Розділ 4. Методичні основи аналізу й оптимізації.

ОПЕРАЦІЙНІ СИСТЕМИ ПІДПРИЄМСТВА

Лекція 10. Аналіз системи „витрати – випуск - прибуток”

Аналіз співвідношення „витрати – випуск - прибуток” (ВВП-аналіз) є досить простим, базується на відомих показниках і дає змогу оперативно оцінити вплив величини і структури витрат, обсягу продажу продукції на прибуток, аналізувати його залежність від рівня цін і структури виробництва, обґрунтовувати маркетингову стратегію. Із самої назви випливає, що ВВП-аналіз з’ясовує зв’язок між витратами, рівнем операційної активності та прибутком. Термін „операційна активність” характеризує результативність діяльності підприємства. Для виробничого підприємства вона визначається обсягом виготовленої продукції, причому мається на увазі, що вся виготовлена продукція продана, тобто обсяги виробництва і продажу продукції за певний період збігаються. У результаті витрат факторів виробництва і створюється продукція, від її продажу підприємство одержує прибуток.

Прибуток – це основний результативний показник діяльності підприємства, тому важливо знати його залежність від витрат та обсягу продукції. Ця залежність ускладнюється тим, що витрати поділяються на змінні й постійні, а обсяг виробництва і продажу продукції має непрості зв’язки з цінами на окремі вироби. Крім того, не всі змінні витрати пропорційні, а до постійних входять деякі елементи дегрегуючих змінних витрат. Це створює певні труднощі в моделюванні вказаної залежності.

При ВВП-аналізі співвідношення „витрати – випуск - прибуток” спрощуються і припускається, що в їх основі лежать лінійні залежності, тобто аналіз базується на таких передумовах:

• усі витрати можна чітко поділити на змінні й постійні;

• усі змінні витрати пропорційні, а постійні не містять елементів дегрегуючих витрат і є лише функцією часу;

• ціни на вироби не залежать від обсягу виробництва і в межах розрахункового періоду стабільні.

Ці обмеження означають, що ВВП-аналіз здійснюється в межах даної виробничої та організаційної структури підприємства, тобто стосується короткострокового періоду. За цих умов функції витрат і обсягу виробництва (продажу) лінійні і виражаються таким чином:

С = НСз.о + Сп,

В = НЦ,

де С – загальні витрати за певний період часу;

Н – обсяг виробництва продукції в натуральному вираженні;

Сз.о – змінні витрати на одиницю продукції, грн.;

Сп – постійні витрати за розрахунковий період, грн.;

В – обсяг виробництва і продажу в грошовому вираженні (дохід), грн.;

Ц – ціна одного виробу, грн.

У процесі ВВП-аналізу обчислюються і аналізуються такі показники:

- маржинальний прибуток (збитки);

• коефіцієнт маржинального прибутку;

• рівноважний обсяг операційної (виробничої) діяльності (точка беззбитковості);

• рівень безпеки операційної діяльності;

• обсяг операційної діяльності (обсяг виробництва), що забезпечує цільову прибутковість;

• операційний ліверидж (операційна залежність), який дає змогу оперативно аналізувати залежність прибутку від динаміки обсягу продукції і структури витрат.

При ВВП-аналізі важливе значення має показник маржинального прибутку і його відносна величина – коефіцієнт маржинального прибутку.

Маржинальний прибуток, який іноді називають покриттям, або внеском у прибуток, обчислюють за формулою

Пм = В – Сз,

де Пм – величина маржинального прибутку за певний період, грн.;

Сз – змінні витрати за цей самий період.

Отже, маржинальний прибуток дорівнює постійним витратам і операційному прибутку, тобто прибутку від продажу продукції:

Пм = Сп + П,

де П – операційний прибуток, грн.

Відповідно операційний прибуток, або просто прибуток є різницею

П = Пм – Сп.

Маржинальний прибуток є верхньою межею прибутку при зміні величини постійних витрат, а саме коли постійні витрати прямують до нуля, прибуток прямує до маржинального прибутку.

Ці закономірності цінні при аналізі впливу динаміки обсягу виробництва на прибуток. Коли змінюється обсяг виробництва, постійні витрати залишаються на попередньому рівні, тому прибуток змінюється на величину маржинального прибутку.

