Мал. 4. Траєкторія розвитку фірми

З’єднавши точки дотику (A, B ,C, D, E) плавною лінією, ми одержимо траєкторію розвиткуабо лінію експансіїфірми, яка ілюструє комбінації праці і капіталу, які обирає фірма, щоб мінімізувати витрати кожного з рівнів виробництва у довгостроковому періоді. Вона проходить через всі точки рівноваги фірми, відображаючи зміни її фінансових можливостей за незмінних цін факторів виробництва.

У довгостроковому періоді, коли всі ресурси змінні, фірма має можливість працювати з меншими сукупними витратами, ніж у короткостроковому періоді.

Білет № 27

Витрати виробництва за короткостроковий період.

Витрати виробництва або сукупні витрати (ТС — Total Cost) — це вартість усіх видів ресурсів, що витрачаються для виготовлення певної кількості продукції.

У темі 6 вже розглядався поділ витрат виробництва на бухгалтерські й економічні, явні і неявні, тепер покажемо детальніше взаємозв'язок цих витрат і прибутку (табл. 8.1)'.

Таблиця 8.1

Взаємозв'язок економічних і бухгалтерських витрат і прибутку

Загальна виручка підприємства
Економічні витрати		Економічний прибуток
Явні витрати Витрати на обладнання Сировина Електроенергія Заробітна плата Інші явні витрати	Неявні витрати Процент на власний капітал Зарплата підприємця Нормальний прибуток Інші неявні витрати
Бухгалтерські витрати	Бухгалтерський прибуток

■ Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка: Навч.-мстод. посібник для самост. вивч. дисц. / За заг. ред. А.П. Наливайка — К КНЕУ 1999 — С. 75.

² Нормальний прибуток — це плата за підприємницькі здібності, або мінімальний рівень прибутку, що утримує підприємця в даній галузі.

У короткостроковому періоді витрати виробництва поділяють також на постійні і змінні (рис. 8.1).

Постійні витрати (FC — Fixed Cost) — це витрати, що не залежать від обсягів виробництва продукції. Вони існують навіть тоді, коли продукція (Q — обсяг випуску продукції, зовсім не виробляється.

С — витрати) Наприклад, відсотки за

Рис. 8.1. Криві сукупних (ТС), кредит, амортизація, орен-постійних (VC) дна плата, витрати на

та змінних (FC) витрат освітлення та опалення

приміщень і т. д. (рис. 8.1).

Змінні витрати (VC — Variable Cost) — це вартість змінних ресурсів, що використовуються для виробництва заданого обсягу продукції, тому ці витрати залежать від випуску продукції (рис. 8.1).

Основні види постійних витрат:

1. Відсотки за кредит.

2. Орендна плата.

3. Амортизація.

4. Капітальний ремонт.

5. Податки.

6. Страхові внески.

7. Витрати на управління. Основні види змінних витрат:

1. Витрати на сировину.

2. Оплата праці.

3. Витрати на паливно-мастильні матеріали.

4. Витрати на електроенергію.

У мікроекономіці використовуються не тільки показники сукупних витрат, але й середніх:

Середні постійні витрати (AFC — Average Fixed Cost) — це кількість постійних витрат виробництва (FC), що припадає на одиницю виробленої продукції (Q) (рис. 8.2)¹:

,• AFC = FC/Q.

*' Середні змінні витрати (AVC — Average Variable Cost) — це кількість змінних витрат виробництва (VC), що припадає на одиницю виробленої продукції (Q) (рис. 8.2):

АУС= VC/Q.

Середні сукупні витрати (АТС — Average Тотаї Cost) — це кількість сукупних витрат виробництва (ТС), що припадає на одиницю виробленої продукції (Q) (рис. 8.2):

АТС= TC/Q.

Середні сукупні витрати (АТС або АС) можна розрахувати як суму середніх постійних і середніх змінних витрат:

АТС = AFC + AVC = (FC + VQ/Q.

Аналізуючи криві витрат виробництва (рис. 8.2), можна зробити наступні висновки:

1. При обсязі продукції, що дорівнює А, крива граничних витрат (МС) має мінімальне значення, а крива сукупних витрат (ТС) має перегин (вона з випуклої стає опуклою).

2. Крива граничних витрат (МС) перетинає криві середніх сукупних витрат (АТС) та середніх змінних витрат (AVC) у точках їх найменших значень.

3. Середні змінні витрати (AVC) необхідні для оцінки ефективності господарювання, визначення рівноваги і перспектив розвитку: а) розширення діяльності; б) скорочення виробництва; г) вихід із галузі.

4. Порівняння середніх сукупних витрат (АТС) з рівнем цін дозволяє визначити величину прибутку. А це допомагає вибрати стратегію фірми у короткостроковому періоді.

Правило найменших витрат — це умова, при якій витрати мінімізуються в тому випадку, якщо кожна грошова одиниця, що ви-

трачасться на кожний ресурс, дає однакову віддачу — однаковий граничний продукт (МР).

Правило найменших витрат забезпечує рівновагу виробника. Коли віддача всіх факторів однакова, зникає проблема їх перерозподілу, оскільки у виробника немає ресурсів, які б могли принести більший дохід, тобто досягається оптимальне співвідношення факторів виробництва, при якому забезпечується максимізація випуску.

Білет № 28

Витрати виробництва в довгостроковому періоді.

Мінімізація витрат у довгостроковому періоді — основне завдання, яке реалізується шляхом зміни всіх факторів виробництва.

Криві витрат у довгостроковому періоді показують мінімальні ьятрати виробництва будь-якого обоягу продукції, якщо всі фактори виробництва є змінними.

Протягом довгострокового періоду виробники мають можливість контролювати обсяг випуску і витрати, змінюючи не тільки інтенсивність виробничої діяльності на підприємстві, але й розміри і кількість підприємств.

Приклад¹

Фірма розглядає 4 варіанти розмірів своїх заводів. Розміри кожного з них дозволяють працювати з мінімальними середніми витратами (АС) при обсягах випуску, що відрізняються один від одного на 1000 одиниць.

Варіанти випуску продукції: 1000, 2000, 3000, 4000 одиниць. Накреслимо короткострокові криві витрат для всіх заводів (рис. 8.3).

Довгострокова крива середніх витрат (LAC) отримується з короткострокових кривих середніх витрат (АС,, АС₂, АС₃, АС₄).

LAC має плавний вигляд, якщо розмір підприємства можна змінювати таким чином, щоб обсяг продукції (при мінімальних АС) був на одиницю більшим, ніж на попередньому підприємстві.

Якщо еластичність розширення виробництва така, що при мінімальних середніх витратах (АС) випуск збільшується на одиницю, то крива середніх витрат у довгостроковому періоді (LAC) є відповідною множиною кривих середніх витрат (рис. 8.4).

Граничні витрати в довгостроковому періоді (LMC — Long Marginal Cost) — це величина зміни витрат при зміні обсягу випуску, коли всі фактори виробництва є змінними; це приріст витрат виробництва в умовах можливої зміни розмірів підприємства.

Є три варіанти співвідношення LMC і LAC:

LMC < LAC — підприємства зменшуються.

LMC > LAC — підприємства збільшуються.

LMC = LAC — коли LAC постійні або мають мінімальне значення.

Білет № 29

Характеристика ринку досконалої конкуренції.

Досконала конкуренція — це така модель ринку, за якою численні виробники, що вільно входять і залишають ринок, пропонують численним покупцям певний стан-дартний продукт.

Основні умови, за яких можлива досконала конкуренція:

1.         Виробництво стандартизованого продукту. Під стандартизованим розуміється такий продукт, всі одиниці якого однакові в сприйнятті покупців і на їхній вибір не впливає інформація про те, ким, де, коли і яким технологічним способом вироблена та або інша його одиниця. Тобто всі одиниці стандартизованого продукту різних вироб-ників взаємозамінні для кожного покупця, причому гранична норма заміщення одно-го продукту іншим дорівнює одиниці. Наприклад, заміна в наборі кілограма цукру одного виробника на кілограм цукру іншого виробника не змінює корисності набору.

2.         Частка кожного виробника на ринку неістотна. Це означає, що якщо один з ви-робників вирішить залишити галузь, то це майже не вплине на загальну пропозицію. Отже, ці суб’єкти не можуть впливати на ринкову ціну та сприймають її як задану величину, тобто погоджуються з нею.

Попит на продукцію окремої конкурентної фірми є максимально можливим об-сягом продажів цієї фірми (в одиницях продукту) за деякою встановленою в цій га-лузі ціною.

На рис. 15.1 а) зображена крива попиту на продукцію конкурентної фірми. Ця крива являє собою криву абсолютно еластичного попиту, показуючи, що будь-яка кількість товарів і послуг фірма буде продавати за однієї ціною, що визначається за-гальним галузевим попитом та пропозицією.

Рис. 15.1. Крива попиту на продукцію конкурентної фірми і крива ринкового попиту

Однак не можна плутати криву попиту на продукцію окремої конкурентної фір-ми і ринкову криву попиту. Крива ринкового попиту (рис. 15.1, б) є похилою, та від-биває готовність споживачів придбати різну кількість даного товару або послуг за всіх можливих рівнях цін.

Таким чином, для галузі, тобто для всіх фірм, що виробляють певний однорідний продукт, обсяг продажу може бути збільшений тільки шляхом встановлення нижчої ціни. Всі фірми, діючи незалежно, але одночасно, можуть вплинути на загальний об-сяг продажів, і, відповідно, на ринкову ціну.

Частина ІІ. Мікроекономіка

3.         Свобода входу і виходу. Вхідні бар’єри у галузь відсутні.

