- •Філософія, її об’єкт і предмет.
- •Функції філософії, розділи філософії.
- •Гуманістична спрямованість філософії.
- •Виникнення філософського знання; основні проблеми філософії.
- •Світогляд, його сутність і структура.
- •Характеристика історичних типів світогляду.
- •Роль філософії у формуванні культури сучасного спеціаліста.
- •Основні функції філософії та їх роль у суспільстві.
- •Неортодоксальні філософські школи Давньої Індії.
- •Ортодоксальні філософські школи Давньої Індії.
- •Філософські та етико-політичні позиції Конфуціанства.
- •Філософія Даосизму.
- •Філософія Легістів та моїстів.
- •Характерні риси Античної філософії.
- •Філософські погляди Сократа.
- •Атомізм Левкіппа — Демокріта — Епікура.
- •Філософія Платона.
- •Філософські погляди Аристотеля.
- •Мілетська філософська школа.
- •Піфагорійська філософська школа.
- •Елейська школа філософії та її представники.
- •Філософія софістів.
- •Філософія Геракліта і Кратіла.
- •Філософія Парменіда та Зенона.
- •Епікуреїзм: характеристика філософських позицій.
- •Скептицизм: філософські погляди.
- •Філософські ідеї школи Стоїцизму.
- •Загальна характеристика філософії Середньовіччя.
- •Філософія апологетиків.
- •Патристика як напрям Середньовічної філософії.
- •Філософія напряму схоластика.
- •Проблема універсалій. Середньовічна боротьба між реалізмом та номіналізмом.
- •Філософія Августина Аврелія.
- •Філософія т. Аквінського. Неотомізм.
- •Характерні риси філософії епохи Відродження.
- •Природничо-наукові погляди н. Кузанського.
- •Філософські погляди Дж. Бруно.
- •Філософські погляди м. Фічіно.
- •Філософські погляди ф. Патриці.
- •Соціальний утопізм. Т. Кампанелла та т.Мор.
- •Характерні риси філософії Нового часу.
- •Два напрями епохи Нового часу: емпіризм і раціоналізм.
- •Проблема методу пізнання у філософії емпіризму ф. Бекона.
- •Проблема методу пізнання у раціоналістичній філософії р. Декарта.
- •Проблема субстанції й пізнання у філософії б. Спінози.
- •Проблема пізнання у філософії б. Паскаля.
- •Проблема субстанції й пізнання у філософії г.В. Лейбница.
- •Сенсуалізм Дж. Локка.
- •Теорія “договірної держави” т. Гоббса.
- •Загальна характеристика філософії епохи Просвітництва.
- •Філософія Шарля Луї де Монтеск'є.
- •Філософія Франсуа Марі Аруе Вольтер.
- •Філософія Жан Жак Руссо.
- •Філософія Жюльєна Офре де Ламетрі.
- •Філософія Дені Дідро.
- •Філософія Поля Гольбаха.
- •Філософія Клода Адріана Гельвеція.
- •Філософія і. Канта докритичного періоду.
- •Філософія і. Канта критичного періоду.
- •Філософська система г.В.Ф. Гегеля.
- •Діалектика г.В.Ф. Гегеля.
- •Філософія й.Г. Фіхте.
- •Філософія ф.В. Шеллінга.
- •Антропологічний матеріалізм л. Фейєрбаха.
- •Перший позитивізм: загальна характеристика філософських ідей .
- •Другий позитивізм: загальна характеристика філософських ідей.
- •Третій позитивізм: загальна характеристика філософських ідей.
- •Прагматизм: загальна характеристика філософських позицій.
- •Філософські ідеї в культурі Київської Русі.
- •Києво-Могилянська Академія. Філософія Просвітництва в Україні.
- •Філософські погляди г. Сковороди.
- •Філософія Кирило-Мефодіївського товариства.
- •Соціально-філософські погляди т. Шевченка.
- •Соціально-філософські погляди м. Драгоманова.
- •Соціально-філософські погляди і. Франка.
- •Ірраціоналістична філософія а. Шопенгауєра.
- •Філософія ф. Ніцше.
- •Філософія о. Шпенглера.
- •Філософія а. Бергсона.
- •Марксистська філософія.
- •Екзистенціалізм: загальна характеристика напряму.
- •Філософія к. Ясперса.
- •Філософія ж.-п. Сартра.
- •Філософія а. Камю.
- •Аналітична філософія.
- •Фрейдизм та неофрейдизм.
- •Характеристика школи філософської антропології.
Елейська школа філософії та її представники.
Еле́йська шко́ла — давньогрецька філософська школа, що виникла в місті Елея на півдні Італії у 6-7 століттях до н. е. Головними її представниками були Ксенофан, Парменід, Зенон Елейський, Мелісс Самоський, Горгій.
На відміну від мілетської та піфагорійської традицій розглядати дійсність як узгодження, єднання протилежностей елеати аргументовано критикують усі вчення, де визнається рухома, мінлива першооснова речей. Елеати обґрунтовують поняття про незмінну сутність істинного буття, позірність усіх помітних змін та відношень між речами, бо в іншому випадку будь-яке вчення про ту чи іншу річ стає простою марою, жодне знання не є опорою ані в теорії, ані в практичному житті.
