Приклад
Припустімо, що через млявий збут автомобілів адміністрація компанії «Форд» розглядає можливість 10%-го зниження цін, щоб стимулювати збут. Вона має ретельно продумати те, як реагуватимуть на цей захід «Дженерал моторз» і «Крайслер».
Вони можуть взагалі не відреагувати, а можуть знизити свої ціни лише незначно, і в цьому випадку обсяг збуту «форда» значно збільшився б, переважно за рахунок його конкурентів.
Можливо, вони наслідуватимуть приклад «Форда», а в цьому випадку всі троє виробників продадуть більше автомашин, проте одержать значно менше прибутків через знижені ціни.
Ще один можливий варіант — таке зниження цін компаніями «Дженерал моторз» та «Крайслер», що перевищить зменшення цін «Форда». Конкуренти можуть знизити свої ціни на 15 %, щоб покарати «Форд» за його підступність, а це, в свою чергу, може призвести до цінової війни та різкого падіння прибутків усіх трьох фірм.
Тому адміністрація «Форда» має ретельно зважити всі ці можливості. Фактично, для будь-якого рішення, яке приймає фірма,— призначення цін, визначення рівнів виробництва, проведення широкомасштабної компанії по стимулюванню або інвестування в нові виробничі потужності — вона повинна передбачити можливу реакцію з боку своїх конкурентів. У цьому випадку кожна з фірм ставить себе на місце конкурентів і аналізує, яка була б їхня реакція. Процес прийняття подібних рішень розглядається на прикладі взаємовідносини двох фірм у моделі дуополії, яка була вперше запропонована французьким економістом А. Курно в 1838 р.
Олігополістичні моделі
Моделі олігополістичного ціноутворення Олігополістичне ціноутворення виявляє дві взаємопов'язані тенденції: з одного боку, ціни олігополістичного ринку негнучкі, вони змінюються рідше, ніж в умовах досконалої конкуренції і навіть чистої монополії; з іншого боку, — найбільш імовірно, що коли ціни змінюються, то одночасно у всіх фірм, — це відображає схильність олігополістів до таємної змови. Розроблені моделі олігополістичного ціноутворення призначені для пояснення його стабільності.
«Дилема олігополістів» — це модель олігополістичного ціноутворення, в якій кожна фірма, вирішуючи проблему рівня цін, діє в умовах, що виключають співробітництво, самостійно реалізує свій потенціал, але зважає на своїх конкурентів. На ринку лише два продавця (фірма 1 і фірма 2), кожен з яких може встановити або низьку, або високу ціну. Якщо обидві фірми встановлюють високу ціну, то кожна одержить прибуток в розмірі 20 тис. грн., а якщо обидві встановлять низьку ціну, то прибутки кожної становитимуть лише 15 тис. грн. Таким чином, тут є стимул як до змови, так і до обману суперника.
Якщо одна фірма встановить високу ціну, а інша низьку, то фірма, що має низьку ціну, одержить 30 тис. грн. прибутку, а та, що має високу — лише 10 тис. грн. Коли б фірми могли б діяти спільно, вони призначили б високу ціну, але якщо вони діють незалежно, тоді їм краще триматись низької ціни. Наприклад, якщо перша фірма призначає високу ціну, то друга фірма максимізує прибуток, знижуючи свою ціну. Якщо фірма 1 призначить низьку ціну, то фірма 2 одержить більше, якщо також знизить ціну, уникаючи зменшення прибутку. Таким чином, фірма 2 максимізує свій прибуток, встановлюючи низьку ціну при будь-якому рішенні суперника. Розрахунки першої фірми аналогічні, тому фірма 1 також завжди призначає низьку ціну. Стан обох фірм утім є гіршим, ніж у випадку змови і призначення обома високих цін.
Для учасників таємних і явних змов характерна тенденція до максимізації сукупних прибутків всіх учасників. Їх поведінка схожа на поведінку монополіста. Найпоширенішою формою явної змови є картель.
