49. Академічна філософія в Україні кінця хіх – поч. Хх ст. О. Потебня.

Академ. філософія являє собою теор. діяльність у спеціалізованих галузях філос. знання, у т.зв. філос. науках.

Загальна картина філос. проф. знання в Україні кінця XIX — поч. XX ст. складається із спектру філос. шкіл і напрямів, що охоплюють поле від позитивізму до реліг. екзистенціоналізму. Осередками розвитку академ. філософії, як і належить, були у-ти Києва, Харкова, Одеси тощо.

Орест Новицький порівнює філософію і релігію, які вважає виявом людського духу. Зміст філос. знання закладений в глибині людського духу, розум допомагає виявити цей дух, тому він є основним у пізнанні. Філософію розглядає як науку наук. Історія людства - це вияв абсолютного духу, який розвивається за своїми законами, весь народ є рушієм історії.

Сильвестр Гогоцький досліджує історію філософії, критикує Гегеля за абсолютизм мислення, виділяє 3 ступені пізнання: чуттєва свідомість, виявляюча свідомість і мисляча свідомість. В суспільстві виявляється дія двох начал: рух вперед, змінюваність, руйнація і незмінюване духовне начало, дух народу. Обгрутовував ідею нац. філософії.

Володимир Лесевич є представником позитивізму. Філософія є єдиною наукою, бо узагальнює всю сукупність знань конкретних наук і тому є завершенням окремих наук.

Сергій Подолинський розглядав людське суспільство та працю в ньому. Суспільство може концентрувати або витрачати. Праця - це трансформація сонячної енергії. Капіталістичний лад приводить до розпорошення енергії. Треба перейти до соціалізму і тоді громада буде концентрувати енергію.

Загальна спрямованість досліджень О.Потебні про походження мови, взаємозв'язок мови і мислення мали значне філос. звучання, змістовну осмисленість і вимагали пошуку відповіді на питання, пов'язані з переробкою чуттєвого досвіду людини діяльністю її свідомості. При розгляді цих питань його не задовольняли як побудови нім. класичної філософії, так і гносеологія метафіз. матеріалізму. Уже в ранніх працях він піддає критиці об'єктивний і суб'єктивний ідеалізм за те, що перший приймає предмети і явища природи за втілення їх ідей, а другий заперечує об'єктивне існування світу. Визнаючи, слідом за Кантом і Гегелем, ідею творчої активності суб'єкта пізнання, П. не сприймає також метафізичного та вульгарного матеріалізму, які розглядали пізнавальний образ лише як механічну копію, фотографію дійсності. На основі досягнень сучасної йому науки він стає на шлях визнання первинності матерії і вторинності свідомості, стверджуючи, що якість предметів, їх властивості не можуть існувати в окремій ідеальній сутності від самих предметів. Визнаючи детермінізм (всезаг. універсальний зв'язок предметів і явищ світу), П. вказує на об'єктивність причинно-наслідкових зв'язків та відносин, на те, що матерія містить причину в самій собі, де мислення ідеальне є властивістю матерії.

Основою пізнання є чуттєвий досвід, джерелом якого виступає об'єктивна реальність. Однак, на думку П., чуттєве сприйняття хоча і є основою пізнання, воно ще не дає нам знання субстанції, якості і дії, загального і необхідного, того, що становить фундамент науки. Це стає можливим завдяки наявності у люд. мисленні раціональних форм пізнання.

Потебня показав, що мислення формується на основі мови, розкрив зв'язок мови не тільки з мисленням, я й з психікою в цілому. Заснував «психічний напрям» в укр.мовознавстві. Також він був творцем «лінгвістичної поетики», яка мала велике філос. значення. Тут він трактує творчість як мислення худ. образами.