- •1.Державна мова – мова професійного спілкування.
- •2. Професійна мовнокомунікативна концепція.
- •3. Мовне законодавство та мовна політика в Україні. Державна мова в Україні.
- •4. Комунікативні ознаки культури мови. Типологія мовних норм.
- •5. Професійна мовнокомунікативна компетенція.
- •6.Поняття національної та літературної мови. Найістотніші ознаки літературної мови.
- •7. Науковий етикет.
- •11. Стаття як самостійний науковий твір. Вимоги до наукової статті.
- •12. Мовний етикет.
- •14. Реферат, як жанр академічного письма. Складові реферату.
- •16. Функціональні стилі української мови та сфера їх застосування. Основні ознаки функціональних стилів.
- •17.Оформлення результатів наукової діяльності.
- •18. Текст, як форма реалізації професійної діяльності.
- •19. Невербальні компоненти спілкування. Слухання і його роль у комунікації.
- •22. Поняття ділового спілкування. Стилі та моделі ділового спілкування.
- •23. Презентація як різновид публічного мовлення. Типи презентацій. Мовленнєві, стилістичні, композиційні, і комунікативні принципи презентації.
- •25. Наради, збори, перемовини, дискусії як форми колективного обговорення.
- •26. Індивидуальні та колективні форми фахогово спілкування. Функції та види бесід. Співбесіда з роботодавцем.
- •27. Класифікація документів. Національний стандарт України. Склад реквізитів документів.
- •29. Мистецтво аргументації. Мовні засоби переконування.
- •30. Поняття комунікації, типи комунікації, перешкоди та бар’єри комунікації.
- •31. Оформлення сторінки. Вимоги до тексту документа.
- •32. Документація з кадрово-контрактних питань.
- •33. Поняття про ораторську(риторичну) компетенцію.
- •34. Публічний виступ як важливий засіб комунікації переконання. Види публічного мовлення.
- •40. Термінологія обраного фаху.
- •41.Національний стандарт України. Склад реквізитів документів.
- •31.Особливості наукового тексту і професійного наукового викладу думки. Жанри наукових досліджень.
- •5.Мова і культура мовлення в житті професійного комунікатора
- •10.Професійна сфера як інтеграція офіційно-ділового, наукового і розмовного стилів
- •12.Сутність спілкування. Спілкування і комунікація. Функції спілкування.
- •46.Етикет службового листування
- •33.План, тези, конспект як засіб організації розумової праці
- •34.Анотування і реферування наукових текстів.
- •30. Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту
- •26.Дискусія “Мозковий штурм”
30. Кодифікація і стандартизація термінів. Алгоритм укладання термінологічного стандарту
Кодифікація термінів — це систематизація термінів у словниках, довідниках, що орієнтують мовців на правильне їх використання.
Перекладні словники — найпоширеніший тип сучасних термінологічних словників. Серед двомовних термінологічних словників поряд з російсько-українськими найчастотнішими є англійсько-українські, латинсько-українські тощо. Термінологічні словники можуть бути тримовними, значно рідше — чотирьох-семимовними.
Енциклопедично-довідкові словники подають пояснення наукових понять, а не просто фіксують терміни. Словникова стаття в лексикографічних працях такого типу складається з двох частин — назви поняття і його означення (дефініції).
Тлумачно-перекладні словники — це праці змішаного типу, які перекладають термін іноземною мовою (або кількома мовами) і подають його тлумачення.
Стандартизація термінології — це вироблення термінів-еталонів, термінів-зразків, унормування термінології в межах однієї країни (якщо це національний стандарт) або в межах групи країн (якщо це міжнародний стандарт). Стандартизована термінологія є обов'язковою для вживання в офіційних наукових, ділових, виробничих текстах.
Сьогодні в Україні стандартизація термінології стала державною справою. Від розв'язання мовних питань, зокрема термінологічних, як відомо, залежать темпи державотворчих процесів. Освіта, наука, а особливо виробництво потребують єдиної, зручної, логічної української термінології. На цей час в Україні розроблено понад 600 державних стандартів. Через кожні п’ять років їх переглядають і уточнюють.
Термінологічний стандарт укладають за таким алгоритмом:
1) систематизація понять певної галузі науки чи техніки; поділ їх на категорії (предмети, процеси, якості, величини тощо); розмежування родових та видових понять;
2) відбирання усіх термінів галузі, узятої для стандартизації (терміни вибирають зі словників різних років видання, статей, підручників, періодики, рукописів та ін. джерел);
3) поділ термінів на групи:
а) вузькоспеціальні терміни; б) міжгалузеві; в) загальнонаукові (загальнотехнічні); стандартизації повинні підлягати лише вузькоспеціальні терміни);
4) вибирання із групи термінів-синонімів нормативного терміна (інші терміни подають також, але з позначкою “нерекомендований”);
5) підбирання еквівалентів англійською, німецькою, французькою, російською мовами з відповідних міжнародних стандартів;
6) формулювання українською мовою означення поняття;
7) рецензування стандарту фахівцем та мовознавцем.
У готовому вигляді стаття стандарту має приблизно таку будову:
— назва поняття українською мовою;
— скорочена форма терміна;
— недозволений (нерекомендований) синонім;
— родове поняття;
— видове поняття;
— еквіваленти англійською, німецькою, російською, французькою мовами;
— дефініція (означення);
— формула або схема.