Модель картелю відповідає ситуації, коли фірми офіційно укладають угоду, узгоджують ціну, галузевий обсяг випуску і квоту кожного учасника. Картель діє як фірма — монополіст. Це пояснює механізм картельної угоди та її наслідки. Якби галузь з невеликою кількістю однакових фірм діяла як конкурентна, то довгострокова рівновага досягалася би в точці, а кожна фірма за рівноважною ціною не одержувала б економічного прибутку, перебуваючи у стані беззбитковості.
Для розрахунку ціни та обсягу випуску картелю використовується модель ціноутворення монополії. Рівноважний обсяг для картелю знаходиться за правилом, рівновага досягається на обсязі за ціною. За цією ціною узгоджується квота кожного учасника так, щоб сума всіх квот була рівна сукупному обсягу картелю. Отже, одержавши квоту, типова фірма — учасник картелю починає отримувати економічний прибуток в розмірі площі прямокутника. Але за високою картельною ціною фірма могла б розширити випуск до, досягнувши рівноваги в точці, де, і одержати б значно більший прибуток, рівний площі фігури. Спокуса розширити виробництво вступає в суперечність з картельною угодою і загрожує її існуванню. Якщо всі учасники картелю підуть на таке порушення, то галузевий випуск зросте до, а такий обсяг можливо реалізувати лише за дуже низькою ціною, нижчою, ніж конкурентна. Цим пояснюється нестійкість картелювання.
Дотримання картельної угоди суперечить ефективності виробництва і зменшує суспільний добробут, подібно до монополії. Тому картелювання забороняється антимонопольним законодавством у багатьох країнах.
Білет № 44
Теоретичні моделі олігополії.
Поведінка виробника на олігополістинному ринку є найскладнішою для прогнозування, тому що потрібно враховувати реакцію конкурентів на певні дії виробника та їх відповідну корекцію. Саме тому висновки, що будуть отримані при аналізі олігополістич-ного ринку для практичного застосування, використовують обережно, з додатковими обмеженнями.
До основних ознак олігопол ії належать:
Панування на олігопол і стичному ринку кількох фірм. їх може бути від 2 до 20 (у США антимонопольне законодавство дозволяє діяльність не менше 10 (найбільша — до 31%, дві найбільші — до 44%, 3 до 54%, 4 до 64 %; в Україні —до 35% ринку). Проте для розрахунку береться загальнодержавний ринок, хоча деякі товари виробляються лише на певних територіях.
Продукт олігополії може бути як стандартним, так і диференційованим (ринок сталі і ринок автомобілів).
Кожен олігополіст може проводити самостійну цінову політику, адже частка кожного з них на загальному ринку досить значна. Але результати його впливу залежатимуть від реакції інших олігополістів.
Вступ у галузь нових виробників дещо обмежений. Діють ті ж фактори, що й при монополії.
Олігополістичні ціни не гнучкі. Якщо вони змінюються, то, як правило, одночасно всіма фірмами-олігополістами, тобто при олігополії є стимули для погодження дій або таємного зговору.
Олігополія — досить поширена модель ринку. Олігополії виникають за таких обставин:
1) утворення великих фірм за рахунок поглинання конкурентів;
2) злиття фірм, що дає більшу економічну владу, вищі можливості контролю за цінами, а також виграш при оптовій закупці ресурсів.
Білет № 45
Ознаки та характерні риси монополістичної конкуренції.
- Ознаки монополістичної конкуренції: 1. Товар кожної фірми є недосконалим замінником товару, що реалізується іншими фірмами. Продукт кожного продавця має виключні якості або характеристики, які надають йому переваги над іншими конкурентами. Диференціація може бути побудована на реальних та удаваних відмінностях. Реальні відмінності:
а) якість товару (особливості сировини, якість роботи, дизайн);
б) місце продажу (невеличкий торговий кіоск на людному перехресті краще, ніж великий магазин на околиці);
в) додаткове післяпродажне обслуговування (безкоштовна доставка купленого товару, гарантійний термін безкоштовного ремонту, сервісне обслуговування);
г) стимулювання збуту (зниження ціни оптовим або постійним покупцям, подарунки).
