Основні пропозиції щодо вдосконалення податкової політики в рамках Державної програми активізації економіки на 2013–2014 рр.

[94, 95, 96, 97, 98, 99]

№ з/п	Захід	Очикуваний результат	Ризики	Очикуване збільшення бюджетних надходжень, млрд грн/ рік
1	2	3	4	5
1.	Вдосконалення сплати Єдиного соціального внеску, зниження ставки ЄСВ	Детінізація зарплат; Розширення можливостей роботодавців з інвестування коштів у виробництво	Зростання дефіциту Пенсійного фонду	Виведення з тіні обєктів оподаткування на суму більше 100,0
2.	Розширення прогресивної мережі оподаткування доходів фізичних осіб	Підтримка соціальної справедливості; Введення прогресивної шкали оподаткування персональних доходів	Порушення балансу місцевих бюджетів
3.	Загальне декларування податків	Підвищення мотивації громадян з контролю над держфінансами; Сприяння детінізації економіки	Соціальна невдоволеність; Значні адмінвидатки податкової	14,0 – 16,0
4.	Ревізія системи податкових пільг	Ліквідація конкурентних переваг учасників ринку, які користуються необґрунтованими податковими преференціями	Підвищення цін на окремі групи товарів; Втрата конкурентних позицій окремих галузей на міжнародних ринках	15,0 – 20,0
5.	Трансфертне ціноутворення	Підтрмка бюджету, зближення податкової системи України з найкращими світовими практиками	Часткова переорієнтація ФПГ на ринки з менш цивілізованим податковим законодавством	0,5 – 1,0
6.	Оподаткування операцій з цінними паперами	Детінізація і стимулювання розвитку організованих торгів на фондовому ринку	Зниження привабливості ринку для частини його учасників; Міграція на ринки сусідніх країн	до 8,0
7.	Підвищення імпортного (ввізного) мита	Підтримка вітчизняних товаровиробників, платіжного балансу, національної грошової одиниці	Погіршення відносин з членами СОТ, які можуть застосувати симетричні заходи	2,43
8.	Вдосконалення адміністрування акцизів на тютюн, алкоголь і нафтопродукти	Стимулювання населення до придбання більш якісної продукції; Перекриття схем ухилення від оподаткування	Тенізація ринку тютюнових виробів і алкогольних напоїв; Погіршення фінансового стану деяких вітчизняних НПЗ	1,7

Закінчення табл. 8.18

1	2	3	4	5
9.	Підвищення податкового навантаження і контролю за ринком імпортних авто	Підтримка вітчизняного товаровиробника; Детінізація ринку	Підвищення цін на імпортні автомобілі	2,2

У попередньо затвердженому 27.02.2013 р. варіанті Держпрограми, нажаль, немає двох основних груп ініціатив, які вказані в тому числі і в табл. 8.17, а саме [82]:

1) перша – це непопулярні, насамперед у соціальному контексті, ініціативи: поступове приведення тарифів природних монополій до економічно обґрунтованого рівня, чого вимагає МВФ; впровадження загаль­нообов'язкового декларування доходів, витрат і майнового становища фізичних осіб; встановлення 30-денного строку для дострокової видачі банком депозиту тощо;

2) друга – це ініціативи в основному фіскального характеру, які «били» по інтересах бізнесу, причому як легального, так і тіньового. Це перш за все, ревізія системи податкових пільг, а також розширення кола платників збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ; підвищення акцизів для «автоскладальників»; розширення кола податкових агентів, які платять екологічний податок; запровадження штрафних санкцій у небюджетній сфері в розмірі 0,5% від суми зарплати за несвоєчасну її виплату тощо.

Немає поки що в програмі і анонсованих намірів, які обнадіяли було підприємців, зменшити навантаження на фонд оплати праці, а також ставки ПДФО і ПДВ. У кінцево-проміжному підсумку більшість із спочатку досить радикальних фіскальних нововведень замінено дуже обтічними і неконкретними формулюваннями «лібералізація податкової системи шляхом комплексних змін законодавства», а також «зниження податкового навантаження, що забезпечить зниження тіньового сектора економіки». Узгоджену президентом версію фіскальних нововведень буде надалі включено в розроблювальний під його патронатом Національний план дій на 2013 р.

