86. Філософія ж.-п. Сартра.

Жан-Поль Шарль Емар Сартр (фр. Jean-Paul Charles Aymard Sartre; 21 червня 1905, Париж — 15 квітня 1980) — французький філософ, драматург, письменник. Сартр був одним із найвідоміших і найвпливовіших мислителів сучасності. У творах Сартра поєднуються літературні і філософські погляди. У своїх ранніх філософських працях він зосереджується на емоціях, уяві та природі особистості.

Свобода

Одним із центральних понять для всієї філософії Сартра є поняття свободи.

Діалектика

В розумінні Сартра діалектика можлива в двох формах — «критичній» і «догматичній». Першою є «негативна» діалектика, що тлумачиться з точки зору філософії екзистенціалізму (філософії існування), друга — «консервативна», «догматична», «недостатньо революційна» марксистська діалектика.

Основні положення і принципи «негативної діалектики» Жан-Поль Сартра:

Діалектика взагалі, на думку цих філософів, може уявлятися і бути зрозумілою тільки як «негативна» діалектика. Вона втілюється в різноманітних формах заперечення — негації, відкиданні, критиці, анігіляції, знищенні тощо. Іншого бути не може. Діалектика ж, яка втілюється у ствердженні існуючого, є догматичною, консервативною, апологетичною і тому не може бути прийнятною. Отже, «негативній» діалектиці властиві насамперед однобічність, визнання лише одного боку діалектики — як сучасної теорії розвитку і методу пізнання.

«Негативна» діалектика властива суб'єкту, має відношення тільки до свідомості; не має об'єктивного значення. Категорійний аналіз заперечувальності (негативності), як це виразно показано у Сартра, зводиться до емоційно-волюнтаристського трактування заперечення через такі поняття, як «неприязнь», «відсутність», «жаль», «стурбованість», «розгубленість», «жах», «тривога», «неуважність» і т. д. В цих емоційних станах і настроях людини знаходять відображення елементи заперечення. Однак заперечувальність (негативність) не зводиться тільки до цього, до суб'єктивності, до емоційно-антропологічного переживання. Сартр, таким чином, залишає осторонь іншу діалектику — об'єктивну, яка панує в усій природі.

Суб'єктом, здійснювачем, «реалізатором» заперечення може бути тільки Я, свідомість. Поза цим нема, не було і не буде ніякого заперечення. «Я» — єдине джерело заперечення. Як стверджує Сартр, «людина є істота, завдяки якій у світ приходить заперечливість». Ця здатність заперечення всього сутнісного становить зміст людського існування, за висловом Сартра, «для-себе-буття». Таким чином, суб'єктивність заперечення в «негативній» діалектиці стає її принципом, висхідним поняттям.

«Негативна» діалектика за своєю сутністю є суб'єктивною діалектикою. Тут з'явлються два моменти:

У людському суспільстві суб'єктом заперечувальності є людина. Вона сама визначає в процесі пізнання, що і як заперечувати, вибирає форми такого заперечення, темпи, умови, сторони і т. п.;

В природі діалектичне заперечення здійснюється без втручання людини, суб'єкта, свідомості як самозаперечення з утриманням в процесі розвитку всього того, що необхідно для подальшого становлення нового. Проте таке уявлення не знаходить розуміння в концепції «негативної» діалектики, що є недостатнім, а по суті, хибним, оскільки відкидає самозаперечення в процесі розвитку.

Догматизм виходить з незмінних, раз і назавжди даних формул, знань, котрі не можуть збагачуватися в процесі розвитку пізнання. Раз є певна істина, то вона, згідно з догматизмом, правильна для будь-якого випадку, для будь-яких умов розвитку. Поділяючи знання на правильні і неправильні, догматизм намагається закріпити це назавжди і, таким чином, фактично веде до оманливості. Догматизм, перебільшуючи значення певних сторін істини, не визнає нових якісних моментів, що виникають у процесі пізнання, не враховує конкретності істини, абсолютизує її, і в цьому відношенні, змикаючись з метафізикою, є антиподом діалектики, однак, тільки в певному її значенні — як теорії пізнання.

Відчуження

З поняттям свободи в Сартра пов'язане понятття «відчуження».