4.         Абсолютна інформованість. Покупці та продавці володіють всією необхідною інформацією про параметри ринку. Якщо один з продавців вирішить збільшити ціну на свій продукт, то він втратить усіх покупців, тому що покупці поінформовані щодо цін інших виробників.

5.         Досконала мобільність. Покупець (продавець) може миттєво укласти угоду з будь-яким продавцем (покупцем), при цьому не потрібно нести додаткових витрат.

Порушення хоча б однієї з перерахованих умов призведе до недосконалої конку-ренції.

Для подальшого аналізу досконалої конкуренції необхідно ввести поняття за-гального (валового), середнього і граничного доходу.

Загальний (валовий) дохід конкурентної фірми (ТR) дорівнює добутку ціни на кількість продукції, яку фірма може продати:

TR = Рх Q.

Середній дохід (АR) — це частина валового доходу, що припадає на одиницю про-дукції:

■^ - П - Р

AR

тобто в умовах досконалої конкуренції він дорівнює ціні товару.

Граничний дохід (МR) — це зміна у валовому доході фірми, що викликана збіль-шенням продажів на додаткову одиницю товару:

ATR

= AQ = P.

AR

Оскільки за досконалої конкуренції фірма не може впливати на ціну продукту, то кожна додаткова одиниця продукції продається за однаковою ціною, тобто гранич-ний дохід є постійним. Звідси одержуємо наступне співвідношення:

АR = МR = Р.

Білет № 30

Модель ринку досконалої конкуренції та її особливості.

Умови досконалої (чистої) конкуренції

1. Велика кількість продавців, які на рівних умовах конкурують між собою. Частка кожного з них на ринку повинна бути настільки мала (< 1%), що будь-які його дії (збільшення чи зменшення обсягу продаж, зміна ціни) ніяк не вплинуть на ринкову ситуацію. Такі умови досить рідкісні. Умовним прикладом ринку досконалої конкуренції можна назвати ринок сільськогосподарської продукції, біржові торги, продаж іноземної валюти в обмінних пунктах.

2. Стандартна продукція. Споживач не розрізняє продукцію різних продавців, йому однаково, в кого купити певний товар.

3. Неможливість впливу окремого продавця на ринкову ціну. Продавець може продати товар дешевше ринкової ціни, але це ніяк не вплине на загальну ринкову ціну через мізерну частку продавця на ринку. Крім того, це суперечить припущенню про мак-

симізацію вигоди кожним економічним суб'єктом. Продавець може також продавати товар дорожче його ринкової ціни, але в цьому випадку різко зменшиться попит на відповідний товар, адже продукція конкурентів виявиться дешевшою.

4. Відсутність нецінової конкуренції. Оскільки на ринку досконалої конкуренції товари стандартні, то підстав для нецінової конкуренції немає, оскільки вона, як правило, 'рунтується на диференціації товарів.

5. Інформація про ціни, технології та імовірний прибуток легко доступна, що забезпечує гнучке реагування на зміну ринкових умов.

6. Вільний вступ та вихід з галузі. Не повинно існувати ніяких законодавчих, технологічних, фінансових та інших перешкод, що можуть завадити появі або зникненню підприємств, що виробляють певний товар.

На відміну від ринкового попиту, крива попиту, з якою стикається окремий конкурентний виробник, абсолютно еластична, адже скільки б продукції він не запропонував до продажу, це ніяк не вплине на ринкову ціну (рис. 9.1).

Особливості попиту на продукт конкурентної фірми виявляються через наступні показники:

1. Сукупна (валова) виручка (ТЯ) — це загальна виручка від продажу всього обсягу продукції:

77? = ор,

де 0 кількість товару, Р — його ціна.

2. Середня виручка (АЯ) — це відношення сукупної виручки до кількості проданої продукції:

аи = та/() = р.

3. Гранична виручка (МЯ) — це приріст валової виручки, що відбувся за рахунок продажу додаткової одиниці товару:

мя = атш().

Залежність зміни перелічених показників від обсягу виробництва продукції зображено на рис. 9.2.

Сукупна виручка конкурентного виробника зростає прямо пропорційно обсягу його продаж, а середня, гранична виручка та ціна товару в умовах конкурентного ринку будуть рівними між собою.

Білет № 31

Ринкова поведінка підприємства в короткостроковому періоді в умовах досконалої конкуренції.

Для побудови моделі поведінки виробника потрібно дати відповіді на наступні питання:

1. Виробляти чи не виробляти продукт?

2. Якщо виробляти, то скільки?

3. Які прибутки чи збитки принесе це виробництво?

У мікроекономіці є два методи пошуку відповідей на ці питання:

1. Сукупний аналіз (порівняння сукупної виручки і сукупних витрат).

2. Граничний аналіз (порівняння граничної виручки і граничних витрат).

1. Сукупний аналіз

Підприсмство виробляє продукцію, якщо це приносить йому економічний прибуток або якщо збитки будуть меншими, ніж у разі повного припинення виробництва.

1. Якщо ТЯ > ТС, то фірма вирішує завдання максимізації прибутку.

2. Якщо ТС > ТЯ, то фірма мінімізує збитки.

Якщо фірма припинить виробництво, то її збитки дорівнюватимуть постійним витратам. Тому якщо збитки від виробництва менші ніж постійні витрати, то такс виробництво потрібно продовжувати. Тоді сукупна виручка буде перевищувати змінні витрати:

ТС—ТІКРС,

(УС + УС) ~-~ТЯ<УС-> УС < 77?.

Відповідь на друге питання: виробляти потрібно такий оСсяг продукції, який мвксимізус прибутки або мінімізує витрати.

Відповідь на трете питання: економічний прибуток чи збиток фірми дорівнюс різниці між сукупною виручкою і сукупними витратами (табл. 9. /).

Таблиця 9.1

Вибір обсягів виробництва торгів залежно від сукупної виручки

і сукупних витрат

Наприклад, підприємець розпочав виробництво тортів, тоді з табл. 9.1 випливає, що якщо ринкова ціна одного торта буде 15 грн., то валова виручка (Тії,) при виробництві 5-7 тортів даватиме економічний прибуток (ЕР,). Максимальний прибуток (10 грн.) підприємець отримає, якщо вироблятиме 6 тортів.

При ціні 13 грн. за торт валова виручка ні при яких обсягах виробництва не перевищуватиме сукупних витрат, отже підприємець понесе збитки. Однак зовсім припиняти виробництво недоцільно, адже сукупна виручка (ТЯ₂) перевищує змінні витрати (УС), тобто відбувається зменшення збитків порівняно з постійними витратами (¥С). Найменший збиток буде при виробництві 6 тортів — 2 грн. (порівняйте, при повній зупинці виробництва збиток становитиме 20 грн.). Цю ситуацію можна розглядати лише як тимчасову: підприємцеві необхідно якомога швидше вдосконалити виробництво, щоб зменшити витрати й отримати прибуток або якнайшвидше згорнути виробництво (з найменшими втратами), щоб розпочати новий бізнес в іншій галузі.

Реалізація тортів за ціною 9 грн. робить виробництво взагалі недоцільним: при будь-якому обсязі випуску збитки не стають меншими за постійні витрати, тобто чим більше тортів виробляється, тим більшим стає збиток.

Вибір виробником варіантів поведінки на основі порівняння сукупних витрат і сукупної виручки можна подати графічно (рис. 9.3)'.

Якщо лінія сукупної виручки (ТЯ,) перетинає криву сукупних витрат (ТС) і деяка її ділянка знаходиться вище, ніж крива, то обсяги виробництва, що відповідають цій ділянці, приноситимуть підприємцеві економічний прибуток.

Якіцо лінія валової виручки (ТО,) лежить нижче кривої сукупних витрат, але вище кривої змінних ви

трат (УС) (на деякій ділянці), то виробник вирішує завдання мінімізації збитків.

Якщо ж лінія сукупної виручки розміщена навіть нижче за криву змінних витрат, то найменші збитки підприємець матиме тоді, коли взагалі припинить виробництво.

2. Граничний аналіз

Тепер порівняємо граничну виручку і граничні витрати (табл.

9.2).

Таблиця 9.2 Вибір обсягів виробництва тортів залежно від граничної виручки і граничних витрат

0	FC	VC	ТС	AFC	AVC	АТС	МС	MRi	MR2	МЯз
0	20	0	20	-	—	_	_	15	13	9
і	20	10	30	20	10	зо	10	15	13	9
2	20	19	39	10	9,5	12,5	9	15	13	9
3	20	30	50	6,7	10	16,7	11	15	13	9
4	20	42	62	5	10.5	15,5	12	15	13	9
5	20	56	76	4	11.2	15,2	14	15	13	9
6	20	73	93	зтз	12,2	15,5	17	15	13	9
7	20	95	115	2,9	13,6	16,5	22	15	13	9
ос	20	125	145	2,5	15,6	18.1	30	15	13	9

Якщо ціна одного торта 15 грн., то продаж кожного з них принесе підприємцю 15 грн. додаткової виручки (МЯ,) при додаткових (граничних) витратах (МС) — 10 грн. на перший торт, 9 — на другий, 11 — на третій і т. д. Але, починаючи з шостого торта, витрати на виробництво кожного наступного торта перевищують додаткову виручку, отриману від його продажу.

Тому доцільно виробляти будь-яку одиницю продукції, гранична виручка від продажу якої перевищує граничні витрати на її виробництво (МЯ > МС). Аналогічно, якщо гранична виручка менше граничних витрат (МЯ < МС), то виробництво доцільно зменшувати.

Рівновага виробництва досягається тоді, коли гранична виручка зрівняється з граничними витратами (МЯ = МС), а підприємець отримає найбільший прибуток чи найменший збиток.

Графічне порівняння граничної виручки, граничних та середніх витрат наведено на рис. 9.4".

