15. Правовий режим роздільного майна.

Реєстрація шлюбу за загальними правилами (якщо інше не встановлено шлюбним договором) є підставою виникнення права спільної власності подружжя на майно. Разом із тим, незалежно від наявності шлюбу, кожен із подружжя може мати майно, яке належить на праві власності йому особисто (роздільне майно). Стосовно термінологічного визначення права, на якому подружжю належить роздільне майно в теорії та законодавстві існують певні труднощі. Конституція України, як відомо, не закріплює такого поняття, як особиста приватна власність. Відповідно до закону фізичній особі майно належить на праві приватної власності, будь-якого винятку щодо майна подружжя немає. Тому гл. 7 нового СК мала б називатися «Право приватної власності на майно кожного з подружжя».  Сімейний кодекс визначає певні види майна, яке є роздільним і належить кожному з подружжя.  1. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 СК роздільним є майно, яке кожен з подружжя набув до шлюбу. Це правило є традиційним для вітчизняного сімейного законодавства. Реєстрація шлюбу не змінює правового режиму майна, яке було набуто кожним із подружжя раніше. Майно, яке було набуте кожним із подружжя до шлюбу, зберігає режим роздільності незалежно від тривалості шлюбу, навіть якщо цим майном користувався не тільки власник, а й інший з подружжя. 

16. Правовий режим спільного майна.

Сімейне право України закріплює принцип спільності майна подружжя, який означає об’єднання майна чоловіка і жінки (повністю або в певній частини) в єдину майнову масу та встановлення ряду спеціальних правил щодо його володіння, користування та розпорядження. Режим спільності майна подружжя означає, що: майно, набуте подружжям за час шлюбу, вважається спільним, якщо інше не встановлено домовленістю сторін; подружжя має рівні права щодо майна, яке належить їм на праві спільної сумісної власності; майно належить подружжю без визначення часток кожного з них у праві власності; права подружжя на майно визнаються рівними незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу); до тих пір, поки не буде доведено протилежне, вважається, що кожен з подружжя, який здійснює правочини щодо розпорядження спільним майном, діє в інтересах подружжя. Щодо спільного майна подружжя здійснює права власника. Згідно з ч. 1 ст. 60 СК подружжю на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте за час шлюбу. Сімейне законодавство встановлює, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об’єктом права спільної сумісної власності подужжя (ч. 2 ст. 60 СК). Подружжя може проживати, працювати і отримувати майно у різних містах і навіть у різних країнах, управляти майном будь-якої вартості та місце знаходження. 

Серед доходів подружжя важливе значення мають заробітна плата, пенсія, стипендія та інші грошові надходження такого типу. Сімейний кодекс визначає правовий режим вказаного майна таким чином. Відповідно до ч. 2 ст. 61 СК заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи належать до спільного майна подружжя лише у випадку, якщо вони були внесені: а) до сімейного бюджету, б) на особистий рахунок кожного з подружжя до банківської (кредитної) установи. Серед об’єктів права спільної власності подружжя сімейне законодавство особливо виділяє речі професійних занять кожного з подружжя, спеціально встановлюючи їх правовий режим.

17. Договірний режим майна подружжя.Майнові відносини подружжя можуть визначатися не тільки законом, а й договором. У цьому випадку регулювання має індивідуальний характер, бо ґрунтується на правилах, вироблених самими сторонами, які беруть участь у правовідношенні. Звичайно, договірний режим майна подружжя з необхідністю включає і нормативний елемент, без якого в принципі було б неможливим його існування. Стаття 64 СК містить загальне правило про те, що дружина та чоловік мають право на укладення між собою усіх договорів, які не заборонені законом, щодо як спільного, так і роздільного майна.Необхідно визнати, що у юридичній літературі радянських часів ставлення до подружніх договорів (і, звичайно ж, до договірного режиму майна в цілому) було неоднозначним. Таким чином, договірний режим — це режим-виняток із загального правила, що має силу тільки щодо конкретного подружжя.До договорів, що тягнуть за собою виникнення договірного режиму майна подружжя, можна віднести: договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності без виділу цієї частки (ч. 2 ст. 64 СК); договір про порядок користування майном (ст. 66 СК); договір про поділ майна подружжя (статті 69,70 СК); договір про виділ частки нерухомого майна одного з подружжя зі складу усього майна (ч. 2 ст. 69 СК); договір про надання утримання (ст. 78 СК); договір про припинення права на утримання взамін набуття права власності на майно (ст. 89 СК); шлюбний договір (статті 92-103 СК).Договори подружжя можуть бути поділені на дві групи: а) договори щодо майна подружжя та б) договори про надання утримання одному з них. До першої групи належать договори, які укладаються щодо спільного або роздільного майна подружжя(договори про поділ майна або виділ з нього частки, договори щодо користування майном тощо). До другої — договори, які укладаються стосовно надання утримання одному з подружжя.

