- •1. Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні.
- •2. Еколого-правова політика України на сучасному етапі. Гарантування екологічної безпеки – мета екологічної полі-тики держави.
- •3. Становлення та розвиток екологічного права України.
- •4. Поняття та предмет екологічного права.
- •5. Об`єкти екологічного права.
- •6. Методи правового регулювання екологічних відносин.
- •7. Принципи екологічного права.
- •8. Система екологічного права. Місце екологічного права в системі права України.
- •9. Екологічне право як наука та навчальна дисципліна.
- •10. Поняття, особливості та загальна характеристика джерел екологічного права.
- •11. Класифікація джерел екологічного права.
- •12. Конституційні основи регулювання відносин у сфері охорони довкілля.
- •13. Закони як джерела екологічного права, зростання їх ролі в правовому регулюванні екологічних відносин.
- •14. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" як інтегроване джерело екологічного права.
- •15. Поресурсові закони як джерела екологічного права.
- •16. Підзаконні нормативно-правові акти в системі джерел екологічного права.
- •17. Значення локальних нормативно-правових актів для правового регулювання екологічних відносин.
- •18. Міжнародні договори як джерела екологічного права.
- •19. Роль судової практики в регулювання екологічних відносин.
- •20. Загальна характеристика еколого-правового статусу людини та громадянина.
- •21. Поняття та види екологічних прав громадян. Конституційні екологічні права громадян.
- •22. Право на безпечне для життя та здоров`я довкілля.
- •23. Право вільного доступу до інформації про стан довкілля.
- •24. Право на відшкодування шкоди, заподіяної негативним впливом на довкілля.
- •25. Право громадян на участь в прийнятті екологічно значимих рішень.
- •26. Гарантії екологічних право громадян.
- •27. Способи захисту екологічних прав громадян.
- •28. Обов`язки громадян у сфері охорони довкілля.
- •29. Поняття, зміст та види управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •30. Принципи державного управління природокористування та охороною довкілля.
- •31. Основні функції управління у сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.
- •32. Ведення кадастрів та обліку як функції управління.
- •33. Екологічне планування, прогнозування та програмування
- •34. Екологічне ліцензування і квотування.
- •35. Екологічне нормування та стандартизація.
- •36. Екологічний моніторинг.
- •37. Екологічний аудит.
- •38. Екологічний контроль.
- •39. Система органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля.
- •40. Органи загальної компетенції та їх повноваження у сфері управління природокористуванням та охороною довкілля.
- •41. Органи спеціальної компетенції та їх повноваження у сфері охорони довкілля.
- •42. Участь громадськості в управлінні природокористуванням та охороною довкілля.
- •43. Правове регулювання оцінки впливу на довкілля. Співвідношення овнс і екологічної експертизи
- •44. Завдання та об`єкти оцінки впливу на навколишнє природне середовище, її зміст.
- •45. Поняття, зміст та види екологічної експертизи.
- •46. Об’єкти та суб’єкти екологічної експертизи.
- •47. Порядок проведення екологічної експертизи. Висновок екологічної експертизи.
- •48. Державна екологічна експертиза.
- •49. Участь громадськості у проведенні державної екологічної експертизи.
- •50. Громадська екологічна експертиза.
- •51. Загальна характеристика економіко-правового механізму у сфері екології.
- •52. Заходи екологічного стимулювання раціонального природокористування та охорони довкілля.
- •53. Екологічна безпека, як складова національної безпеки України.
- •54. Поняття та зміст екологічної безпеки.
- •55. Поняття і види екологічної безпеки.
- •56. Вимоги екологічної безпеки щодо планування та забудови територій.
- •57. Вимоги екологічної безпеки щодо продуктів харчування та продукції сільськогосподарського виробництва.
- •58. Екологічні вимоги щодо використання атомної енергії та забезпечення раціональної безпеки.
- •59. Поняття і функції юридичної відповідальності за порушення законодавства.
- •60. Поняття, види та структура екологічних правопорушень.
- •61. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •62. Кримінальна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •63. Цивільно-правова та дисциплінарна відповідальність за екологічні правопорушення.
