Стандарт obd-I

З усіх проблем сучасного автомобілебудування проблема нейтралізації вихлопних відпрацьованих газів та інших токсикогенів –найзлободенніша. Перший акт, спрямований на розв’язок автомобільних екологічних проблем, було прийнято в 1985 р. в штаті Каліфорнія США і отримав назву “Постанова CARB” (California Air Resources Board). На основі цієї постанови було розроблено в 1988 р. перший автомобільний екологічний стандарт OBD-I (Onboard diagnostic-I), який став обов’язковим в Каліфорнії з 1989р. Вимоги стандарту OBD-I зводилися до чотирьох основних пунктів:

• наявність діагностичної системи на борту автомобіля обов’язкова;

• обов’язкова наявність світлового індикатора на панелі приладів, який попереджає про появу несправності в одній із систем керування двигуном;

• бортова діагностична система повинна записувати, зберігати в пам’яті і видавати коди помилок для всіх несправностей, що призводять до зростання забруднення навколишнього середовища;

• бортова діагностична система повинна в першу чергу (пріоритетно) виявляти несправності клапана рециркуляції вихлопних газів і паливної системи, відмова яких пов’язана з неминучим забрудненням навколишнього середовища.

Застосування стандарту OBD-I на практиці не було ефективним, тому що електронні системи автоматичного керування двигунами були в той час недосконалими: не здійснювали моніторинг каталітичного нейтралізатора, був відсутній контроль витоків парів бензину, пропусків спалахів запалювання; недостатня чутливість і швидкодія діагностичних систем OBD-I. Окрім цього стандарт OBD-I не висував вимог до уніфікації діагностичних систем і одноманіттю їх компонентів.

Основні відомості про стандарт obd-iі

Стандарт OBD-IІ передбачає точніше керування двигуном, трансмісією, каталітичним нейтралізатором тощо. Доступ до системної інформації бортового ЕБК можна здійснити не тільки спеціалізованими, але й універсальними сканерами. З 1996 р. цей стандарт впроваджено у США. В Європі аналогічні правила ЕOBD (European On Board Diagnostic) вступили в силу в 2000 р.

Вимоги стандарту OBD-IІ передбачають:

• стандартний діагностичний роз’єм;

• стандартне розташування діагностичного роз’єму;

• стандартний протокол обміну даними між сканером і автомобільною бортовою системою діагностики;

• стандартний список кодів несправностей; збереження в пам’яті ЕБК кадру значень параметрів при появі коду помилки (“заморожений” кадр);

• моніторинг бортовими діагностичними засобами компонентів, відмова яких може призвести до зростання токсичних викидів в навколишнє середовище;

• доступ як спеціалізованих, так і універсальних сканерів до кодів помилок, параметрів, “заморожених” кадрів, тестуючим процедурам тощо;

• єдиний перелік термінів, скорочень, визначень, що використовуються для елементів електронних систем автомобіля і кодів помилок.

Обмін даними між сканером і автомобілем здійснюється згідно з міжнародним стандартом ISO1941 і стандарту SAE J1850. Стандарт J1850 встановлює список кодів помилок і рекомендовану практику програмних режимів роботи для сканера.

Відповідно до вимог OBD-II бортова діагностична система повинна виявляти погіршення роботи засобів доочистки токсичних викидів. Наприклад, індикатор несправності Malfunction Indicator Lamp –MIL (аналог попередньої лампи Check Engine) включається при зростанні вмісту СО або СН в токсичних викидах на виході каталітичного нейтралізатора більше ніж в 1,5 рази порівняно з допустимими значеннями. Такі ж процедури застосовуються і до іншого обладнання, несправність яких може призвести до зростання токсичних викидів.