Лекція 11. Регулювання і оцінка виробничих запасів

Виробничі запаси на підприємстві становлять більшість сукупного запасу товарно-матеріальних цінностей. За природно-речовинним складом розрізняють такі основні групи виробничих запасів:

• сировина й основні матеріали – предмети, що створюють матеріальну основу продукції;

• допоміжні матеріали – предмети, що використовуються при перетворенні сировини та інших матеріалів для надання продукції специфічних характеристик, обслуговування засобів праці, догляду за ними та полегшення процесу виробництва;

• напівфабрикати й комплектуючі вироби – матеріали, що пройшли попередню обробку і необхідні для процесу виробництва поряд з основними матеріалами та сировиною;

• зворотні відходи виробництва – залишки сировини та матеріалів, що виникають у процесі виробництва;

• паливо – технологічне і для задоволення господарських потреб;

• тара і тарні матеріали – предмети для упакування, транспортування і зберігання продукції та матеріалів;

• запасні частини – предмети, що використовують для заміни й ремонту деталей двигунів, обладнання та ін.;

• малоцінні й швидкозношувані предмети.

Управління запасами має два основні аспекти. Один стосується забезпечення підприємства виробничими запасами для виготовлення необхідного продукту в достатній кількості, у визначені терміни та в потрібному місці. Другий аспект пов’язаний з витратами на підтримання певного рівня запасів. Виходячи з цих положень, на підприємстві регулюють рівень матеріальних запасів виробництва. При цьому визначають терміни й обсяги замовлень і розробляють моделі, що допомагають у прийнятті таких рішень.

У теорії управління запасами розроблені дві основні системи:

1) система управління з фіксованою величиною запасу;

2) система управління з фіксованим інтервалом часу між замовленнями.

Основним параметром системи з фіксованою величиною запасу є величина замовлення. У цій системі обсяг закупівлі запасів має бути не тільки раціональним, а й оптимальним. Критерієм оптимізації є мінімум сукупних (загальних) витрат на зберігання запасів і повторення замовлення. Цей критерій ураховує три фактори, що впливають на величину загальних витрат, а саме: площу складських приміщень, витрати на зберігання запасів, вартість оформлення замовлення. Ці фактори тісно пов’язані між собою. Бажання максимально зменшити витрати на зберігання запасів зумовлює збільшення витрат на оформлення та поставку замовлення. Економія витрат на повторення замовлення призводить до збитків, пов’язаних з утриманням надлишкових складських приміщень, і знижує рівень якості обслуговування споживача. При максимальному завантаженні складських приміщень значно збільшуються витрати на зберігання запасів, підвищується ризик виникнення неліквідних запасів.

Таким чином, величина запасів матеріалів істотно впливає на ефективність роботи підприємства і вплив цей неоднозначний. З одного боку, збільшення запасів унаслідок постачання великими партіями потребує більших оборотних коштів, додаткових витрат на зберігання матеріалів, компенсацію можливого псування та втрат. Ці втрати і витрати можна вважати пропорційними величині запасу, тобто партії поставки.

З другого боку, постачання великими партіями зменшує кількість поставок і транспортно-заготівельні витрати, бо останні мало залежать від величини партії поставки, а більшою мірою обумовлені кількістю цих партій (витрати на оформлення, пересилання документів, роз’їзди агентів, транспортування тощо). Зменшення величини партії поставок зумовлює зворотний ефект: втрати й витрати, пов’язані зі зберіганням запасів, зменшуються, а транспортно-заготівельні витрати зростають.

Використання критерію мінімізації сукупних витрат на зберігання запасів і повторне замовлення не мають сенсу, якщо термін виконання замовлення досить тривалий, попит і ціни на елементи виробничих запасів істотно коливаються. У такому разі недоцільно економити на зберіганні запасів. Це може призвести до порушення безперервного обслуговування споживача. В інших випадках визначення оптимальної величини запасу забезпечує зменшення витрат на їх зберігання без втрати якості обслуговування.

Система з фіксованим інтервалом часу між поставками. Згідно з цією системою замовлення здійснюються в строго визначені моменти часу з рівними інтервалами, наприклад один раз на місяць, один раз на тиждень тощо. У цій системі момент замовлення визначено заздалегідь, тому розрахунковим параметром є величина запасу. Її обчислення базується на прогнозному рівні споживання до моменту надходження запасу на склад підприємства (або підрозділу).