Український уряд на початку 2013 р. ініціював внесення дедалі нових змін до законодавства, які мали б стимулювати процеси детінізації економіки. Зокрема, було підготовлено і передано на розгляд Верховної Ради законопроекти щодо трансфертного ціноутворення, щодо запровадження касових апаратів для фізосіб – платників єдиного податку при продажу товарів іноземного виробництва, щодо загального декларування доходів громадян тощо.

Вітчизняна практика стимулювання детінізації показує, що Україна у цьому сенсі нічим особливим не відрізняється від зарубіжних країн, оскільки відчуває вплив цього загальносвітового економічного феномену. Сьогодні у "тіні" функціонує від 9% до 18% світової економіки. Зокрема, згідно з розрахунками спеціалістів Світового банку, які було зроблено для 162 країн світу, частка тіньової економіки в Україні є найвищою в Європі — 46,8% від офіційного ВВП. Разом з Україною до трійки європейських лідерів за рівнем тінізації входять Білорусь (43,3%) і Молдова (44,3%), тоді як Росія посідає четверте місце (40,6%). У розвинених країнах, за оцінками експертів Світового банку, цей показник становить 10–15% (у Німеччині – 12%, США – 8–9% тощо) [100].

З 2003-го по 2011-й частка «тіні» в середньому по ЄС зменшилася з 22,3% до 19,2% ВВП. На цей процес вплинула криза 2008–2009 рр., коли навіть законослухняний бізнес в Європі почав тимчасово ухилятися від сплати податків, активніше використовувати офшорні юрисдикції тощо. Вже після кризи влада європейських держав в умовах зростаючого дефіциту держбюджету стала ще більшу увагу приділяти боротьбі з «економічною тінню» з тим, щоб збільшити податкові надходження. Кожного року бюджет ЄС недоотримує приблизно 1 трлн євро (за загального ВВП у 12,6 трлн євро) у результаті фінансових махінацій та ухиляння від сплати податків.

Цікавим є досвід Грузії щодо стимулювання сплати податків через механізм лотерей за касовими чеками. Після впровадження цієї ініціативи з 2002-го по 2007 р. обсяг податкових надходжень зріс у 2,7 разу, а кількість зареєстрованих платників податків збільшилася на 86%. У новітній історії України був період, коли частка тіньової економіки почала поступово скорочуватися. Це мало місце з 2002-го до кризи 2008р. Саме тоді поступове поліпшення підприємницького середовища стимулювало суб'єктів господарювання виходити з «тіні», тому що легально працювати ставало простіше.

Сьогодні задекларовані зміни і низка вже реалізованих детінізаційних заходів в Україні (зниження ставки податку на прибуток; зменшення ставки ПДВ з 2014 р., запровадження автоматичної системи відшкодування ПДВ, лібералізація системи митного контролю з ухваленням Митного кодексу, зниження податкового навантаження на фонд оплати праці тощо) зможуть дати відчутний ефект щонайменше тільки в середньостроковій перспективі, оскільки процес трансформації суспільної свідомості на рівні менталітету, зміна особливостей функціонування соціальних інститутів відбувається дуже поступово.

Найбільш дієвими заходами, які можуть принести результат у короткостроковій перспективі, є збільшення обсягів безготівкових розрахунків, встановлення лімітів на готівкові розрахунки, поступове та поетапне запровадження касових апаратів. Проте без боротьби з корупцією, зменшення фіскального й адміністративного тиску на бізнес, радикального спрощення адміністрування податків, обмеження втручання контролюючих і перевіряючих органів у господарську діяльність суб'єктів підприємництва, здійснення якісної дерегуляції детінізаційні заходи (зокрема, зменшення податків) не матимуть жодного стимулюючого ефекту.