1. Якщо лінія граничної виручки перетинає криву середніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему максимізації прибутку. Його максимальний розмір досягається у точці К, де перетинаються лінія граничної виручки і крива граничних витрат (рис. 9.4).

Сукупний обсяг прибутку визначається як площа прямокутника АКЯ,С,, який утворюють вісь цін, лінія обсягу виробництва, лінія, що відповідає середнім витратам при цьому обсязі виробництва, та лінія граничної виручки.

2. Якщо лінія граничного доходу проходить нижче, ніж крива середніх сукупних витрат, то фірма вирішує проблему мінімізації збитків. Вони будуть найменшими в точці М, де перетинається крива граничних витрат з лінією граничної виручки (рис. 9.4). Обсяг цих збитків можна визначити через площу прямокутника МВС₂Я₂.

3. Якщо лінія граничного доходу не перетинає криву середніх змінних витрат, то фірмі потрібно відмовитись від виробництва та шукати шляхи усунення постійних витрат, що в даній ситуації дорівнюють збиткам.

Білет № 32

Ринкова поведінка підприємства в довгостроковому періоді в умовах досконалої конкуренції.

У довгостроковому періоді розглядається поведінка не окремої фірми, а взаємодія всіх фірм на даному ринку. Тому потрібно ввести деякі нові припущення:

1. Пристосування галузі для потреб ринку в довгостроковому періоді відбувається за рахунок введення в галузь нових виробників або виходу із галузі.

2. Усі фірми в галузі мають схожі криві витрат, що дає можливість виділити окрему фірму як типову.

Якщо якась типова фірма при певній ціні Р, на свою продукцію отримує економічний прибуток, то логічною буде поведінка інших фірм: вони будуть намагатися переорієнтувати своє виробництво на цей же товар. Як відомо, збільшення кількості виробників призводить до переміщення кривої ринкової пропозиції вправо, а це призводить до зниження ціни рівноваги (рис. 9.5).

Тому вступ у галузь нових виробників зменшує економічний прибуток. Якщо ціна знизиться до рівня Р₂ (рис. 9.6), то фірма матиме збитки, адже ціна стала нижчою, ніж середні витрати АТС. Тому розпочнеться відтік фірм з цієї галузі в ті, де є змога отримати хоча б нормальний прибуток.

Зменшення кількості виробників зменшить ринкову пропозицію, а це призведе до встановлення нового (вищого) рівня цін, що ліквідує збитки.

Такі зміни врешті приведуть до встановлення ціни, що покриватиме лише мінімальні середні витрати виробництва, тобто типова фірма не зможе отримувати економічний прибуток, а лише нормальний:

р = АТС або Ш = р = МС = АТС

Білет № 33

Ефективність ринку досконалої конкуренції.

Аналізуючи ефективність конкурентного ринку, виділяють:

1) ефективність виробництва (виробництво продукту при найменших витратах);

2) ефективність розподілу ресурсів (між галузями та окремими виробниками, щоб максимізувати задоволення потреб).

Ефективність виробництва конкурентного ринку реалізується в тому, що ціна встановлюється на рівні мінімальних середніх витрат, а це означає, що споживачі одержують необхідні їм товари за найнижчими з усіх можливих цін.

Ефективність розподілу ресурсів видно з того, що конкурентна фірма залучає ресурси лише до тієї точки, в якій ціна зрівнюється з граничними витратами, а це означає, що ресурси розподілено найефективніше.

Але ринок досконалої конкуренції має і недоліки:

1) адже конкурентна фірма виробляє лише те, що у неї купують. Фірма не стане виробляти громадські товари, за які не має можливості отримати відшкодування від споживача. Тому ринковий механізм у сучасній економіці доповнюється державним регулюванням;

2) орієнтація конкурентної фірми на максимізацію прибутку часто призводить до конфлікту між поточними і перспективними цілями (ефект Робін Гуда).

Однак навіть з перерахованими недоліками ринок досконалої конкуренції є найефективнішою моделлю ринку.

Білет № 34

Характеристика “чистої монополії” та її різновиди.

. Абсолютна, або чиста, монополія існує коли одна фірма являється єдиним виробником продукту, в якої нема близьких аналогів. Характерні риси чистої монополії: • Єдиний продавець – споживач повинен купувати товар у монополіста, або обходитись без нього; • Нема близьких замінників – продукт унікальний, так як на ринку не існує певних подібних аналогів; • “Диктуючий ціну” – на відміну від ринку чистої конкуренції, коли фірма “згоджується з ціною” при ринку із чистою монополією монополіст диктує свою ціну, тому що він випускає і контролює загальний об’єм пропозиції; • Заблоковане входження – якщо монополіст немає конкурентів, то існує вагома причина цьому. Існування монополії залежить від існування певних бар’єрів для вступу в галузь. Приклад монополії: служби комунальних послуг, хоча все ж таки існує деяка конкуренція: свічки та керосинові лампи – деякі замінники електроенергії, замінник телефону – листи, телеграми. Найяркіший зразок чистої монополії – діамантовий синдикат “Де Бірс”, який ефективно контролює від 80 до 85% світової пропозиції діамантів.

ІІ.

«моно» - один, «полео» - продаю. Це означає, що монополія характеризує ситуацію наявності над ринком одного продавця. Тут у силу тих чи інших причин продавець володіє винятковим правом продажу будь-якого товару на рынке.

Наявність такої права дає можливість диктувати умови над ринком, насамперед у області ціноутворення. Ціна встановлюється перевищує номінальну вартість не оскільки є підвищений попит товару, тому, що товар перебуває у руках одного продавця, який здатен визначати пропозицію товару, а ще через нього та його ціну. Така ціна постає як монопольно высокая.

Встановлення ціни перевищує номінальну вартість через монопольного становища продавця над ринком означає отримання продавцем монопольної прибутку як різниці між монопольно висока ціна та вартістю товара.

Можливість отримання такої прибутків і спонукає великих компаній до встановлення своєї монополії над ринком, дає декларація про виняткову продаж товара.

Таке декларація про виняткову продаж будь-якого товару найчастіше є наслідком політичною або економічною власти.

Політичну влада завжди мало держава, і це з давнини користувалося нею, встановлюючи свою монополію, наприклад, продаж вина, тютюну, солі, і завдяки високі ціни поповнюючи скарбницю. Іноді держава надавало таку монополію окремим торговцям, становившимся монополістами на ринках даних товарів. Це називалося «віддати на відкуп» торгівлю якимось товаром.

Економічна влада встановлюється зі зростанням величин капіталу і зосередження виробництва якогось товару окремими руках. Таке зосередження є наслідком концентрації та централізації виробництва, у окремих галузях, перемоги над конкурентами, зазвичай дрібнішими. З великими конкурентами нерідко досягається угоду про поділ ринків збуту вироблених товарів, інколи ж можливе їхнє об'єднання, отже галузь виявляється під медичним наглядом однієї великої компанії об'єднання компаній, тобто монополизируется [16].

Монополія може б виникнути й у результаті застосування якогось унікального чинника виробництва, якого в інших товаровиробників. Коли ділянці землі виробляється особливий сорт винограду, який більше ніде не зростає, продавець цього винограду постає як монополіст. Якщо з такої винограду робиться вино - цілком неповторне й побачивши унікальне за своїми властивостями -продавець вина також постає як монополист.

Тут бачимо, що у принципі монополістом може стати кожен товаровиробник, що проводить унікальний товар, несхожий інші товари. Якщо талант людини проявляється у здібності створювати оригінальні речі чи ідеї, то талановита людина може теж бути монополістом. Таким, приміром, вважатимуться художника, який виставив свої, неповторні полотна продаж. Отже, монополія то, можливо породжена талантом окремих людей.

Отже, бачимо, що монополія виникає з різних причин. Проте за ринку виділяються монополії, мають у своїй основі економічні коріння, породжені самої системою товарно-грошових відносин. Саме такою монополіям ми присвятимо подальший аналіз [16].

1.2 Види монополии

Є різні види монополій, які можна класифікувати втричі основних: природна, адміністративна і экономическая.

Природна монополія виникає внаслідок об'єктивних причин.

Вона відбиває ситуацію, коли попит даний товар у кращій ступеня задовольняється одна чи кілька фірмами. У його основі ( особливості технологій виробництва та обслуговування потребителей.

Тут конкуренція неможлива чи небажана. Прикладом можуть бути енергозабезпечення, телефонні послуги, зв'язок тощо. У цих галузях існує обмежена кількість, а то й єдине національне підприємство, і тому, природно, вони займають монопольне становище на рынке.

Адміністративна монополія виникає внаслідок дій державні органи. З одного боку, це надання окремим фірмам виняткового права виконання певного роду діяльності. З іншого боку, це організаційні структури для державних підприємств, що вони об'єднуються і підлягають різним главкам, міністерствам, асоціаціям. Тут, зазвичай, групуються підприємства галузі. Вони виступають над ринком одностайно господарський суб'єкт та між ними існує конкуренции.

Економіка колишнього Радянського Союзу належала до найбільш монополізованим у світі. Домінуючою була саме адміністративна монополія, передусім монополія всесильних міністерств та. Понад те, існувала абсолютна монополія держави щодо організацію та влитися управління економікою, що грунтувалася на пануючій державної власності коштом производства.

Випадкова монополія має місце тоді, коли хто – то непередбачено виявляється єдиним виробником унікальної продукции.

Економічна монополія є найпоширенішої. Її появу зумовлено економічними причинами, вона розвивається з урахуванням закономірностей господарського розвитку. Йдеться підприємців, які стали запорукою монопольне становище над ринком. До ньому ведуть двома способами. Перший залежить від успішний розвиток підприємства, безперервне збільшення його масштабів шляхом концентрації капіталу. Другий (швидший) полягає в процесах централізації капіталів, цебто в добровільному об'єднанні чи поглинанні переможцями банкрутів. Тим чи шляхом або за допомогою обох, підприємство сягає таких масштабів, коли починає домінувати на рынке.

