Волюнтативна функція й експресивні засоби ум

Стр-ра кож М підпорядкована різним комунікативним потребам, зокр потребі волевиявлення. Використання М-х засобів, придатних для реалізації цієї потреби, обумовлюється й регулюється волюнтативною функцією. Воля мовця є однією з основ мовленнєвої експресії. З 1-го боку воля мовця є засобом вираження волі суб’єкта, з іншого – засобом передачі вольового імпульсу іншій людині. Звідси й 2 аспекти волюнтативної мовленнєвої експресії: продукування і сприйняття.

При здійсненні вольового акту словесна актуалізація м.б. скерована мовцем на самого себе або на іншу особу. Та що скерована на самого себе набуває форми внутр. монологу. Та що скерована на іншу особу – передбачає діалог. Мовець, який продукує волюнтатив, і слухач, який волюнтатив сприймає, в мовленнєвій ситуації представлені як екстралінгвістична реальність. Вираження волі часто супроводжується різн емоціями людини.

СЕМАНТИЧНІ ЗАСОБИ: В УМ найпростішим засобом, з допомогою якого маніфестується воля людини, є імперативні вигуки. Переважна більшість волюнтативних вигуків в УМ пов’язана з вербальними категоріями (бажати, забороняти, молити, наказувати).

До семантико-граматичних засобів волевиявлення належить імператив (наказовий сп. Д-ва).

М.б. синтетичні / прості (утвор за доп закінчень особової парадигми) та аналітичні ( частки хай/ нехай + форми теп.ч. і майб.ч.).

Однією з найважливіших сем імператива є безпосередня апеляція до адресата, яка м.б. імпліцитною (особовий займ-к та звертання відсутні) та експліцитною (ос. займенник та звертання наявні).

Посиленню виразності наказової форми сприяють частки бо, ж, лиш, ну, ось.

Нерідко дієслову-імперативу передує емоційний вигук. У тексті – стилістичний прийом, худож прикраса (Ой пусти мене, пусти в чисте поле).

Функціонально-стилістичні транспозиції і волюнтативна експресія

Діалектика комунікації, що включає в себе волюнтативний момент, така, що інтереси волевиявника завжди якоюсь мірою суперечать інтересам адресата, що між глибоко індивідуальними емоц-вольовими установками мовця і адресата існує протиборство. Щоб побороти психологічний спротив особи, на яку скерована воля, автор волюнтатива може вдаватися до мовленнєвого маневру, особливої корекції вислову. Адресат, в свою чергу, може парирувати скерований проти нього вольовий імпульс. У результаті цього зявл-ся ряд різного роду функціонально-стилістичних транспозицій.

Саме завдяки транспонуванню думка набуває розкутості. Тут важливі не тільки соціальне становище, родинні зв’язки, а психічний стан мовця під час волевиявлення.

В СУМ існує давня традиція: при вираженні спонукальної модальності вдаватися до експресивної заміни наказової форми Д-ва неозначеною. Інфінітив вносить у значення наказовості більш категоричний відтінок (Годі спати!).

Сильне емоц-естетич враження справляють волюнтативи-прокльони, в яких 2 ос наказ сп перенос на 3 ос (Гори вона синім вогнем!). Цікаві випадки перенесення 2 ос імператива на 1 (Він буде гуляти, а я працюй!).

Експресивно-вольове начало лежить в основі функціонального перенесення: форма 2 ос одн у 1 і 2 ос множ наказ сп Д-ва давати у сфери спонукальних часток (Давайте вертатись!); сполучника щоб у сферу імперативних часток (Щоб ти сюди більше не приходив!); зам-ві форми мені, собі → підсилювальні частки (Сиди мені і не рипайся!).