19. Мілетська філософська школа.

Мілетська школа (іонійська школа натурфілософії) — (давньогрецька) філософська школа, заснована Фалесом у Мілеті, одному з міст Іонії, у першій половині VI ст. до н.е. Представлена Фалесом, Анаксимандром й Анаксименом.

Натурфілосо­фія стала першим філософським вченням Давньої Греції, в якому започаткувалася моральна проблематика. Вона вийшла з грецької міфології, але на відміну від неї ставила запитання не про те, хто народив усе суще, а з чого це суще вийшло, при цьому майже не розглядався моральний бік існування людини. Представниками натурфілософії були: мілетці (Фалес, Анаксимен, Анаксимандр — VI ст. до н. е.), Геракліт, елеати, піфагорійці, софісти, Емпедокл, Анаксагор і Демокрит.

У рамках натурфілософії були висунуті перші космологічні моделі світу, в яких Космос вважався жи­вим, мав розум і душу й розвивався за своїми законами, голов­ним з яких був Логос (закон), а Земля зображалася здебіль­шого у вигляді диска, оточеного повітрям або водою. Космос був своєрідним абсолютним принципом, універсальним зраз­ком, що породжував подібний до нього тип людського існу­вання — гармонійна відповідність Універсуму. Вважаючи за першооснову одну з матерій — у Фалеса це вода, у Анаксимена — повітря, у Анаксимандра — невизначена матеріальна сутність (апейрон) — перші натурфілософи розглядали фізич­ні взаємодії різних речовин (взаємовідносини праматерії та руху), не приділяючи уваги моральній стороні поведінки ок­ремої людини.

На думку Геракліта ( 544—483 рр. до н. е.), усім править Доля (необхідність), з якою тісно пов'язаний Логос (закон). Останній існує об'єктивно, не є добрим чи злим у людському розумінні, і дотримання його є істинним і муд­рим. Усе пізнається через розум, а орієнтація на чуттєве від­даляє людину від Логосу.

Людина, на думку натурфілософів, — це істота «природ­на». Вона не може пізнавати себе відокремлено від природи, а лише як складову частку її, що має всі якості цілого і змі­нюється адекватно йому. Завдяки Логосу людина пізнавала сенс головних вимог космічного ладу — спорідненість з апейроном. Якщо відбувалася несправедливість (отримання інди­відуальних рис у тому розумінні, що ці риси не виражали за­гальної справедливості), космічна необхідність виявляла себе в образі жорстокого Року, що карає. Здійснення справедли­вості відбувається згідно з нормами таліона і розуміється як «рівна відплата».

20. Піфагорійська філософська школа.

Школа була заснована Піфагором в Кротоні (Південна Італія) і проіснувала до початку IV століття до н. е., хоча гоніння на неї почалися практично відразу після смерті Піфагора в 500 р. По суті, це була перша філософська школа, релігійно-філософське аристократичне братство; вона мала великий вплив на грецькі поліси Південній Італії і Сицилії. Союз відрізнявся строгими звичаями і високою моральністю. Спосіб життя піфагорійців увійшов в історію: як розповідають легенди, учнів Школи завжди можна було впізнати за їх зовнішнім виглядом і благородній поведінці. Проте і вигляд, і поведінка були лише наслідком поглядів філософів на людську душу і її безсмертя, маються на увазі в тутешньої, земного життя певне виховання. У цьому вони близькі до своїх попередників - орфіки, послідовникам вчення, то звіщали найчистішу моральність і суворий аскетизм; засновником його вважається легендарний Орфей. Згідно з цими поглядами, душа людини проходить у своєму розвитку кілька етапів, зокрема ряд втілень на фізичному плані, сенс яких - придбання внутрішнього досвіду, досягнення катарсису, очищення від спадщини ранніх етапів розвитку. Цьому служили моральні принципи, яких дотримувалися піфагорійці: "Бути завжди в словах і вчинках прагни справедливим", "Хай - що найважливіше - твоїм головним суддею стане совість". Вранці та ввечері - в години, найвідповідніші для роздумів - слід було окинути уявним поглядом все, що зроблено і що ще належить зробити: "В заспокійливий сон не годиться тобі занурюватися перш, ніж знову не згадаєш про кожного сьогоднішньому справі, в чому завинив? Що міг зробити? І чого не виконав? " Піфагорійська школа поклала початок математичних наук. Числа розумілися як суть всього існуючого, їм надавався містичний зміст. Основу піфагорейської математики складає вчення про декаді: 1 +2 +3 +4 = 10. Ці чотири числа описують всі процеси, що відбуваються у світі. Зокрема, декада відображає закони музичної гармонії: через неї виражаються основні музичні інтервали - октава (2:1), квінта (3:2), кварта (4:3). Математичний метод в сучасній науці в цьому сенсі є наслідком популяризації та демистификации піфагорійського вчення. Піфагорійцям належить вчення про музику сфер і про музичний звукоряді, що відображає гармонію Сонячної системи, де кожній планеті відповідає певна нота, а всі разом вони створюють інтервали музичної гами. Ними ж належить і початок музичної психології: музика використовувалася як засіб виховання і зцілення душі і тіла. В піфагорійській школі почали розвиватися астрономія та медицина. Нею створено безліч алегоричних коментарів Гомера, а також граматика грецької мови. Таким чином, піфагорійців можна вважати родоначальниками гуманітарної, природничої, точної і систематичної наук.