16. Механізми і функції політичної системи

Механізм функціонування політичної системи. Засновником системного підходу в політичній науці прийнято вважати американського політолога Д.Істона, який визначав політику як «вольовий розподіл цінностей». В цьому контексті політична система є механізмом формування і функціонування влади в суспільстві з приводу розподілу ресурсів і цінностей.

Рис.1. Політична система

Д.Істон розрізняє два типи «входу»: вимоги і підтримка. Вимогу можна визначити як думку з приводу бажаного або небажаного розподілу цінностей і ресурсів в суспільстві. Наприклад, вимоги трудящих про підвищення мінімальної заробітної платні або вимоги вчителів про збільшення асигнувань на освіту і т.д. Оскільки уявлення різних груп населення про справедливий розподіл ресурсів не співпадають, остільки, нагромаджуючись, вимоги мають тенденцію ослабляти політичну систему. Вони є слідством неуваги владних структур до змінних інтересів і потреб соціальних груп. Підтримка є формою виразу політичної лояльності, тобто зрадженого, доброзичливого відношення до режиму, і означає посилення політичної системи. Формами прояву підтримки можуть вважатися справна виплата податків, виконання військового обов'язку, пошана владних інститутів, відданість правлячому керівництву, проведення демонстрацій на підтримку режиму і т.д. В результаті «входу» відбувається процес дії зовнішнього середовища на політичну систему. Слідством цього впливу служить реакція системи на вимоги або підтримку, тобто «вихід». На «виході» з'являються авторитарні рішення і політичні дії влади з приводу розподілу цінностей і ресурсів. Вони можуть виступати у формі нових законів, асигнувань на конкретні потреби, політичні заяви тощо. Отже, вважав Д.Істон, «системний аналіз політичного життя заснований на понятті «системи, зануреної в середу» і схильної діям з її сторони. Такий аналіз припускає, що система, щоб вижити, повинна мати здатність реагувати». Структура і функції політичної системи. Політична система, як вже наголошувалося, складається з підсистем, які взаємозв'язані один з одним і забезпечують функціонування політичної влади. Різні дослідники називають різну кількість таких підсистем. Проте за функціональною ознакою можна виділити певні підсистеми.

• Інституційна - держава, партії, групи тиску, ЗМІ, церква і т.д.

• Нормативна - політичні, правові, моральні норми; звичаї, традиції, символи.

• Комунікативна - форми взаємодії влади, суспільства і індивіда (прес-конференції, зустрічі з населенням, виступи по телебаченню тощо).

• Культурна - система цінностей, релігія, ментальність (сукупність стійких уявлень про суспільство, характер і спосіб мислення).

• Функціональна - засоби і способи реалізації влади ( авторитет, згода, примушення, насильство тощо).

Основний елемент політичної системи - інституційна підсистема, в якій найважливішим інструментом реалізації загальнозначущих інтересів є держава. Максимально концентруючи в своїх руках владу і ресурси, воно розподіляє цінності і спонукає населення до обов'язкового виконання своїх рішень. Особливе значення мають церкву і засоби масової інформації, що володіють здатністю істотно впливати на процес формування громадської думки. Нормативна підсистема включає правові, політичні, моральні норми і цінності, традиції, звичаї. Через них політична система надає регулятивну дію на діяльність інститутів, поведінка громадян. Комунікативна підсистема включає всі форми політичної взаємодії як усередині системи (наприклад, між інститутами держави і політичними партіями), так і з політичними системами інших держав. Культурна підсистема є сукупністю субкультур, конфесійною (релігійну) системою, визначаючих пріоритетні цінності, переконання, стандарти політичної поведінки, політичну ментальність. Функціональна підсистема - це методи політичної діяльності, способи здійснення влади. Вона складає основу політичного режиму, діяльність якого направлена на забезпечення функціонування, перетворення і захист механізму здійснення влади в суспільстві. Функції політичної системи. Функції політичної системи багатоманітні, що викликане складністю політичного життя. Виділимо наступні з них:

• визначення мети і задач суспільства;

• вироблення програм його життєдіяльності відповідно до інтересів правлячих груп суспільства;

• мобілізація ресурсів суспільства відповідно до даних інтересів;

• контроль над розподілом цінностей;

• інтеграція суспільства навкруги загальної соціально-політичної мети і цінностей.

!18!-Інституційний аналіз політ системи

Інституційний аналіз - сукупність державних і недержавних інститутів і норм, в рамках яких проходить політичне життя даного суспільства.