Щоб виділити свій товар серед інших, продавці часто, крім реальних, використовують удавані відмінності. Це досягається за допомогою активної реклами, використання відомих торгових знаків або торгових марок, іміджу фірми.
2. На ринку існує відносно велика кількість продавців (10,40 чи 100), кожен з яких задовольняє незначну частку ринкового попиту. Частка кожного з виробників коливається від 1% до 10% продажу на ринку.
3. Продавці, встановлюючи ціни на свої товари або визначаючи обсяги продажу, не враховують реакцію своїх конкурентів. Малоймовірно, щоб якийсь конкурент поніс збитки або втратив значну частку ринку при зменшенні продажної ціни будь-якою фірмою, оскільки він має унікальний товар, на який є досить сталий попит.
4. На ринку є умови для вільного входу і виходу. Вхід на ринок нових підприємств не заблокований, але більш складний, ніж за умов досконалої конкуренції, оскільки треба мати відповідний розмір капіталу, ноу-хау, та певний термін для визнання покупцями товарів нових торгових мереж. Крім того, кількість вільних місць на ринках та можливих місць для будівництва магазинів також обмежена, що є додатковим бар'єром на шляху нових підприємців.
Білет № 46
Поведінка монополістичного конкурента в довгостроковому періоді.
Еластичність кривої попиту підприємства, що функціонує в умовах монополістичної конкуренції, буде залежати від кількості його конкурентів та ступеня диференціації продукції, що ним виробляється. Чим більша кількість конкурентів та слабша диференціація продукції, тим більш еластичною буде крива попиту. Тобто, монополістична конкуренція, в такому випадку, наближатиметься до досконалої конкуренції. Якщо ж кількість конкурентів мала, а глибина диференціації значна, то крива попиту буде мати менш еластичний вигляд, що робить її схожою на криву попиту підприємства, що працює на монопольному ринку.
Крива попиту для ринку монополістичної конкуренції буде мати спадний характер (при незначному куті нахилу), тому, подібно до монопольного ринку, крива граничної виручки завжди лежатиме нижче від неї. Отже, підприємство в умовах монополістичної конкуренції у короткотерміновому періоді буде мак-симізуваги прибуток або мінімізувати збиток, виготовляючи такий обсяг продукції, що відповідає координатам точки перетину кривих граничних витрат і граничної виручки.
Фірма здійснює випуск продукції який відповідає точці Е. У даній точці МИ. = МС. При обсязі випуску (}, і ціні Р, фірма одержує прибуток на одиницю продукції, що дорівнює відрізку АВ. Загальна величина економічного прибутку дорівнює площі АВАТС,Р, (рис. 12.1).
Фірма отримуватиме економічний прибуток, якщо крива її попиту перетинає криву середніх витрат.
Якщо ж вона проходить нижче, ніж крива середніх витрат, але вище, ніж крива середніх змінних витрат, то підприємство вирішує проблему мінімізації збитків. Тобто виробництво збиткове, але виручка покриває змінні витрати і частково постійні витрати.
Зупинка виробництва в такій ситуації призведе до збитків, що дорівнюватимуть постійним витратам.
Якщо крива попиту пройде навіть нижче, ніж крива середніх змінних витрат, то фірма зупинить виробництво, бо не окуповуються навіть змінні витрати, не кажучи вже за постійні.
Якщо будь-яка фірма одержує економічний прибуток, то на цей ринок у довгостроковому періоді будуть виходити нові фірми, які зменшать попит на продукцію окремої фірми й обмежуватимуть її граничну виручку (МЯ) (рис. 12.2).
