26. Основні правила спілкування в інтернеті:

1. Якщо Вам надіслали повідомлення, але отримали Ви його не одразу через те, що були, приміром, в офлайні або не за комп'ютером, потрібно відповісти протягом доби. Навіть якщо Ваш співрозмовник буде не в мережі, не відкладайте свою відповідь на потім.

2. Якщо у Вас горить активний статус, відповідати слід протягом п'яти хвилин. У випадку, якщо Ви зайняті і не можете вести бесіду, найкраще встановити статус «Зайнятий / Відійшов» або «Недоступний». Щойно Ви звільнитеся, не забудьте відповісти на всі повідомлення, які надійшли.

3. Намагайтеся миттєво відповідати на запит про авторизацію. Незважаючи на те, що найчастіше таким чином Вам приходить спам, перевіряйте інформацію про користувача. Адже замість розсильних непотрібної реклами, Вам в ICQ можуть стукати і потенційні клієнти.

4. Ваш співрозмовник, як і Ви, може бути зайнятий іншими справами, тому майте терпіння і дочекайтеся відповіді. Якщо у того, з ким Ви ведете діалог в месенджері, стоїть статус «Недоступний» або «Зайнятий», а у Вас термінова справа, поцікавтеся, чи сидить він зараз за робочим комп'ютером і чи може Вам відповісти.

5. Намагайтеся писати повідомлення в робочий час, особливо, якщо відповідь співрозмовника для Вас важлива.

6. Не пишіть багато коротких повідомлень, тим паче, якщо Ви тільки починаєте діалог і хочете швидко пояснити ситуацію. Краще написати велике змістовне повідомлення, в якому Ви все розкажіть в деталях. Звичайно, на це знадобиться трохи більше часу, але, повірте, Ваш співрозмовник таким чином краще сприйме інформацію. Дуже незручно збирати по кілька слів і відновлювати розмову.

7. Не використовуйте в повідомленнях жаргонізми і нецензурну лексику. Також, не пишіть довгих, зрозумілих лише Вам, оборотів. Пам'ятайте про те, що спілкування відбувається не в живу, і співрозмовник не чує Вашої інтонації і не бачить виразу обличчя.

8. Якщо Ви не впевнені в своїй грамотності на сто відсотків, встановіть програму автоматичної перевірки орфографії. Не важливо, чи це спілкування з потенційним клієнтом, чи з керівництвом або просто зі співробітником, завжди приємніше читати грамотні і правильно написані слова. За статистикою, дуже багатьох відштовхують помилки в повідомленні. Це псує загальне враження, як про конкретного співрозмовника, так і про компанію, яку він представляє.

9. Обов'язково перечитуйте своє повідомлення перед тим, як його надіслати. Навіть якщо програма перевірки орфографії не показала помилок, помилки все-одно можуть залишитися. У результаті, слова інколи мають зовсім інший зміст, а Ви витрачаєте багато часу, щоб пояснити співрозмовнику, що мали на увазі.

10. Залишайте іншим час подумати. Навіть якщо у того, з ким Ви ведете онлайн-діалог, стоїть активний статус, відповідь на Ваше повідомлення може прийти не моментально. Тим паче, не закидайте співрозмовника іншими питаннями і не перепитуйте щось по кілька разів, будьте толерантними!

27. Усне мовлення - це слухове сприймання певної інформації.

За допомогою усного мовлення спілкування і обмін думками відбувається безпосередньо. В усному мовленні вживається побутова й діалектна лексика, слова розмовно-просторічного характеру, своєрідні фразеологізми.

Синтаксична будова усної мови характеризується тим, що в ній здебільшого вживаються прості речення, часто - неповні. У складних реченнях переважає сурядність. Зв'язок речень переважно безсполучниковий. Рідко вживаються дієприкметникові й дієприслівникові звороти. Речення усної мови часто не вкладаються в звичайні синтаксичні рамки. За характером спілкування усне мовлення - діалогічне, має ряд лексичних особливостей.

В усному мовлення широко використовуються додаткові засоби висловлення: інтонація, жести, що надають відтінок переконливості та емоційності.

Звичайна сфера застосування усного мовлення - бесіда, розмова.

Усні виступи, доповіді, звіти, лекції являють собою проміжну форму між усною і писемною формами літературної мови. Це складний вид усного мовлення, ніж розмовний, бо тут все-таки обмеженіше використовуються допоміжні засоби (жести, інтонація)

Усне мовлення кожної людини свідчить про рівень її освіченості, культури. Відомий український педагог В.Сухомлинський писав, що “мовна культура - це живодавній корінь культури розумової, високої, справжньої інтелектуальності. Щоб правильно розмовляти й писати, треба прагнути до удосконалення своїх знань, набутих раніше, треба любити українську мову й свою справу”.

