108. Договір факторингу та його особливості.

Договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) - це договір, за яким одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (ст.1077 ЦК). Договір факторингу слід визнавати самостійним цивільно-правовим договором, який належить до групи договорів про надання фінансових послуг. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний, відплатний. Сторонами договору є фактор і клієнт (ст. 1079 ЦК). Фактором може бути банк або фінансова установа, а також фізична особа-підприємець, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Клієнтом може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Види договорів факторингу: договір купівлі грошової вимоги;договір із метою забезпечення виконання зобов'язання. Предметом договору є право грошової вимоги, причому як зрілої, тобто такої, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також майбутньої вимоги, тобто вимоги, яка виникне в майбутньому (ст.1078). Зміст договору полягає у переході до фактора права вимоги до боржника, тобто останній зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові та у цьому повідомленні визначено грошову вимогу, яка піддягає виконанню, а також вказано фактора, якому має бути здійснено платіж.

109. Договір управління майном та його особливості. Довірча власність.

За договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача) (ст. 1029 ЦК). До специфічних рис, притаманних дого­вору управління, які визначили його поняття, належать його фідуціарний харак­тер, а також спеціальні вимоги до суб'єктного і об'єктного складу та здійснення цих правовідносин. У ЦК України договір управління майном віднесено до договорів з надання послуг, але в даній групі слід виділити підгрупу представ­ницьких (посередницьких) договорів, які надто схожі між собою., — договір комісії, - договір доручення, договір управління майном Метою укладання такого договору є отримання доходу чи інші вигоди від здійснення права власності на майно. Згідно з п. 1 ст. 1031 ЦК України договір управління укладається в пись­мовійформі. Договір управління нерухомим майном підлягає нотаріальному посвідченню і державній реєстрації. Відповідно до ст. 1036 ЦК України строк договору управління майном вста­новлюється у договорі управління майном. Якщо сторони не визначили строку договору управління майном, він вважається укладеним на п'ять років. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору управління майном після закінчення його строку договір вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах. Предметом договору управління майном є ті майнові блага, що переходять в управління і з приводу яких у суб'єктів виникають ци­вільні права та обов'язки. ДОВІРЧА ВЛАСНІСТЬ - , траст - система фі-дуціарних, тобто заснованих на довірі, майнових відносин (fiduciary ownership). Суб'єктами даних відносин можуть бути засновник Д. в. (settlor), довірчий власник (trustee), а також бенефіціарій (cestui que trust) — особа, на користь якої створюється Д. в. Довірчий власник зобов'язується управляти майном (тобто здійснювати не заборонені законом трастові операції), переданим йому ін. суб'єктом — засновником Д. в., таким чином, щоб бенефіціарій отримував у межах строку, на який встановлено Д. в., певний прибуток. 

110. Порядок та форми розрахунків в Україні.

Залежно від уречевленості грошових коштів розрізняють готівкові та безготівкові форми розрахунків.  Готівкові розрахунки передбачають фізичну передачу грошових знаків від однієї особи до іншої на виконання свого обов'язку перед іншою стороною. Порядок проведення готівкових розрахунків встановлено Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні. У безготівкових розрахунках немає елемента фізичної наявності грошей, а предметом передачі є право вимоги. Відкриваючи банківський рахунок, його володілець передає належні йому грошові кошти, а також грошові кошти, які надходитимуть на його рахунок, у повне розпорядження банку. Взамін володілець рахунка отримує право вимоги до банку щодо вчинення банком в інтересах клієнта і за його дорученням різноманітних банківських операцій, у тому числі щодо перерахування грошових коштів. Безготівкові розрахунки, навіть якщо супроводжують безпосередньо договірні зобов'язання між контрагентами, дистанціюються від них, оскільки стороною безготівкових розрахунків стає банк, який не є стороною первісного зобов'язання, з приводу якого провадяться розрахунки. Загальні правила здійснення безготівкових розрахунків встановлено Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Законом встановлено пріоритет щодо проведення розрахунків у безготівковій формі. Зокрема, він обов'язковий для розрахунків між юр. особами, а також за участі фіз. осіб, котрі пов'язані зі здійсненням підприємницької діяльності. Хоча можуть проводитися і в готівці, якщо інше не встановлено законом. Проведення розрахунків в іноземній валюті регламентує ЗУ "Пропорядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" та ін.