Що причиною появи та розвитку монополістичні тенденцій? З питання у економічній літературі є дві погляду. За першим монополізм сприймається як випадковий, не властивий ринковому господарству. Що ж до інший погляду, то монополістичні освіти визначаються як закономірні. Одне з предпочитателей таких поглядів ( англійський економіст А. Пигу. Він наполягає у тому, що “монополістична влада випадково”*. вона є логічною кінцівкою стратегії підприємств. Перефразувавши відомий вираз, можна сказати, що це дороги ведуть до монополії. Ще сформульований А. Смітом принцип за економічну вигоду змушує підприємства постійно шукати можливостей збільшення своїх прибутків. Однією їх, найбільш притягальної і найнадійнішою, є створення чи досягнення монопольного становища. Отже, можна дійти невтішного висновку, що монополістичні тенденції економіки випливають із закону максимізації прибыли[9, с.326].

Інший двигуном дій підприємців у цьому напрямі є закон концентрації виробництва й капіталу. Як відомо, чинність закону спостерігається всіх етапах розвитку ринкових відносин. Його рушієм є конкурентна боротьба. Щоб вижити у такому боротьбі, отримати значні прибутки, підприємці змушені впроваджувати нову техніку, збільшувати масштаби виробництва. У цьому з безлічі середніх і підприємств відокремлюється трохи більше великих. Коли це відбувається, у найбільших підприємців виникає альтернатива: або продовжувати між собою збиткову конкурентну боротьбу, чи дійти згоди щодо масштабів виробництва, цін, ринків збуту тощо. Зазвичай, вони вибирають другого варіанта, який призводить до появи змови з-поміж них, що однією з основних ознак монополізації економіки. Отже, напрошується висновок, що підприємств-монополістів зумовлено прогресом продуктивних сил, реалізацією переваг великого над малым.

Сучасна теорія виділяє три типу монополий:

1) монополія окремого предприятия;

2) монополія як соглашение;

3) монополія, яка грунтується на диференціації продукта.

Білет № 35

Монопольна влада та її діагностування.

Монопольна влада полягає в здатності встановлювати ціну вище граничних витрат і величина, на яку ціна перевищує граничні витрати, обернено пропорційна еластичності попиту для фірми. Рівняння показує, що чим менш еластично попит для фірми, тим більшою монопольною владою володіє фірма. Кінцевою причиною монопольної влади є, отже, еластичність попиту для фірми. Питання полягає в тім, чому деякі фірми (наприклад, ряд універсамів) зіштовхуються з більше еластичної кривої попиту, тоді як інші (наприклад, виробник одягу з наклейкою фірмового дизайну) - з менш еластичної кривої попиту.

Три фактори визначають еластичність попиту для фірми. Перший полягає в еластичності ринкового попиту. Власний попит фірми буде принаймні настільки ж еластичний, як і ринковий попит, і тому еластичність ринкового попиту обмежує потенціал монопольної влади. Другий фактор - число фірм на ринку. Якщо на ньому багато фірм, малоймовірно, що одна з фірм буде здатна істотно вплинути на ціну. Третій фактор полягає у взаємодії між фірмами. Навіть якщо на ринку є лише дві або три фірми, жодна з них не зможе збільшити ціну в багато разів, якщо суперництво між ними носить агресивний характер, коли кожна фірма намагається захопити левину частку ринку. Розглянемо кожний із цих трьох факторів, що визначають монопольну владу.

Еластичність ринкового попиту. Якщо є тільки одна-єдина фірма (чистий монополіст), її крива попиту збігається із кривої ринкового попиту. Тоді ступінь монопольної влади фірми повністю залежить від еластичності ринкового попиту. Однак частіше буває, що кілька фірм конкурують один з одним. Тоді еластичність ринкового попиту встановлює нижня межа для еластичності попиту кожної фірми.

Попит на нафту досить нееластичний, принаймні в короткостроковий період, от чому ОПЕК зміг підняти ціни на нафту значно вище граничних витрат на її видобуток в 70-і роки - початку 80-х років. Попит на такі товари, як кава, какао, мідь і олово, значно еластичніше, і саме тому спроби виробників картелізувати ці ринки й підняти ціни майже ні до чого не привели. У кожному випадку еластичність ринкового попиту обмежує потенційну монопольну владу окремих виробників.

Число фірм на ринку. Другим визначальним фактором кривої попиту для фірми й, стало бути, її монопольної влади є кількість фірм, що діють на ринку. При інших рівних обставинах монопольна влада кожної фірми знижується в міру того, як росте число фірм на ринку. Чим більше фірм конкурують між собою, тим сутужніше кожної з них підняти ціни й уникнути втрат від зменшення обсягу реалізації.

Взаємодія між фірмами. Конкурентна стратегія фірми є вирішальним чинником монопольної влади. Припустимо, що на ринку діють чотири фірми. Як вони можуть конкурувати один з одним? Вони можуть, наприклад, конкурувати дуже агресивно, збиваючи ціни один одного, щоб захопити більшу частину ринку вільної конкуренції. Це, імовірно, знизить ціни майже до конкурентного рівня. Кожна фірма побоїться підняти свою ціну, побоюючись втратити свою частку в загальному обсязі реалізації, і, таким чином, вона буде мати мінімальну монопольну владу або не мати її зовсім.

Однак фірми можуть і не конкурувати між собою й навіть вступати в змову (у порушення антитрестовського законодавства). У крайньому випадку вони можуть утворити картель і домовитися про обмеження обсягу виробництва й підйомі цін. Найбільше імовірно, що, піднімаючи ціни по змові, а не поодинці , фірми дістануть більший прибуток і тому картель може одержати значну монопольну владу.

Таким чином, фірми можуть взаємодіяти різними способами. Тут ми просто хочемо підкреслити, що при інших рівних обставинах монопольна влада менше, коли фірми агресивно конкурують, і більше, коли вони співробітничають.

Запам'ятаємо, що монопольна влада фірми часто міняється за часом, як і умови її діяльності (ринковий попит і витрати). Це приводить до змін у поводженні самої фірми і її конкурентів. Монопольна влада, отже, повинна розглядатися в динаміку. Наприклад, крива ринкового попиту може бути нееластична на короткочасному відрізку (така ситуація зложилася з нафтою, коли ОПЕК мав величезну монопольну владу в короткостроковий період, але значно меншу на довгостроковому етапі). Більше того, реальна або потенційна монопольна влада в короткостроковому періоді підсилює конкуренцію в галузі на довгостроковому етапі. Більший короткостроковий прибуток може спокусити деякі нові фірми вступити в справу, скорочуючи тим самим монопольну владу на довгостроковому етапі[2, c. 152-156].

При монополії ціна вище й споживачі купують менше продукції. Через більше високу ціну ті споживачі, які купують товар, гублять частину надлишку, показану прямокутником А. Ті споживачі, які не можуть купити товар за ціною Рт але купили б його за ціною P0 також гублять надлишок у розмірі площі трикутника В. Отже, сукупна втрата споживчого надлишку становить А + В. Виробник, однак, дістає прибуток, позначену прямокутником А, продаючи товар по більше високій ціні, але губить частину надлишку, позначену трикутником З, що представляє собою додатковий прибуток, що виробники одержують від продажу (Qc - Qm) за ціною P1, Загальний прибуток виробника, отже, складе А - С. Віднімаючи втрату споживчого надлишку із прибутку виробника, ми одержимо чисті збитки, рівні В + С. Це повні чисті збитки від монопольної влади. Навіть якщо прибутку монополіста були обкладені податком і перерозподілені на користь споживачів продукту, ефективність не буде досягнута, тому що обсяг виробництва буде нижче, ніж в умовах вільної конкуренції. Загальні чисті збитки - це суспільні витрати такої неефективності.

Можуть виникнути й додаткові суспільні витрати монопольної влади, які перевищують повні чисті збитки в трикутниках У и С. Фірма може затратити величезні засоби із суспільних позицій непродуктивно, щоб одержати, удержати й використати монопольну владу. Це може бути пов'язане з витратами на рекламу, створенням свого "лобі" і юридичними спробами уникнути урядового контролю над цінами й антитрестовським законодавством. Це може виражатися також у створенні невикористовуваних додаткових виробничих потужностей, для того щоб переконати потенційних конкурентів залишити спроби проникнення на монопольний ринок. Економічний стимул цих витрат безпосередньо пов'язаний із прибутком фірми в результаті одержання монопольної влади (тобто прямокутник А мінус трикутник 3). Отже, чим більша частина надлишку переходить від споживачів до монополіста (прямокутник А), тим більше суспільні витрати монополії[7, c. 191-193].

Білет № 36

Монопольний ринок у короткостроковому періоді.

Намагаючись максимізувати прибуток, монополіст ви­користовує таке ж логічне обгрунтування, що й конкурентна фі­рма. Він вироблятиме кожну наступну одиницю продукції доти, поки її реалізація забезпечує більший приріст загального доходу, ніж збільшення загальних витрат. Точніше, фірма нарощуватиме виробництво продукції до такого обсягу, при якому граничний дохід дорівнює граничним витратам. Тому правило граничного випуску

MR = MC,                                                        (9.3)

яке ми визначили для конкурентної фірми, є універсальною не­обхідною умовою максимізації прибутку для всіх типів ринкових структур.

