26. Поняття та значення екологічної мережі для збереження ландшафтного різноманіття, оптимізації природокористування і ландшафтно-екологічної структури території.

Екологічна мережа - це єдина територіальна система, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, а також інших територій, які мають особливу цінність для охорони навколишнього природного середовища і підлягають особливій охороні.

Екологічна мережа являтиме собою систему природних ландшафтів, для яких встановлюється режим використання і охорони, та складатиметься з природних ядер (біоцентрів), буферних зон і природних коридорів (біокоридорів), які покликані забезпечити функ­ціональну безперервність екосистем, у тому числі їх цілісність з точки зору біокомунікацій.

Національній екологічній мережі відводиться багатогранна роль сприяти збереженню ландшафтного розмаїття, забезпеченню стійкості біоценозів, забезпечувати природні шляхи міграцій окремих видів рослин і тварин. Відомо, що екологічна мережа опосередковано забезпечує захист поверхневих і підземних вод, створює сприятливі умови оздоровлення населення, позитивно впливає на стан природних ресурсів сільського, рибного і лісового господарства, захист поселень та шляхів сполучень від стихійних природних явищ та техногенних катастроф, знижує вплив парникового ефекту на клімат, нарощує продукування кисню рослинами, зменшує запиленість та забруднення приземного шару атмосфери, створює багато інших ефектів, корисних в екологічному, економічному, соціальному аспектах. Національна екологічна мережа виступає як інтегральний природний ресурс багатоцільового призначення.

Ефективність екомережі щодо збереження ландшафтного і біологічного різноманіття головним чином зумовлюється цілісністю її територіальної структури.

Природні регіони, сполучені території (природні біокоридори) та буферні зони у своїй неперервній єдності утворюють мережу, яка об'єднує ділянки природних ландшафтів у територіальну цілісну систему. З огляду на функції, площу, видовий склад рослинного і тваринного світу u національній екологічній мережі виділяються елементи міжнародного, загальнодержавного та місцевого значення.

Національна екомережа включатиме частину земель країни, на яких збереглися майже незмінні чи частково змінені природні ландшафти. Проте для забезпечення безперервності та функції біокомунікацій доведеться включати до складу природних коридорів (біокоридорів) і буферних зон території, які усучасному стані віднесені до земель сільськогосподарського призначення.

27. Структурні елементи екологічної мережі.

До складових структурних елементів екологічної мережі відносить:

території та об'єкти природно-заповідного фонду;

землі водного фонду, водно-болотні угіддя, водоохоронні зони;

землі лісового фонду;

полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження;

землі оздоровчого призначення;

землі рекреаційного призначення;

території, які є місцями перебування чи зростання видів тваринного і рослинного світу, занесених до Червоної книги України тощо.

Включення територій та об'єктів до переліку територій та об'єктів екологічної мережі не призводить до зміни форми власності і категорії земель на відповідні земельні ділянки та інші природні ресурси, їх власника чи користувача.

Державне управління у сфері формування, збереження та використання екологічної мережі здійснюють:

Кабінет Міністрів України;

Рада міністрів Автономної Республіки Крим,

спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки, заповідної справи, а також гідрометеорологічної діяльності та його територіальні органи;

інші центральні органи виконавчої влади;

місцеві органи виконавчої влади;

органи місцевого самоврядування.