10.Взаємодія политики та інших сфер суспільного життя

У реальному житті політика існує у взаємозв'язку з іншими сферами суспільства. Але у неї є межі. Не всі явища включають у себе політичний компонент. Навіть далеко не всі органи державної влади займаються політикою (діяльність податкової і митної служб, судочинство). Для того щоби показати межі поширення політики, в науці використовується поняття політична сфера.

Політична сфера - це галузь політики, політичного життя суспільства, межі поширення безпосередніх дій політиків і політичних організацій, вплив політичних ідей.

У соціологічній теорії ствердився підхід, згідно з яким суспільство можна уявити у вигляді комплексу взаємопов'язаних, але все ж самостійних сфер (підсистем):

• господарсько-економічна сфера забезпечує всю матеріальну інфраструктуру і включає в себе відносини з приводу виробництва і розподілення матеріальних благ;

• соціальна сфера розвивається на основі між особистісних і групових відносин з урахуванням соціологічного статусу кожного індивіда, в тому числі з урахуванням спільності і відмінності громадян за типом занять, розміром доходів, престижу, - а також за етнічною, демографічною, соціально-територіальною та іншою приналежністю. До соціальних відносять коло проблем, пов'язаних з організацією праці і побуту, здоров'я, добробуту і захисту;

• політична сфера складається з приводу влади і участі в державному управлінні;

• духовна сфера включає в себе виробництво духовних цінностей, світогляду, науки, а також відносин з приводу вжитку духовних благ.

Взаємозв'язок політики з іншими суспільними сферами проявляється в двох аспектах. З одного боку, політика детермінована економічними, духовними факторами, соціальною структурою суспільства, зокрема статусними характеристиками соціальних груп, рівнем соціального розшарування суспільства, етнічною і конфесійною структурою. З іншого - сама політика здатна впливати на ці сфери, проникати в них.

Це пов'язано з такими сутнісними проявами політики:

• політика покликана забезпечити умови, при яких створення і присвоєння суспільних цінностей, вироблених у матеріальній і духовній сферах, відповідало б інтересам тих чи інших соціальних груп; ця особливість політики відображена в широко виражених визначеннях влади як інструменту розподілення цінностей у суспільстві;

• політика присутня у всіх суспільних сферах через властиві їй регулюючі функції. На раціоналізацію відносин між людьми в цих сферах, а також більш раціональне використання суспільних цінностей направлені такі види державної політики, як економічна, воєнна, науково-технічна, соціальна, культурна, екологічна тощо.

Політикою може стати будь-яка проблема, породжена якою-небудь суспільною сферою. Це значить, що для її вирішення недостатньо моральних чи правових норм. Але у політики є межі здійснення впливу на суспільні відносини. В іншому випадку суспільство стикається зі штучною політизацією, Політизація означає посилення впливу політики на інші сфери життя; надання скільки-небудь значним питанням суспільного життя політичного звучання; підвищення ролі держави в суспільстві. Крайніми проявами політизації є практика контролю тоталітарної держави за всіма сторонами життя, включаючи особисте життя людини, заміна механізму економічного саморегулювання політичним, в основі якого лежать ідеологічні стереотипи, наприклад: ринок - "погано", планування - "добре". Позитивною стороною політизації є активне залучення населення до участі в політиці, яке безпосередньо передує падінню тоталітарних і авторитарних режимів.

Мораль і право. Політика взаємодіє з такими соціальними регуляторами, як мораль і право. Загальне в цих формах соціальної регуляції визначено єдиними причинами їх походження і основним призначенням - регулюванням внутрішньо суспільних відносин, підтримкою необхідного рівня суспільної організованості і стабільності. Але існують і відмінності : так, право і політика виникають значно пізніше від моралі як потреба в регулюванні відносин у соціально неоднорідному суспільстві саме через недостатність регулятивної ролі моралі.. Мораль не може замінити собою інші норми соціальної регуляції, політика і право не можуть обійтися без моралі, яка встановлює критерії гуманності для політичних і правових норм.

Потреба у взаємодоповненні визначається й іншими відмінностями моралі і політики. Якщо мораль спирається на силу суспільної думки і переконання, совість, то політика може використовувати як переконання, так і примус, включаючи силу держави. Для моралі насильство неприйнятне. Насамкінець якщо в моральних нормах виражені універсальні суспільні цінності, то в політичних - як спільні, так і групові цінності, які можуть носити ситуативний характер

Політика і право. Пполітику і право інколи ототожнюють. Хоч вони і взаємообумовлені, але все ж є різними формами регуляції.

Вони відрізняються:

• за своїм змістом: зміст права обмежений правовими нормами, політика може виходити за межі діючих законів;

• за критеріями оцінки поведінки і законно чи незаконно - в праві, користь чи шкода - в політиці;

• механізмом забезпечення: право підтримується силою юридичних санкцій держави, політика може спиратися на силу як закону, так і переконання, навіювання, стимулювання, на здатність інститутів влади і лідерів забезпечувати собі безпосередню підтримку населення;

• за критерієм відкритості: право публічне, політика ж поряд з публічними, відкритими формами регулювання суспільних відносин може бути і "тіньовою", що не афішує себе;

• динамікою змін: право порівняно з політикою більш консервативне, тому що вимагає певних законодавчих процедур для закріплення нових норм;

• за нормою вираження: формами вираження права є нормативно-правові акти, прецеденти, правові звичаї, договори. Частіше за все право фіксується у письмовій формі. Форми вираження політики більш різноманітні і можуть не фіксуватися письмово: політико-юридичні документи, програми і статути партій та рухів, ідеологічні концепції, заяви політичних лідерів, політичні дії.

Автономність політики і права є відносною. Право має політичний зміст. Воно використовується як для оформлення загальнозначущих політичних відносин, інститутів і цінностей, так і для закріплення планування певних соціальних груп і класів. У той же час право виступає важливішим джереломлегітимації політичної влади, обмежує політичну активність певною мірою.