Щоб підвищити потенціал ініціатив влади, потрібно, аби боротьба з «тінню» супроводжувалася іншими системними реформами економічного та соціального життя (наприклад, пенсійною), в основі яких лежав би принцип довіри суспільства до того, що робить влада. Саме довіра є тим імперативом, навколо якого слід вибудовувати комунікації між владою та бізнесом. В той же час, у системі, коли «тінь» виступає як спосіб звільнитися від корупції та тиску влади, бізнес з обережністю, а часто з острахом сприймає будь-які ініціативи щодо детінізації, оскільки досить часто вбачає в них спробу створити додаткові бар'єри для ведення підприємництва.

Частина Держпрограми, присвячена «стимулюванню інвестиційної активності суб'єктів малого підприємництва», передбачає незначні обсяги фінансування, спрямовані на пільгове кредитування цього сегмента бізнесу, – лише 200 млн грн. на 2013 р. і стільки ж – на 2014 р. (при тому, що з держбюджету на відповідні цілі мають спрямувати тільки 10,3 млн, а решта – з «різних джерел»). Тобто, фактично ставка робиться тільки на дерегуляцію, що має стати основним стимулом розвитку малого і середнього бізнесу.

Другий, третій і четвертий розділи програми присвячені переважно розвитку конкретних галузей економіки. Загалом на підтримку національного товаровиробника і реалізацію політики імпортозаміщення планується витратити майже 40 млрд грн. З них 9,3 млрд грн. – кошти держбюджету, а «інші ресурси», залучені в тому числі під держгарантії, – 14,9 млрд грн. (тобто у півтори рази більше) [100].

Найчастіше в лобістському контексті згадується гірничо-металургійний комплекс (ГМК), якому уряд через механізм держгарантій планує надати держпідтримку на 10 млрд грн, а також звільнити підприємства галузі від сплати ввізного мита при імпорті обладнання й комплектуючих виробів до нього, які не виробляються в Україні та імпортуються «з метою технічного переозброєння виробництва». За твердженням Кабміну ГМК сьогодні є найбільшим постачальником валюти в Україну, одним із ключових роботодавців у промисловості, а основні фонди галузі потребують модернізації (зношування в середньому становить 70%). Крім того, підтримка ГМК зумовлена потребою модернізувати загалом усе вітчизняне виробництво, для чого потрібно понад 300 млн тонн металопродукції. А це – потенціал для переорієнтації галузі на внутрішній ринок і мінімізації її залежності від волатильності зовнішнього попиту. В той же час, відомо, що конкретних вигодоотримувачів можна порахувати на пальцях однієї руки, за деякими даними, в Україні нині накопичилося близько 1700 тис. тонн незатребуваного металопрокату, якому й шукають у такий спосіб застосування. Таким чином, фактично у Держпрограмі підтримуються деякі базові експортоорієнотовані галузі, які безумовно відчувають несприятливу кон'юнктуру зовнішніх ринків, але які й так непогано розвинені та за бажання могли б і далі самі себе розвивати.

Водночас депресійним секторам приділено менше уваги. Тим часом, на думку деяких експертів, уряду варто було б зосередитися на стимулюванні таких «споживчих» та орієнтованих на внутрішній ринок галузей, як легка і харчова промисловість, фармацевтичний сектор тощо, які мають чудовий потенціал імпортозаміщення завдяки наявності чималого внутрішнього попиту на ці види продукції, який покривається сьогодні за рахунок зовнішніх поставок. В тексті Держпрограми для підтримки легпрому прописано лише запровадження додаткового імпортного збору на готові вироби (одяг трикотажний, текстильний, взуття, головні убори) у разі «погіршення платіжного балансу». Для фармгалузі передбачено лише «гармонізацію національних стандартів у сфері обігу медичних виробів з міжнародними і європейськими», «впровадження ефективної системи ринкового нагляду» тощо.

