91. Класифікація наук і проблеми періодизації історії наук

Науки поділяються на природничі, суспільні та технічні. Досліджуючи взаємодію цих наук, необхідно враховувати не лише об'єктивні (предметні) основи, а й діяльні фактори та характеристики, тому що згадані науки відрізняються і за суб'єктом діяльності, і за методами, використовуваними прийомами, метою дослідження та ін.

Науки поділять на: 1) гуманітарні; 2) філософські; 3) природничо-математичні; 4) фізичні. За своєю спрямованістю: 1) фундаментальні (пізнання законів, які управляються поведінкою); 2) прикладні (застосовуються в практиці). При взаємодії фундаментальних і прикладних наук потрібно вра­ховувати і той факт, що деякі фундаментальні науки можуть користува­тися апаратом інших фундаментальних наук, які в такому випадку самі набувають рис прикладного знання. За рівнем наукового знання: 1) емпіричні; 2) теоретичні. На емпіричному рівні здійснюється спостереження об'єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв'язки між окремими явищами. На теоретичному - створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності. За логічною структурою науки поділяють: 1) основи науки; 2) закони науки; 3) категоріальний апарат; 4) теорія; 5) ідеї (форма осягнення дійсності в думках).

Розглядаючи науку як діяльність з вироблення знань, можна вияви­ти критерій її періодизації, що покликана виражати функції цього вироб­ництва, причому функції соціально орієнтовані. Виникає питання: з якою соціальною метою продукуються наукові знання? Чи покликані вони брати участь у технологічному перетворенні природи чи у "виробництві самої людини", в розвиткові її духовного світу? Обидва ці види виробництва сприяють взаємному прогресові; наукові знання викори­стовуються по-різному в різні історичні епохи розвитку суспільства.

Розглядаючи такі питання, необхідно визначити основну цільову орієнтацію науки в суспільстві, оскільки лише вона може служити справжнім критерієм її періодизації. Відповідно до цього критерію в історичному генезисі науки можна виділити три основних періоди:

1. Переважно особистісно-світоглядна орієнтація науки: від її ви­никнення до Галілея і Ньютона. Основною метою наукової діяльності в соціальному плані було формування загального уявлення про світ і місце в ньому людини.

2. Переважно технологічна, матеріально виробнича орієнтація науки: починаючи з XVII ст. і до сучасності. Технічна орієнтація науки була за результатами революційною як для техніки, так і для самої науки. Техніка стає "певною силою знання" і все більше залежить від успіхів наукових досліджень. Наука стає фактором виробничого процесу, який у свою чергу стає сферою її застосування. В цьому аспекті і виражається сутність нової цільової орієнтації науки, нового історичного етапу її розвитку.

3. Орієнтація на розвиток інтелектуального творчого потенціалу осо­бистості (сучасний етап). Якщо розвиток виробництва в XIX ст. здійсню­вався за рахунок удосконалення машин і технологічних процесів, то в наш час він рухається вперед також і за рахунок духовного вдоскона­лення самої людини. В ході науково-технічного прогресу інтелектуаль­ний, духовний розвиток людей стає провідним фактором зростання матеріального виробництва.

Все це є підставою для висновку про зміну в наш час основної цільової орієнтації науки, про те, що вона більш чітко проявляється в тенденції як наука, орієнтована на розвиток інтелектуально творчого потенціалу людини.