45. Зміни та зрушення у сфері зайнятості в світі наприкінці XX – на поч. XXI ст.

Всупереч очікуванням лібералів, економічний розвиток супроводжувалося гострими соціальними конфліктами. Теза про те, що інтереси приватних осіб не суперечать суспільному благу, що«Невидима рука» забезпечить зайнятість та соціальну гармонію явно не підтверджувався. В кінці 20-х - початку 30-х років ХХ століття в розвинених західних країнах вибухнула небувалий економічний криза («велика депресія») і стало очевидно, що в умовах високого ступеня концентрації виробництва, ускладнення економічних зв'язків ринковий механізм регулювання, особливо на макрорівні, дає серйозні збої.

З цього часу (аж до середини 70-х років) починається переможний хід нової концепції ролі держави,теоретичне обґрунтування якої дано Джоном Мейнардом Кейнсом (1883-1946), а практичне початок покладено політикою«Нового курсу» президента США Ф. Д. Рузвельта.

У своїй головній роботі «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей »(1936) Дж. Кейнс звернув увагу, що поряд з добровільної існує і вимушене безробіття: «Найбільш значними вадами економічного суспільства, в якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість, а також його довільне і несправедливий розподіл багатства та доходу »39.

Кейнс прийшов до висновку, що класична трактування зайнятості та безробіття, вважає можливим вирішити проблему зайнятості через універсальний регулятор цін, підвищуючи або знижуючи заробітну плату, в сучасних умовах є хибною. В кейнсіанської моделі вихідним положенням є твердження,що заробітна плата в сучасних умовах жорстко фіксована і практично не змінюється в бік зменшення.

Рівень зайнятості залежить від попиту на працю, який в свою чергу обмежений можливостями реалізації виробленої продукції. Таким чином, Кейнс пов'язував рівень зайнятості з обсягом попиту в масштабах всього суспільства (сукупним попитом).

Інвестиційному компоненту ефективного попиту Кейнс надавав основне значення у визначенні рівня національного доходу і зайнятості. Він писав: «При даній величині показника, який ми будемо називати граничною схильністю суспільства до споживання,рівноважний рівень зайнятості, тобто той рівень, при якому у підприємців в цілому немає прагнення ні розширювати, ні скорочувати зайнятість, буде залежати від величини поточних інвестицій »40.

Кейнсіанський підхід мав на увазі, що існує зворотна зв'язок між рівнем безробіття, з одного боку, і рівнем заробітної плати і цін - з іншого. Ця закономірність була виявлена Філіпсом і названа «кривої Філіпса». Інфляція пов'язана із зростанням сукупного попиту, а значить і виробництва.

Враховуючи, що більш високий обсяг виробництва веде до більшої зайнятості, стимулююча роль помірної інфляції очевидна.

Дж. Кейнс прийшов до висновку, що ринкове господарство не має механізму автоматичного відновлення рівноваги, тому необхідно державне регулювання економіки. Кейнс запропонував ряд рецептів для оздоровлення економіки, серед них основне місце займали: розширення інвестиційної діяльності держави, перерозподіл доходів з метою підвищення попиту широких верств населення, політика повної зайнятості, комплекс заходів соціального характеру.

Найважливішим моментом трансформації природи і ролі держави після другої світової війни стало формування«Соціальної держави» або «держави добробуту» тобто держави, яка проводить активну соціальну політику шляхом перерозподілу значної частки суспільного продукту в користь незаможних верств. У цей час прийшло розуміння того, що функції держави не повинні зводитися виключно до забезпечення прав і свобод економічної діяльності, приватної власності. Держава визнала свою відповідальність за добробут своїх громадян і соціальний компроміс у суспільстві.

Після другої світової війни соціальна держава було зафіксовано в конституціях ФРН, Франції, Італії та інших країн. Принцип соціальної справедливості став відігравати вирішальну роль, що виразилося зокрема в становленні системи соціального партнерства, курсі на повну зайнятість, підвищення заробітної плати, скорочення робочого дня, прогресивному оподаткуванні,більш високих податках, що стягуються з бізнесу, встановленні мінімальних гарантій для всіх громадян.

