4. Елементи страхування, їх характеристика.

Основними суб'єктами страхування виступають страховик, страхувальник і застрахований. Страховик — юридична осо­ба — страхова компанія, яка діє на підставі відповідної ліцензії, беручи на себе зобов'язання щодо створення колективного стра­хового фонду і виплати з нього страхового відшкодування стра­хувальнику або третій особі, на чию користь укладений договір, при настанні страхового випадку. За методом фінансової діяль­ності страховик є звичайною підприємницькою структурою, що діє на основі комерційного розрахунку. За предметом діяльності (фінансовими ресурсами) страховик є фінансовим інститутом.

Страхувальник — юридична чи фізична особа, яка на підста­ві відповідної угоди зі страховиком сплачує страхові внески до страхового фонду й отримує право на відшкодування збитків у разі настання страхового випадку.

Застрахований — юридична чи фізична особа, якій належить страхове відшкодування у разі настання страхового випадку. У договорах особистого страхування — особа, на користь якої укладений договір страхування і яка має право отримати компен­сацію при настанні страхового випадку чи викупну суму за до­строкового розторгнення договору. Застрахований може бути од­ночасно і страхувальником, якщо уклав договір стосовно себе і сплатив страховий внесок. Крім того, може виділятись такий

суб'єкт, як отримувач страхового відшкодування, у тих випад-* ках, коли його не може отримати застрахований.

Страхові відносини є досить різноманітними. Як правило, вони є дво- чи тристоронніми. Двосторонні відносини складаються між страховиком і страхувальником, який водночас є і застрахованим, тристоронні — між страховиком, страхувальником і застрахованим.

В окремих випадках у страхових відносинах може брати участь кілька страховиків. Це зумовлено двома формами страхових від­носин: співстрахування і перестрахування. Співстрахування — це розміщення одного ризику частками у кількох страховиків. За­звичай на кожну страхову суму видається окремий поліс. Пере­страхування — це передання договору страхування від одного страховика до іншого. У цих відносинах перший страховик (пе­рестрахувальник), приймаючи на страхування ризики, частину відповідальності за ними передає іншому страховикові (пере-страховику) на відповідних умовах.

Страхові відносини включають:

• страхові платежі;

• виплату страхового відшкодування;

• перестрахування;

• розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;

• отримання доходів від розміщення коштів на фінансовому ринку.

Страхові платежі — це переказування коштів страхуваль­ником страховику. Вони можуть здійснюватись одноразово чи поетапно. Внесення страхових платежів здійснюється на основі страхових тарифів — розміру плати з одиниці страхової суми. Страховий тариф (брутто-ставка) складається з двох частин — нетто-ставки та навантаження. Нетто-ставка відображає ту час­тину тарифу, яка призначена для виплати страхового відшкоду­вання. Вона залежить від загальних розмірів страхового відшко­дування (визначається на основі статистичних досліджень про кількість страхових подій і середню вартість відшкодування на одну подію) та кількості страхувальників, охоплених цим видом страхування. Навантаження відображає витрати страховика, по­в'язані з проведенням страхування, та його прибуток.

Страховий тариф відображає ціну страхування. Це основ­ний чинник конкуренції на страховому ринку. Чим більше охоп­лено страхувальників, чим менші витрати страховика, тим ниж­чий розмір страхового тарифу і тим більші можливості для залучення нових клієнтів.

Страхове відшкодування — це виплата страховиком застра­хованому (або отримувачу) повної чи часткової суми збитків. Розмір страхового відшкодування залежить від двох чинників — страхової суми і страхового збитку.

Страхова сума — це сума, на яку застрахований об'єкт страхування, або розмір максималь­ної відповідальності страховика за договором у разі настання страхового випадку. Розміри страхової суми визначаються, з од­ного боку, вартісною оцінкою об'єкта страхування, а з іншого — можливостями і побажаннями страхувальника.

Відношення стра­хової суми до вартісної оцінки об'єкта страхування характеризує страхове забезпечення, яке не може перевищувати 100 %.

Страховий збиток являє собою вартісну оцінку заподіяних за­страхованому втрат.

Установлені різні системи визначення розміру страхового відшкодування. Основними є методи повної і пропорційної від­повідальності. За повної відповідальності страховика страхове відшкодування виплачується в розмірі заподіяних збитків, але не більше страхової суми. За пропорційної системи відповідальність розподіляється між страховиком і застрахованим у пропорції, яка відображає співвідношення між страховою сумою і вартісною оцінкою об'єкта страхування. Так, якщо страхова сума становить половину вартісної оцінки об'єкта, то застрахованому буде виплачено відшкодування у розмірі 50 % від суми заподіяних збитків.