2 Оптимізація еколого-туристичної діяльності в україні

В Україні вже на державному рівні туристична область визнана перспективною і пріоритетною, розроблені програми розвитку туристсько-рекреаційного комплексу. Необхідність глобального підходу до екологічних проблем, які виникають в індустрії туризму, вимагає створення повноцінної національної туристської політики. При цьому "першочергова умова, яку треба брати до уваги в будь-якій програмі розвитку - це пошук балансу між особливо важливим для чутливих рекреаційних екосистем захистом і охороною довкілля, і економічним і соціальним розвитком, пов'язаним з туризмом". Тому головним сучасним завданням стає розробка науково обгрунтованої концепції (зваженої теоретичної основи) ефективного розвитку рекреації, який максимально відповідав би вимогам і принципам ЕТ.

Для забезпечення екологічного підгрунтя реалізації програм слід виконати ряд науково-дослідних робіт (переглянути нормативи рекреаційних навантажень на різні екосистеми, розробити методи оптимізації таких навантажень і так далі), доповнити законодавство, розробити і задіювати управлінські і економічні важелі.

Сьогодні в регіонах України необхідно упроваджувати науково обгрунтовані і екологічно орієнтовані форми туристичної діяльності, яка містить в собі як створення нових маршрутів на ЗТ, так і екологізацію інфраструктури, яка вже діє у нас. Це особливо поважно для того, щоб мінімізувати можливий негативний вплив на довкілля.

Для південних регіонів України в даний час формується еколого-туристичний напрям з величезним потенціалом, в основі якого лежить його обширна і всіляка територія, незаймані природні зони, а також природоохоронна діяльність, завдяки якій створені і діють багаточисельні об'єкти природо-заповідного фонду (ПЗФ), а також активно працюють неурядові екологічні організації.

Азово-чорноморський регіон, який в значній мірі до останнього часу був недоступен для міжнародних мандрівників, особливо індивідуальних, володіє особливою привабливістю. Це величезний і незвіданий регіон. Головним завданням тут є перетворення туристського потенціалу, що має, в привабливі екотуристські продукти, які можна продавати на міжнародних і внутрішніх ринках, одночасно забезпечуючи стійкість уразливих екотуристських ресурсів.

2.1 Екотуризм як елемент сталого розвитку

Відомо, що перехід до сталого розвитку в даний час є одним з пріоритетних напрямів екологічної політики в багатьох країнах світу, а одним із засобів практичної реалізації концепції такого розвитку є еколого-орієнтований туризм. Довкілля є основою природних і культурних ресурсів, що залучають туристів. Тому захист довкілля має фундаментальне значення для успішного розвитку туризму. Пропускний потенціал є важливим елементом планерування сталого розвитку туризму. Мається на увазі те максимальне навантаженні, яке може витримати той або інший туристський об'єкт без серйозного збитку для місцевих ресурсів, негативної дії на враження від поїздки і виникнення соціально-економічних проблем серед населення.

Під сталим розвитком розуміється розвиток без збитку для ресурсів, без яких немислимий сам розвиток. Йдеться про збереженні ресурсів, які могли б використовуватися як майбутнім, так і нинішнім поколіннями людей. Основою сталого розвитку є екологічна, соціокультурна і економічна сталість [2].

Як відомо, розвиток сталого туризму об'єднує туристів і постачальників туристських об'єктів і послуг з прибічниками захисту довкілля, місцевим населенням і їх лідерами, прагнучими до вищого рівня життя. В кожної групи є свої виборці. В міру того, як вони усвідомлюють, що їх інтереси і цілі багато в чому збігаються, вони все більше схилятимуться до тісної співпраці. А важливою функцією місцевих планових органів є сприяння в організації такої співпраці, використовуючи механізм планування, розвитку і управління.

У світовій туристській практиці екологічний туризм (ЕТ) зазвичай визначається як різновид туризму, який забезпечує мінімальний вплив людини на довкілля, таке використання природних ресурсів і природних умов, яке залишає полягання довкілля в незмінному стані для майбутніх поколінь. Екологічно орієнтовані форми туризму в країнах Африки, Південної Америки, Азії і Океанії, є найприбутковішою областю економіки, вона забезпечують основні фінансові вступи до бюджету.