Елейська школа вперше розрізнила мислення (і мислиме буття) та чуттєві дані (і буття, що сприймається чуттєво), виділила буття як поняття про реальність. Завдяки цьому вперше був здійснений поділ між поняттям і тим, що воно позначає, поняття стає окремим предметом дослідження. Елеати змогли сформулювати поняття єдності, єдиного буття як неперервного, незмінного, неподільного цілого, однаково присутнього в усіх елементах чуттєво даної дійсності.
Поняття «буття» стало одним з головних для класифікації відомої реальності, для побудови перших логічно обґрунтованих систем знання за принципом поєднання відомих уявлень у висловлювання, які не суперечать одне одному. Здійснені перші спроби аналізу понять, що використовувалися філософами, призвели до відкриття феномену обмеженості, суперечливості понять. Так, відомі апорії Зенона засвідчили, що поняття «єдине — множинне», «обмежене — необмежене» та інші неспроможні відобразити дійсність, яку за своїми визначеннями вони повинні відображати. Завдяки цьому відкриттю постала проблема створення нових понять, придатніших для пізнання Космосу. Передусім — це проблема відображення засобами логіки зміни, руху, процесів.
Філософія софістів.
Софісти — давньогрецькі мудреці 5-4 століть до н. е., які були мандрівними експертами з різних предметів, включаючи ораторське мистецтво, граматику, етику, літературу, математику, та елементарну фізику. Вони не формували якусь певну школу, але мали певні спільні інтереси. У філософії вони атакували тлумачення реальності елейців і намагалися пояснити феноменальний світ. Їхня освітня програма базувалася на віруванні, що чесноту можна навчити. Через їхнього противника Платона, вони набули поганої слави — філософських шахраїв, зацікавленіших в грошах і престижі аніж у правді. У римський період термін софіст означав просто вчителя риторики.
Слово «софізм» означає міркування, побудовані таким чином, що містять навмисне допущену помилку і, звичайно, приводять до хибних висновків. Часто диспути софістів перетворювалися на безрезультатні суперечки, звідки й одіозне значення софіст — людина (оратор), яка готова за допомогою будь-яких прийомів захищати певні тези, не враховуючи об'єктивну істинність чи хибність цих тез.
Філософія Геракліта і Кратіла.
Гераклітові належить філософський прозовий твір «Про природу» (не плутати з однойменною працею Анаксімандра). Виклад думок у цьому творі затемнений стилістично загадковістю, тому ідеї його не цілком чіткі, темні (недарма Геракліта називали «темним»). Проте мова Геракліта, на відміну від Анаксімена, проста й невимушена, багата метафорами і порівняннями, значно міфологізована. Дослідники відзначають, що у Геракліта міфології більше, ніж у мілетських філософів.
У вченні Геракліта основою наук вважається логос. Саме Геракліт вперше вводить у філософську термінологію це поняття, яке у нього означає загальний закон буття, основу світу. Геракліт стверджує: все здійснюється за логосом, який є вічним, загальним і необхідним; вища мета пізнання — пізнання логоса, а разом з тим пізнання вищої єдності світобудови і досягнення вищої мудрості, бо ознака мудрості — здатність погодитися з твердженням логосу, що все єдине. При цьому Геракліт вказує, що пізнання логосу та мудрості дається не всім, хоча всі люди від природи розумні.
Розуміння логосу як об'єктивного закону світобудови, як принципу порядку і міри приводить Геракліта до відкриття субстанційно-генетичного начала всього існуючого у вогні. Вогонь у Геракліта є не тільки те, що лежить в основі всього існуючого, але й те, з чого все виникає. «Все існуюче, — вказує Геракліт, — завжди було, є і буде вічно живим вогнем, який з часом то спалахує яскравіше, сильніше, то згасає». Логос у Геракліта — це закон Всесвіту. Згідно з цим законом, все абсолютно змінне, у світі нічого не повторюється, все минуще і одноразове — «все тече».
Геракліт — один із перших філософів, хто помітив, що одне й те саме є водночас відмінне і навіть протилежне. Він вказував, що суттєва зміна — це зміна в свою протилежність, що одна протилежність виявляє цінність іншої, а суперечливість зближує протилежності. Гераклітівський вогнелогос притаманний не тільки всій світобудові, а й людині, її душі. Душа має при цьому два аспекти: речово-натуральний і психічно-розумовий. Завдяки тому, що душа вогняна, вона має самозростаючий логос. У соціальній філософії Геракліта закладаються основи демократії. Він підкреслює, що народ у державі вище за все і має ставити закон, він має боротися за нього, як за свій власний дім. Це необхідно робити тому, що всі людські закони живляться від єдиного божественного закону — логосу.
Найбільш видним з учнів Геракліта був Кратил. Як роблять висновок автори книги «Історія філософії в короткому викладі» Кратил, довів думки Геракліта до абсурду, затверджуючи, що про дійсність не можна нічого сказати. Релятивність пізнання й оцінки, виявлена Гераклітом, приводить Кратила до абсолютного релятивізму
