4) Зародження знань про політику. Політична думка античних часів

Політологія є одночасно і молодою, і однією з найдавніших наук. Політичні погляди та ідеї існують з того часу, як суспільство набуло державно-організованої форми.

1. Історично першою формою пізнання політики була релігійно-міфологічна. Майже два тисячоліття до нової ери панували уявлення про божественне походження влади і суспільно-політичного устрою.

2. З середини першого тисячоліття до нової ери посилюється процес раціоналізації політичних поглядів, вони набувають філософсько-етичної форми. З'являються перші політичні категорії і визначення, а згодом і політичні концепції, започатковуються власне теоретичні дослідження політики. Найвиразніше цей процес проявився у творчості Конфуція, Сократа, Платона і Арістотеля.

3. Від релігійно-етичної форми політичну науку звільнив Н. Макіавеллі. Він розглядав політичні процеси як природні, що відбуваються не з Божої волі, а відповідно до певних об'єктивних закономірностей. У центр політичних досліджень учений поставив державну владу й підпорядкував політичну науку вирішенню практичних завдань. Його вважають основоположником політичної науки Нового часу.

4. Великий внесок у звільнення політики й політичної думки від теології і церковної моралі зробили Т. Гоббс, Б. Спіноза, Дж. Локк, Ш.-Л. Монтеск'є, Ж.-Ж. Руссо та ін. Вони аналізували проблеми походження, сутності, призначення і форми держави, розробляли теорію суспільного договору, ідеї народного суверенітету, свободи і рівності, природного права тощо.

5. Істотний внесок у розвиток політичної науки, ідей конституційного ладу, республіканської форми правління, ліберальної демократії і становлення відповідних їм інститутів і норм був зроблений у період Великої французької революції, війни за незалежність США наприкінці XVIII ст., революцій XIX ст. У другій половині XVIII — першій половині XIX ст. були сформульовані найважливіші підходи, що стали основоположними в розробленні політичних теорій і концепцій сучасності.

6. Процес формування й виокремлення політології із загальної системи соціальних і гуманітарних наук та її інституціоналізації припав на кінець XIX — початок XX ст. У різних країнах він відбувався по-різному.

7. В Німеччині, наприклад, він був пов'язаний із формуванням і розвитком так званої правової школи.

8. У Франції політологія виникає на межі державознавства, політичної історії та соціології.

9. У Великобританії значний поштовх формуванню політології надало заснування Лондонської школи економіки і політичних наук при Лондонському університеті. Важливий внесок у становлення сучасної політології зробили такі європейські вчені, як К. Маркс, Ф. Енгельс, М. Вебер, Р. Міхельс, Г. Моска, В. Парето та ін.

10. У США інтенсивне оформлення політології в самостійну галузь знання розпочалося 1880 р. зі створенням при Колумбійському коледжі (пізніше перейменований у Колумбійський університет) школи політичної науки.

11. Ще 1903 р. у США була створена Американська асоціація політичних наук, яка започаткувала подібні асоціації в інших країнах та в міжнародному масштабі.

12. В 30 - 50-ті роки центр тяжіння переноситься на емпірично спостережувану політичну поведінку людей, а згодом і на владні відносини між ними. У післявоєнний період розвиток політології був особливо успішним у США. Саме в цій країні розгорнулася так звана біхевіористська революція в соціальних науках, у тому числі й політології. Американським ученим належить також заслуга розробки системного і структурно-функціонального аналізу політики, політико-культурного підходу, порівняльної політології.

У 1949 р. під егідою ЮНЕСКО утворилася Міжнародна асоціація політичної науки, що об'єднала у своїх лавах більшість відповідних національних асоціацій.

Інтерес до політичної думки саме класичного періоду підігрівається наступними обставинами. По-перше, центральні принципи - поняття античних філософів і мислителів, які виражають ставлення до соціально-історичним і політичним процесам, склалися в систему поглядів, яка виступає як оригінальна і самобутня конструкція. Ставлячи питання про те, яким чином може будуватися знання про світ політичного, античні мислителі прагнули надати своїм міркуванням науковий характер. Через це їх побудови містять у початковій формі такі роздуми, які в подальшому в західноєвропейської політичної думки будуть конституйована як самостійні галузі дослідження. По-друге, антична політична думка раннього періоду виступає, на наш погляд, лише як інтелектуальна передісторія, ідейно-теоретична передумова «високої класики». І хоча у філософсько-політичній літературі зазначається, що «не можна вважати Сократа тим рубежем, який відділяє становлення філософської і суспільної думки від періоду її зрілості, оскільки Сократ не створив цілісної системної політичної концепції», тим не менш, духовно саме Сократ ближче до Платона і Арістотелем, і саме сократічеськие вплив на Платона, а через нього і на Арістотеля було вирішальним і послужило свого роду поштовхом для подальшого перспективного духовного розвитку.

На мій погляд, можна визначити деякі проблемні напрямки, повторюваність яких у творчості кожного з названих мислителів дозволяє з певною долею вірогідності стверджувати, що вони властиві філософсько-політичній культурі розглянутого періоду в цілому. Отже, найбільш характерними для античної класики в аспекті цікавить нас проблеми є наступні сюжетні лінії:

• Обговорення політичної проблематики на рівні логічних визначень, понять, таких як чеснота, благо, справедливість;

• затвердження морального спрямування полісного життя в цілому, визнання полісних порядків втіленням збігу інтересів (однодумності) його індивідів на основі прагнення до блага і справедливості;

• особливий інтерес до законів як до головної ланки, цементуючою внутріполісное єдність, повне ототожнення законності, розумності та справедливості;

• визначення тих категорій людей (найкращих), які були б допущені до владних структур на основі деяких, споконвічно притаманних їм, характеристик: мудрості (і в силу цього здібності до оптимального рішення внутріполісних проблем) і високих моральних рис;

• підкреслення необхідності політичної освіти та виховання полісного індивіда в руслі демократичного ідеалу «калокагатії», такого собі прообразу всебічно розвиненої, досконалої особистості - сплаву краси, гречності, добрих намірах, моральності та політичної чесноти.