18. Шлюбний договір та право на його укладення. Зиміст та форма шлюбного договору.

Сімейний кодекс (глава 10) забезпечив детальне регулювання умов шлюбного договору. Зміст запроваджених у ньому новел полягає у:можливості укладення шлюбного договору не лише нареченими, а й тими, хто уже тривалий час перебуває в шлюбі;обмеженні змісту шлюбного договору виключно майновою сферою відносинОсновне значення шлюбного договору полягає в тому, що він урегульовує майнові відносини подружжя відповідно до їх волі, з урахуванням їхніх особистих поглядів на взаємовідносини в сім’їШлюбний договір змінює законний режим майна подружжя і встановлює договірний режим їхнього майна. Цей договірний режим є допоміжним регулятором: він діє лише за бажанням подружжя і лише щодо визначеного у ньому кола відносин.Шлюбний договір укладається в письмовій формі і нотаріально посвідчується (ст. 94). Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям.СК вперше передбачено можливість зміни умов шлюбного договору і встановлено вимоги щодо форми угоди про це: угода подружжя про зміну умов шлюбного договору нотаріально посвідчується (ч. 2 ст. 100 СК). Крім цього, шлюбний договір може бути змінений на вимогу одного з подружжя за рішенням суду, якщо цього вимагають його інтереси, інтереси непрацездатних дітей, а також непрацездатних повнолітніх дочки, сина, що мають істотне значення (ч. 3 ст. 100 СК).Дія шлюбного договору, як і будь-якого іншого договору, може бути припинена. Чинне сімейне законодавство передбачає дві підстави його припинення: відмова подружжя від шлюбного договору шляхом подання до нотаріуса заяви про це (ст. 101 СК) і розірвання шлюбного договору на вимогу одного з подружжя за рішенням суду з підстав, що мають істотне значення, зокрема в разі неможливості його виконання (ст. 102 СК).

19. Права та обовязки подружжя щодо утримання.

Згідно з ч. 2 ст. 75 СК право на утримання один із подружжя набуває за наявності певних підстав. До них, зокрема, належать: а) непрацездатність одного з подружжя; б) потреба у матеріальній допомозі (нужденність); в) здатність другого з подружжя надати матеріальну допомогу.    Непрацездатним визнається той з подружжя, який досяг пенсійного віку, встановленого законом (60 років для чоловіків, 55 років для жінок) або є інвалідом I, II чи III групи (ч. 3 ст. 75 СК). Що стосується другої умови — потреби у матеріальній допомозі, то новий СК чітко визначає умови, за наявності яких один із подружжя може вважатися таким, що її потребує. Це випадки, коли його доходи (заробітна платня, пенсія, доходи від використання майна тощо) не забезпечують йому прожиткового мінімуму, встановленого законом (ч. 4 ст. 75 СК). Останньою умовою надання одному з подружжя утримання є здатність другого з подружжя надати таке утримання. При вирішенні цього питання мають бути враховані різні обставини — рівень доходів того з подружжя, який повинен надавати утримання, знаходження на його утриманні інших осіб (неповнолітніх дітей, батьків, інших родичів тощо), працездатність, стан здоров’я тощо. Якщо у одного з подружжя виникло право на утримання, воно не припиняється й у разі розірвання шлюбу (ч. 1 ст. 76 СК). У ч. 5 ст. 75 СК встановлені випадки, коли один з подружжя взагалі не має права на утримання. У зв’язку з цим не виникає потреби в позбавленні його цього права.   Право одного з подружжя на утримання може бути припинене (ст. 82 СК). Припинення права виникає на майбутнє після настання обставин, які передбачені законом. Припинення права одного з подружжя на аліменти виникає автоматично, тобто в силу прямого припису закону в разі: 1) поновлення працездатності того з подружжя, який потребує матеріальної допомоги, 2) реєстрації з ним повторного шлюбу. Достатньо встановити один з указаних фактів для того, щоб вирішити питання щодо припинення права на аліменти. СК встановлює й інше правило. Право одного з подружжя на аліменти може бути припинене за рішенням суду якщо: 1) одержувач аліментів перестав потребувати матеріальної допомоги; 2) платник аліментів неспроможний її надавати. Вказані обставини мають бути доказані в суді зацікавленою особою. Наприклад, платник аліментів тяжко захворів і не має можливості надавати утримання другому з подружжя. Для звільнення його від аліментного обов’язку він має надати суду відповідні докази. 

