- •1. Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні.
- •2. Еколого-правова політика України на сучасному етапі. Гарантування екологічної безпеки – мета екологічної полі-тики держави.
- •3. Становлення та розвиток екологічного права України.
- •4. Поняття та предмет екологічного права.
- •5. Об`єкти екологічного права.
- •6. Методи правового регулювання екологічних відносин.
- •7. Принципи екологічного права.
- •8. Система екологічного права. Місце екологічного права в системі права України.
- •9. Екологічне право як наука та навчальна дисципліна.
- •10. Поняття, особливості та загальна характеристика джерел екологічного права.
- •11. Класифікація джерел екологічного права.
- •12. Конституційні основи регулювання відносин у сфері охорони довкілля.
- •13. Закони як джерела екологічного права, зростання їх ролі в правовому регулюванні екологічних відносин.
- •14. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" як інтегроване джерело екологічного права.
- •15. Поресурсові закони як джерела екологічного права.
- •16. Підзаконні нормативно-правові акти в системі джерел екологічного права.
- •17. Значення локальних нормативно-правових актів для правового регулювання екологічних відносин.
- •18. Міжнародні договори як джерела екологічного права.
- •19. Роль судової практики в регулювання екологічних відносин.
- •20. Загальна характеристика еколого-правового статусу людини та громадянина.
- •21. Поняття та види екологічних прав громадян. Конституційні екологічні права громадян.
- •22. Право на безпечне для життя та здоров`я довкілля.
- •23. Право вільного доступу до інформації про стан довкілля.
- •24. Право на відшкодування шкоди, заподіяної негативним впливом на довкілля.
- •25. Право громадян на участь в прийнятті екологічно значимих рішень.
- •26. Гарантії екологічних право громадян.
- •27. Способи захисту екологічних прав громадян.
- •28. Обов`язки громадян у сфері охорони довкілля.
- •29. Поняття, зміст та види управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •30. Принципи державного управління природокористування та охороною довкілля.
- •31. Основні функції управління у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •32. Ведення кадастрів та обліку як функції управління.
- •33. Екологічне планування, прогнозування та програмування
- •34. Екологічне ліцензування і квотування.
- •35. Екологічне нормування та стандартизація.
- •36. Екологічний моніторинг.
- •37. Екологічний аудит.
- •38. Екологічний контроль.
- •39. Система органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля.
- •40. Органи загальної компетенції та їх повноваження у сфері управління природокористуванням та охороною довкілля.
- •41. Органи спеціальної компетенції та їх повноваження у сфері охорони довкілля.
- •42. Участь громадськості в управлінні природокористуванням та охороною довкілля.
- •43. Правове регулювання оцінки впливу на довкілля. Співвідношення овнс і екологічної експертизи
- •44. Завдання та об`єкти оцінки впливу на навколишнє природне середовище, її зміст.
- •45. Поняття, зміст та види екологічної експертизи.
- •46. Об’єкти та суб’єкти екологічної експертизи.
- •47. Порядок проведення екологічної експертизи. Висновок екологічної експертизи.
- •48. Державна екологічна експертиза.
- •49. Участь громадськості у проведенні державної екологічної експертизи.
- •50. Громадська екологічна експертиза.
- •51. Загальна характеристика економіко-правового механізму у сфері екології.
- •52. Заходи екологічного стимулювання раціонального природокористування та охорони довкілля.
- •53. Екологічна безпека, як складова національної безпеки України.
- •54. Поняття та зміст екологічної безпеки.
- •55. Поняття і види екологічної безпеки.
- •56. Вимоги екологічної безпеки щодо планування та забудови територій.
- •57. Вимоги екологічної безпеки щодо продуктів харчування та продукції сільськогосподарського виробництва.
- •58. Екологічні вимоги щодо використання атомної енергії та забезпечення раціональної безпеки.
- •59. Поняття і функції юридичної відповідальності за порушення законодавства.
- •60. Поняття, види та структура екологічних правопорушень.
- •61. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •62. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •63. Цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •64. Поняття та особливості еколого-правової відповідальності.
- •65. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю.
- •66. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та майну громадян внаслідок вчинення екологічного правопорушення.
36. Екологічний моніторинг.
Моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) — це система спостереження за станом довкілля, оцінки і прогнозування його змін під впливом природних і антропогенних чинників. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що державний моніторинг довкілля здійснюється з метою забезпечення збору, опрацювання, збереження й аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін та вироблення науково обгрунтованих рекомендацій для ухвалення ефективних управлінських рішень.
Державний моніторинг довкілля визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану довкілля.
Порядок здійснення державного моніторингу довкілля здійснюється на основі Положення про державну систему моніторингу довкілля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України ЗО березня 1998 р. Відповідно до цього Положення основними завданнями суб'єктів системи моніторингу є:
— довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;
— аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;
— інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;
— інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій.
Моніторинг довкілля здійснюється МНС, МОЗ, Мінагро-політики Держкомлісгоспом, Мінприроди, Держводгоспом, Держжитлокомунгоспом і їхніми органами на місцях, а також підприємствами, установами та організаціями, шо належать до сфери їхнього управління, і є суб'єктами системи моніторингу.
Положенням про державну систему моніторингу довкілля чітко розподілена компетенція у сфері здійснення моніторингу між різними органами.
Система моніторингу довкілля передбачає кілька видів моніторингу природних ресурсів.
Зокрема моніторинг земель регулюється ЗК України та Положенням про моніторинг земель від 20 серпня 1993 р. Моніторинг лісів визначено ЛК України, а моніторинг вод — у ВК України та у спеціальному Порядку здійснення державного моніторингу вод від 20 липня 1996 р. Передбачається також здійснення моніториніу у галузі охорони атмосферного повітря, рослинного світу, тваринного світу та природних територій курортів тощо. Моніторинг довкілля здійснюється з метою спостереження за станом довкілля. Воно полягає у зборі інформації про стан довкілля, джерела антропогенних впливів на нього тощо; оцінка стану довкілля. Тут визначається ступінь можливого впливу антропогенних і природних чинників на довкілля, кількісні та якісні показники природних резервів, що можуть використовуватися людиною; прогнозування стану довкіьія. Передбачається виявлення оптимальних способів для прийняття запобіжних заходів щодо можливого негативного впливу на довкілля.
З огляду на охоплювану моніторингом територію виділяють національний моніторинг, регіональний та локальний його види. Останній здійснюється на території відповідних об'єктів (підприємств, земельних ділянок тощо).