Тому галузь знаходиться у стані рівноваги тоді, коли ціна на товар встановлюється на рівні середніх витрат LAC. При довгостро-
ковій рівновазі криві попиту і криві витрат не перетинаються, а мають лише одну спільну точку, тобто:
Р = LAC.
Вільний вхід до галузі не дозволяє фірмам отримувати в довгостроковому періоді економічний прибуток, а лише нормальний.
Білет № 47
Ефективність монополістичної конкуренції.
При аналізі конкурентного ринку ми довели, що
Р = МС = АГС„„п.
Але при монопольній конкуренції у стані рівноваги ціна не дорівнює граничним витратам, бо рівновага настає при МС = МЯ. Оскільки при монопольній конкуренції ціна завжди більша за МЯ, то вона більша і за МС (Р > МС). Відбувається деяке недовикорис-тання ресурсів для виробництва товарів. Отже, монопольна конкуренція не забезпечує оптимального розподілу та використання ресурсів. Є багато випадків недовикористайня виробничих потужностей (автозаправка неподалік від іншої).
При монополістичній конкуренції ціна також більша за мінімальні середні витрати Р > АТСтіп. Отже, споживачі завжди платять на ринку монополістичної конкуренції за продукцію чи послуги більше, ніж це могло б бути на конкурентному ринку.
Таким чином, недовантажені потужності підприємств та завищені ціни — це плата суспільства за монополістичну конкуренцію.
Позитивним моментом є те, що монополістична конкуренція постійно націлює фірму на пошук варіантів виділення свого продукту серед аналогічних товарів галузі, найповніше враховуючи при цьому різноманітність потреб споживачів. Це досягається шляхом проведення нецінової конкуренції.
Методи нецінової конкуренції:
1. Пов'язані з удосконаленням продукту. Продукт може змінюватись без докорінної зміни його споживацьких якостей (упаковка, дизайн, способи продажу), але в довгостроковому
періоді фірма орієнтується на розробку нових моделей товару, які втілюють у собі нові досягнення науки і техніки.
2. Орієнтовані на рекламно-пропагандистську діяльність. Мета реклами — збільшення частки продукції фірми на ринку та посилення лояльності споживачів до товару фірми.
Білет № 48
Нецінова конкуренція та її вплив на обсяг продажу і затрат.
Нецінова конкуренція проводиться, головним чином, через вдосконалення якості продукції та умов її продажу, «сервизации» збуту. Підвищення якості може здійснюватися за двома основними напрямками: перше-вдосконалення технічних характеристик товару, друге - поліпшення пристосовності товару до потреб споживача. Нецінова конкуренція через вдосконалення якості продукції отримала назву конкуренції по продукту.
Цей вид конкуренції грунтується на прагненні захопити частину галузевого ринку шляхом випуску нових товарів, які або принципово відрізняються від старої моделі, або представляють її модернізований варіант. Конкуренція, заснована на вдосконаленні якості, носить суперечливий характер. З одного боку, підвищення якості служить способом прихованого зниження цін і розширення збуту, з іншого - «якість» - це суб'єктивна оцінка, яка відкриває можливості фальсифікації якості шляхом реклами і гарної упаковки.
Нецінова конкуренція шляхом вдосконалення збуту продукції отримала назву конкуренції за умовами продажу. Цей вид конкуренції грунтується на поліпшення сервісу обслуговування покупця.
Сюди входить вплив на споживача через рекламу, вдосконалення торгівлі, встановлення пільг з обслуговування покупців після придбання товару, тобто в процесі його експлуатації.
При нецінової конкуренції на перший план виступають унікальні властивості товару, його технічна надійність та висока якість. Саме це, а не зниження ціни, дозволяє залучити нових покупців і підвищити конкурентноздатність товару. Основна мета нецінової конкуренції - постійне вдосконалення продукції, пошуки шляхів підвищення її якості, технічної надійності, поліпшення зовнішнього вигляду, упаковки. Таким чином, нецінова конкуренція, на відміну від цінової конкуренції, має не руйнівну, а творчу спрямованість.