- •64. Поняття та особливості еколого-правової відповідальності.
- •65. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної довкіллю.
- •66. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та майну громадян внаслідок вчинення екологічного правопорушення.
57. Вимоги екологічної безпеки щодо продуктів харчування та продукції сільськогосподарського виробництва.
Законодавство України передбачає спеціальні вимоги екологічної безпеки у сфері ведення сільського господарства. Важливе місце тут посідають заходи, спрямовані на охорону сільськогосподарських земель. Адже саме вони є головним об'єктом сільськогосподарського виробництва. Зокрема ЗК України та Закон України «Про охорону земель» визначають охорону земель як систему правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне їх використання, запобігання необгрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів тощо.
Серед охоронних заходів сільськогосподарських земель законодавство передбачає обов'язковий моніторинг родючості, здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель. З метою охорони земель та відтворення родючості ґрунтів встановлюються нормативи граничнодопустимого забруднення ґрунтів, їх якісного стану, оптимального співвідношення земельних угідь, показників деградації земель та ґрунтів.
Особливе місце у системі заходів екологічної безпеки у сільському господарстві відведено правилам безпечного поводження з пестицидами та агрохімікатами. Пестицидами вважаються токсичні речовини, їх сполуки або суміші речовин хімічного чи біологічного походження, призначені для знищення, регуляції та припинення розвитку шкідливих організмів, внаслідок діяльності яких вражаються рослини, тварини, люди і завдається шкоди матеріальним цінностям, а також гризунів, бур'янів, деревної, чагарникової рослинності, засмічуючих видів риб. Агрохімікати — це органічні, мінеральні і бактеріальні добрива, хімічні меліоранти, регулятори росту рослин та інші речовини, що застосовуються для підвищення родючості ґрунтів, урожайності сільськогосподарських культур і поліпшення якості рослинницької продукції1.
Попри те, що ці речовини призначені для збільшення ефективності сільського господарювання, вони є небезпечними, а тому порушення правил поводження з ними може загрожувати екологічній безпеці людей. Саме тому Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» зобов'язує юридичних та фізичних осіб додержуватись правил транспортування, зберігання і застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їхнього росту, мінеральних добрив, нафти і нафтопродуктів, токсичних хімічних речовин та інших препаратів, щоб не допустити забруднення ними або їх складовими довкілля і продуктів харчування. При створенні нових хімічних препаратів і речовин, інших потенційно небезпечних для довкілля субстанцій мають розроблятися та заверджуватися у встановленому законодавством порядку допустимі рівні вмісту цих речовин в об'єктах довкілля та продуктах харчування, методи визначення їх залишкової кількості та утилізації після використання. Вміст природних та штучних домішок, які можуть негативно впливати на стан довкілля або здоров'я людей, у таких препаратах, а також сировині, що використовується для їх виробництва, не повинен перевищувати допустимих рівнів, встановлених відповідно до законодавства.
Загалом перелік пестицидів та агрохімікатів, дозволених для використання в Україні, регламенти їх застосування, а також щорічні доповнення до нього визначаються законодавством. Крім того, використання пестицидів і агрохімікатів вітчизняного та іноземного виробництва можливе лише за умов їх високої біологічної ефективності, безпечності для здоров'я людини і довкілля, дотримання регламентів їх застосування та відповідності державним стандартам, санітарним нормам чи іншим нормативним документам. Господарська діяльність у сфері виробництва пестицидів і агрохімікатів, оптової, роздрібної торгівлі ними здійснюється лише на підставі ліцензії та в порядку, встановленому законодавством.
Сільськогосподарська сировина повинна відповідати санітарним вимогам до максимальних меж залишків пестицидів і агрохімікатів. Рішення про порядок використання сільськогосподарської сировини, яка не відповідає цим вимогам, ухвалюють органи державної санітарно-епідеміологічної служби й державної ветеринарної медицини. Та сільськогосподарська сировина, яка не може бути використана, підлягає вилученню, утилізації і знищенню у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Новим напрямом у розвитку сільського господарства є використання нових штучно створених мікроорганізмів та інших біологічно активних речовин, у тому числі генетично модифікованих організмів. Небезпека цієї діяльності полягає у нестачі знань про наслідки впровадження у довкілля таких організмів, їх вплив на існуючу флору, фауну і здоров'я людей.