Після другої світової війни в розвинутих західних країнах сформувалася сучасна соціальна структура, основу якої складають «середні верстви» (60-70% населення). Середні верстви, до яких відносяться дрібні та середні підприємці, менеджери,інженерно-технічні працівники, службовці, кваліфіковані робочі формували значну частину сукупного попиту і з'явилися свого роду амортизатором, що утримує суспільство відширокомасштабних соціальних конфліктів.

У цей час відбувалося розширення інструментарію державного регулювання, створювалися наукові центри по вивчення проблем ринку праці та міністерства, відомства і служби,відповідальні за практичну реалізацію політики зайнятості.

Одночасно зміцнювалася її фінансова база за рахунок формування спеціальних фондів, які могли б використовуватися в потрібне час і в потрібному місці для вибіркового регулювання рівня та структури попиту та пропозиції робочої сили. Державне регулювання ринку праці набувало розгалужений і постійний характер.

В цілому подібна державна політика дозволила розвиненим західним країнам протягом декількох десятиліть підтримувати безпрецедентні в історії темпи економічного зростання (в середньому близько 4-5%), наблизитися до повної зайнятості(Звівши безробіття до 1,5-3% активного населення) і досягти високого рівня добробуту населення.

Неоліберальна політика зайнятості

Однак у середині 70-х рр.. кейнсіанська політика виявилася не в змозі подолати глибоку економічну кризу, що охопила світове господарство в умовах переходу до постіндустріального суспільству. Науково-технічний прогрес і розгортається процес глобалізації увійшли в суперечність зі сформованими механізмами регулювання економіки, орієнтованими на стабільні і в значній мірі автономні національні ринки. Гігантське розширення номенклатури виробів при надзвичайної її мінливості призвело до зростання ринкової нестабільності та посилило роль ринкових важелів економічного регулювання. У свою чергу все більша відкритість національних господарств, активне проникнення на ринки іноземних товарів знижували дієвість державних засобів впливу на економіку.

У 70-ті роки в США і країнах Західної Європи виявилося нове явище - «стагфляція» - поєднання безробіття з інфляцією.

У 1975 році рівень інфляції в США становив 10%, рівень безробіття - 9%. Крива Філліпса відтепер втратила свою значимість. Одночасно з помітним спадом виробництва і зростанням безробіття тривало зростання цін.

Неефективність в нових умовах колишніх (кейнсіанських)методів державного регулювання зміцнила позиції ліберального напряму і поклала початок так званої неоліберальної хвилі в західному суспільстві з її гаслом"Мінімальної держави", що торкнулася сфери політики,економіки, ідеології, моралі, культури. Вона тісно пов'язана з іменами президента США Рональда Рейгана і прем'єр-міністра.

Великобританії Маргарет Тетчер. Не випадково проводиться ними курс отримав назву відповідно «рейганоміка» і«Тетчеризм». Найбільш характерними рисами цього курсу була широко продекларовано орієнтація на відмову від надмірного втручання держави в економіку і повернення до принципів laissez-faire. В ідеологічній області на перше місце були висунуті традиціоналістські моральні цінності: сім'я, особиста відповідальність, працьовитість, ощадливість, законослухняність і т.д.

Замість рівності результатів стали проголошувати рівність шансів,а свобода, раніше розуміти як позитивна можливість, стала зв'язуватися з відсутністю сковували рамок держави.

Однією з найпопулярніших неоліберальних теорій став монетаризм, який асоціюється насамперед з ім'ям нобелівського лауреата Мілтона Фрідмена. Монетаризм заперечує можливість стовідсоткової зайнятості працездатного населення і вимушений характер безробіття, обумовленої по кейнсіанської моделі недостатністю платоспроможного попиту. Монетаристи ввели в обіг поняття «природного рівня безробіття»,який є застосовним для суспільства. Це об'єктивно складаний, відносно стабільний довготривалий рівень безробіття, обумовлений природними причинами (плинність кадрів, міграція, демографічні фактори), не пов'язаний з динамікою економічного зростання. В даний час економісти вважають, що неминучий рівень безробіття дорівнює приблизно 5-6%.

Одночасно монетаристи критикували програми боротьби з бідністю, законодавство про працю, вважаючи, що урядова допомога не досягає поставлених цілей. На думку глави монетаристів М. Фрідмана, вирішувати проблеми бідності слід максимально обмеживши втручання держави і створивши можливість для малозабезпечених громадян за рахунок зниження податків самостійно вирішувати власні проблеми. Монетаристи пропонують знизити гарантований мінімум оплати праці,скоротити допомоги по безробіттю, виступають проти профспілок,прирівнюючи їх до монополій на ринку праці.

