9. Фінансова надійність страховиків та чинники її забезпечення.

Надійність страховика формується під дією багатьох факторів, серед яких головними є поширення страхування, розвиненість страхового ринку та державне регулювання.

За останні роки у страхуванні спостерігається зростання осно­вних показників. Водночас не всі резерви вичерпано. У державі застраховано лише близько 10 % ризиків, тоді як у більшості роз­винутих країн цей показник досягає 90—95 %. На думку спеціа­лістів, існуюча структура страхового ринку України не сприяє зміцненню соціального захисту громадян та забезпеченню внут­рішніх інвестицій. Українські компанії передають іноземним до 90 % страхової премії під час страхування авіаційних і.морських ризиків, ризиків здоров'я осіб, які від'їжджають за кордон, до 50 % — під час страхування великих майнових ризиків.

Головна проблема державного регулювання страхової діяль­ності, яку здійснює Державна комісія з регулювання ринків фінан­сових послуг України - забезпечити наявність у страховика дос­татнього обсягу коштів, за рахунок яких він був би здатний ви­конати свої зобов'язання перед страхувальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечити платоспроможність кожного конк­ретного страховика.

Для підвищення фінансової надійності страховиків збільшено вимоги до формування капіталу страховиків. Мінімальний розмір статутного фонду страховика, який зай­мається страхуванням, крім страхування життя, встановлюєть­ся у сумі еквівалентній 1 млн. євро, а страховика, який займаєть­ся страхуванням життя — 1,5 млн. євро. Статутний фонд має бути сплачений виключно у грошовій формі.

Важливим є й те, що обсяги страхових резервів протягом останніх років зростають швидше, ніж страхові премії. Це вже показник зростання фінансової надійності страховиків, збіль­шилися також обсяги страхових послуг, а страховий ринок на­був якісніших ознак.

Ефективність діяльності страховиків також сприяє підвищенню їх фінансової надійності. Доходи страховика формуються:

> від страхової (основної) діяльності — страхові премії за договорами страхування і перестрахування, комісійні винагоро­ди за перестрахування, повернуті суми з централізованих стра­хових фондів;

> від інвестування — відсотки, сплачені страховикам за дов­гостроковим кредитуванням житлового будівництва, відсотки за облігаціями, дивіденди за акціями, відсотки за депозитами;

> інші доходи — доходи від здавання майна в оренду, курсові різниці, доходи від надання консультаційних послуг, отримані Штрафи, пені. Витрати страховика пов'язані із двоїстим характером його діяльності, яка передбачає проведення власне страхування і вит­рати на виконання страховиком ролі активного інвестора.

Найбільш загальним показником результативності діяльності страховика є його валовий прибуток, який визначається як різни­ця між сумою прибутку від страхової діяльності, прибутку від страхування життя, прибутку від фінансових операцій та сумою виплат страхових відшкодувань і страхових сум, відрахувань у централізовані страхові резервні фонди.

Прибуток страховика є об'єктом оподаткування, яке здійс­нюється за такими ставками:

- валові доходи від страхової діяльності (крім доходу від страхування життя) — 3 %;

- валові доходи від страхової діяльності зі страхування жит­тя, у разі, коли договір страхування достроково розірваний — 3 %;

- прибуток, отриманий з інших джерел — 25 %.

Очікується, що в результаті виконання програми у разі пози­тивної тенденції розвитку економіки обсяги надходження стра­хових платежів збільшуватимуться щорічно на 70—80 %.

Система страхування в Україні, як підтверджує досвід її функціонування, потребує постійного вдосконалення. Основ­ними напрямками такої роботи по підвищенню фінансової надійності страховиків є:

• розвиток й удосконалення нормативної бази;

• обгрунтування й досягнення оптимальної структури між різними формами страхування;

• залучення коштів страхових фондів на потреби інвести­ційних вкладень;

— інтеграція страхування до європейських страхових структур;

• створення об'єднань страховиків із метою зміцнення їх фінансового становища та надійності щодо здійснення страхо­вих операцій;

• залучення страхового ринку для вирішення питань соці­альної політики держави.