Інституціональну підсистему політ системи складають такі політичні інститути: держава та її структурні елементи, такі як парламент, уряд, політичні партії, громадсько-політичні організації, церква, органи місцевого самоврядування. У своїй сукупності ці взаємозв'язані політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи.

До політичної системи як її інститути входять не всі наявні в суспільстві громадські організації, а лише ті, що пов'язані з функціонуванням політичної влади. Залежно від ступеня залученості до політичного життя і здійснення влади розрізняють три види організацій:

Політичні — організації прямо й безпосередньо здійснюють політичну владу у повному обсязі або, у крайньому випадку, прагнуть до цього. Здійснення влади або боротьба за неї є головним у їхній діяльності. Такими є держава і політичні партії.

Політизовані або невласне політичні організації, для яких участь у здійсненні політичної влади є лише одним з аспектів їх функціонування, це — громадські організації, професійні спілки, народні рухи, об'єднання підприємців тощо.

Неполітичні організації, якими є, наприклад, науково-технічні товариства, різноманітні аматорські об'єднання — товариства рибалок, мисливців, спортсменів тощо, за звичайних умов не беруть участі у здійсненні політичної влади.

Формально діяльність таких організацій не передбачає здійснення політичної функції, проте за певних умов, ситуативно, вони можуть бути суб'єктами політики, виступаючи як групи тиску.

У своїй сукупності і взаємозв’язках політичні інститути утворюють політичну організацію суспільства, організаційну основу політичної системи. Центральна роль у політичній системі належить державі. Саме вона забезпечує політичну організованість суспільства. Особливе місце в політичній системі займають політичні партії, які є головними учасниками боротьби за завоювання, утримання й використання державної влади. Кожна партія прагне мати можливість визначати політику держави або хоча б впливати на неї.

   З точки зору функціонування системи політичних відносин, Україна, безумовно, є державою з обмеженою демократією. Інституційне сприйняття державної влади також обмежене. Україна являє собою у значній мірі ще централізовану політичну систему, в рамках якої існує лише незначна кількість політично активно функцінуючих її ланок. Український соціум, у цілому, перебуває сьогодні в стадії транзитного переходу від посттоталітарного стану до політичного плюралізму й демократії, від державно-командної до приватновласницької ринкової економіки. Відповідно, такий - транзитний (перехідний) стан вносить істотні корективи в інституційні процеси утворення системи політичних відносин і влади.

   "Досягненнями" розвитку політичних відносин та влади в Україні, їх інституційності є й досі залишаються: концентрація, одноманітність, центризм, некомпетентність, уніфікованість, безвідповідальність особливо "перших лідерів", які не дають підстав їй ні для стійкості, ні для функціональності, ні для продуктивності. Саме з цієї причини існуюча в Україні система інституційного устрою й відносин у сфері політики і влади перебуває в стані внутрішньої напруженості, і як наслідок, - конфронтації. У таких випадках, як правило, Україну як соціум неминуче очікують деформації, революції, а саму владу - радикальні політичні зміни.    Перед Україною, як перед державою з відносно низьким рівнем інституційного устрою політичної системи, стоять практично ті ж проблеми, що й перед багатьма пострадянськими державами. Особливо складним завданням для України в цьому процесі сьогодні є реформування інституційного устрою системи державної влади та політичних відносин.

   Сьогодні в Україні, в умовах кризи влади необхідно розробити в сфері її інституційного устрою ряд ефективних дійових заходів, які можуть представлені в "Концепції реформування інституційного устрою державної влади і управління", спрямованої на вирішення проблем, що виникли сьогодні у цій сфері відносин. Національні збори прийняли Закон "Про організаційну структуру державної влади", задля якого було створено ефективну структуру інститутів влади з централізованими владними повноваженнями з одного боку, з іншого боку - орієнтацією на потреби та інтереси громадян, здатну оперативно реагувати на зміни у суспільстві [3].

Наявність проблем, шо стоять сьогодні перед реформаторами України, актуалізує необхідність вивчення й творчого застосування сучасного передового досвіду, особливо тих країн, які стикались чи стикаються з подібними проблемами. Вивчення такого досвіду свідчить, що у проведенні змін у інституційній сфері політичних відносин і влади держав транзитного характеру, України зокрема, необхідна своєрідна міждержавна "конвергенція", системний аналіз та реалізація емпірично накопиченого передового сучасного міжнародного досвіду з урахуванням використання специфічних національних реалій, що відповідно вимагає зовсім нового індитифікованого бачення, фактичної зміни практикуючих підходів.