59. Інвестиційна політика банку:принципи і типи реалізації.

Принципи інвестиційної політики.

Інвестиційна політика має містити основні принципи формування та управління інвестиційним портфелем.

Загальним для усіх типів фінансових посередників принципом інвестиційної політики є диверсифікація, тобто таке комбінування елементів портфелю, при якому досягається мінімальний ризик при максимальному доході. Таким чином, диверсифікація як стандарт інвестиційної політики, є фактором зменшення інвестиційних ризиків.

Загальні принципи диверсифікації полягають у таких вимогах:

·частка цінних паперів одного емітента в інвестиційному портфелі фінансового посередника не може перевищувати 5%;

·фінансовий посередник не може володіти більш ніж 10% акцій з правом голосу одного емітента.

Типи інвестиційної політики

Інвестиційна політика в залежності від строку виплати доходу поділяється на 1) політику максимізації капіталу інвесторів та 2) політику максимізації поточного доходу інвесторів.

Найпоширенішою є класифікація фінансових посередників в залежності від джерел отримання доходу або від структури активів, наведена нижче.

1. Інвестиційна політика базується на придбанні акцій:фонди агресивного зростання:

фонди зростання; фонди зростання і доходу;фонди доходних акцій;міжнародні фонди;

галузеві фонди;збалансовані фонди;фонди змінного доходу.

2. Інвестиційна політика базується на придбанні облігацій:фонди державних цінних паперів;фонди корпоративних облігацій;фонди іноземних облігацій;фонди високодоходних.

3. Інвестиційна політика базується на придбанні інструментів грошового ринку:

фонди грошового ринку.

Практика інвестиційної діяльності свідчить, що найдоходнішими та найризикованішими є фонди акцій, високий рівень доходу та достатньо високі ризики (насамперед, валютні) характерні для фондів іноземних облігацій, найменш прибутковими і, водночас, майже безризиковими є вкладення в державні облігації та облігації резидентів.

60. Поняття валюти, валютного курсу, котирування валют.

Валюта - будь-які грошові кошти,формування та використання яких прямо чи опосередковано пов'язано із зовнішньоекономічними відносинами.

Валюта класифікується за кількома критеріями. Основними із них є емітентська належність валюти. За цим критерієм виділяють національну, іноземну та колективну валюту – СДР та євро.

Валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу. Інакше кажучи, це ціна грошової одиниці однієї країни, виражена у грошовій одиниці іншої країни.

Види валютних курсів

1.Фіксований валютний курс – це обмінний курс двох валют, зафіксований міждержавною угодою, на відповідному рівні.

2."Плаваючий" валютний курс – обмінний курс валют, який змінюється в той чи інший бік від зміни попиту і пропозиції на валютному ринку.

Котирування – офіційно встановлений центральним банком ринковий курс (ціна) національної валюти щодо відповідних іноземних валют на день проведення операцій.

По-іншому кажучи, котирування валют - це встановлення ринкового курсу дня.

Повне котирування включає курси покупця і продавця, відповідно до яких банк купить або продасть іноземну валюту за національну.

Існують два методи котирування іноземної валюти щодо національної - прямий і непрямий. Більшість країн використовує пряме котирування, коли вартість одиниці іноземної валюти виражають певною кількістю одиниць національної валюти.

У непрямому котируванні за одиницю беруть національну валюту, курс якої виражають у певній кількості іноземної валюти.