20. Поняття припинення шлюбу. Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим. Громадянин може бути оголошений померлим у судовому порядку в разі, коли за місцем його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування протягом трьох років або якщо він пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю (землетрус, паводок, обвал тощо) чи дають підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку (пожежа, повітряна, залізнична чи автомобільна катастрофа) - протягом шести місяців. В особливу групу закон виділяє осіб, які пропали безвісти в зв'язку з воєнними діями. Такі особи можуть бути оголошені померлими не раніше, ніж по закінченні двох років з дня припинення воєнних дій. В разі з'явлення одного з подружжя, оголошеного у встановленому законом порядку померлим, і скасування відповідного рішення суду шлюб вважається поновленим, якщо другий з подружжя не вступив у новий шлюб (ст. 118 СК). Якщо особа, що була визнана безвісно відсутньою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою може бути поновлений за їх заявою за умови, що ніхто не перебуває у повторному шлюбі.. Якщо один з подружжя помер до набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. Якщо в день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання.

21. Порядок та випадки розірвання шлюбу в органах РАЦС.

Згідно до ч. 1 ст. 106 СК України при наявності відповідних підстав органи РАЦС розривають шлюби між подружжям, що виразили спільну згоду на розлучення, тобто за заявою на розірвання шлюбу в органах РАЦС обох з подружжя. Розірвання шлюбу в органах РАЦС за заявою обох з подружжя здійснюється при наявності двох підстав:1)      подружжя виразило взаємну згоду на розірвання шлюбу;2)      подружжя не має спільних неповнолітніх дітей.Відповідно доч. 3 ст. 106 СК України шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. Реєстрація розірвання шлюбу проводиться по місцю проживання подружжя або одного з них.Після розгляду відповідної заяви подружжя, що не мають дітей, орган РАЦС виносить постанову про розірвання шлюбу. В обов'язки органа РАЦС не входить примирення подружжя. Однак з метою надання подружжю строку для осмислення прийнятого ними рішення, оформлення розлучення й видача  свідоцтва  про розірвання шлюбу здійснюється через місяць від дня подачі заяви про розлучення. Плин зазначеного строку починається наступного дня після подачі подружжям заяви про розірвання шлюбу в орган РАЦС і минає у відповідне число останнього місяця строку.Реєстрація розірвання шлюбу по взаємній згоді подружжя передбачає особисту присутність кожного з подружжя або письмове підтвердження про згоду відсутнього подружжя на реєстрацію розірвання шлюбу. Державна реєстрація розірвання шлюбу полягає в складанні органом РАЦСзапису акту про розірвання шлюбу й видачі свідоцтва про розірвання шлюбу кожному з осіб, що розірвали шлюб. У паспортах робиться відмітка про розірвання шлюбу. Якщо державна реєстрація розірвання шлюбу проводилась під час відсутності одного з подружжя, то відмітка про розірвання шлюбу в його паспорті проводиться органом РАЦС при видачі йому Свідоцтва про розірвання шлюбу.