Проте проблема максимізації прибутку монополістом розв'я­зується дещо інакше, ніж у випадку конкурентної фірми. Головна відмінність полягає в тому, що монополіст повинен прийняти рі­шення і щодо обсягу випуску, і щодо ціни, тоді як конкурентна фірма визначає лише обсяг.

Графічний розв'язок задачі максимізації прибутку фірмою- монополістом у короткостроковому періоді ілюструє рис. 9.2, а. Точка А відповідає умові MR = MC, а її координата на осі обся­гів визначає монопольний обсяг Q_m. Потім знаходимо точку C на лінії попиту D, яка відповідає обсягу Q_m. Горизонтальна ко­ордината точки C на осі цін визначає монопольну ціну P_m. Якби фірма вибрала обсяг менший, ніж Q_m, а ціну вищу, ніж P_m, то вона б недоотримала частини прибутку. Адже при обсязі вироб­ництва до Q_m граничний дохід перевищує граничні витрати (MR > > MC), тому слід розширювати випуск до Q_m. Якщо б фірма ви­брала обсяг виробництва більший, ніж Q_m, а ціну нижчу від P_m, то кожна додаткова одиниця продукції приносила б їй збиток, бо на відрізку Q > Q_m граничні витрати перевищують граничний дохід (MC > MR).

Рис. 9.2. Максимізація економічного прибутку а) та мінімізація економічного збитку б) монополістом

 

Загальний дохід (виручка) TR чисельно дорівнює площі пря­мокутника P_mCQ_mO (добутку P_m ■ Q_m). Загальні витрати TC ви­значаються після встановлення AC_m — середніх витрат виробни­цтва обсягу Q_m. На величину AC_m вказує точка В перетину вертикалі CQ_m із кривою АС. Таким чином, TC чисельно дорів­нює площі прямокутника OAC_mBQ_m (добутку AC_m ■ Q_m). Тоді економічний прибуток монополіста ^_m дорівнює площі прямоку­тника Pm CBACm.

У короткостроковому періоді монополіст може мати економі­чні збитки, якщо навіть при виконанні умови максимізації прибу­тку середні витрати перевищують ціну (AC_m > P_m). Тоді фірма мінімізує лише свої збитки (рис. 9.2, б).

Для монополіста умови беззбитковості та закриття в коротко­строковому періоді такі самі, як і для конкурентної фірми: без­збитковість (P_m = min AC), закриття (P_m < min AVC).

Точка C на рис. 9.2, а визначає стан короткострокової рівно­ваги монополіста, тому що при досягненні ціни P_m та обсягові Qm на монопольному ринку відсутня тенденція до їхньої зміни за інших незмінних умов. Зазначимо, що за короткострокової рівно­ваги конкурентної фірми P = МС, а фірми-монополіста P > MC.

На монопольному ринку кривої пропозиції не існує. Це можна довести, якщо при незмінних кривих витрат добрати якусь нову криву попиту з таким нахилом, щоб відповідна їй крива граничного доходу перетиналася з кривою граничних витрат у тій самій точці А, що й криві MR та MC на рис. 9.2, а. Тоді обсяг Qm залишиться без змін, а монопольна ціна буде іншою, бо ви­значатиметься новою кривою попиту. Отже, одному й тому са­мому обсягові пропозиції у випадку монополії можуть відповіда­ти дві різних ціни, що суперечить умовам існування функціо­нальної залежності P = P (Q_s). Тому концепція кривої пропозиції як залежності між цінами і обсягами випуску в теорії монополії, як і в теорії ринків недосконалої конкуренції в цілому, не вико­ристовується. Для аналізу поведінки монополіста та інших фірм, що діють на ринках недосконалої конкуренції, вирішальне зна­чення має співвідношення попиту і витрат, а не попиту і пропо­зиції, що справедливо лише для ринку досконалої конкуренції. Перетин кривих попиту і пропозиції, відомий маршаллівський хрест, визначають рівноважну ціну і обсяг випуску лише на гіпо­тетичному ринку досконалої конкуренції.

Білет № 37

Монопольний ринок у довгостроковому періоді.

Аналізуючи поведінку монополіста в довгостроковому пері­оді, слід враховувати особливості монополії: відсутність супер­ників та існування вхідних бар'єрів для входження на ринок но­вих фірм. Тому, на відміну від конкурентних фірм, прибуток яких в довгостроковому періоді зводиться до нуля, монополіст може отримувати економічний прибуток і в довгостроковому пе­ріоді. Водночас зауважимо, що економічний прибуток монополі­ста в довгостроковому періоді, як і за умов досконалої конкурен­ції, не може бути від'ємним.

Якщо монополіст має збитки в короткостроковому періоді, то перед ним відкриті дві можливості. Перша полягає в тому, що він може замінити даний ринок і знайти за його межами інший спо­сіб використання своїх ресурсів, які забезпечували б йому хоча б нульовий прибуток. Друга можливість полягає в тому, що розмі­ри виробничої потужності монополії не оптимальні, і тому вона може змінити їх чи отримувати хоча б нульовий економічний прибуток. Розглянемо процес довгострокового пристосування монополії, розпочавши з ситуації, коли монополіст отримує зби­ток (від'ємний економічний прибуток).

Звернемося до рис. 9.3, де D і MR — криві попиту і граничних витрат монополіста, LAC і LMC — криві його середніх та гранич­них витрат довгострокового періоду. Наявні потужності монопо­ліста характеризують криві середніх та граничних витрат корот­кострокового періоду SACi і SMC₂. Оптимальний обсяг випуску при цьому становить Q_i. Однак при такому обсязі виробництва середні загальні витрати перевищують ціну (C_i(Q_i) > P_i(Q_i)) і монополіст має збиток, розмір якого дорівнює площі прямокут­ника P_iC_iE_iA.

Рис. 9.3. Оптимум монополіста в довгостроковому періоді

 

Як видно з рисунка, наявні потужності монополіста недостат­ні для того, щоб забезпечувати йому економічний прибуток на даному ринку. Проте в нього є перспектива. Розглянемо ділянку обсягу виробництва Q'Q", в межах якої крива середніх загальних витрат довгострокового періоду виявляється нижчою від кривої попиту, яка одночасно є й кривою середнього доходу. Таким чи­ном, можливе таке розширення виробничої потужності монопо­ліста, оптимальне використання якої дало б йому змогу отриму­вати додатний економічний прибуток. З усіх можливих розмірів виробничих потужностей лише той дозволить отримувати мак­симальний довгостроковий прибуток, який відповідає перетину кривих LMC і MR (точка E). Оскільки довгостроковий оптимум передбачає також і короткостроковий оптимум (але не навпаки), то крива короткострокових граничних витрат SMC₂ буде перети­нати криву MR у тій самій точці Е. Інакше кажучи, оптимальна виробнича потужність у довгостроковому періоді на рис. 9.3 ха­рактеризується кривими SAC₂ і SMC₂. Використовуючи потуж­ність такого масштабу і випускаючи продукцію в обсязі Q₂, мо­нополіст отримує прибуток, оскільки SAC₂(Q₂) < P₂(Q₂). Загальна сума прибутку окреслена площею прямокутника C₂P₂BE₂.

Таким чином, у довгостроковому періоді монополіст максимізує прибуток, виробляючи і продаючи таку кількість продукції, при якій граничний дохід дорівнює граничним витратам довгостроко­вого періоду. Отже, найкращий із короткострокових станів рівно­ваги є одночасно станом довгострокової рівноваги монополіста.

MR = SMC₂ = LMC.                                              (9.4)

Оптимальна потужність монополіста така, що криві середніх за­гальних витрат короткострокового, і довгострокового періодів доти­каються одна до одної в точці, що відповідає оптимальному випуску довгострокового періоду, E₂. їй відповідає точка E, де короткостро­кові граничні витрати дорівнюють граничному доходу. Зауважимо, що точка E2 розміщена на низхідній частині кривої SAC2, яка харак­теризує оптимальну для даного монополіста виробничу потужність. Це означає, що оптимальний випуск Q₂ передбачає неповне викори­стання оптимальної (з точки зору довгострокового періоду) потуж­ності. Якщо лінія попиту зміститься вгору праворуч, то при тій самій технології і виробничій потужності, тобто при тих самих кривих SAC₂ і SMC₂, точка E зміщуватиметься вгору вздовж SMC₂, обсяг ви­пуску виявиться вище (точка Q₂ зміститься праворуч), а ціна — ни­жче (точка P2, а разом з нею і C2 змістяться вниз).

Білет № 38

Цінова диференціація та дискримінація.

