143. Зобовязання з безпідставного придбання та збереження майна.

На підставі цього зобов'язання особа, яка одержала чи зберегла майно за рахунок іншої особи без достатньої підстави, встановленої законом або договором, зобов'язана повернути безпідставно придбане чи збережене майно цій особі, а остання має право вимагати від зобов'язаної особи виконання її обов'язку. В цьому визначенні привертають увагу особливі юридичні факти, що породжують даний вид позадоговірних зобов'язань. До них належать:а) збільшення (ч. 1 ст. 469 ЦК) або збереження (ч. 5 ст. 469 ЦК) майна однієї особи за рахунок іншої особи.

б) збільшення або збереження майна має бути безпідставним. Безпідставність полягає в тому, що придбання чи збереження майна має місце "без достатньої підстави, встановленої законом або договором" (ч. 1 ст. 469 ЦК), або за підставою, яка згодом відпала (ч. 2 ст. 469 ЦК).

144. Зобовязання, які виникають з публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу.

Публічна обіцянка винагороди — це звернена до невизначеного кола осіб обіцянка майнової винагороди за досягнення обумовленого , результату.Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу має юридичне значення лише за наявності певних ознак, а саме: 1) вона має бути публічною. 2) винагорода повинна мати майновий, грошовий та інший матеріальний зміст. 3) умовою одержання винагороди є надання визначеного результату, на який вказувала особа, що обіцяє винагороду.Предметом публічної обіцянки винагороди можуть бути тільки дії. Суб’єктами конкурсних правовідносин є засновники конкурсу й учасники конкурсу. Суб’єктами цих відносин можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи.Суб’єктами відносин, що виникають із публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Незалежно від форми сповіщення про винагороду, вона має містити такі умови: зміст, строк і місце виконання завдання, форма та розмір винагороди, які заздалегідь визначає особа, що обіцяє винагороду.Оголошення конкурсу є одним із видів публічної обіцянки винагороди. Конкурс характеризується такими основними рисами: 1) обіцянка винагороди за досягнення визначеного засновником конкурсу результату має бути публічною, тобто обіцянка дається більше ніж одній особі; 2) обіцяна винагорода являє собою премію, яка виплачується переможцеві конкурсу за досягнутий результат незалежно від його права на одержання інших видів винагороди за працю; 3) винагорода обіцяється за найкращий досягнутий результат.

145. Зобовязання, які виникають з публічної обіцянки винагороди за оголошення конкурсу.

Оголошення конкурсу може бути зроблене в будь-якій формі, частіше їх оголошують через засоби масової інформації, головне, щоб про конкурс змогло дізнатися широке коло осіб або персональні учасники у випадку проведення закритого конкурсу.Оголошення конкурсу має відповідати таким умовам: 1) відомості про предмет конкурсу повинні містити суть завдання; 2) має бути зазначений розмір винагороди (премії),яка може визначатися яку визначеній грошовій сумі, так і в іншій матеріальній цінності.Основною метою проведення конкурсу для його влаштовувача є виявлення найкращих результагів, власне для цього і проводиться конкурс. Про результати конкурсу його засновник має повідомити в тій самій формі, у якій його було оголошено.Права переможця конкурсу полягають в тому, що він:а)   має право вимагати від його засновника виконання свого зобов’язання у строки, встановлені умовами конкурсу;б)   якщо предметом конкурсу був результат інтелектуальної, творчої діяльності, то виключно переможець конкурсу може надати засновнику конкурсу право подальшого їх використання;в)   має переважне право перед іншими особами на укладення договору про використання предмету конкурсу.Речі, подані на конкурс, засновник конкурсу зобов’язаний повернути учаснику (ст. 1157 ЦК України), оскільки подання учасником конкурсу речі на конкурс не припиняє його право власності на цю річ. Умова конкурсу, за якою засновник конкурсу не повертає його учаснику річ, подану на конкурс, є нікчемною.

146. Вчинення дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення.

