Як бачимо, надання векселедавцем документів про державну реєстрацію іноземної інвестиції – одна з основних умов погашення векселя.

2. Ще однією пільгою (за умови реєстрації інвестиції) можна назвати встановлення особливого (пільгового) режиму інвестиційної й іншої господарської діяльності для проектів, які здійснюються окремими суб'єктами підприємницької діяльності України з залученням іноземних інвесторів у рамках державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій.

В той же час, в умовах посткризового розвитку економіки України у 2010 – 2012 рр. Міністерство фінансів вважає за доцільне ліквідувати більшість податкових стимулів і пільг з метою підвищення доходів бюджету. Проте, за обсягом пакета фіскального стимулювання економіки і залучення іноземних інвестицій (у відносних показниках) Україна значно поступається багатьом економічно розвиненим країнам. І це при тому, що значна частина того, що Мінфін називає податковими пільгами, або не є такими по суті, або є пільгами соціального спрямування.

Разом з тим, експерти вважають, що слід відмовитися від галузевого підходу при наданні пільг, який провокує лобізм і корупцію, а сфокусуватися на цільовому підході, наприклад, запровадити знижену ставку на прибуток, який реінвестується у модернізацію виробництва, та/або прискорену амортизацію для нового устаткування й програмного забезпечення. Такий підхід не ставить нікого у нерівні умови, а лише сприятиме технологічному оновленню економіки. При цьому контроль за використанням підприємцями коштів від отриманих пільг має бути виведеним на новий рівень.

Гарантії. Державні гарантії захисту іноземних інвесторів приведені в розділі II Закону, відповідно до якого на території України [45]:

• для іноземних інвесторів установлений національний режим інвестиційної й іншої господарської діяльності;

• за бажанням іноземних інвесторів (навіть якщо спеціальне законодавство про іноземні інвестиції змінилося) протягом 10 років держава зберігає гарантії, надані Законом;

• відсутня загроза націоналізації іноземних інвестицій. Їхня реквізиція може відбутися тільки за рішенням уповноважених КМУ органів у випадку проведення рятувальних заходів при стихійних лихах, аваріях, епідеміях. До речі, іноземні інвестори в судовому порядку можуть оскаржити подібне рішення;

• іноземні інвестори мають право на компенсацію і відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральний збиток, заподіяні внаслідок дії, бездіяльності або неналежне виконання державними органами або їхніми посадовими особами обов'язків, передбачених законодавством України у відношенні підприємств з іноземними інвестиціями або іноземних інвесторів;

• іноземні інвестори мають право на повернення (не пізніше шести місяців з дня призупинення інвестиційної діяльності) своїх інвестицій в сумі фактичного внеску без сплати мита. Також, вони мають право на одержання прибутків з таких інвестицій у грошовій або в товарній формі за реальною ринковою ціною, що діє на момент повернення, якщо інше не встановлено законом України або міжнародними договорами;

• іноземним інвесторам гарантований безперешкодний і негайний переказ за кордон їхніх прибутків і інших коштів в іноземній валюті, отриманих на законних основах від здійснення інвестиційної діяльності.

Незареєстрованні іноземні інвестиції не дають права на одержання вищезгаданих гарантій! Таким чином, для повноважного захисту своїх інвестиції іноземний засновник підприємства з іноземними інвестиціями (або уповноважена їм у встановленому порядку особа) повинний зареєструвати свою інвестицію.

Щороку у державному бюджеті України закладається сума держгарантій, якими має право розпоряджатися Кабінет міністрів, затверджуючи механізм їх розподілу. Фактично держгарантії не є «живими грошами», оскільки це – зручний механізм для прихованої емісії. Заручившись підтримкою держави як самого теоретично надійного кредитора, державні і приватні структури мають прао залучати фінансування під різні інфраструктурні, соціальні та інші проекти [61].

Практика 1990-х років в Україні була пов’язана із залученням іноземних кредитів на основі міжурядових і міждержавних угод, які надавалися шляхом оплати контрактів на експорт з країн-кредиторів. Система кредитування за міждержавними кредитними лініями передбачала як одержання товарів безпосередньо для потреб держави, так і поставку товарів підприємствам на умовах валютної самоокупності під гарантії уряду. Значну частину вказаних кредитних ресурсів (в окремі періоди – до 90%) повертали за рахунок бюджету. Внаслідок стрімкого зростання простроченої заборгованості позичальників перед бюджетом за гарантованими кредитами у липні 1999 р. рішенням Верховної Ради було призупинено надання державних гарантій. У подальшому вони використовувалися лише за кредитами, які надавалися міжнародними фінансовими організаціями (МФО). У 2001 – 2005 рр. щорічно законами про держбюджет України заборонялося надання державних гарантій, крім гарантій за кредитами МФО, а з 2006 р. бюджетними законами встановлювалися граничні обсяги надання державних гарантій, до переліку яких не входили зв’язані кредити за міждержавними угодами.

Однак, в середені 2012 р. український Уряд повернувся до планування великих державних гарантій, що було, перш за все, пов’язано з розбудовою багатьох обєктів до фінальної частини футбольного чемпіонату Європи 2012. Так, змінами до закону про Державний бюджет України на 2012 р., граничний обсяг надання державних гарантій було збільшено на 53,8 млрд грн. або на 6,66 млрд дол. [61]. В табл. 8.13 наведен дані щодо найбільших українських одержувачів державних гарантій в 2012 р.

Таблиця 8.13