У розділі "Підтримка національного товаровиробника та реалізація політики імпортозаміщення" значну увагу також приділено агропрому, для якого планується залучити близько 30 млрд грн (з яких майже 10 млрд – видатки бюджету, у тому числі держгарантії на суму близько 5 млрд). Серед пропонованих заходів – підтримка купівлі сільгосптехніки вітчизняного виробництва (з допомогою компенсації частини ставок за кредитами і лізингу); будівництво й реконструкція тваринницьких і тепличних комплексів; закладка молодих садів, виноградників й ягідників; стимулювання розвитку обслуговуючої, виробничої сільгоспкооперації тощо. Тим часом, як зазначають експерти, головне в агропланах – забезпечити доступ до ресурсів насамперед малим і середнім господарствам, а не тільки великим.

Для розвитку, за визначенням українського уряду, «високотехнологічних» галузей заплановане фінансування в розмірі 44 млрд грн, з яких із держбюджету – всього 1,8 млрд, 16,5 млрд – інші джерела, у т.ч. під держгарантії. Зокрема, пропонуються наступні стимулюючі заходи:

• для авіаційної галузі – за допомогою купівлі вітчизняних літаків шляхом використання лізингових компаній із застосуванням зниженої ставки кредитування (на рівні дисконтної ставки +2%). Під цю справу у 2013 р. передбачено 5 млрд грн (але жодної копійки з бюджету або під держгарантії);

• для ракетно-космічної галузі – прописано 11,8 млрд грн, з яких у т.ч. під держгарантії – 9,8 млрд;

• для суднобудування – «прямого» фінансування немає, але галузь може розраховувати на певні вливання завдяки планам Кабміну забезпечити Міноборони кораблем класу «корвет» (на це планується витратити 1,2 млрд грн);

• для автомобілебудування – у розділі про громадській транспорт передбачено фінансування 11,2 млрд грн. (з яких під держгарантії – 10 млрд грн.).

Крім того, на розвиток низькотехнологічних але життєво необхідних галузей Державною програмою передбачено:

• для розвитку імпортозамісних виробництв сільгосптехніки заплановано 5 млрд грн (під держгарантії) і 700 млн грн – для забезпечення підприємств галузі пільговими кредитам;

• на будівництво, реконструкцію, ремонт автомобільних доріг мають спрямувати 68,9 млрд грн (переважно небюджетні кошти);

• у рамках розвитку залізничного транспорту передбачається придбання вантажних і пасажирських вагонів, а також рухомого складу для приміських перевезень (усе — вітчизняного виробництва) майже на 20 млрд грн (в основному кошти, залучені під держгарантії, та приватні інвестиції);

• для розвитку й реконструкції аеропортів в Одесі, Дніпропетровську, Сімферополі, Луганську, Севастополі, Києві, а також реалізації проектів в Одеському, Феодосійському, Іллічівському, «Південному» портах, а також на створення глибоководного суднового ходу Дунай–Чорне море планується витратити 11,6 млрд грн (із них бюджетних – 33,8 млн грн, а також 7,1 млрд грн під урядові гарантії). Хоча виникає питання щодо доцільності державного спонсорування об'єктів, більша частина яких уже перебуває або планується до швидкої передачі в концесію, тобто фактично під приватний контроль;

• на «забезпечення розвитку» електроенергетики має піти 28,6 млрд грн (із них 5,7 млрд – кредити МВФ, 22,8 млрд – залучені в т.ч. під держгарантії), хоча також виникає питання щодо набуття власності на більшість об’єктів ПЕК за останні роки і доцільності фінансування за бюджетні кошти приватної власності найбагатших українців;

• на заходи з енергоефективності – на зниження енергоємності ВВП, зокрема на заміщення традиційних видів палива енергоресурсами, виробленими з відновлюваних джерел енергії, та альтернативними видами палива, планується витратити 67,3 млрд грн (із них у т.ч. під держгарантії – 62,8 млрд, ідеться насамперед про залучення анонсованих китайських кредитів);