Монопольна влада  – здатність впливати на ринкову ціну – реалізується на основі цінової стратегії монополії. Один з принципів монополістичного ціноутворення – „витрати плюс” – передбачає встановлення ціни на рівні граничних витрат з деякою накидкою. Величина накидки пов’язана з еластичністю попиту. Її обчислюють на основі правила MR=MC з врахуванням показника еластичності.  Було виведене приблизне правило ціноутворення: .Ліва частина рівняння  показує перевищення ціни над граничними витратами, виражене в процентах., яке є обернено пропорційним до еластичності попиту на продукцію монополії.  Показник „відносної націнки” слугує для вимірювання монопольної влади і називається індексом Лернера :        . Значення індексу Лернера завжди перебуває в проміжку між нулем (для досконало конкурентної фірми) і одиницею (для чистої монополії). На основі приблизного правила ціноутворення можна знайти вираз для монопольної ціни:                      або                 Формула не використовується у випадку, коли E_d= -1. Монопольна фірма призначає ціну, вищу за граничні витрати на величину, обернено пропорційну еластичності попиту. За високої еластичності попиту накидка буде незначною, ціна наближатиметься до граничних витрат, тобто ринок буде близьким до конкурентного, де  і монопольне становище особливих переваг не дає. Основна мета цінової стратегії монополіста – захоплення якнайбільшої частини споживчого надлишку і перетворення його у монопольний прибуток. Вона реалізується за допомогою політики цінової дискримінації –  продажу одного і того  самого товару різним покупцям за різними цінами.  Розрізняють три види цінової дискримінації: дискримінацію першого, другого і третього ступеня. Цінова дискримінація першого ступеня, або абсолютна (досконала) цінова дискримінація, виникає, коли фірма призначає для кожного покупця резервну ціну – максимальну, яку кожен покупець погоджується заплатити за кожну придбану одиницю товару. Встановлення цієї ціни дозволяє здійснити максимально можливу сегментацію ринку. Для монополіста, що здійснює абсолютну цінову дискримінацію, ціна і граничний виторг співпадають, подібно до досконалої конкуренції, так само співпадають криві попиту і граничного виторгу . Досконала цінова дискримінація пом’якшує недоліки монопольної влади і виявляється вигідною для обох сторін: монополіст розширює обсяги випуску до ефективного рівня конкурентного ринку, відсутні безповоротні втрати, що сприяє зростанню добробуту суспільства. Проте весь надлишок споживачів перетворюється на монопольний прибуток, і суспільний добробут зростає саме за рахунок додаткових надприбутків монополіста, тоді як споживачі зовсім не одержують чистої вигоди. Цінова дискримінація другого ступеня передбачає блокове призначення цін залежно від обсягів продажу: чим більша кількість товару купується, тим нижчою є ціна. Така цінова дискримінація сприяє розширенню виробництва, зменшенню витрат при позитивному ефекті масштабу і навіть підвищенню добробуту споживачів. Додатковий прибуток монополіста проте виявляється меншим, ніж у випадку досконалої цінової дискримінації, він не в змозі захопити весь надлишок споживача. Цінова дискримінація третього ступеня застосовується, коли можна виділити окремі групи покупців з різною еластичністю попиту. Сегментація ринку здійснюється в залежності від тих чи інших ознак, які надають групі характерних рис споживання. На сегментованих ринках перерозподіл продукції між покупцями відбувається шляхом зниження цін для одних і підвищення для інших. Вища ціна встановлюється на тому сегменті ринку, де попит менш еластичний. Наслідки дискримінації в цьому випадку неоднозначні: вона може збільшити сукупний споживчий надлишок, а може зменшити його або залишити незмінним. Але прибуток монополії зростає, в іншому випадку монополія встановила б єдину ціну для всіх.

ІІ.

В умовах ринкової економіки існує таке явище, як цінова дискримінація. Ціпова дискримінація — це одночасний продаж однорідних товарів різним категоріям покупців за неоднаковими цінами Щоб зрозуміти сутність дискримінації, потрібно розглянути її структуру. Вона охоплює: ознаки цінової дискримінації, її суб'єкт та суб'єкт, який запроваджує дискримінацію, причини, що зумовили її появу і наслідки цього явища (рис. 81). Однією з ознак цінової дискримінації с те, що товари і послуги мають однакові характеристики, в цих товарах і послугах втілені однакові витрати виробництва. Проте такі товари і послуги реалізуються за різними цінами. Цінова дискримінація стосується тих суб'єктів, які змушені купувати товар або послугу за вищою ціною. Причини її різні: Підприємці враховують купівельну спроможність споживачів (потреба висока, проте грошові можливості низькі), наприклад студентів, учнів, які купують квитки в кінотеатр, музей, на виставку. Зменшення попиту споживачів іноді змушує підприємців використати можливості транспорту (у зимовий час знижуються ціни на квитки на авіатранспорт для окремих груп населення). Цінова дискримінація можлива в окремих галузях, де різниця в цінах не сприяє перепродажу товарів або послуг (тобто відсутні особи, які б використовували різницю цін для наживи). Це такі галузі, як медицина, юридичні послуги, послуги транспорту. Тут, як правило, враховують рівень платоспроможності споживачів. Можливе зниження плати за хірургічну операцію, якщо споживач обмежений у фінансах, проте операція для нього конче потрібна. Запровадження цінової дискримінації є прерогативою монополіста. Знижка в ціні може мати благодійний, рекламний характер. Суб'єктом запровадження цінової дискримінації є, як правило, монополіст. Це держава або підприємець, який посідає монопольне становище в певній галузі. Наслідком цінової дискримінації зазвичай є реалізація товарів, послуг, надання окремим верствам населення матеріальної допомоги.

Білет № 39

Рівновага фірми-монополіста в довгостроковому періоді.

Більш чітко специфіка монополістичної конкуренції як особливого типу ринкової структури спостерігається в довгостроковому періоді (мал.72). мал.72 Довгострокова рівновага фірми при монопольній конкуренції Припустимо, що крива витрат не змінюється, припустимо також, що спочатку фірма здобуває економічний прибуток (лінія D1лежить вище мінімального рівня LATC). В умовах чистої монополії така ситуація мала би тенденцію до закріплення на тривалий час, тому що пануюча фірма не допустила б на ринок нових виробників. При монополістичній конкуренції вхід на ринок порівняно вільний. Тому в довгостроковому періоді на нього неминуче проникнуть, зваблені економічним прибутком, інші компанії, які стануть робити товари, за своїми характеристиками, що близькі до продукції розглянутої фірми. У результаті крива попиту на продукцію існуючої фірми пересунеться вліво, тому що частина клієнтів перейде до конкурентів і її сегмент ринку скоротиться. Очевидно, що цей процес буде продовжуватися доти, поки не зникне економічний прибуток і крива попиту не займе положення дотичної до кривої витрат D3на(мал.72). Розглянемо стан стійкої довгострокової рівноваги фірми на ринку монополістичної конкуренції що відповідає точці А, яка лежить на кривій LATC. Таким чином, монополістична конкуренція виявляє тенденцію до одержання фірмами нульового економічного прибутку. Це є наслідком можливості вільного входження на ринок і виходу з нього. Інша важлива особливість положення точки довгострокової рівноваги полягає в тому, що знаходячись на кривій LATC, вона не збігається з точкою мінімуму середніх витрат, тому що крива попиту може бути дотичною до кривої витрат у точці їхнього мінімуму тільки в тому випадку, якщо крива попиту горизонтальна, а при монополістичній конкуренції крива попиту має негативний нахил. Якщо ж крива попиту не торкається, а проходить через точку мінімуму витрат під кутом (крива D2на мал. 72), то це значить, що якась її частина проходить вище кривої витрат, тобто існує зона економічного прибутку. У цьому випадку збережеться надходження нових фірм у галузь і крива попиту продовжить свій зсув, поки не займе положення дотичної в якійсь іншій точці. З розбіжності точки довгострокової рівноваги з точкою мінімуму середніх витрат випливають три важливих наслідки: По-перше, рівноважна ціна при монополістичній конкуренції в довгостроковому періоді перевищує рівноважну ціну, що встановилася б при досконалій конкуренції. Іншими словами, структура ринку монополістичної конкуренції змушує споживача переплачувати за різноманітність товару. По-друге, за монополістичної конкуренції обсяг виробництва кожної фірми трохи менше оптимального, тому що весь ринковий обсяг товару міг би бути випущений дешевше більшими за розмірами фірмами. По-третє, в точці довгострокової рівноваги ціна вище граничних витрат фірми, оскільки знайдуться покупці, що погодиться заплатити за додаткову одиницю товару більше, ніж витрачає на виробництво цієї одиниці фірма. І така ситуація виникає на всіх сегментах ринку. Таким чином, галузь недостатньо використовує ресурси для виробництва потрібного покупцям товару. Але збільшення випуску не в інтересах фірм, тому що при цьому скоротиться їхній прибуток. У довгостроковому періоді будь-яка фірма на ринку монополістичної конкуренції, може збільшити виробництво шляхом введення нових потужностей. Можуть також з'явитися нові фірми, що мають можливість виготовляти безалкогольний напій з тими ж характеристиками, і їхній товар користуватиметься попитом, тому що економічний прибуток, який фірма може одержувати в короткостроковому періоді, залучить нових продавців. На ринках монополістичної конкуренції цей процес інновації й імітації продовжується увесь час. Коли одна компанія пропонує новий напій, що не містить кофеїну, то її суперники швидко роблять те ж саме, звичайно, якщо вони можуть здобути з цього економічний прибуток. У міру того як число фірм, що випускають новий напій, і пропозиція подібних товарів збільшується, ціна за літр, буде знижуватися, а крива попиту, як і крива граничного доходу на товар, зміститься вниз. Це значить, що в довгостроковому періоді через підвищену пропозицію товару ціна і граничний доход, знизяться. Ймовірно також, що попит на товар кожної окремої фірми також буде наближатися до того, щоб стати більш еластичним за даною ціною. Це відбувається тому, що підвищення ціни конкуруючими фірмами, збільшує число замінників. Нові фірми продовжують входити на ринок доти, поки можна діставати економічний прибуток. MR=LMC=LAC мал.73 Довгострокова рівновага фірми при монополістичній конкуренції Отже, довгострокова рівновага на ринку монополістичної конкуренції аналогічна рівновазі на конкурентному ринку, коли усі фірми дістають нормальний прибуток, а ціна дорівнює середнім витратам. При довгостроковій рівновазі, крива попиту на товар будь-якої фірми в галузі є дотичною до довгострокової кривої середніх витрат фірми. На мал.(73) фірма випускає 3000 літрів свого продукту на місяць, після розширення виробництва для використання переваги більш низьких, у довгостроковому плані, щомісячних середніх витрат. Це випуск при якому MR = LMC після зміни попиту, через появу конкурентів. Рівноважна ціна при цьому складе тільки 1,5 гривні за літр відповідаючи точці А на кривій попиту. При цьому випуску середні витрати так само рівні 1,5 гривні за літр і, отже, прибуток дорівнює нулю як з одного літра, так і з всього обсягу на ринку монополістичної конкуренції. Вільний вхід на ринок перешкоджає фірмам здобувати економічний прибуток у довгостроковому періоді. Цей процес працює й у зворотному напрямку, якщо попит на ринку монополістичної конкуренції знизився після досягнення рівноваги, то фірми залишили б ринок. Це відбувається тому, що скорочення попиту зробило б неможливим для фірм покривати свої економічні витрати. мал. 74 Монопольно конкурентна фірм, що потерпає від збитків Як показано на мал. 74, при випуску Q1при якому MR=LMC після скорочення попиту типовий продавець розуміє що ціна Р1, яку він повинний встановити для того, щоб продати цю кількість товару менше, ніж середні витрати AТC1 на виробництво цього товару. Оскільки при таких обставинах фірми не можуть покривати свої економічні витрати, вони вийдуть з галузі та перемістять свої ресурси у вигідніші підприємства. Коли це відбудеться, то крива попиту і криві граничного доходу продавців, що залишилися на ринку, змістяться вгору. Це відбудеться тому, що скорочення наявної кількості товару на ринку збільшить максимальні ціни і граничний доход, характерні для будь-якого його випуску, який одержуватимуть продавці, що залишилися. Вихід фірм із галузі буде продовжуватися доти, доки не буде досягнута нова рівновага, за якої крива попиту знову стане дотичною до кривої LAТC, а фірми будуть одержувати нульові економічні прибутки.