На думку іншого нобелівського лауреата Фрідріха фон Хайєка, соціальний порядок - «спонтанний порядок» і не може бути продуктом свідомого конструювання. Його концепція соціальної справедливості являє собою логічний наслідок з цієї тези. Існування в суспільстві соціальної нерівності,згідно думку Хайєка, закономірно. Будь-яка форма розподілу доходів справедлива, бо вона виникає в результаті конкурентної боротьби, розгортається за певними правилами. У суспільстві відбувається своєрідна селекція, у конкурентній боротьбі визначається ніша діяльності і частка кожного.

У руслі неоліберального повороту і перенесення акцентів на підвищення прибутковості та конкурентоспроможності виробництва на ринку праці здійснювався курс «дерегулювання», пов'язаний з лібералізацією правил найму та звільнення, підвищенням гнучкості робочої сили. Важливе значення у регулюванні зайнятості відводилося заходам по обмеженню пропозиції робочої сили шляхом заохочення часткової і тимчасової зайнятості, дострокового перекладу на пенсію, скорочення припливу іноземних робітників і т. п.

Під питання було поставлено ефективність склалися пасивних заходів боротьби з безробіттям і сама справедливість держави добробуту. Під пасивним регулюванням розуміють зусилля, спрямовані головним чином на налагодження системи допомоги безробітним, підтримка доходів широких груп суспільства за допомогою посібників шляхом перерозподілу доходів.

Треба визнати, що при всій видимій гуманності намірів це неминуче веде і до ущемлення інтересів економічно активного населення. Високий податковий тягар, з якого фінансуються соціальні програми, тягне за собою зниження економічних стимулів до праці. Зокрема цим пояснюються сучасні труднощі скандинавських країн, економіка яких колись була зразком поєднання економічної ефективності та соціальної справедливості.

Неолібералами була висунута концепція активного суспільства. Пасивні програми, що включають в себе заходи соціального захисту (допомоги по безробіттю тощо) і грунтуються на трансфертах доходів, були переглянуті вбік посилювання. У боротьбі з безробіттям намітився перехід до активних дій з розширення можливостей працевлаштування і підвищенню ефективності ринку праці в цілому. На перший план висуваються активні програми зайнятості, що включають професійну перепідготовку, заохочення дрібного підприємництва, в тому числі фінансову допомогу безробітним,бажаючим створити власну справу.

Проблеми державного регулювання ринку праці в постіндустріальному суспільстві

Незважаючи на певні успіхи неолібералів, ситуація на ринку праці сьогодні є вкрай складною: можна з повною упевненістю стверджувати, що проблема безробіття набуває воістину глобальні масштаби. У 90-ті роки близько 30% світової робочої сили (820 млн. чол.) не мали роботи або були повністю заняті. Кількість безробітних в промислово розвинених країнах склало в цей період 8-11% економічно активного населення (Близько 35 млн. осіб). При цьому значну близько третини всіх безробітних становлять люди, які не мають роботи більше року. Подібна тривале безробіття є дуже небезпечною, тому що люди поступово втрачають професійні навички, надію на працевлаштування і часто більше ніколи не повертаються до роботі. Найбільш тривожне становище із зайнятістю в Західній Європі, де в 1990-х рр.. зафіксовано абсолютне зниження числа робочих місць. В Іспанії рівень безробіття сягав в окремі роки 20-25%, в Ірландії та Фінляндії - 15%. 42.

Спільною рисою і кейнсіанських і неоліберальних (Консервативних) концепцій зайнятості було те, що кризові явища на ринку праці не були сприйняті ними як структурні, пов'язані з якісною зміною самої економічної системи. Це істотно знизило їх пояснювальні, прогностичні та практичні можливості.

Проаналізуємо проблеми ринку праці як результат структурної перебудови економіки.

Перш за все, при переході до постіндустріального суспільства змінюється сам характер безробіття. Безробіття відображає невідповідність на ринку праці, коли пропозиція праці перевищує попит на нього. Ця невідповідність може бути як кількісним, так і якісним.