Порівняння розглянутих систем управління показує, що кожна з них має як позитивні сторони, так і вади.

Система з фіксованою величиною запасу вимагає безперервного обліку поточного запасу на складі. І навпаки, система з фіксованим інтервалом поставки потребує тільки періодичного контролю кількості запасу. Необхідність постійного обліку запасу в системі з фіксованою величиною запасу можна вважати її основною вадою. Відсутність необхідності такого контролю в системі з фіксованим інтервалом поставок є основною її перевагою порівняно з попередньою системою.

Проте в системі з фіксованою величиною запасу максимальний запас завжди менший, ніж в іншій системі. Це зменшує витрати на утримання запасів на складі за рахунок скорочення площ під запаси, що, у свою чергу, є перевагою системи з фіксованою величиною запасу перед системою з фіксованим інтервалом поставки.

В основу інших систем управління запасами покладені елементи наведених вище систем.

Раціональному використанню матеріальних ресурсів на підприємстві сприяє реалізація сучасних концепцій управління виробничими запасами. Великі резерви збільшення ефективності діяльності підприємства закладені саме в раціональному управлінні виробничими запасами.

Таблиця 11.1 - ПОРІВНЯННЯ ОСНОВНИХ СИСТЕМ УПРАВЛІННЯ ЗАПАСАМИ

Система	Переваги	Вади
З фіксованою величиною запасу	Менший рівень максимального запасу Економія витрат на утримання запасів на складі за рахунок скорочення площі під запаси	Необхідність здійснення постійного контролю наявності запасів на складі
З фіксованим інтервалом часу між поставками	Відсутність постійного контролю наявності запасів на складі	Високий рівень максимального запасу Збільшення витрат на утримання запасів на складі за рахунок збільшення площі під запаси

Економія на закупівлі, зменшення витрат транспортування, забезпечення надійності постачання і виробництва, попередження можливих коливань цін на матеріальні ресурси через систему буферних запасів, урахування сезонних коливань виробничої програми або попиту, виконання графіка виробництва визначають ефективність економіки підприємства.

Лекція 12. Адаптація операційної системи до зміни її завантаження

Операційна система підприємства не може постійно функціонувати в одному й тому самому режимі. Необхідність зміни параметрів системи виникає з різних причин, серед яких особливе місце займає фактор зміни рівня зайнятості.

У зв’язку з цим природно постає завдання пристосування операційної системи до виконання заданого обсягу роботи шляхом установлення відповідних параметрів (кількість одиниць обладнання, час та інтенсивність його використання). Розгляд окремих положень цього питання досить повно і детально досліджено Гунтером Фанделем [ 12 ].

Застосовувані ресурси, такі як засоби праці, робоча сила, фізично до продукту не входять, не складають його матеріально-речову основу. Вони являють собою елементи виробництва, які здійснюють вплив на предмет праці у формі виконання операцій чи одиниць роботи, які загалом пропорційні обсягу кінцевої продукції, що виробляється. Обсяг роботи, виконуваної певним засобом праці, залежить від часу та інтенсивності його використання. Під інтенсивністю використання засобів праці ми розуміємо обсяг роботи (кількість операцій; кількість деяких, іншим чином визначених, одиниць роботи), що виконується засобами праці за одиницю часу.

Знайти конкретні значення таких комбінацій у разі потреби не становить труднощів.

Якщо значення показників кількості агрегатів і часу їх роботи задані та незмінні, то запланований обсяг роботи може досягатися шляхом зміни інтенсивності роботи машин. У цьому разі має місце адаптація машин до заданого рівня зайнятості за інтенсивністю.

Зміна інтенсивності може відбуватися тільки в межах нижньої і верхньої її границь відповідно до технічних характеристик агрегатів.

При заданих і незмінних кількості агрегатів та інтенсивності їх використання варіюватися може час роботи. У цьому випадку говорять про адаптацію до зміни обсягу випуску кінцевої продукції за часом роботи. Регулювання часу роботи також може здійснюватися в проміжку між мінімальною та максимальною його величиною.

Якщо задані й незмінні інтенсивність і час роботи, використовуватися може різна кількість агрегатів. У цьому випадку мова йде про адаптацію до зміни обсягу виробництва за кількістю агрегатів.

