23. Виникнення та розвиток кейнсіанства.

Наприкінці ХІХ ст. та в першій третині ХХ ст. в ек-ці найбільш розвинутих промислових країн відбулися значні зміни, свідченням цього стала глибока і затяжна ек.криза 1929 – 1933 рр., яка різко перервала тривалий період економічного процвітання. Неплатежі, масові банкрутства, гігантське безробіття, падіння національного доходу і життєвого рівня населення. Економічна теорія Дж .М. Кейнса, здійснивши революційний переворот в економічний науці, обґрунтувала необхідність державного регулювання ринкової економіки, розробила основні принципи, форми та методи активної державної економічної політики, на досить тривалий період часу стала теоретичним підґрунтям діяльності більшості урядів розвинутих країн. Головною працею кейнсіанського економічного вчення стала „Загальна теорія зайнятості, процента і грошей” (1936). Крім цієї праці перу Дж. М. Кейнса належать „Трактат про ймовірність” (1921), „Трактат про грошову реформу” (1923), „Економічні наслідки містера Черчілля” (1925), „Кінець вільного підприємництва” (1926), „Трактат про гроші” (1930) та інші.

Поставивши за завдання дослідити такі агреговані величини, як сукупний попит, сукупна пропозиція, сукупні споживчі витрати, сукупні заощадження та інвестиції, загальний рівень зайнятості, нац. дохід та ін., Дж. Кейнс тим самим започаткував самостійний розділ ек.теорії – макроекономіку; – врахування впливу на ек. процеси пазаек.х чинників – психології людей та їх груп, держави; – обґрунтування концепції „ефективного сукупного попиту”, рівень національного доходу та загальний рівень зайнятості визначається „ефективним сукупним попитом” і пов’язаний з проблемами реалізації суспільного продукту; – відмова від принципу оптимальності і автоматичного досягненнярівноваги ринковою економікою; – відмова від головного принципу неокласичної економічної теорії – економічного лібералізму і обґрунтування необх-ті держ. Регул-ня ринкової ек-ки. Кейнсіанська ек. теорія ґрунтується на методах граничного та функ-го аналізу, на викор-ні економіко-математичного моделювання.

24. Валютна політика, валютні системи.

Валютна політика – це сукупність здійснюваних державою економічних, організаційних та правових заходів у сфері валютних відносин з метою реалізації стратегічних завдань розвитку національної економіки. Функціонування валют у міжнародному обороті зумовлює виникнення і розвиток відповідних валютних відносин. Валютні відносини – це економічні відносини, пов’язані з використанням національних валют у світовому господарстві при обміні результатами праці національних економік, а також використання іноземних валют на території окремої країни. Валютна політика є невід’ємною складовою державної економічної політики і за своїми цілями та пріоритетами має бути тісно пов’язана з нею. Елементи валютної політики визначають спрямованість регулятивного впливу держави у валютній сфері економічних відносин. Власне вплив держави на всю систему валютних відносин і становить головний зміст валютної політики. Міжнародні валютні системи - це сукупність правил і механізмів, що складаються на основі інтернаціоналізації господарських зв 'язків і повинні забезпечувати співвідношення різних валют у міжнародних відносинах. На сучасному етапі держави організовують у певних правових формах і залежно від складу країн-учасниць такі види валютних систем, як національні, регіональні та міжнародну. Національна валютна система організовується однією країною. Регіональні та міжнародна валютні системи функціонують у межах міжнародних інтеграційних угрупувань і були створені як інструменти економічної інтеграції, що поступово розвиваються, змінюються й вдосконалюються залежно від економічних потреб окремих країн та світової спільноти.Існує кілька базових понять, пов'язаних із функціонуванням валютних систем будь-якого виду, що є їх основними складовими (елеменами). До елементів міжнародної валютної системи належать:

- одна або кілька резервних національних чи колективних валют;

- міжнародні платіжні засоби та активи;

- режим конвертації валют (валютні паритети, валютні курси);

- механізм і форми міжнародних розрахунків;

- міжнародні ринки та ринки золота;

- регламентація й уніфікація законодавства, яке забезпечує функціонування міжнародних валютних систем;

- статус міждержавних організацій та інститутів, які регулюють валютні відносини, а також банківських установ, які здійснюють міжнародні розрахунки й валютно-кредитні операції.

Історію розвитку міжнародної валютної системи можна поділити на три етапи: біметалізму, золотого стандарту та паперово-валютного стандарту. Еволюція міжнародної валютної системи заснована на нормах міжнародного валютного регулювання, які приймаються в різні періоди розвитку суспільства.