ІІ.

Крива попиту І1 на продукцію окремої фірми в чисто конкурентній галузі зовсім еластична. Фірма не може вплинути на рівень ціни і погоджується з нею. Граничний дохід фірми МЯ від продукту додаткової одиниці продукції дорівнює її ціні Р. Тому криві попиту І1 і граничного доходу співпадають: Р = МЯ. У довгостроковому періоді після того, як всі пристосування закінчені (нові фірми вступили в галузь, збільшивши пропозицію, що призвело до зниження ціни та змусило інші фірми покинути галузь. В результаті масового відтоку пропозиція зменшилася, ціна підвищилася і т. п.), встановилася рівновага, котра характеризується рівністю ціни, мінімальних середніх витрат і граничного доходу. Рівність ціни і мінімальних середніх витрат показує, що фірма використовує ефективну технологію, реалізує продукцію за найнижчими цінами

Р і виробляє обсяг продукції , що відповідає її витратам. Рівність ціни і граничних витрат означає, що ресурси розподілені у відповідності з надаванням переваг споживачами.

Із станом рівноваги фірми у довгостроковому періоді в умовах чистої конкуренції порівнюють будь-яку іншу ситуацію в умовах усіх відомих моделей ринку.

Білет № 40

Порівняльна оцінка конкурентного та монопольного ринків.

Процес монополізації економіки має як позитивні так і негативні наслідки. Позитивним є те, що у гігантських підприємств та їх об’єднань більше можливостей розвивати сучасне виробництво, фінансувати крупні науково-дослідні лабораторії, отримувати нові наукові результати, впроваджувати новітню техніку і технологію, здійснювати перекваліфікацію робітників, а отже, пристосовуватися до рівня розвитку продуктивних сил, до структурних зрушень в економіці. У промисловості трапляється, що якась фірма завдяки ефективній технології, своїм патентам, своїм фірмовим маркам, лозунгам здійснює значний контроль над цінами. Свої “монопольні прибутки” така фірма знову вміщує у дослідження та рекламу, і вона завжди виявляється здатною йти нога в ногу зі своїми суперниками та навіть випереджати їх.

Крім того, монополія, використовуючи фактор масового виробництва, сприяє економії на витратах факторів виробництва, забезпечує споживачів дешевими та якісними товарами. Доведено, що подвоєння обсягів виробництва зменшує витрати на одиницю продукції на 20%.

Отже, монополії здебільшого є крупними підприємствами з найвищою ефективністю і найнижчими виробничими витратами. Монополії, реалізуючі переваги крупного виробництва, забезпечують економію суспільних витрат виробництва й обігу[17, c. 55-56].

Монополія веде до гальмування науково-технічного прогресу. Послабивши конкуренцію, монополія створює тенденції до стримування запровадження технологічних новинок, уповільнення нововведень. Монопольне становище і ті вигоди, що з нього випливають, послаблюють стимули до постійного вдосконалення виробничого процесу, до зростання його ефективності. Ті ефекти, які в умовах конкурентного ринку досягаються шляхом раціоналізації, монополія може досягти “меншою кров’ю” — за рахунок свого “привілейованого” становища. Проте це зовсім не означає, що НТП має зупинитись. За теперішніх умов і монополіям не забезпечується спокійне життя, їм доводиться постійно вступати в конкурентну боротьбу, захищаючи свої позиції. Це примушує шукати шляхи зменшення виробничих витрат, у тому числі через удосконалення техніки та технології. Але сама можливість уникнути конкуренції та щоденної гонитви за лідерством у НТП використовується у зручних ситуаціях і веде до уповільнення економічного розвитку. В цьому плані найбільш шкідливою є адміністративна монополія. Тут у ролі монополістів здебільшого виступають технічно та економічно відсталі підприємства.

Однією з рушійних сил розвитку економічної системи, як уже зазначалося, є конкуренція. Термін конкуренція походить від латинського слова соnсurere, що означає зіштовхуюсь. Як економічна категорія конкуренція - це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів і послуг, за привласнення найбільших прибутків.Конкуренція - об'єктивний економічний закон розвинутого товарного виробництва, дія якого для товаровиробників є зовнішньою примусовою силою до підвищення продуктивності праці на своїх підприємствах, розширення масштабів виробництва, прискорення НТП, впровадження нових форм організації виробництва і систем заробітної плати тощо. Дія інших економічних законів також відбувається у формі примусових сил конкурентної боротьби, внаслідок чого конкуренція є важливою рушійною силою розвитку економічної системи, складовою частиною її господарського механізму.

Як складова частина господарського механізму конкуренція діє через попит, пропозицію і ціни. У цьому разі вона відбувається між самими виробниками, споживачами (покупцями). Так, із посиленням конкуренції між виробниками зростають пропозиція товарів і послуг, їхня якість тощо, внаслідок чого знижуються ціни. Зворотний механізм існує за конкуренції покупців. У результаті конкуренції між виробниками і споживачами формується ринкова ціна товарів і послуг, що впливає на механізм стихійного регулювання пропорцій народного господарства[23, c. 11-12].

Залежно від форм і видів конкуренції формуються відповідні види цін. В умовах панування монополій встановлюються насамперед монопольне високі та монопольне низькі ціни. Монопольно високу ціну встановлює той товаровиробник, який є монополістом у виробництві і на ринку, обмежує конкуренцію, порушує права споживачів, отримує внаслідок цього високі прибутки.

Монопольно низьку ціну встановлює товаровиробник під тиском монополістів. Такого тиску зазнають дрібні та середні фірми при укладанні контрактів з монополіями, дрібні ферми - від транспортних і промислових компаній при доставці сільськогосподарської продукції на ринок та її переробці. Так, для дрібних фермерських господарств США, що спеціалізуються на виробництві молока, типовою є ситуація, коли з кожного долара, який споживачі заплатили за один літр молока, вони отримують лише близько 35 центів.

Монопольно високі ціни спричиняють зменшення платоспроможного попиту населення, притягують конкурентів, тому монополії повинні постійно шукати оптимальне співвідношення між кількістю реалізованої продукції та ціною, яка дає змогу привласнити максимальний прибуток.

Коли на ринку панують декілька олігополістів (групова монополія), як правило, застосовується практика лідерства в цінах. Щоб уникнути виснажливої конкурентної боротьби наймогутніша компанія встановлює ціни на свої товари або послуги, а решта олігополістів за спільної мовчазної згоди встановлюють таку саму або дещо нижчу ціну (залежно від якості товару, термінів гарантійного обслуговування тощо).

Ціни на товари, що їх виготовляють державні підприємства, регулює держава. Такими типовими товарами і послугами є електроенергія, послуги зв'язку й пошти та ін.

Щоб послабити негативні наслідки монополізації економіки, зокрема практики монополістичного ціноутворення, в розвинутих країнах світу приймаються антимонопольні закони, здійснюється контроль за угодами між крупними компаніями тощо[10, c. 289-291].

Білет № 41

Основні ознаки олігополії.