Верхня межа кількості агрегатів визначається числом наявних на підприємстві агрегатів одного і того самого функціонального призначення.

У господарській практиці часто мають місце змішані форми адаптації.

Нарівні з трьома вказаними вище основними формами адаптації існують інші. У випадку, коли при зміні обсягу кінцевої продукції визначається не тільки необхідна кількість агрегатів, а й порядок їх уведення і виведення з процесу виробництва, що зумовлено відмінностями у витратах для машин одного функціонального виду, то має місце так звана селективна адаптація. Якщо ж обсяг випуску змінюється шляхом переналагодження обладнання на інший метод виробництва, то мова йде про мутативну адаптацію.

Список літератури

1. Бухалков М.И. Внутрифирменное планирование: Учебник- М.: Инфра - М, 1999.

2. Внутрішній економічний механізм підприємства: Навч. посібник / За ред. М.Г. Грещака. – К.: КНЕУ, 2001. – 192 с.

3. Економіка підприємства: Підручник / За ред. С.Ф. Покронивного, - К.: КНЕУ, 2000.

4. Кашин В.Н., Попов В.Я. Хозяйственный механизм и эффективность промышленного производства. – М.: Наука, 1997.

5. Козловский В.А. и др. Производственный и операционный менеджмент, - М.: 1998.

6. Макаренко М.В., Махалина О.М. Производственный менеджмент: Уч. пособие. - М.: Приор, 1998.

7. Осипов Ю.М. Основы теории хозяйственного механизма.- М.: Изд-во МГУ, 1994.

8. Хозяйственный механизм предприятия: концепция, методы, практика. -М.: Изд-во МАИ, 1991.

9. Шмален Г. Основы и проблемы экономики предприятия / Пер. с нем.-М.: Финансы и статистика, 1996.

10. Экономика предприятия: Учебник / Под ред. проф. О.И.Волкова.-М.: ИНФРА - М, 1999.

11. Экономический механизм управления развитием предприятий / И.В.Алексеев и др. - Львов: Світ,1991.

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………...		3
Розділ 1.	Передумови та форми функціонування внутрішнього економічного механізму…………………………………..	4
Лекція 1.	Виробничо-організаційна й економічна структуризація підприємства……………………………………………….. 1.1. Економічна модель підприємства……………………. 1.2. Структуризація виробничої системи підприємства… 1.3. Побудова організаційної структури підприємства…..	4 4 7 13
Лекція 2.	Структура і форми функціонування внутрішнього економічного механізму………………………………………. 2.1. Структура внутрішнього економічного механізму та принципи його побудови………………………………….. 2.2. Організаційні передумови функціонування внутрішнього економічного механізму……………………………. 2.3. Форми функціонування внутрішнього економічного механізму……………………………………………………	16 16 19 20
Лекція 3.	Внутрішні ціни й методи їх формування………………….	21
Розділ 2.	Планування діяльності підрозділів підприємства….....	25
Лекція 4.	Система і порядок планування…………………………….	25
Лекція 5.	Виробнича програма та її ресурсне обґрунтування………	26
Лекція 6.	Планування витрат………………………………………….	27
Розділ 3.	Контроль, оцінка і стимулювання діяльності…………	32
Лекція 7.	Контроль і оцінка діяльності………………………………	32
Лекція 8.	Механізм стимулювання…………………………………... 8.1. Мотивація праці……………………………………….. 8.2. Стимулююча функція оплати праці………………….. 8.3. Оплата праці за кінцевим колективним результатом і її стимулююча роль………………………………………… 8.4. Стимулювання через участь у прибутку……………..	33 33 34 38 43
Лекція 9.	Матеріальна відповідальність за результати роботи…….. 9.1. Форми і зміст матеріальної відповідальності……….. 9.2. Методи обчислення збитків і економічних санкцій… 9.3. Особливості внутрішньовиробничої матеріальної відповідальності…………………………………………….	47 47 48 52
Розділ 4.	Методичні основи аналізу й оптимізації. Операційні системи підприємства…………………………………….	54
Лекція 10.	Аналіз системи „витрати – випуск - прибуток”…………..	54
Лекція 11.	Регулювання і оцінка виробничих запасів………………..	55
Лекція 12.	Адаптація операційної системи до зміни її завантаження.	58
Список літератури……………………………………………………….		60
Зміст………………………………………………………………………		61