Нецінова конкуренція ведеться за рахунок зниження витрат, підвищення якості продукції та послуг, надійності, поліпшення умов оплати, гарантійного та післягарантійного обслуговування, вдосконалення методів збуту.
Нецінова конкуренція мінімізує ціну як чинник споживчого попиту, виділяючи товари та послуги за допомогою просування, упаковки, постачання, сервісу, приступності й інших маркетингових чинників. Ніж унікальне пропозиція продукції, з точки зору споживачів, тим більше в маркетологів волі у встановленні цін вище, ніж у конкуруючих товарів.
Кожна з фірм, що виступають на ринку, прагне принаймні зберегти ту частку ринку, яку вона займає. Основні методи, необхідні для цієї конкурентної боротьби - ціна, технічний рівень та інші якісні показники товару, строки поставок, умови платежу, об'єм і терміни гарантій, обсяг і якість сервісу, реклама та інші заходи.
В даний час багато компаній воліють покращувати споживчі властивості свого товару при збереженні або навіть деякому підвищенні реалізаційних цін.
При відповідній рекламі така «прихована» знижка з ціни товару викликає, як правило, позитивну реакцію у сучасного споживача, який так часто пов'язує низьку ціну з незадовільною якістю товару.
Захоплення ринку за допомогою проникнення на нього на основі розробки нового фірмового товару або витіснення конкурентів, що пропонують аналогічні товари, також відбувається при нецінової конкуренції. У світі успіх нецінової конкуренції визначається (особливо в Європі, Північній Америці, Південно-Східної Азії) технічним рівнем, якістю і надійністю товару, підтверджених сертифікацією в загальноприйнятих центрах, рівнем сервісу і післяпродажного обслуговування, а не низькими цінами.
Однією зі складних проблем сучасної теорії і практики організації конкурентної діяльності учасників ринкового процесу є встановлення причин виникнення та діагностування якісних і кількісних умов переходу цінової конкуренції в конкуренцію нецінову.
Нецінова конкуренція породжує цілий спектр найважливіших проблем ринку. Серед них міжгалузевої механізм прибутків у формі проблеми входу-виходу, надлишкових потужностей, впливу на обсяг збуту нецінових факторів, переваги і вибору, конкурентоспроможності, витрат споживання.
Нецінова конкуренція - метод конкурентної боротьби, в основу якого покладено не цінове перевагу над конкурентами, а досягнення вищої якості, технічного рівня, технологічної досконалості, з більшою надійністю, більш тривалими термінами служби та іншими більш досконалими споживчими властивостями.
Істотну роль в нецінової конкуренції грають: оформлення, упаковка, подальше технічне обслуговування, реклама.
Нецінова конкуренція мінімізує ціну як чинник споживчого попиту, виділяючи товари або послуги за допомогою просування, упаковки, постачання, сервісу, приступності й інших маркетингових чинників.
Наприклад, фірма намагається залучити потенційних покупців більш гарною упаковкою або ж запропонувати споживачеві більш вигідні, порівняно з конкурентом умови. Найважливішим елементом нецінової конкуренції є реклама. Реклама може допомогти фірмі збільшити частку ринку, залучити споживачів.
При нецінової конкуренції продавці переміщають криві попиту споживачів, роблячи упор на відмінних рисах своєї продукції. Це дозволяє фірмі збільшити збут при даній ціні або продавати первинна кількість за вищою.
Ризик при цьому зв'язаний з тим, що споживачі можуть не розглядати пропозиції продавця як кращі, ніж у конкурентів. У цьому випадку вони будуть купувати більш дешеві товари, які, на їхню думку, аналогічні більш дорогим. Фірма, що базується на ціновій конкуренції, повинна знижувати ціни для збільшення збуту.