• на житлове будівництво виділяється 32,3 млрд грн (із них 1,4 млрд – із держбюджету, 1,16 млрд – із місцевих, 12,69 млрд – у т.ч. держгарантії, 17 млрд – різні джерела). Зокрема, для забезпечення житлом громадян на умовах оренди з викупом під 3% річних планується «влити» 6,6 млрд грн (але з «різних джерел»), що має забезпечити житлом 20 тис. родин; на здешевлення вартості іпотечних кредитів передбачено 4,7 млрд грн, з яких 4,2 млрд – у т.ч. під держгарантії;

• на сферу ЖКГ передбачено фінансування в розмірі 25,39 млрд грн, але з них із бюджету – лише 642 млн, а під держгарантії – 4,9 млрд. Хоча саме цей сектор має сьогодні в Україні необмежені можливості для залучення і розвитку малого і середнього бізнесу як основи створення середнього класу в країні.

Основним інструментом залучення ресурсів у Держпрограмі визначено механізм фінансування за рахунок держгарантій, якому в документі приділяється одна з ключових ролей (докладніше це питання роглядалось в п.8.2 цього посібника).

Наріжним каменем для Держпрограми має бути її кореляція з реальними можливостями економіки і держбюджету. Цей документ не повинна спіткати доля багатьох українських державно-цільових програм, які хронічно фінансуються недостатньо. Якщо будуть збільшуватись видатки бюджету, то необхідно буде чітко розуміти, звідки візьмуться додаткові доходи. І тут важливо, щоб об'єктивним був і прогноз макроекономічного зростання (очикування темпів зростання ВВП у 2013 р. на рівні 3,2%), і оцінка з боку МВФ.

Для виконання плану, зокрема, за небюджетними джерелами виходом для Кабміну буде активніша реалізація всіх ініціатив, які називають державно-приватним партнерством. Це можуть бути зовсім різні формати партнерства – і спільне інвестування, і концесія функцій, які можуть безпосередньо виконувати приватники. Але це все працюватиме тільки тоді, коли держава буде прозорою, коли їй віритимуть. Тоді можна буде вирішити й питання, пов'язані в тому числі з інфраструктурою.

Заходи Державної програми – імпортозаміщення, протекціонізм, державна підтримка галузей, державні гарантії, державний «банк реконструкції та розвитку» і т.ін. – по суті, спрямовані насамперед на підтримку традиційних галузей, а вибір галузей у програмі свідчить про орієнтацію на підтримку бізнесу, наближеного до влади. Навіть в агросекторі основна маса грошей піде, швидше за все, великим виробникам. Саме «старі» галузі, всупереч будь-якій економічній логіці, одержують підтримку завжди та всюди (не тільки в Україні!), коли мова заходить про галузеву політику. Тому, як давно доведено, ефективність такої політики сумнівна (і обставлена багатьма умовами, які дуже рідко можна виконати) навіть у країнах на етапі індустріалізації; і вона завжди завдавала тільки шкоди в країнах із уже розвиненою промисловістю [84].

Українські автомобільне і сільськогосподарське машинобудування, а також вітчизняні авіаційна і ракетно-космічна галузі не є сьогодні високотехнологічними. Звичайно, вони більш високотехнологічні, ніж видобуток вугілля, але це не нове слово, не нові технічні рішення і технології. Безумовно, підтримувати треба точки зростання в нових галузях, наприклад, тих що орієнтуються на створення шостого технологічного укладу на період до 2030 р. і які забезпечать технологічне лідерство (а відтак, відповідний рівень життя і споживання) у найближчому майбутньому.

До того ж Держпрограма передбачає активну участь держави в підтримці тих або інших підприємств чи секторів економіки. Великою загрозою тут є відсутність закону про державну допомогу. Якщо держава збирається всім допомагати, то має бути закон, що чітко формулює принципи цієї допомоги і систему відповідальності сторін. Просто так допомога, що регулюється підзаконними актами, має великі шанси бути використаною не за призначенням. Головне ж питання тут – чи зможе уряд забезпечити задекларовану прозорість роботи (підходів, оцінки ризиків, рівного доступу тощо державного «банку реконструкції та розвитку» при видачі кредитів у пріоритетні галузі [62].

