77. 11 Теоретичні та практичні засади реферування, як одного з напрямів референтської діяльності

Реферат – це стислий виклад зимісту первинного наукового документа з основними фактичними відомостями та висновками і без інтерпритацій чи критики.

Реферування –це процес аналітико синтетичної переробки інформації, проявляється в аналізі первинного документа і вилученні з нього найбільш важливих в смисловому відношені даних.

Види рефератів:

1.За глибиною розкриття змісту рефератиподіляються: інформативні; індикативні.

2.За кількістю охоплених джерел: монографічні; зведені.

3.За призначенням: універсальні, спеціалізовані.

4.За формою: текстові; бланкові.

5.За обсягом: короткий і розширений.

6.За рівнем використання засобів автоматизації: ручний; автоматичний.

Основними функціями реферату є:інформаційна;індикативна;пошукова;адресна;

довідкова; науково-комунікативна; сигнальна; індексування.

Процес реферування-це низка логічних операцій, таких як: оцінка, відбір, аналіз та узагальнення відомостей, що містяться в первинному документі. Правила виконання кожної окремої операції, послідовність операцій становлять методику реферування. При реферуванні розрізняють 3 види читання: ознайомлювальне, вивчальне, реферативне.

Процес реферування скадається з таких етапів:

1.Попередне загальне ознайомлення з документом.

2.Реферативний аналіз.

3.Синтезування виявленої інформації.

4.Складання тексту реферату.

5.Складений реферат редагують.

6.Остаточно оформлюють для включення до інформацйно-пошукового масиву.

В Україні нагальною потребою стає, розробка та впровадження Національної системи реферування української літератури з метою аналітико-синтетичного опрацювання всього вітчизняного потоку наукової інформації й акумулювання та зберігання результатів опрацювання у загально-державній БД.

В Україні розроблена форма подання та передача інформації до Національної системи реферування.Видання реферативних журналів здійснюють галузеві центри інформації. Книжкова палата України стала засновником "Реферативного журналу України".

78. Організація та ведення переговорів: основні правила, методика

Алгоритм професійних переговорів являє собою процес, що складається з чотирьох послідовних етапів (рис. 9.4).

I етап Підготовка переговорів

II етап Проведення переговорів

III етап Вирішення проблеми (завершення переговорів)

IV етап Аналіз підсумків ділових переговорів

Ділові переговори – процес поетапного досягнення згоди між партнерами за наявності різних, а інколи й суперечливих інтересів.

Теми ділових перговорів можуть стосуватися різноманітних аспектів ділової взаємодії з партнерами, конкурентами, органами державного управління та місцевого самоврядування.

Готуючись до переговорів, слід виходити з того, що на їх результат залежить від багатьох, навіть, незначних чинників. Традиційно плануванням перегогворів та іншими питаннями займається їх ініціатор. Після розроблення плану майбутніх переговорів потрібно письмово узгодити з партнером терміни і програму візиту його представників.

Недоліки стратегії ведення переговорів:

1.„Холодний запуск” – партнер розпочинає переговори, недостатньо продумавши їх необхідність, мету, можливі ускладнення та наслідки. В такому разі він змушений лише реагувати, а не діяти. Будучи обмеженим у вияві власної ініціативи, він здебільшого підтримує ініціативу іншого учасника переговорів.

2."Відсутність програми”. У партнера не має чіткого плану дій, обумовленого його максимальними і мінімальними інтересами, а без цього йому важко формувати і відстоювати їх.

3.„Комунікативні руйнатори”. Неправильна поведінка одного з партнерів негативно впливає на атмосферу переговорів, перешкоджає досягненню їх мети, оскільки він не володіє мистецством вислуховування іншого.

Методи ведення переговорів: Варітивний метод. Метод інтеграцій. Метод урівноважування. Компромісний метод.

Однією з причин виникнення проблем під час переговорів є недостатнє володіння технологією їх проведення.

Керівник переговорів повинен формулювати питання чітко, однозначно, дружнім тоном, уважно вислуховувати відповіді, адекватно трактувати, а за необхідності уточнювати їх, занотовувати інформацію, яка стосується цієї справи. Обов'язковою умовою успіху є точний аналіз співвідношення власних інтересів та інтересів партнерів, що особливо важливо при визначенні мети преговорів, шляхів і способів її досягнення. Підготовка до візиту представників партнера має хоплювати все, що стосується прибуття та пребування делигації. Особливо важливо створити комфортний дружелюбний настрій до переговорів. Спілкування супроводжується жестами, які є носіями різного типу інформації, виражаючи позитивне або негативне ставлення до співрозмовника і теми розмови, впевненість або невпевненість, довіру чи недовіру, симпатію чи антипатію, відкритість чи закритість. Спостеігаючи за жестами, можна багато дізнатися про настрій людей, їх стосунки, потаємні цілі та бажання.Співрозмовник, який добре знає мову жестів має більше шансів адекватно зрозуміти справжні наміри партнера на переговорах.Перебіг та успішне завершення переговорів залежить і від атмосфери, яку вдалося створити в залі, від манери спілкування. Розмова на високих тонах може справити враження у партнера, що йому щось нав'язують. Занадто тихої, млявої розмови він змушений буде ставити зустрічні запитання, щоб преконатися у правильному розумінні почутого. Квапливий виклад думок справляє враження, що співрозмовник намагається вмовити партнера, а надто повільний темп сприймається як затягування часу.

Отже, висока самоорганізація, володіння собою, цілеспрямоване використання відповідних до комунікативної ситуації і ділової мети жестів допоможе зміцнити позиції на перговорах, не рідко є вирішальним чинником у досягненні успіху.