Окремим видом зобов'язань є такі недоговірні зобов'язання, що виникають із дій, які вчиняються однією особою в майнових інтересах іншої без спеціального доручення. Внаслідок вчинення таких дій виникає право вимагати від особи, в інтересах якої такі дії вчинялися, відшкодування витрат, які були понесені у зв'язку з цим.    Мета цього інституту — врегулювати відносини, що виникають при захисті однією особою інтересів іншої без спеціальних повноважень. нститут вчинення дій в інтересах іншої особи був відомий ще римському приватному праву. Водночас ні в ЦК 1922 p., ні в ЦК 1963 p. цей інститут передбачений не був, хоча потреба регулювання таких відносин була очевидною.    Відносини такого характеру були досить поширеними в роки Великої Вітчизняної війни. Так, без догляду залишалося майно громадян, евакуйованих в інші райони, призваних до діючої армії, переведених разом із підприємством в іншу місцевість. В таких випадках сусіди, друзі відсутніх нерідко і без спеціального доручення піклувалися над майном таких осіб (сплачували квартплату, склили вікна, зберігали домашні речі тощо). сторонами зобов'язання виступають:    - особа, яка вчинила дії в інтересах іншої особи (в римському праві такого учасника називали гестор),     - особа, на користь якої такі дії вчинялися (домінує). Для зручності скористаймося цією термінологією. Предметом зобов'язання є дії, які вчиняє гестор в інтересах домінуса, а зміст зобов'язання становлять права та обов'язки сторін.    Серед обов'язків гестора зазначимо такі:    а) діяти обачливо, щоб не зашкодити інтересам домінуса;    б) при першій нагоді сповістити домінуса про виконане;    в) негайно надавати звіт про виконане.

147. Поняття спадкування. Субєктний склад правовідносин спадкування.

Спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК). Сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), становить підгалузь спадкового права. Спадкування буває двох видів: спадкування за заповітом;спадкування за законом. Об'єктом спадкових правовідносин є складспадщини, тобто права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (її ще називають "спадкове майно" або "спадкова маса"). Об'єкти бувають майнового (речі, майнові права та права вимоги) та немайнового (авторське право на опублікування і розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва та одержання винагороди, право на одержання диплому за відкриття, авторського свідоцтва чи патенту на винахід, виключне право на винахід, промисловий зразок, корисну модель на підставі патенту) характеру.

Суб'єктами спадкових правовідносин є спадкодавець та спадкоємець. Спадкодавець - це фізична особа, майно якої після її смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб. Спадкодавцем може бути лише фізична особа незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо. Спадкоємець - це особа, яка у разі смерті тієї чи іншої фізичної особи набуває права одержати його спадкове майно, тобто має право на спадкування.

148. Час і місце відкриття спадщини. Юридичне значення часу та місця відкриття спадщини.

Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого її оголошено померлою. Встановлення часувідкриття спадщини має важливе значення, бо на час відкриття спадщинивизначається коло спадкоємців, склад спадкового майна. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної,спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з них. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. А якщо місце проживання спадкодавця невідоме, то місцем відкриття спадщини ємісцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а якщо немає нерухомого майна - місцезнаходження основноїчастини рухомого майна (ст. 1221 ЦК). Місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті, якщо особа померла в санаторії, відрядженні, в дорозі тощо. Місцю смерті спадкове право ніякого значення не надає. 

149. Спадкування за законом. Розподіл майна померлого між спадкоємцями за законом.

Чинним Цивільним кодексом України передбачено такий порядокспадкування: спадкування за законом та спадкування за заповітом. Коли громадянин не залишив заповіту або заповіт виявився недійсним, або спадкоємці за заповітом не прийняли спадщину, або не закликаються доспадкування, або громадянин розпорядився лише частиною свого майна, настає спадкування за законом (в останньому випадку спадкування зазаконом буде мати місце щодо майна, відносно якого немає розпоряджень у заповіті). Спадкоємці за законом поділяються на дві черги. До складу спадкоємців першої черги входять такі особи: 1. Діти; 2. Дружина померлого; 3. Батьки померлого; 4. Онуки та правнуки померлого. Вони мають право одержати спадщину лише за умови, коли їх мати чи батько (відповідно дід або баба), які мали право на спадщину, померли ще до її відкриття. До складу спадкоємців другої черги входять такі особи: 1. Брати та сестри померлого. 2. Дід та баба померлого. Особливе місце серед спадкоємців за законом займають непрацездатні особи, які перебували на утриманні померлого не менше одного року до його смерті. Вони не входять ні в першу, ні в другу чергу спадкоємців зазаконом. За наявності інших спадкоємців вони успадковують нарівні з спадкоємцями тієї черги, що закликається до спадкоємства. Отже, вони приєднуються до спадкоємців або першої, або другої черги залежно від того, яка черга спадкоємців фактично успадковує майно. При спадкуванні за законом спадкове майно ділиться на рівні частини між особами, які закликані доспадкування у порядку черговості. окрім двох випадків: 1.щодо розподілу майна між онуками та правнуками. 2.щодо предметів домашньої обстановки та вжитку.