- •1. Предмет та методи
- •2) Категорії і функції
- •3.Полит в системі суспільного знання
- •1.1. Політологія в системі суспільних наук
- •4. Антична думка
- •4) Зародження знань про політику. Політична думка античних часів
- •5. Политическая мысль Средневековья и Эпохи Возрождения.
- •6. Політ думка нового часу
- •12. Походження та сутність влади.
- •8.Думка ввд середньовічча до нашого часу
- •№9 Політика як сфера суспільного життя.
- •1. Політика, держава, право, їх філософські аспекти
- •10.Взаємодія политики та інших сфер суспільного життя
- •11. Полит деятельность и процес
- •12. Походження та сутність влади.
- •13.Джерела влади
- •14. Конституція про держ владу
- •15.Політична система, класичні теорії політичної системи.
- •16. Механізми і функції політичної системи
- •20. Конституція України про політичну систему України
- •21. Концепції походження держави
- •22. Поняття «держава»
- •23. Класифікація функцій держави
- •24. Становлення української держави в минулому та сучасності
8.Думка ввд середньовічча до нашого часу
Провідною думкою міфологічного світогляду людини виступала ідея про божественне, неземне походження існуючої влади й порядку на землі. в суспільній свідомості поступово поширюється і займає місце пануючої системи поглядів ідеологія божественного походження влади і зв’язаних з нею певних політичних сил. до наших днів дійшло чимало то-гочасних писемних джерел та пам’яток: літописи, політико-релігійні трак-тати окремих осіб, релігійних діячів. В Україні період XVI—XVIІІ ст. характеризується розвитком прогресивного ідейно-політичного руху, зв’язаного з визвольною боротьбою українського народу. Велику роль у формуванні політичної свідомості українського народу відіграли освіта, культура, мистецтво. Києво-Могилянська академія - перший навчальний заклад на східнослов’янських землях - справила величезний вплив на формування світосприймання, розуміння та осмислення тогочасного суспільного життя.
Велика роль у житті українського народу, в його боротьбі за волю, за незалежну й суверенну державу належить козацтву. У житті козацтва було багато суперечностей. Але ця буйність надавала Січі величезного морального значення й висувала її на провідне місце в організації України. Також в для розвитку політичної думки дуже важлива була Конституція Пилипа Орлика 1710 року як документ, котрий вперше в історії України де-юре зафіксував принципи, покладені в ос-нову державно-політичного устрою. Наприкінці 1845 — на початку 1846 р. в Україні виникло Кирило-Мефодіївське товариство. Наступний етап у розвитку соціально-політичної думки в Україні пов’язаний з творчістю і практичною діяльністю відомого вченого, політичного та громадського діяча М. Драгоманова (1841—1895). У пошуках реально-го й об’єктивного критерію суспільного розвитку М.Драгоманов звертається до здобутків тогочасної західноєвропейської науки і знаходить його в ідеї суспільно-культурного прогресу і діалектиці.
Багато своїх праць М.С. Грушевський (1866—1934), видатний вчений-історик, присвятив громадсько-політичній тематиці, охопивши майже всі сторони української політики. Досліджуючи проблему, вчений дійшов висновку, що селянство є основою української нації і самим історичним процесом воно навчено дивитися на себе як на єдиного справжнього представника нації, охоронця її традицій та ідеології, що воно є сильним, активним і національно відмінним від селянства Московщини, що Україна взагалі є країна землеробська, мужицька. На початку 1918 р. IV Універсалом Центральної Ради Україна проголошувалася самостійною, незалежною республікою. Проте й тоді Грушевський залишався на позиціях федералізму. Українська держава у майбутньому, на думку Липинського (1882—1931), українського політичного мислителя і політичного діяча, має бути незалежною монархією спадкового характеру з обов’язковою передачею успадкованої гетьманської влади. Особливу роль у формуванні та розвитку української політичної думки відіграли відверто націоналістичні ідеї Д. Ткачука, Д. Донцова та М. Міхновського. Націоналізм Донцов розглядав як світогляд, що виступає стимулом усіх людських починань і допомагає налагодити взаємини між усіма суб’єктами. Ось чому для Д.Донцова не стояло питання про справедливість чи несправедливість запропонованого ним «чинного націоналізму».