Публічна промова – одна з форм ділової взаємодії у формі монологу доповідача перед аудиторією. Публічна промова як компонент ділового спілкування повинна бути не тільки переконливою, але й красномовною, доказовою, логічною, продуманою.

Вимоги до публічної промови:

1)промова повинна бути від початку і до кінця захоплююче цікавою і корисною. Уважні слухачі дуже тонко відчувають, коли оратор вичерпав своє красномовство і втрачають до нього інтерес;

2) промова повинна бути складена правильно в композиційному відношенні і містить вступ, основну частину і висновок.

Підготовка до публічної промови. Публічна промова вимагає навіть від досвідчених ораторів ретельної підготовки, а для початківців це обов'язкова вимога. Підготовка промови є творчою роботою,що приносить її авторові радість й імпровізаційний азарт. До такої підготовки належить насамперед обміркована послідовність всіх етапів роботи.

Античний риторичний канон виділяв 5 етапів підготовки і проголошення промови:

Інвенція ( лат.винахід). На цьому етапі збирають і систематизують необхідний для майбутньої промови матеріал.

Диспозиція (лат. розташування). Автор майбутньої промови обмірковує матеріал, структурує його, пов'язує деталі, готує коментарі до матеріалу.

Елокуція (словесне оформлення думки). У цій частині здійснюється перша редакція ключових слів, стилістичне оформлення головної частини, формулювання виступу і висновку, остаточна редакція тексту.

Меморіо (лат. запам'ятовування). На цьому етапі необхідно подумки освоїти написаний текст, навіть вивчити його напам'ять і спробувати освоїти риторично, тобто виділити місця, де необхідно зробити паузу, змінити модуляцію голосу, скористатися жестами – надати промові індивідуального ораторського стилю.

Для ефективного виступу з промовою діловій людині недостатньо тільки обрати тему, необхідно подумати і про призначення промови

28. Усний виступ виграє і від доречного використання таких синтаксичних структур, побудованих на основі ритмомелодики фрази, як період чи парцеляція.

Суттєву роль відіграє й інтонація -- збільшення чи зменшення сили голосу, підвищення чи пониження його, більші чи менші паузи з метою виділення якоїсь частини висловлювання, зміна темпу залежно від важливості певного елементу змісту.

Поведінка оратора під час виступу

Перед публічним виступом, щоб почуватися більш упевнено, ораторові необхідно "настроїтись": уявити обстановку, склад слухачів, переглянути ще раз текст або конспект виступу, зібратися з думками. Перед аудиторію треба виходити з переконанням у важливості того, про що піде мова.

Для оратора важливо встановити і в подальшому підтримувати контакт з аудиторією. Перш за все слід подбати про належний зовнішній вигляд. Адже зустрічають "по одягу", тому недопустима як будь-яка неохайність, так і зловживання прикрасами, надмірна яскравість кольорів, оскільки це може відвертати увагу від змісту виступу. Поведінка оратора мусить бути простою і невимушеною, настрій -- бадьорий, ставлення до слухачів -- доброзичливе. Не повинно відчуватися зверхності оратора, повчального тону. Повідомляючи факти, виявляючи своє ставлення до них, досвідчений оратор поступово втягує слухачів у сферу своїх думок і почуттів, переконує, робить своїми однодумцями,

Перевага усного мовлення над писемним полягає у тому, що воно, крім словесних, користується ще й т. зв. позамовними засобами -- інтонацією, мімікою, жестами. Треба, щоб усі вони були природними, відповідали змістові виступу. Ні в якому разі не слід зловживати жестикуляцією. Це відвертає увагу слухачів.

Це ж стосується й місця оратора під час виступу. Навіть вільно викладаючи намічений зміст, не користуючись письмовими заготовками, оратор не повинен переходити з місця на місце, примушуючи слухачів не стільки слухати, скільки стежити за ним.

Необхідною рисою лектора чи доповідача є вміння розподіляти увагу. Він повинен не тільки тримати в пам'яті зміст уже сказаного, будувати нові фрази так, щоб вони забезпечували перехід до наступних питань, але й спостерігати за реакцією аудиторії, щоб у разі зниження зацікавленості (перешіптування в залі, поглядання окремих слухачів на годинник тощо) оперативно вжити заходів -- навести цікаву аналогію, використати жарт чи просто змінити темп мовлення або силу голосу.

Здебільшого у слухачів виникають певні запитання, що стосуються змісту висловленого. Можливі запитання оратор передбачив ще під час підготовки до виступу. Але якщо виникнуть непередбачені, відповідати на них треба престо і ясно. І що найголовніше -- щиро, не уникаючи важких проблем чи неприємних деталей.

Жанри:Мітингова

промова звичайно має гостре політичне спрямування; вона злободенна, стосується суспільно значимої, хвилюючої проблеми.