Актуальність проблеми зумовило ухвалення Закону України «Про державну систему біобезпеки при створенні, випробуванні, транспортуванні та використанні генетично модифікованих орга-
нізмів»1, яким до юридичного обігу було введено поняття «біологічна безпека» та «генетична безпека». Отже, біологічною безпекою вважається такий стан середовища життєдіяльності людини, за якого відсутній негативний вплив його чинників (біологічних, хімічних, фізичних) на біологічну структуру і функцію людської особи в теперішньому і майбутніх поколіннях, а також відсутній незворотній негативний вплив на біологічні об'єкти природного середовища (біосферу) та сільськогосподарські рослини й тварини.
Генетична безпека є таким станом середовища життєдіяльності людини, за якого відсутній будь-який неприродний вплив на людський геном чи геном об'єктів біосфери, а також відсутній не-контрольований вплив на геном сільськогосподарських рослин і тварин, промислових мікроорганізмів, що призводить до появи у них негативних та/або небажаних властивостей.
На жаль, більшість положень цього Закону залишаються декларативними та не передбачають чіткого механізму контролю за виробництвом, використанням та перевезенням генетично модифікованих організмів.
Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» також містить загальні вимоги, згідно з якими юридичні та фізичні особи зобов'язані забезпечувати екологічно безпечне виробництво, зберігання, транспортування, використання, знищення, знешкодження і захоронення мікроорганізмів, інших біологічно активних речовин та продуктів біотехнології, а також розробляти і здійснювати заходи щодо запобігання та ліквідації наслідків шкідливого впливу біологічних чинників на довкілля та здоров'я людини.
Крім того, цей Закон передбачає, що створення нових штамів мікроорганізмів чи біологічно активних речовин, а також генетично модифікованих організмів, продукції, отриманої з використанням цих організмів, здійснюється тільки на підставі дозволів спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я та спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за наявності оцінки їх впливу на довкілля та здоров'я людей. У разі створення зазначених організмів і речовин повинні розроблятися нормативи методи визначення цих організмів та речовин у довкіллі та продуктах харчування.
Виготовлення харчових продуктів, які вміщують генетично модифіковані організми, складаються або виробляються з них, обмежується законодавством. Такі продукти не повинні становити загрози для споживача, вводити його в оману та відрізнятися від харчових продуктів, які вони призначені замінити, настільки, щоб їх звичайне споживання було для споживача несприятливим з погляду поживності.
Законом України «Про безпечність та якість харчових продуктів»1 передбачено, що всі харчові продукти, вироблені в Україні, повинні бути безпечними, придатними до споживання, правильно маркованими та відповідати санітарним заходам і технічним регламентам.
Харчові продукти, що перебувають в обігу, етикетуються державною мовою України та повинні містити у доступній для сприймання споживачем формі інформацію про назву харчового продукту, назву, повну адресу і телефон виробника, адресу потужностей (об'єкта) виробництва, а імпортовані харчові продукти — назву, повну адресу і телефон імпортера. Обов'язково зазначається вага нетто харчового продукту у встановлених одиницях виміру, склад харчового продукту у порядку переваги складників, у тому числі харчових добавок та ароматизаторів, що використовувались у виробництві. Крім того, зазначається: калорійність та поживна цінність із вказівкою на кількість білка, вуглеводів та жирів у встановлених одиницях виміру на 100 грамів харчового продукту; кінцева дата споживання «Вжити до» або дата виробництва та строк придатності; номер партії виробництва; умови зберігання та використання; застереження щодо споживання харчового продукту певними категоріями населення (дітьми, вагітними жінками, літніми людьми, спортсменами та алергіками), якщо такий продукт може негативно впливати на їхнє здоров'я.
