52. Буття як філософська проблема. Основні форми буття.

Предметним полем філософії є відношення “людина-світ”, воно реалізується через категорію буття. Проблема буття відноситься до так званих "вічних питань" філософії (вчення про буття – онтологія), стосується найістотніших параметрів людського життя, а, отже, і світогляду, людини. Тлумачення залежить від філософської парадигми, в античності – космоцентризм, середньовіччя – теоцентризм, Відродження – антропоцентризм, Новий час – раціоцентризм, в залежності до чого зводилось буття – Космос, Бог, розум, людина. Так, Парменід вважав, що справжнє буття є незмінним і сталим, а зміни, що спостерігаються у ньому є небуття і омана. Геракліт започатковує іншу, прямо протилежну, традицію у тлумаченні буття: стабільного, стійкого буття зовсім нема, сутність буття у вічному становленні, в єдності буття і небуття. Сьогодні це проблемне питання, не визначене чітко. Що таке буття? – це є стрижень людського мислення, історії (був, буденщина). Бути – значить існувати. Тут зустріч. з категорією “світ” по відношенню до людини (природа, суспільство, сама людина). Поняття буття фіксує, що все, що існує, виступає як сукупна реальність, все в світі взаємопов’язано і фіксується єдність багатоманітного світу. Категорія буття об’єднує все, що існує в світі, але не просто все, а існує об’єктивна реальність. Буття – це єдність загального і особливого. Разом з тим варто пам'ятати, що буття не є чимось аморфним, а завжди має певну структуру, воно структуроване. Внаслідок цього можна виділити різні форми буття, які є відносно самостійними: буття природи, буття людини, буття суспільства, буття ідеального. 1.Буття людини – виступає як частина природи, представник роду людського – гомосапієнс, соціальна істота (продукт соціального розв.) 2. Буття природи, має 2 виміри: буття першої природи (або незайманої), існує незалежно від людини; предмети й світ олюдненої природи. 3. Буття духового чи ідеального, має 2 виміри: буття суб’єктивізованого духовного (ілюзії, думки) і буття об’єктивізованого духовного (націон. ідея, політика, релігія, мораль). 4. Буття соціального. Є декілька вимірів: буття с-ва як такого (людськості), буття соціумів (груп, етносів), соціальне буття людини (соц.статус, професія). Кожна із зазначених форм буття має свої специфічні характеристики і закономірності. Однак в основі всіх форм буття лежить буття природи, без якого неможливе існування ні людини, ні суспільства.

Німецький філософ XX ст. М.Хайдеггер писав так: "Буття — це присутність у часі". У цьому визначенні вказується на динамічний і активний, дієвий характер буття. Сучасна філософія тлумачить буття як таку категорію, яка охоплює все існуюче: як матеріальні, так і духовні феномени. Буття не ототожнюється і не зводиться лише до матеріальних утворень, а включає у себе й світ людського духу, всі духовні явища, котрі за своєю суттю є ідеальними. Свідомість є теж формою буття, але ідеальною формою.

Особливе місце в онтології посідає буття духовного та різноманітних форм його прояву. Дух, душа, духовне, духовність, свідомість, ідеальне — поняття, вживані в різних значеннях і смислах в міфології, релігії, філософії. Міфологія ототожнює дух із дією сил природи: вітру, переміщення повітря, грому, блискавки тощо, а також життєвого подиху, початку нижчого і вищого життя. Релігія терміном "дух" визначає душі людей, які мають розум, волю, могутність, надприродні сили Бога.

Філософський зміст поняття "дух" тлумачиться як притаманна людині здатність мислити, відчувати, виявляти вольові зусилля. Часто термін дух вживають для характеристики суспільних явищ: дух народу, нації, дух солідарності тощо.

Дух — це дивовижний світ, який ще називають внутрішнім світом людини. Завдяки взаємодії людини і світу відбувається процес відображення всього, що оточує людину в її свідомості. Свідомість — це здатність головного мозку людини цілеспрямовано відображати буття світу, перетворювати його в образи і поняття. Дослідники розрізняють: індивідуальну, групову та суспільну свідомість.