А надання підтримки найправильніше робити насамперед за рахунок створення сприятливого інвестиційного клімату – це визначальна річ для розвитку економіки, і саме вона має бути пріоритетом програми. Доводиться укотре повторювати, що головне завдання – зробити державу максимально «дешевою», тобто такою, в якій чиновники не заважають підприємцям працювати.

Таким чином, можна зробити висновок: Україна має потенціал конкурентоспроможності і поліпшення інвестиційної привабливості, що є основним резервом для системних зрушень соціально-економічного середовища, незважаючи на негативну динаміку світових рейтингів. Перші позитивні зміни в оцінці місця України серед держав світу дозволяють стверджувати, що рушійними силами структурних змін в економіці країни можуть стати реформи державних і громадських установ, підвищення якості інституціонального середовища і інфраструктури, макроекономічної стабільності, розвиток фінансового і товарних ринків, поширення використання високих технологій. Щоб ефективно використати цей потенціал, Україна повинна у довгостроковому періоді використати три головні переваги: великий внутрішній ринок, достатньо високий рівень освіти населення, високу здатність до інновацій.

Запитання для самоконтролю:

1. Яке місце займає Україна у світових рейтингах, що характеризують інвестиційну привабливість країни?

2. Які чинники впливають на рівень інвестиційної привабливості України?

3. Яка інвестиційна привабливість регіонів і галузей промисловості України?

4. Які існують проблеми розвитку інвестиційної діяльності у виробничому секторі економіки України?

5. Як здійснюється регулювання іноземної інвестиційної діяльності в Україні?

6. Які види і форми вкладення іноземних інвестицій визначені законодавством України?

7. Які пільги і гарантії іноземним інвесторам надаються законодавством України? Наведіть приклади надання державних гарантій за національними проектами.

8. Які особливості створення та функціонування СЕЗ та індустріальних парків в Україні?

9. Як визначаються пріоритетні напрями реалізації державних інвестиційних програм розвитку виробничої сфери економіки України?

10. Як враховується інноваційна спрямованість у державних інвестиційних програмах в Україні?

11. Які заходи необхідно застосувати в Україні для підвищення рівня її інвестиційної привабли­вості?

Тестові завдання

1. Підприємство з іноземними інвестиціями в Україні – це:

а) підприємство, іноземна інвестиція в статутному фонді якого становить не менше 10%;

б) підприємство, яке має філії у двох або більше країнах;

в) підприємство, в якому одним з співзасновників виступає іноземна особа;

г) підприємство, яке користується іноземною інвестицією, без встановлення її на баланс.

2. До видів вкладення іноземних інвестицій в Україні відносяться:

а) валюта України;

б) нерухоме майно та пов’язані з ним майнові права;

в) право на отримання прибутку в майбутньому;

г) право на репатріацію прибутків та інших видів доходів.

3. Формами вкладення іноземних інвестицій в Україні є:

а) права інтелектуальної власності;

б) пайова участь у підприємствах;

в) господарські товариства, засновані на власності об’єднань громадян;

г) права на здійснення господарської діяльності.

4. Реєстрація іноземних інвестицій в Україні необхідна для:

а) звільнення майна, яке ввозять через митний кордон України, від податку на додану вартість;

б) звільнення майна, яке ввозять через митний кордон України у вигляді внеску іноземного інвестора в статутний фонд спільного підприємства, від сплати ввізного мита;

в) одержання гарантованих виплат від вкладених коштів;

г) контролю з боку держави за вкладенням коштів в пріоритетні проекти, що визначені першочерговими для економічного розвитку країни.

5. При реєстрації іноземної інвестиції в Україні вексель на суму ввізного мита погашається, якщо:

а) векселедавець надає до митного органу гарантію повернення інвестиції;

б) векселедавець надає до митного органу документи про державну реєстрацію іноземної інвестиції;

в) векселедавець одержує пільговий режим інвестиційної діяльності для проектів в рамках державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки та територій;

г) векселедавець надає до митного органу документи, що підтверджують вартість такої інвестиції.