Олігополія — це ринкова структура, для якої характерно присутність незначної кількості фірм на ринку, кожна з яких володіє значною часткою ринку. Характерні риси олігополії: 1. Усього кілька підприємств постачають продукцію на весь ринок. При цьому олігополісти можуть бути двох типів: виробники стандартизованої (однорідної) продукції (виробництво промислових продуктів: сталь, алюміній, цинк тощо) і виробники диференційованої продукції (виробництво споживчих товарів: автомобілі, пиво, сигарети тощо). Зазвичай на олігополістичнних ринках панує від двох до десяти підприємств. 2. Принаймні, деякі підприємства в олігополістичній галузі мають великі ринкові частки, тобто мають здатність впливати на ціну товару (послуги), варіюючи його наявністю на ринку. Отже, олігополісти є підприємствами, «що диктують ціну». 3. Підприємства в галузі усвідомлюють свою взаємозалежність. Всі продавці на олігополістичних ринках знають, що коли вони або їхні суперники змінять ціни або обсяг продажів, то наслідки позначаться на прибутках всіх підприємств. Передбачається, що кожне підприємство в галузі визнає, що зміна його стратегії на ринку викличе реакцію конкуруючих продавців. Можлива відповідна реакція конкурентів є основним чинником, що визначає рішення підприємства. Реакція, яку окремі продавці чекають від своїх суперників, впливає на рівновагу на олігополістичних ринках. 4. Є істотні бар’єри для вступу в галузь. Основними з них є: економічні (ефект масштабу), фінансові (величезні видатки на рекламу), юридичні (патенти і ліцензії), ринкові (власність на сировину). Найбільш значним з них є ефект масштабу. Причиною виникнення олігополії є переваги великого підприємства над малим, що дає можливість знизити собівартість продукції. В результаті поглинання великими фірмами менших відбувається конкуренція на ринку, тобто на ньому функціонує декілька підприємств. Це дає можливість їм отримувати великі прибутки. Для входження в ринок даного товару необхідні великі капіталовкладення, що створюють природні перепони для входження ринок. Поведінка фірми при олігополії визначається 2-ма протилежними тенденціями: — за таємної змови виробників встановлюється договірна висока ціна, що дає можливість олігополістам отримувати стабільні надприбутки. — існує постійне бажання порушити дану угоду і збільшити свої прибутки за рахунок конкурентів шляхом зниження ціни та збільшення обсягів продажу. Протиріччя між цими тенденціями носить назву дилеми олігополіста. Основою взаємовідносин при олігополії виступає змова підприємств — це явна, таємна або мовчазна угода між підприємствами відносно ціни та обсягів продажу. Природна олігополія існує, коли кілька підприємств можуть постачати продукцію для всього ринку за менших довгострокових середніх витратах, ніж були б у безлічі підприємств. До такого роду олігополій часто відносять нафтопереробку, 209 Частина ІІ. Мікроекономіка виплавку стали, виробництво пива й інших алкогольних напоїв. У цілому ж існування природної олігополії є предметом суперечок економістів. Отже, особливість олігополії, як особливої ринкової структури, полягає у взаємозалежності поведінки продавців. До того ж, на відміну від монополіста і конкурентного продавця, олігополіст не може розглядати криву попиту на свою продукцію як задану і використовувати при визначенні найкращого випуску відому умову рівноваги, що полягає в рівності граничного доходу (що залежить від кривої попиту) і граничних витрат. Тому для опису поведінки олігополіста застосовують спеціальні моделі олігополії, що розрізняються припущеннями про характер поведінки конкурентів на ринку. Розглянемо модель дуополії, коли на ринку є всього дві фірми, що виробляють однорідну продукцію, при цьому діють незалежно одна від одної, не вступаючи в змову. Відповідно до моделі Курно, на ринку має місце некооперована дуополія, причому: — кожний дуополіст прагне максимізувати свій прибуток виходячи із припущення, що випуск іншого дуополіста незмінний; — постійні витрати кожної дуополії дорівнюють нулю, а граничні витрати не залежать від випуску. У цьому випадку граничні витрати дорівнюють середнім загальним витратам; — граничні витрати обох дуополістів однакові. На рис. 17.1 графічно зображена модель Курно, тобто поведінка двох фірм А і В на олігополістичному ринку. P PA PB PK MRA QA QB MRB QK D ATC=MC Q Рис. 17.1. Модель Курно Фірма А вважає, що конкурент В має випуск Q = 0, і відповідно, виробляє продукції QА за ціною РА. У свою чергу фірма В вважає, що конкурент А має випуск QА, і отже, випускає обсяг QB — QА за ціною РВ і так далі. У підсумку кінцевий рівноважний обсяг виробленої продукції кожного олігополіста становить 1/3 конкурентного випуску. А разом галузь за дуополії Курно випускає 2/3 конкурентного обсягу, тоді як чиста монополія забезпечує лише половину його. 210 Розділ 17. Олігополія та ринок монополістичної конкуренції Рівновагу в моделі Курно можна зобразити за допомогою кривих регування дуополістів. Криві реагування дуополістів ® ілюструють випуск, що максимізує прибуток однієї фірми залежно від випуску конкурента. Точкою рівноваги Курно називається точка перетину кривих реагування дуополістів (точка Е на рис. 17.2). Q2 R1 E R2 Q1 Рис. 17.2. Криві реакції дуополістів Отже, QA = QB = 1/3Qk.

Білет № 42

Модель дуополії Курно.

Модель дуополії Курно демонструє механізм ринкового встановлення рівноваги за умов, коли діючі в галузі два фірми одночасно приймають рішення за обсягом випуску стандартизованого блага, виходячи з заданого обсягу випуску конкурента. Суть взаємодії фірм полягає в тому, що кожна з них вибирає власне рішення про обсяг випуску, приймаючи обсяг виробництва іншої постійним.

Припустимо, ринковий попит представлений кривої D, а граничні витрати фірми МС постійні. Якщо фірма А вважає, що інша фірма не буде робити, то максимізує прибуток обсяг її випуску складе Q. Якщо ж вона передбачає також, що фірма Б здійснюватиме пропозицію в обсязі Q одиниць, то фірма А, сприймаючи це як зміщення на цю ж величину попиту на свою продукцію Dv буде оптимізувати свій випуск на рівні Qv Будь-яке подальше збільшення пропозицій фірмою Б фірма А буде сприймати як зсув попиту на свою продукцію D 2 і оптимізувати відповідно до цього випуск Qr Таким чином, змінюючись в залежності від припущень про обсяг випуску фірми Б , рішення за обсягом виробництва фірми А являють собою криву QA реагування на зміни випуску фірмою Б. Діючи аналогічно, фірма Б буде мати свою криву реагування 0е на передбачувані дії фірми А.

Відбиваючи максимізує прибуток об'єм виробництва однієї фірми в залежності від випуску іншого, криві реагування дозволяють простежити, як встановлюється рівноважний випуск1. Якщо фірма А буде виробляти QA то у відповідності зі своєю кривою реагування фірма В не буде робити, тому що в цьому випадку ринкова ціна продукції дорівнює середнім витратам і будь-яке збільшення випуску призведе до її зниження нижче середніх витрат. Коли А фірма здійснює виробництво на рівні QAV фірма Б відреагує на цей випуском 0 s.Реагуючи навипуск Qst конкурента, фірма А скоротивши випуск до QA.У кінцевому рахунку, встановлюючи обсяг випуску у відповідності зі своєю кривою реагування, фірми досягнуть рівноваги в точці перетину їх кривих реагування, що дасть рівноважний рівень обсягу їх виробництва Q * А і Q 'B. Така рівновага називається рівновагою Курно, яка свідчить про найкращий з точки зору максимізації прибутку положенні фірми при заданих дії конкурента.Проте сама модель не пояснює, як досягається рівновага, тому що припускає обсяг виробництва конкурента постійним.

Якби фірми виробляли на рівні граничних витрат А = QA2; Б - Qs3, вони досягли б конкурентного рівноваги, при якому здійснювали б більший випуск, але не отримували економічного прибутку. У цьому сенсі досягнення рівноваги Курно для них вигідніше, тому що дозволяє отримувати економічний прибуток. Але якби фірми вступили в змову і обмежили сукупний обсяг виробництва так, щоб гранична виручка дорівнювала граничним витратам, вони б збільшили свій прибуток, вибравши комбінацію випуску на кривій QA2 QB3, званої контрактній кривій.

Припустимо, схожі фірми продають ідентичний товар за ціною Р, реалізуючи Q одиниць. Якщо б одна з фірм знизила ціну до Р1, то вона могла б збільшити обсяг продажів до Q) Але так як інші фірми галузі наслідують її прикладу, то фірма зможе реалізувати тільки 4гЕслі ж фірма підвищить ціну (Рг), то за відсутності реакції з боку інших фірм вона реалізує qv а за наявності такої ринкове пропозиція збільшиться до 2 Q Таким. чином, крива галузевого попиту приймає вигляд ламаної кривої Z) oTp, точка перегину якої є точкою переважаючою галузевої ціни. При цьому не важко помітити, що крива попиту продукцію кожного на олігополіст має тенденцію бьпь високоеластичне вище точки перегину і нееластичний нижче за неї, так як гранична виручка MR стає різко негативною і валовий дохід фірм буде знижуватися. Це означає, що оліго-полістіческіе фірми: 1) будуть утримуватися від необгрунтованого підвищення цін, побоюючись втрати своєї частки ринку і прибутку, і 2) будуть утримуватися від невмотивованого зниження цін, боячись втрати потенціалу зростання продажів, частки ринку та прибутків. Враховуючи положення кривої граничної виручки МЛ, можна припустити, що навіть при зміні граничних витрат в межах вертикальній частині кривої граничної виручки (Л / С "МС2) ціни і обсяги продажів змінюватися не будуть. Однак на практиці так модель працює не завжди, оскільки не всяке зниження ціни сприймається конкурентами як прагнення завоювати ринок. Оскільки товари легко замінювані, олігополістичного учасники ринку схильні продавати свій продукт за чистого олігополії за однаковими, а при диференційованої олігополії - за порівнянними цінами.

Білет № 43

Особливості організації олігополістичного ринку.

Олігопо́лія (англ. Oligopoly) — структура ринку, при якій в одній галузі домінує невелика кількість конкуруючих фірм, при цьому хоча б одна або дві з них, виробляють значну долю продукції даної галузі, а поява нових продавців ускладнена чи неможлива. Товар, реалізований олігополістичними фірмами, може бути як диференційованим так і стандартизованим.

Зміст 1 Ознаки олігополістичного ринку 2 Риси олігополістичних ринків 3 Взаємозалежність олігополістів 3.1 Приклад 4 Олігополістичні моделі 4.1 Поведінка фірми щодо ціни та випуску на олігополістичному ринку 4.2 Оцінка економічної ефективності олігополістичного ринку 5 Олігополії в Україні 6 Примітки 7 Див. також