Інтерес до ЕТ виник на стику попиту на нові туристські враження і зростання інтересу до охорони природи. У загальній структурі туризму ЕТ займає окрему нішу. Він включає такі види туризму, які узгоджуються з природними, культурними і соціальними цінностями і пропагандують взаємодію культури і природи. На думку багатьох західних експертів, головним для популяризації ЕТ є те, що він об'єднує туризм і охорону природи, таким чином, забезпечуючи економічні стимули охорони природи.

Формування і розвиток області ЕТ дозволяє гармонійно об'єднати охорону НПС з економічним розвитком регіонів країни, у тому числі тих, які не володіють значними ресурсами для розвитку промислового і аграрного секторів економіки.

Концепція екотуризма прийнята порівняно недавно (близько 20 років тому), хоча вже першими в світі напрямами туризму були подорожі в світ дикої природи Шотландських гір, організовані Томасом Куком в середині ХIХ століття.

В даний час існує безліч визначень ЕТ, походження яких пов'язане з різними регіонами світу, а точніше з станом їх природних ресурсів. Наприклад, в країнах Європи політика направлена на створення максимального комфорту для життя людини: зведення житла, мостів, вирубка лісів під супермаркети і будинки відпочинку, розвиток транспорту і так далі. В результаті змінюються природні ландшафти, забруднюється НПС, скорочуються площі лісів, виникають техногенні пустелі. З цієї причини європейська концепція ЕТ робить акцент на сталість туризму, на збереження тих природних ресурсів, які якоюсь мірою ще збереглися [6].

Інше визначення ЕТ розроблене природоохоронними організаціями Австралії, де збереглися досить великі лісові масиви, всіляка флора і фауна, більше 1000 територій і об'єктів з особливим статусом охорони. Австралійське визначення більш направлене на пізнання природи, ознайомлення з її особливостями, відпочинок на природі з емоційним, естетичним задоволенням.

Суспільство екотуризма США, а це як відомо одна з найбільш розвинених країн, дає визначення, де основний упор також робиться на м'який, сталий туризм, на охорону і відновлення природних умов.

Міжнародне суспільство екотуризма в 1991 р. дало одне з найраніших визначень: "Екотуризм – це подорож до незайманих територій, яка передбачає збереження довкілля і підтримує побут місцевого населення, що склався ".

Міжнародний союз охорони природи (МСОП) визначив в 1996 році поняття екотуризм як: " відвідування відносно незайманих природних територій, з метою отримання задоволення від пізнання і оцінки природи (і будь-яких культурних особливостей місцевого населення - як минулого, так і сьогодення) яке сприяє збереженню природних систем, передбачає негативну мінімальну дію відвідувача на довкілля, і забезпечує фінансову підтримку місцевого населення дорогою соціально-економічного залучення його в туристичну діяльність ". На думку UNEP екотуризм, будучи важливим інструментом стійкого розвитку, дозволяє вирішити триєдине завдання:

• збереження біологічної (і культурної) різноманітності, особливо в екосистемах планети, що охороняються;

• сприяння сталому використанню біоресурсів, створенню робочих місць;

• справедливий розподіл вигод від екотуризма органами місцевого управління і місцевим населенням, отримуючи їх інформовану згоду і повну участь в плануванні і управлінні екотуристським бізнесом.

З нагоди проведення Міжнародного року екотуризму ВТО і інші міжнародні організації, які співпрацюють в цій сфері, прийняли рішення використовувати концепцію ЕТ, яка має на увазі "всі форми туризму, при яких головною мотивацією туристів є спостереження і спілкування з природою, а також сприяння збереженню довкілля і культурної спадщини, мінімальний вплив на них" [3].

Згідно законам про туризм, які прийняті у ряді країн східної Європи і, раніше всього СНД, ЕТ - це, перш за все, подорожі, здійснювані з метою екологічного виховання і освіти туристів. Тим часом, сучасні умови вимагають вкладати в поняття ЕТ інше, більш ширший вміст, не обмежуючись цілями екологічної освіти. Акцентування уваги лише на екологічному вихованні і освіті створює спокусу відносити до ЕТ всі подорожі з природознавськими цілями. Головна мета екотуриста - це використання екологічних ресурсів, у тому числі інформаційних, і відчуття функціональних властивостей екосистем дикої природи.