6. Механізм розвитку гнійної хірургічної інфекції:

А) Проникнення збудника в тканини або органи.

Б) Розмноження мікроорганізмів, виділення ними токсинів та ензимів.

В) Розвиток місцевої та загальної реакції відповіді макроорганізму.

7. Клінічні прояви гнійної хірургічної інфекції:

А) Місцева запальна реакція:

- біль;

- гіперемія;

- набряк;

- місцеве підвищення температури;

- порушення функції ураженого органа.

Б) Загальна реакція організму:

- гіпертермія;

- лихоманка;

- ознаки інтоксикації (загальна слабкість, тахікардія, зниження АТ, тахіпное).

8. Діагностика гнійної хірургічної інфекції:

А) Клінічні дані:

а) скарги;

б) історія захворювання;

в) об’єктивні місцеві та загальні прояви хвороби.

Б) Лабораторні дані:

а) клінічний аналіз крові (лейкоцитоз із зсувом лейкоцитарної формули вліво);

б) клінічний аналіз сечі;

в) бактеріологічне дослідження ранового ексудату, пунктату, крові;

г) дослідження показників резистентності організму та стану імунітету.

В) Iнструментальні методи (рентгенологічні, ендоскопічні, сонографія та ін.).

9. Принципи лікування гнійної хірургічної інфекції:

А) Вплив на збудника захворювання:

а) антибактеріальна терапія;

б) місцеве лікування гнійного вогнища (в залежності від стадії процесу - медикаментозне, хірургічне, фізіотерапевтичне).

Б) Вплив на макроорганізм (в залежності від ступеня прояву гнійно-запального процесу):

а) дезінтоксикаційна терапія;

б) загальнозміцнююча та стимулююча терапія;

в) імунокоригуюча терапія;

г) симптоматична терапія.

10. Профілактика гнійної хірургічної інфекції:

А) Виконується за принципом протиепідемічних заходів:

• вплив на джерело інфекції;

• вплив на шляхи передачі інфекції;

• вплив на сприйнятливість макроорганізму до інфекції.

Б) Джерелом гнійної хірургічної інфекції можуть бути:

• хворий на гнійно-запальні захворювання;

• бактеріоносії серед медичного персоналу хірургічних відділень.

В) В разі впливу на шляхи передачі інфекції важливе місце належить суворому дотриманню режиму роботи хірургічних відділень, перев’язувальних, операційних.

Г) Підвищення неспецифічної та специфічної імунобіологічної реактивності організму дозволяє підвищити стійкість хворого до інфекції.

11.1. Ранова інфекція Причини та механізми розвитку ранової інфекції

1. Визначення: Ранова інфекція - це ускладнення відкритих пошкоджень тканин, невід’ємною умовою розвитку якої є інвазія в живі тканини патогенних мікроорганізмів.

2. Умови, які необхідні для розвитку інфекційного процесу в рані:

А) Мікроби-збудники інфекційного процесу повинні відповідати певним кількісним параметрам (кількість мікробів на 1 гр. тканини).

Б) Мікроби-збудники повинні відповідати певним якісним характеристикам (вираженість фактора інвазивності).

В) Кількісні і якісні параметри мікробного фактора знаходяться між собою в протилежній залежності: чим більше виражені механізми агресії мікроорганізмів, тим менша кількість їх необхідна для розвитку інфекційного процесу в рані.

3. Показники, які характеризують ступінь агресії мікроорганізмів:

А) Патогенність мікробної флори - здатність мікроорганізмів викликати розвиток інфекційного процесу:

а) це видова, генетично обумовлена ознака, яка характеризує можливості того чи іншого мікроба до проникнення і розмноження в організмі хворого, здатність мікробного фактора до подолання опору захисних реакцій;

б) ступінь патогенності залежить також від стану неспецифічного і специфічного імунітету макроорганізму, а також умов їх взаємодії, тобто факторів зовнішнього середовища і характеру місцевих змін;

в) виділяють високопатогенні, слабопатогенні та умовно-патогенні збудники, навіть серед штамів одного і того ж виду мікроба:

- високопатогенні збудники здатні привести до виникнення інфекційного процесу в рані навіть при наявності високого ступеня захисних сил організму;

- слабопатогенні штами збудників здатні викликати інфекційне ускладнення в рані тільки при умові значного зниження опірності макроорганізму;

- умовно-патогенними мікроорганізмами є бактерії, які здатні викликати розвиток інфекційного процесу тільки при зміні умов їх існування, наприклад, середовища перебування (кишкова паличка - постійний представник нормальної мікрофлори кишечника, але якщо вона потрапляє в черевну порожнину або на ранову поверхню, то набуває патогенних властивостей і призводить до розвитку ранової інфекції).

Б) Вірулентність мікробної флори - в клінічних умовах визначається ступенем тяжкості та наслідком патологічного процесу, а в лабораторних - це мінімальна доза мікробних тіл, яка може викликати інфекційний процес або летальний наслідок у дослідних тварин.

В) Токсикогенність мікробної флори - властивість мікробів виробляти токсичні речовини у вигляді ферментів і токсинів, які впливають на метаболічні процеси макроорганізму, порушуючи його гомеостаз:

а) ферменти, які виділяються патогенними бактеріями, за характером дії на макроорганізм поділяються на дві групи:

- перша група - ферменти, які розщеплюють високомолекулярні з’єднання макроорганізму і сприяють прояву агресивних властивостей збудника (до них належать гіалуронідаза, дезоксирибонуклеаза, фібринолізин, колагеназа, протеїназа та інші ферменти агресії, які мають важливе значення у розповсюдженні інфекції в організмі хворого);

- друга група - ферменти, які побічно сприяють патогенній дії бактерій (до них відносяться уреаза, декарбоксилаза, ліполітичні та окисно-відновні ферменти);

б) токсини - токсичні речовини, які виділяють бактерії, поділяються на екзотоксини (справжні токсини) та ендотоксини:

•екзотоксини мають високу токсичність, впливають на організм хворого після інкубаційного періоду:

- місце місце їх впливу (дії) - ендотелій капілярів, лейкоцити, лімфоїдна тканина та вегетативна нервова система;

- вони мають виражені антигенні та алергенні властивості, поза клітиною екзотоксини термолабільні і високочутливі до кислот і дезінфікуючих речовин);

•ендотоксини звільняються при загибелі бактеріальної клітини, вони менш токсичні і більш терморезистентні (до цього часу відсутня єдина точка зору на механізм їх дії, але відомо, що в рані вони проявляють місцеву некротизуючу дію на тканини).

Г) Iнвазивність мікробної флори - властивість патогенних бактерій, яка визначається як здатність долати захисні бар’єри макроорганізму і розповсюджуватись у тканинах шляхом утворення ферментів (гіалуронідаза, лецитиназа, еластаза, колагеназа та ін.).

Д) Ступінь мікробного засівання рани:

а) в момент інфікування рани - "інфікуюча доза";

б) кількість мікробів у рані в розрахунку на 1 г тканини (кількість мікробів, що обумовлюють розвиток ранового процесу, повинна складати більше, ніж 10⁵ мікробних тіл в 1 г тканини).