Мова і культура

Культура – це сукупність досягнень в галузі освіти, науки, мистецтва та інших сферах духовного життя. М і культура взаємопов’язані. Культурні процеси впливають на М, а М на культуру.

Складним є ? впливу М на культуру. Можна стверджувати лише те, що культура визначає план змісту знакової системи М. У семантиці М відображаються загальні, універсальні компоненти загальнолюдської культури і своєрідність культури конкретного народу.

Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться: 1) до відмінностей у лексиці й фразеології. У кожного народу наявна безеквівалентна лексика, до якої належать слова, що позначають специфічні явища культури і не мають однослівного перекладу на іншу мову. При перекладі вони передаються описово або запозичуються. Запозичені безеквівалентні слова називають екзотизмами (авеню, сакура, вареники, борщ). Як правило, безеквівалентна лексика становить в кожній М становить 6-7% від заг кількості вживаних слів, а фразеологія майже вся ідіоматична; 2) до відмінностей у лексичних фонах слів з денотативним значенням. Такі слова можуть мати різні конотації, а також різні асоціативні зв’язки. Зрідка ці відмінності зумовлені відмінностями і в самих реаліях. Часто спостерігається розбіжність і в символічних значеннях (укр. калина – символ краси, дівоцтва, любові, рос. калина символізує розлуку); 3) до типологічних особливостей літературних мов. Культурою зумовлена форма літ-ної М, її зв'язок з народно-розмовною мовою. До своєрідності самого процесу спілкування в різних культурах. Мовний етикет, тбт мовна поведінка в певних ситуаціях, у різних культурах різна.

Якщо вплив культури на М є очевидним, то вплив М на культуру не піддається звичайному спостереженню.

СТИЛІСТИКА – комплексна філологічна наука. Розрізняють С літературознавчу й лінгвістичну. Літературознавча С вивч інд-ні стилі письменників, стилі літературних шкіл, а також мовні й інші засоби художнього зображення дійсності. Фактично є розділом теорії л-ри. ЛінгвоС являє собою розділ мовозн-ва і в залежності від предмета вивчення або аспекту чи мети дослідження поділ-ся на кілька дисциплін. Функціональна С – вивчає функціональні стилі тієї чи іншої М, тбт реалізацію потенціальних можливостей даної М в залежності від сфери її вживання та від мети й ситуативних особливостей людського спілкування. С експресивних засобів орієнтована на дослідження ел-ів певної М з точки зору їх здатності виражати й викликати різного роду емоції, оцінки та асоціації.

Є й побічні ЛС-ні галузі.

Загальна С – вчення про виражальні мовні засоби і використання їх у різних стилях і стилістичних колоритах М. Практична С - прикладна нормативна дисципліна, яка подає рекомендації правильного найдоречнішого використання мовних засобів у різних мовленнєвих ситуаціях, стилях і формах М. Аналітична С займається зіставним дослідженням стилістичних ресурсів 2 і більше мов. С М (описова) – вивчає виразові можливості усіх лінгвальних одиниць і категорій із урахуванням діючих кодифікованих норм. С мовлення – розглядає втілення виразових можливостей названих одиниць і категорій у реальних текстах, у процесі спілкування, з урахуванням не тільки існуючих норм, а й відхилень від них.

Лінгвостилістика має рівні у структурі:

Лексична – досліджує стилістичні функції лексики, взаємодію прямих і переносних значень слів. Дериваційна – засоби і способи словотворення з т.з. їх стильової диференціації та виражально-зображальних можливостей. Граматична – з тієї ж т.з. розглядає морфологічні й синтаксичні категорії М. ФоноС займається вивченням такої наукової організ-ї мовл-ня, яка підпорядкована потребам нестандартного, експресивного вираження.

С кодування – наука про вміння мовця / письменника закладати у висловлене певний стиліст смисл (код).

С сприйняття / декодування – наука про вміння розуміти певне стилістичне значення.

Експресія - лінгвостилістична категорія, що виявляється як інтенсифікація виразності повідомлюваного.

Експресивність – це вже сама підсилена, інтенсифікована виразність, викликає напругу почуттів у слухача.