Найчастіше на мітингах виступає не один, а кілька ораторів - кожен із короткою промовою. Вона, як правило, гаряча, заклична; оратор звертається насамперед до почуттів своїх слухачів. Навіть якщо він вдається до своїх записів, його виступ має відзначатися яскравою емоційністю, граничною напруженістю інтонацій і високим пафосом. Тематика такої промови зазвичай не нова для слухачів, тому завдання оратора - виявити нові аспекти теми, підкріпити сказане новими фактами, щоб відоме сприймалося по-новому. Залежно від того, чи ця промова є імпровізованою, а чи підготовленою й навіть попередньо написаною, вона має містити більше чи менше рис розмовного мовлення.

Ділова промова вирізняється більшою стриманістю в проявах емоцій, орієнтацією на логічний, а не на емоційний її вплив, аргументованістю.

Звітна доповідь - це особливо важливий і відповідальний публічний виступ, адже доповідач зобов'язаний правдиво, об'єктивно висвітлити факти й переконати слухачів у необхідності певних висновків і пропозицій. Для цього треба чітко окреслити мету, характер і завдання доповіді; до кожного положення майбутньої доповіді необхідно дібрати переконливі факти, цифри, приклади, цитати; слід продумати й скласти загальний план доповіді, а до найважливіших пунктів цього плану підібрати й опрацювати фактичний матеріал; окремі положення загального плану потрібно пов'язати в одну струнку систему викладу, подбавши про зв'язки між частинами; хоча вся доповідь звичайно читається повністю або тезисно, її вступну та заключну частини належить написати повністю і прочитати попередньо кілька разів, щоб позбутися під час виступу невпевненості, розгубленості.

Лекція є формою пропаганди наукових знань. У ній, як правило, йде мова про вже вирішені наукові проблеми, до того ж більш загальні. За своїм змістом лекції надзвичайно різноманітні, за формою викладу - також (лектор має пристосовуватися до аудиторії, яка кожного разу чимось різниться від попередньої).

1)Промови, що читаються за конспектом

У певних випадках „по-написаному” говорити просто необхідно, й не завжди тому, що промовець не може від себе сказати кілька живих і яскравих слів. Просто ситуація вимагає дуже точного слововживання. Офіційна політична промова є першим прикладом читаної за рукописом промови.

2) Промови, які готують заздалегідь, але не вчать напам’ять

Виступи тривалістю 1−2 години напам’ять не вивчити. Запам’ятавши певний обсяг матеріалу викладачі (оратори) викладають його перед аудиторією „з пам’яті”, часом імпровізуючи, що справляє враження плину живої думки та значної ерудиції оратора.

Допоможуть у такому разі тези, короткий, стислий план виступу, можливо з певним фактичним матеріалом (цифрами та цитатами). Читати тези не слід, а заглядати в них − можна. Розгорнуті тези і план називаються конспектом.

3)Промови, які готують заздалегідь і вчать напам’ять

Бувають випадки, коли з тих чи інших міркувань читати промову недоцільно, але потрібно зберегти її зміст, нічим не знехтувавши. Наприклад, при вшануванні ювіляра. Спочатку рекомендують написати свій виступ (розміром приблизно на одну сторінку), а потім вивчити його напам’ять.

4)Імпровізовані промови (експромти)

Такі промови виникають спонтанно, самі по собі, за різних обставин. Але найкращий експромт − той, що заздалегідь підготовлено.

Імпровізувати перед аудиторією може, як правило, дозволити собі або дуже досвідчений оратор, або ж людина, яка має від природи досить рідкісний дар.

Виголошення публічної промови

Завершальним етапом ораторської дії є виголошення промови. Основу його формують з'ясування умов спілкування, особливості особистості оратора й аудиторії, методичне застереження, інтонування тексту, паралінгвістичний супровід, психологічний тренінг, техніка дихання і техніка мовлення, тобто все те, що, як зазначав Цицерон, дає змогу «достойно» виголосити промову.

Методичне застереження. Підготувавши промову, зміцнивши її в пам'яті, визначивши порядок і послідовність думок та «прив'язавши» їх до можливих ситуацій, оратору необхідно психологічно налаштуватися на її виголошення. Успіх промови залежить від багатьох чинників, які ораторові слід обов'язково взяти до уваги. Насамперед слід пам'ятати, що навіть дуже приємний голос може втомлювати слухачів. Тому не слід безперервно говорити більше сорока хвилин, а краще — до 20— ЗО хв.

Якщо підготовлено все те, що треба сказати, то промовець мусить застерегти себе від того, чого не треба казати, бо майстерним вважають такого оратора, який уміє дотримуватися цієї вимоги. Іноді трапляється так, що промовець захоплюється, йде на хвилі живого мовлення і заговорюється, виходить за межі запланованого, внаслідок чого збільшується ймовірність мовних помилок, прикрих обмовок і зайвих фраз. Тому краще виголошувати промову, спираючись на написаний текст.