в себе особливості цієї діяльності і є її важливою частиною. Професійне спілкування, спираючись на загальні норми, часто має індивідуальний характер і виявляється у способах спілкування, що їх вибирає суб'єкт у певних комунікативних ситуаціях.
Спілкування відбувається за визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки.
Правила спілкування - "рекомендації щодо ефективного спілкування, які склалися в суспільстві й віддзеркалюють комунікативні традиції певного етносу"37. Ці правила засвоюються у процесі навчання та шляхом наслідування й репрезентуються в спілкуванні автоматично.
Спілкування іноді ототожнюють із комунікацією, одначе вони не є синонімами. У сучасній лінгвістиці існує 100 дефініцій комунікації, що зумовлені різноманітністю її способів, специфікою мети передачі та способом адресованості інформації.
Комунікація - це цілеспрямований інформаційний обмін в різноманітних процесах спілкування.
Комунікація опосередковує всі види соціальної діяльності; акумулює суспільний досвід і передає його від покоління до покоління, є чинником етнічної ідентифікації, зберігає культуру. Поняття "комунікація" ширше поняття "спілкування". Ми розглядатимемо ці терміни як синоніми "з метою наголошення на процесах соціальної взаємодії, що розглядаються в їхньому знаковому втіленні"38.
Функції спілкування
Функції спілкування (від лат. function - виконання, здійснення) - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.
Відомі різні класифікації функцій спілкування: одні науковці, виокремлюючи їх, розглядають спілкування в контексті його органічної єдності з життям суспільства в цілому та безпосередніми контактами людей, інші - як обмін інформацією, взаємодію та сприйняття людьми один одного, ще інші - з погляду мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномену.
Відомий фахівець з теорії та практики спілкування Ф.С. Бацевич виокремлює такі функції спілкування:
^ контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;
^ інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);
^ спонукальну (заохочення адресата до певних дій);
/ координаційну (узгодження дій комун і канті в):
пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);
У емотивну (обмін емоціями);
^ налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статус них, ділових, міжособистісних стосунків); регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).
Усі ці функції між собою тісно взаємодіють у процесі спілкування.
Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:
o інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);
o інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);
o функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу);
o трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);
o функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);
o функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);
o експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)
