32. «Пізнавати, щоб більше могти. Більше могти, щоб більше діяти. Більше діяти, щоб повніше існувати» /п.Тейяр де Шарден/.

Чому ці слова часто розглядають як імператив повноти людського смислу, як закон повноти й цілісності ставлення до світу? Що примушує. Вимагає пошуку нових форм буття у світі?

Специфіка означеного способу ставлення до світу полягає найперше в тому, що за своєю внутрішньою структурою й за характером свого здійснення це - діалог. А особливість діалогу полягає в тому, що його учасники не можуть бути засобом один для одного й не прагнуть здобути переваги або однобічні вигоди. В справжньому діалозі можуть виграти чи програти тільки обидві сторони разом. За своєю сутністю діалог - це партнерство, сумісна дія на грунті обопільного визнання самодостатності й самоправності кожного з учас­ників. Але це ще й обопільна відкритість, яка забезпечується взаємною довірою, готовністю запитувати, дослухатися відпо­віді й самому відповідати. Тим самим діалог являє собою народження й зростання смислу, а отже, й зміцнення пов'я­заності людини зі світом. Оскільки ж способом осягнення й розкриття смислів є не пізнавання, а розуміння, то для належної організації спілкування недостатньо лише знань, потрібне щось суттєвіше, ніж об'єктивні знання, яких цілком достатньо для успішної діяльності, але замало для достотного спілкування.       Усвідомлення спілкування як сутнісної складової ставлен­ня до світу й дослідження діалогу як форми його здійснен­ня - це набуток останніх тридцяти років, хоча традиція філософського осмислення спілкування бере свій початок ще від Фейербаха. Інтерес же сучасної гуманістики до діалогу в його буттєвому значенні зумовлений працями російського культуролога Михайла Бахтіна (1895 - 1975). Його ідеї, щойно викладені вище, набули широкого визнання в усьому світі. Воно й не дивно. Ситуація в світі така, що вимагає пошуку нових форм буття. Дедалі наполегливіше заявляє про себе необхідність співіснування - співіснування ідеологій, культур, народів, співіснування людини й природи, людини й техніки, можливо, співіснування різних цивілізацій. Й ще нагальнішим є питання: як саме вибудовувати співіснування, на яких засадах? І відповідь, яку може дати сучасна філософ­ська думка, буде такою: шляхом спілкування й діалогу, на засадах розуміння й порозуміння. Відомий французький вчений і філософ П'єр Тейяр де Шарден (1881 - 1955) у своїй книзі "Феномен людини" так визначив призначення людини у світі: "Пізнавати, щоб біль­ше могти. Більше могти, щоб більше діяти. Більше діяти, щоб повніше існувати". Ці слова сприймаються як справжній імператив, тобто як пряма вимога. Кожне розвинене описове знання за умови його змістовності й завершеності прагне свого практичного здійснення. Але для цього йому потрібно набрати характеру припису (правила, закону тощо).

У сучасній філософії існує багато підходів вирішення проблеми буття. І все ж кожний із способів вирішення проблеми містить питання, невизначеність, які стимулюють нові філософські пошуки.

Проблему буття, на мій погляд, можна вважати вічним питанням філософської науки, яка прагне осягнути характер існуючого, спосіб цього існування, його форми, внутрішню структуру цих форм. Незалежно від того, як розуміють справжнє буття, філософія виокремлює і співвідносить розмаїття його форм, категорій та структур. Вона намагається осягнути нескінченність і вічність буття.